Із поезій Езри Павнда

by Diana

Переклала Олена Бодасюк

За виданням:
Эзра Паунд/Ezra Pound – Стихотворения и избранные Cantos/Poems and Selected Cantos. – СПб,: Владимир Даль, 2003. – 887 с.
………..
ПОВЕРНЕННЯ

Глянь, вони повертаються, о, поглянь, ці нерішучі
Рухи й хода повільна,
Кволий темп, непевність
Коливань!

Дивись, вони повертаються, один за одним,
Боячись, ніби ще не прокинулись;
Так, наче сніг, вагаючись,
Шепотітиме вітряно
Й напівобернеться;
Вони, «Страхом Окрилені»,
Були недоторкані.

Боги в крилатих сандалях!
З ними – сріблясті собаки
Беруть повітряний слід!

Гей, гей!
Хорти для перегонів;
Вони – тонконюхі;
Їх душі скривавлені.

Гальмують на повідку
Блідого поводиря.

THE RETURN
See, they return; ah, see the tentative
Movements, and the slow feet,
The trouble in the pace and the uncertain
Wavering!

See, they return, one, and by one,
With fear, as half-awakened;
As if the snow should hesitate
And murmur in the wind,
And half turn back;
These were the «Wing’d-with-Awe»,
Inviolable.

Gods of that wingеd shoe!
With them the silver hounds,
Sniffing the trace of air!

Haie! Haie!
These were the swift to harry;
These the keen-scented;
These were the souls of blood.

Slow on the leash,
Pallid the leash-men!

ПРИЙДІТЬ, МОЇ ПІСНЕСПІВИ
Прийдіть, мої піснеспіви,
Давайте звалимо все ненависне в купу й покінчимо з ним,
Спекотне сонце, чиста водо, свіжий вітре,
Дозвольте мені звільнитись від ґрунту,
Дозвольте мені без друкарень відчути свободу.
Нехай приходять красиві люди,
Вбрані у шовкосирець прекрасного кольору,
Хай приходять талановиті оратори,
Хай приходять гостроязикі,
Хай приходять зухвальці, нахаби та тріумфатори.
Ми поговоримо про блискучі озера,
Та повітря сухе, чисте, неначе метал.

COME MY CANTILATIONS
Come my cantilations,
Let us dump our hatreds into one bunch and be done with them,
Hot sun, clear water, fresh wind,
Let me be free of pavements,
Let me be free of the printers.
Let come beautiful people
Wearing raw silk of good colour,
Let come the graceful speakers,
Let come the ready of wit,
Let come the gay of manner, the insolent and the exulting.
We speak of burnished lakes,
And of dry air, as clear as metal.

ПАГОРБИ ЗВІДКІЛЯСЬ
Я заберуся на пагорби:
На голі величні гори мого народження.

І вітри точитимуть леза моїми вустами,
І я звільнюся від вогкого
В’юнкого туману низин.

Я заберуся на пагорби:
На голі величні гори.

І стоятиму тінню
Проти блакитної криці неба вечірнього.

THE HILLS WHENCE
I will get me up unto the hills:
Unto the great bare mountains of my birth.

And the winds shall be keen upon my lips
And I will be free of the damp
And twining mist of the low-land.

I will get me up unto the hills:
Unto the great bare mountains.

And I will stand me a shadow
’gainst the blue metal of the sky at even.

КСЕНІЇ
I
Вулиця в Сохо

З навислого сірого туману
Виринув потворний малий чоловічок
З дивовижними квітами.

II
Прохолодні пальці науки тішать мене;
Бо їх прохолода – приваблива,
Не схожа на лихоманку.
XENIA

I
The Street in Soho

Out of the overhanging gray mist
There came an ugly little man
Carrying beautiful flowers.

II
The cool fingers of science delight me;
For they are cool with sympathy,
There is nothing of fever about them.

ВИБІР
Хоч ти і казала, що боги тобі більше потрібні, ніж феї,
Я бачив тебе на розкішному, білому, породистому коні,
Наче дивовижну королеву з казки.

Дивно, ти була вбрана у довгу сукню, з якої звисали бантики та квіточки;
Дивно, ти змінила своє обличчя, аби нагадати якусь іншу жінку та мордувати мене;

Дивно, тобі довелося сховати себе в ореолі красунь, до яких я байдужий.

І я, спадкоємець усіх насінин та листків на вітрі!
Вони скажуть, що я заслуговую цього.

THE CHOICE
It is true that you say the gods are more use to you than fairies,
But for all that I have seen you on a high, white, noble horse,
Like some strange queen in a story.

It is odd that you should be covered with long robes and trailing tendrils and flowers;
It is odd that you should be changing your face and resembling some other woman to plague me;
It is odd that you should be hiding yourself in the cloud of beautiful women, who do not concern me.

And I, who follow every seed-leaf upon the wind!
They will say that I deserve this.

AUX BELLES DE LONDRES
(франц. «красуні з Лондона»)

Я потомлений надзвичайною та прекрасною втомою
І граничною мудрістю, і земними речами,
Я втомлений твоєю посмішкою і твоїм сміхом,
А сонце з вітрами знову
Вимагають своєї здобичі та серця мого.

AUX BELLES DE LONDRES
I am aweary with the utter and beautiful weariness
And with the ultimate wisdom and with things terrene,
I am aweary with your smiles and your laughter,
And the sun and the winds again
Reclaim their booty and the heart o’ me.

ФРАНЧЕСКА
Ти вийшла з ночі,
Тримаючи квіти,
Тепер ти вийдеш з натовпу людей,
Подалі від безладних балачок про тебе.

Я той, хто споглядав тебе серед речей первинних
І лютував коли вони твоє ім’я пригадували всує.
Хай прохолодні хвилі переллються духом,
Світ висохне, наче листок померлий,
Або кульбабою за вітром полетить,
Щоби зумів тебе я знову віднайти,
Одну.

FRANCESCA
You came in out of the night
And there were flowers in your hand,
Now you will come out of a confusion of people,
Out of a turmoil of speech about you.

I who have seen you amid the primal things
Was angry when they spoke your name
In ordinary places.
I would that the cool waves might flow over my mind,
And that the world should dry as a dead leaf,
Or as a dandelion see-pod and be swept away,
So that I might find you again,
Alone.

UND DRANG
(нім. «і натиск»)

Невже самотньо він живе в чутках туманних?
Біньйон.

I
Я зморений,
Вітри добра і зла
Пилом засліплюють мене
І палять холодом,
Так важко бути надлюдиною;
Проте, якщо підійдеш ближче,
Велике забуття і працьовита ніч
Відкриють правду й замогильні сили.

II
Сум’яття, крик між багатоголоссям
Чи має значення і сенс?

Те, від життя окреме існування, дає і забирає,

А це життя, поза солодким і гірким,
Насичене добром.
Коли побачете мене, скажіть: безмежна насолода
Життя дарами, молодістю та мистецтвом,
Занадто поспіхом ухвалена була.

Я теж пізнав безмежну гіркоту
Від зникнення речей хороших, давніх друзів,
І те, що я в собі любив, померло надто швидко,
Я справді бачив: «сірість зелень тьмарить»;
Строкате проживав життя,
Хоча воно брехало
І дивними руками нищило мене,
Проте я досі вірю.

Життя тоді найбільш жорстоке, як премудре.

III
Мене лишає воля до життя.
Лежав бездумно я
Від дивної, нестерпної, підсупної хвороби.
Хто скаже,
Що не любов – причина цього,
О, ти, далека?

Але вона мене не відпускала,
та вічна порожнеча.
Це дивина, однак любов
Уміє двічі вразити ту саму душу.

І я був Енгусом тисячоліття,
Вона ж, безсмертна, йшла зі мною,
Змагалась проти хвиль, однак не відступала.

UND DRANG
Nay, dwells he in cloudy rumour alone?
Binyon.

I
I am worn faint,
The winds of good and evil
Blind me with dust
And burn me with the cold,
There is no comfort being over-man ;
Yet are we come more near
The great oblivions and the labouring night,
Inchoate truth and the sepulchral forces.

II
Confusion, clamour, ‘mid the many voices
Is there a meaning, a significance?

That life apart from all life gives and takes,

This life, apart from all life’s bitter and life’s sweet,
Is good.
Ye see me and ye say: exceeding sweet
Life’s gifts, his youth, his art,
And his too soon acclaim.

I also knew exceeding bitterness,
Saw good things altered and old friends fare forth,
And what I loved in me hath died too soon,
Yea I have seen the «gray above the green»;
Gay have I lived in life;
Though life hath lain
Strange hands upon me and hath torn my sides,
Yet I believe.

Life is most cruel where she is most wise.

III
The will to live goes from me.
I have lain
Dull and out-worn
with some strange, subtle sickness.
Who shall say
That love is not the very root of this,
O thou afar?

Yet she was near me,
that eternal deep.
O it is passing strange that love
Can blow two ways across one soul.

And I was Aengus for a thousand years,
And she, the ever-living, moved with me
And strove amid the waves, and
would not go.

ДІВЧИНА
Дерево увійшло в мої долоні,
Сік піднявся руками,
Дерево проросло в моїх грудях –
Донизу,
Гілки виростають з мене, наче руки.

Ти – дерево,
Ти – мох,
Ти – фіалки на вітру над ними.
Дитя – так високо – теж ти.
Але все це – пустощі для світу.

A GIRL
The tree has entered my hands,
The sap has ascended my arms,
The tree has grown in my breast –
Downward,
The branches grow out of me, like arms.

Tree you are,
Moss you are,
You are violets with wind above them.
A child – so high – you are,
And all this is folly to the world.

ПРИВІТАННЯ ТРЕТЄ
Нумо висміювати самовдоволеність «The Times»:
ГИ-ГИ!
Регочемо над рецензентами із кляпами у ротах,
Вони отримають за все, коли хробаки звиватимуться у їхніх нутрощах;
Вони – заперечники новизни,
А це їхні надгробні плити.
Вони сприяли брехні та злочинності:
У малу ЧОРНУ СКРИНЬКУ помістяться.
Ти також опинешся там,
Ти, обструкціоніст-ненажера,
Ти, заклятий ворог свободи слова й правдивих текстів,
Ти грибок, ти суцільна гангрена.

Нумо затвердимо новий договір,
Давайте покінчимо з хабарниками і спекуляціями,
Давайте плюнемо в тих, що погладжують черева від
надприбутків,
Випустіть нас ковтнути повітря свіжого.

А може, я помру в тридцять?
Можливо ви, задоволені, сплюндруєте мою жебрацьку могилу;
Зичу вам радості, я до ваших послуг.
Вашою давньою звичкою
було розправлятися з гарними письменниками,
Ви доводили їх до божевілля чи самогубства
Або потурали їх наркоманії,
говорячи про навіженість і генія,
Але я не збожеволію, щоби потішити вас,
Я не порадую вас ранньою смертю,
О ні, я це витримаю,
Відчуваючи, як ваша ненависть звивається біля моїх ніг,
Ніби приємний лоскіт,
який споглядають поблажливо,
Хоча більшість поводиться обережно,
Щоби не показати вам своєї ненависті;
Як смакує мій чобіт?
Аби дізнатися –
Пестіть його,
смокчіть ваксу.

SALUTATION THE THIRD
Let us deride the smugness of «The Times»: GUFFAW!
So much for the gagged reviewers,
It will pay them when the worms are wriggling in their vitals;
These are they who objected to newness,
Here are their tomb-stones.
They supported the gag and the ring:
A little BLACK BОХ contains them.
So shall you be also,
You slut-bellied obstructionist,
You sworn foe to free speech and good letters,
You fungus, you continuous gangrene.

Come, let us on with the new deal,
Let us be done with pandars and jobbery,
Let us spit upon those who pat the big-bellies for profit,
Let us go out in the air a bit.

Or perhaps I will die at thirty?
Perhaps you will have the pleasure of defiling my pauper’s grave;
I wish you joy, I proffer you all my assistance.
It has been your habit for long
to do away with good writers,
You either drive them mad, or else you blink at their suicides,
Or else you condone their drugs,
and talk of insanity and genius,
But I will not go mad to please you,
I will not flatter you with an early death,
Oh, no, I will stick it out,
Feel your hates wriggling about my feet
As a pleasant tickle,
to be observed with derision,
Though many move with suspicion,
Afraid to say that they hate you;
The taste of my boot?
Here is the taste of my boot,
Caress it,
lick off the blacking.