Із поезій Хуана Рамона Хіменеса

by Diana

Переклала Тетяна Стрельченко

Кінцева подорож
І я піду. Все буде, як завжди.
Співатимуть птахи пісні пташині.
Залишу і дерева, і сади,
Колодязь білий, мирне небо синє.

У сутінках сумний церковний дзвін
Лунатиме, як зараз він лунає.
І селище моє зазнає змін,
І вже не буде тих, кого кохаю.

Ті, хто кохав мене, підуть з життя.
І в тім саду, що я любив так сильно,
Гулятиму по квітах вже не я.
Гулятиме мій привид неспокійний.

Залишу і колодязь, і сади,
Дерева, дім і мирне небо синє.
І я піду. Все буде, як завжди.
Співатимуть птахи пісні пташині.

***
EL VIAJE DEFINITIVO
… Y yo me iré. Y se quedarán los pájaros
cantando;
y se quedará mi huerto, con su verde árbol,
y con su pozo blanco.
Todas las tardes, el cielo será azul y plácido;
y tocarán, como esta tarde están tocando,
las campanas del campanario.
Se morirán aquellos que me amaron;
y el pueblo se hará nuevo cada año;
y en el rincón aquel de mi huerto florido y encalado,
mi espíritu errará nostáljico…
Y yo me iré; y estaré solo, sin hogar, sin árbol
verde, sin pozo blanco,
sin cielo azul y plácido…
Y se quedarán los pájaros cantando.
Джерело

***
У цей неясний час тьмяніє небо,
І серце рветься в грудях, як в темниці.
Зійшла Венера. Провели молебень
І віддзвонили сьому на дзвіниці.

Карета пошту розвезла. І нині
Небесний купол зовсім став червоний.
Історії, безглузді, старовинні,
Розказують мені вечірні дзвони.

І ті казки з самого небозводу
Послухаю і понесу додому.
Піду крізь мряку, як малий снохода,
Що загубився у садку чужому.

Карета стане потягом. По світу
Поїде потяг (наче світ реальний!).
І я, самотній мандрівник, поїду
У сонний край жалоби і печалі.

***
En estas horas vagas que acercan a la noche
mi corazón se ahoga y sube hasta mis ojos…
Da la oración, despierta Venus, pasa el coche
de las siete, hace frío… y allá en los cielos rojos
el mirador, el campanario, la palmera
me traen historias viejas que están ya sin sentido,
como si por la bruma de esta tarde yo fuera
pasando entre jardines, cual un niño dormido…
¡Y el coche va hacia el tren, y el tren solloza y lleva
hacia el mundo…, si todavía existe!
Y yo sueño, en mis sueños, con una patria nueva,
viajero de mis lágrimas, solo, exaltado y triste.
Джерело

***
(Черепиця під дощем, у квітах…
Х.Р.Х
)

Бродять під дощем квіткові душі,
Проростають крізь цеглину сіру.
Жовті квіти ароматом душать,
Терпкими парфумами зневіри.

Щось журливе в тому ароматі,
Розповідь сумна, у барвах блідних,
Про самотність у забутій хаті,
Про кохання прикре й безодвітне.

І коли той жовтоцвіт я бачу,
Згадую все те, що не змінити.
І болить душа моя так, наче
В серці проростають жовті квіти.

***
(... las tejas
llovidas,
con flores.
J. R. J.
)

El alma de las flores divaga entre la lluvia.
¡Oh flores amarillas de los tejados, flores
que embalsamáis de un dulce perfume penetrante
y nauseabundo el tedio de mi vida sin orden!

Olor como una voz virjen que lastimara;
idilio sin sentido, leyenda de colores
tristes, con casas pobres en bosques solitarios,
con grandes ojos bellos, celestes y precoces…

¡Qué olor y que dolor de flores amarillas,
que tienen el encanto de las cosas de entonces!
… Y duele el corazón nostáljico, lo mismo
que si lo traspasaran las amarillas flores…
Джерело