З німецькомовних поетів

by Diana

Переклав Іван-Вячеслав Сергієнко

Р.М.РІЛЬКЕ
ПАНТЕРА В ЗООЛОГІЧНОМУ САДУ

І погляд втомлений від мерехтіння ґрат
Так збайдужів, що і не вигляда нічого,
мов тих залізних прутть суть незчисленність
Й за нею – світу білому не буть

Легка хода граційно пружних кроків
Що вкручуються в тисняву найвужчих кіл
Мов танець бойовий навколо бога
В якому зтлумлена жага печаллю спить

Лишень врядигоди здіймаються німотно
зіниць завіси -. І образ запада , струмЕнить
крізь усю поставу жилля зпруженої тиші
і безгомонно в серці кров зника.

DER PANTHER
Sein Blick ist vom Voruebergehn der Staebe
so mued geworden, dass er nichts mehr haelt.
Ihm ist, als ob es tausend Staebe gaebe
und hinter tausend Staeben keine Welt.

Der weiche Gang geschmeidig starker Schritte,
der sich im allerkleinsten Kreise dreht,
ist wie ein Tanz von Kraft um eine Mitte,
in der beteubt ein grosser Wille steht.

Nur manchmal schiebt der Vorhang der Pupille
sich lautlos auf -. Dann geht ein Bild hinein,
geht durch der Glieder angespannte Stille –
und hoert im Herzen auf zu sein.

ДЖЕРЕЛО

ПАУЛЬ ЦЕЛЯН
ІЗ СЕРДЕЦЬ І ГОЛІВ

Із сердець і голів
заколосилися ночі хліби
і слово це, косами продзвенівши,
прихиля їх до долі.

Безмовно як і вони,
Коли ми до світу назустріч:
Спантеличені,
Шукаючи спокій розради,
Пробираємось наосліп вперед,
Розчепіривши в мряці долоні.

Непорушно
Німує твій погляд в моїм,
Я мандруючи
Серце твоє підіймаю до вуст,
Чи здіймеш ти моє так високо:
Що п’ємо ми тепер,
Потамовує спрагу годин,
Те що є ми тепер,
Наповнить годинами час.

Пригубляємось?

Ані-звук, ані-відблиск –
Промайне впроміж нас, не промовить

Колосся, колосся,
покосами ночі.

AUS HERZEN UND HIRNEN
Aus Herzen und Hirnen
spriessen die Halme der Nacht,
und ein Wort, von Sensen gesprochen,
neigt sie ins Leben.

Stumm wie sie
wehn wir der Welt entgegen:
unsere Blicke,
getaeuscht, um getroestet zu sein,
tasten sich vor,
winken uns dunkel heran.

Blicklos
schweigt nun dein Aug in mein Aug sich,
wandernd
heb ich dein Herz an die Lippen,
hebst du mein Herz an die deinen:
was wir jetzt trinken,
stillt den Durst der Stunden;
was wir jetzt sind,
schenken die Stunden der Zeit ein.

Munden wir ihr?
Kein Laut und kein Licht
schluepft zwischen uns, es zu sagen.

O Halme, ihr Halme.
Ihr Halme der Nacht.
Джерело: Mohn und Gedächtnis , Copyright 1952 by Deutsche Verlags-Anstalt GmbH, Stuttgart

СКЛАДОВА БОЛЮ
Рука до тебе тягнеться сама:
лиш ти, при кому, все те що я є , повертається в себе, безсмертно.
Простують від слів позбавлені одзівіння голосів,
свобідні форми – все вміщуючи
Сукупно, виділено і знов усе разом.

І числа були вплетені у незчисленне.
Один і тисяча, і те що передує й геть по-за тим більше від самого себе, менше,
виважено й обернуто в собі на менше і на більше – у набрунене Ніколи.

Підзабуто спохватилися за тим що слід забути
Наділи землі, наділи серця – пропливали й тонули, і пропливали.
Колумб, у погляді безчасся,
Квітка-материнства, проклина і щогли й вітрила.
І все це випливало волевільно, першовідкривально

Відцвітала ружа вітрів, злітають пелюстки.
Світовий океан здіймався громадою в небо,
В світлі темряви безтямно прокладених компасом курсів.
У гробах, в урнах, в котомках прокидалися діточки
Яшма, Агат, Аметист, Народи, Племена й Роди

Якийсь незрячий А МОЖЕ
Зав’язував собі у зміїстому вільноширянні – ВУЗЛИК
(і Подвійний- й Противажний-, й Накидний – і Близнюків, і Тисячовузлий)
На якому карнавальнооке потомство
Вбивчої* зірки в провалля
слово-склад-літеру укладало, вкладало.

DIE SILBE SCHMERZ
Es gab sich Dir in die Hand:
ein Du, todlos,
an dem alles Ich zu sich kam. Es fuhren
wortfreie Stimmen rings, Leerformen, alles
ging in sie ein, gemischt
und entmischt
und wieder
gemischt.
Und Zahlen waren
mitverwoben in das
Unz;hlbare. Eins und Tausend und was
davor und dahinter
gr;;er war als es selbst, kleiner, aus-
gereift und
r;ck- und fort-
verwandelt in
keimendes Niemals.
Vergessenes griff
nach Zu -Vergessendem, Erdteile, Herzteile
schwammen,
sanken und schwammen. Kolumbus,
die Zeit-
lose im Aug, die Mutter-
Blume,
mordete Masten und Segel. Alles fuhr aus,
frei,
entdeckerisch,
bl;hte die Windrose ab, bl;tterte
ab, ein Weltmeer
bl;hte zuhauf und zutag, im Schwarzlicht
der Wildsteuerstriche. In S;rgen,
Urnen, Kanopen
erwachten die Kindlein
Jaspis, Achat, Amethyst,V;lker,
St;mme und Sippen, ein blindes
E s s e i
kn;pfte sich in die schlangenk;pfigen Frei-
Taue: ein
Knoten
(und Wider- und Gegen- und Aber- und Zwillings- und Tausendknoten),
an dem
die fastnachts;ugige Brut
der Mardersterne im Abgrund
buch-, buch-, buch-
stabierte,
stabierte.
Джерело: Die Niemandsrose © S. Fischer Verlag, Frankfurt am Main 1963
—–
* прим. прекладача
*Mardersterne буквально означає “кунична зірка”, і деякі умільці навіть з Оксфорду так і перекладають, проте мені видається, що це непорозуміння з якоїсь давньої ачепятки, і там мусіло би за контекстом бути Moerdersterne – вбиваюча, або вбивча зірка, може навіть – зоря убивць.

ОЙ, ВIЛЬХО
Ой Вільхо, мерехтить лист в імлі білизною.
Материськії коси повік не збілІють

Ти, кульбабо, зелена мов вся Україна.
Моя матір, та й не повернулась додому

Сіра хмаро, чи ти проливаєшся ще у джерела
Супокірная мама моя, чи ти всім іще плачеш

Зоре круглая, ти накидаєш золото петель.
Мо’ї матері серце зайнялося болем свинцевим.

Дуб дверей, хто ж тебе зміг підважить з одвірка?
Моя ніжная мати не зможе, не ввійде.

ESPENBAUM
Espenbaum, dein Laub blickt weiss ins Dunkel.
Meiner Mutter Haar ward nimmer weiss.

L;wenzahn, so gruen ist die Ukraine.
Meine blonde Mutter kam nicht heim.

Regenwolke, sauumst du an den Brunnen?
Meine leise Mutter weint fuer alle.

Runder Stern, du schlingst die goldne Schleife.
Meiner Mutter Herz ward wund von Blei.

Eichne Tuer, wer hob dich aus den Angeln?
Meine sanfte Mutter kann nicht kommen

Джерело: Die Niemandsrose © S. Fischer Verlag, Frankfurt am Main 1963

МIНЛИВИМ КЛЮЧЕМ
Занедбаним в сув”язі, знайомим ключем
Одчиняю одвірки оселі
І вривається хурдело німо вперед,
През залізки в оключчі – хурделить
що і кров, заврунится
з очей ачи з вуст ачи вухом
зміняє джерело, у такий таки ключ..

Переятрить в подзвін, в перезвучч…
за сніжинками вАтаг – стрій-жене
З кожним подихом вітеру, гне во-що-душ…
Налипа на слова сніговієм

MIT WECHSELNDEM SCHLÜSSELL
Mit wechselndem Schlussel
schliesst du das Haus auf, darin
der Schnee des Verschwiegenen treibt.
Je nach dem Blut, das dir quillt
aus Augе oder Mund oder Ohr,
wechselt dein Schlussel.

Wechselt dein Schlussel, wechselt das Wort,
das treiben darf mit den Flocken.
Je nach dem Wind, der dich fortstosst,
ballt um das Wort sich der Schnee

Джерело: Von Schwelle zu SchwelleCopyright 1955 by Deutsche Verlags-Anstalt GmbH, Stuttgart

КАМIННИЙ ВИРОК
Зкам”янілий вирок в п’ястуку
Ти забудеш й про те що забув

На запясті пристрілюються
мигтячи, знаки розділові

Крізь у гребінь розколоту землю
галопують вершники пауз

Там,
коло жертовного зілля*,
Де спалахує пам’ять,
підхоплює вас Цей Подих.
Den verkieselten Spruch in der Faust,
vergisst du, dass du vergisst,

am Handgelenk schiessen
blinkend die Satzzeichen an,

durch die zum Kamm
gespaltene Erde
kommen die Pausen geritten,

dort, bei
der Opferstaude,
wo das Gedaechtnis entbrennt,
greift euch der Eine
Hauch auf.
ДЖЕРЕЛО: Mohn und Gedächtnis , Copyright 1952 by Deutsche Verlags-Anstalt GmbH, Stuttgart

—-
* Гімн Ґероїнщика: Opferstaude – від Opfer- жертва та Staude- однорічний травянистий кущ, як на мене найраще передається словом зілля, т.т. те, що збирають для приготування дання. Вірність такого припущення підтверджує і фраза am Handgelenk schiessen blinkend die Satzzeichen an – що дослівно означає: на суглобі руки, блимаючи, пристрілюються розділові знаки, – досить недвозначний образ ґематом та доріжок від шприца. Я конкретизував це як запясття, виключно з міркуваннь словесної елеґантності. Біографія митця засвідчує неодноразове перебування автора у психіатричних клініках, та й його смерть у Сені – наштовхує на думку про наркотичну залежність Целяна.
Жоден зі словників не дає трактування слова Opferstaude, то ж я припускаю що це образ сорту дикого маку, який дійсно кущиться у південних краях. Збірка вірщів так і називається Mohn und Gedaechtnis – “Мак та пам’ять”

ПСАЛОМ
Це він – Ніхто. Ліпитиме нас із землі і глини
І надихатиме вустами порох наш
Ніхто.

Благословеним будь, Ніхто,
Твоєї примхи задля
ми квітнемо
до тебе
прагнучИ

Суцільнеє ніщо
Були ми, є ми, і навік
пребудемo, квітуючи:
Усі Ніщо,-
Нікого ружа

Із пестиком – незаймана душа
З тичинками пилку – в небесну пустинь
В червоному вінці
Від пурпурових вуст, що лиш, о лиш
Об тернії зарділись.

PSALM
Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.
Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.
Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.
Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

Джерело: Die Niemandsrose © S. Fischer Verlag, Frankfurt am Main 1963

ФУГА СМЕРТІ
Зачорніле молОзиво з вчора ми п’ємо його звЕчора й зрання
Во полУдні і о просинАнні, у в вечір’ї ми п’ємо і п’ємо…
Вигрібаємо яму в повітрі – в небесах вже не буде нам тісно
Бо живе у домівці господар, во він граєтся з зміями в ігри
Він відписує нові закони, коли сонце спадає у тіні до Тевтонских богів закликає…
О, твої златотокоси Маґріто
Він вістує й виходить із дому, і йому відгомонюють зорі
І він свище своїм оглашеним
І він свистом юдеїв підгонить, ну викопуйте ями вже долі,
Ну давайте вже, годі – танцюйте

Зачорніле молозиво з вчора ми п’ємо тебе звечора й зрання
Во полудні і о просинанні, у в вечір’ї ми п’ємо і п’ємо…
Бо живе у домівці господар, во він грається з зміями в ігри
він відписує нові закони коли сонце заходить в Тевтонів
пише він златокосся твоє Марґаріто
Твоє попеловласся Суламе
Ми копаємо яму у Небі, там не тісно нікому, нікому…

Він наказує – глибше копайте, заступ глиблше-доземно… тіштесь
Він вдоволено в свастику вперся і підтягує пояс
І очі – блакитні
Глибше з заступом в них бо заграють до танцю інакші

Зачорніле молозиво з вчора ми п’ємо тебе звечора й зрання
Во полудні і о просинанні, у в вечір’ї ми п’ємо і п’ємо…
Бо живе у домівці господар, златокосся твоє Марґаріто
Твоє попеловласся Суламе,і со зміями грає
Закликає, суттєвіше –струни. Смерть наставник тевтонський
Закликає – драматика скрипкам ви односитесь в кіптяву світу
І могили знайдете у хмарах, і там тісно не буде

Зачорніле молозиво з вчора ми п’ємо його звечора й в південь
смерть наш тевтонський наставник
ми п’ємо тебе звечора й вранці ми п’ємо і п’ємо…
смерть – наш тевтонський наставник, з голубими очима
він влучає свинцевою грою твоє золотовласся Маґрітта
він спускає на нас своє псівство і дарує нам землю в повітрі
і він грається з зміями в хаті
і придумує казку про смерть
що з Тевтонії є наш наставник

твої золотокоси – Маґріто
твоє попеловласся, Суламе

TODESFUGE
Schwarze Milch der Frühe wir trinken sie abends
wir trinken sie mittags und morgens wir trinken sie nachts
wir trinken und trinken
wir schaufeln ein Grab in den Lüften da liegt man nicht eng
Ein Mann wohnt im Haus der spielt mit den Schlangen der schreibt
der schreibt wenn es dunkelt nach Deutschland dein goldenes Haar Margarete
er schreibt es und tritt vor das Haus und es blitzen die Sterne er pfeift seine Rüden herbei
er pfeift seine Juden hervor läßt schaufeln ein Grab in der Erde
er befiehlt uns spielt auf nun zum Tanz
Schwarze Milch der Frühe wir trinken dich nachts
wir trinken dich morgens und mittags wir trinken dich abends
wir trinken und trinken
Ein Mann wohnt im Haus der spielt mit den Schlangen der schreibt
der schreibt wenn es dunkelt nach Deutschland dein goldenes Haar Margarete
Dein aschenes Haar Sulamith wir schaufeln ein Grab in den Lüften da liegt man nicht eng
Er ruft stecht tiefer ins Erdreich ihr einen ihr andern singet und spielt
er greift nach dem Eisen im Gurt er schwingts seine Augen sind blau
stecht tiefer die Spaten ihr einen ihr andern spielt weiter zum Tanz auf
Schwarze Milch der Frühe wir trinken dich nachts
wir trinken dich mittags und morgens wir trinken dich abends
wir trinken und trinken
ein Mann wohnt im Haus dein goldenes Haar Margarete
dein aschenes Haar Sulamith er spielt mit den Schlangen
Er ruft spielt süßer den Tod der Tod ist ein Meister aus Deutschland
er ruft streicht dunkler die Geigen dann steigt ihr als Rauch in die Luft
dann habt ihr ein Grab in den Wolken da liegt man nicht eng
Schwarze Milch der Frühe wir trinken dich nachts
wir trinken dich mittags der Tod ist ein Meister aus Deutschland
wir trinken dich abends und morgens wir trinken und trinken
der Tod ist ein Meister aus Deutschland sein Auge ist blau
er trifft dich mit bleierner Kugel er trifft dich genau
ein Mann wohnt im Haus dein goldenes Haar Margarete
er hetzt seine Rüden auf uns er schenkt uns ein Grab in der Luft
er spielt mit den Schlangen und träumet der Tod ist ein Meister aus Deutschland
dein goldenes Haar Margarete
dein aschenes Haar Sulamith

ДЖЕРЕЛО: Mohn und Gedächtnis, Copyright 1952 by Deutsche Verlags-Anstalt GmbH, Stuttgart