З американських поетів

by Diana

Переклав Мірек Боднар

РОБІНСОН ДЖЕФФЕРС
Божественний надлишок краси

Танець чайок під час шторму, ігри і рев тюленів,
над океаном і під водою…
Божественний надлишок краси
править іграми, вершить долі, робить так, щоб дерева росли,
гори здіймалися, а хвилі розбивалися.
Неймовірне щастя
іскриться на губах, що зійшлися в поцілунку, о, дай і мені
з’єднатися з тобою, адже жодна дівчина
не палає і не жадає кохання
сильніше, ніж я тебе на тюленячому березі, де крила
тчуть в повітрі, мов павутину,
божественний надлишок краси.

Divinely Superfluous Beauty

The storm-dances of gulls, the barking game of seals,
Over and under the ocean…
Divinely superfluous beauty
Rules the games, presides over destinies, makes trees grow
And hills tower, waves fall.
The incredible beauty of joy
Stars with fire the joining of lips, O let our loves too
Be joined, there is not a maiden
Burns and thirsts for love
More than my blood for you, by the shore of seals while the wings
Weave like a web in the air
Divinely superfluous beauty.

Джерело

Літні канікули

Коли сонце в зеніті і повно людей,
думаю про те, що колись був кам’яний вік, потім вік бронзи,
а за ними вік заліза; залізо – не надто стійкий метал;
отже сталь, зроблена із заліза, теж нестійка; отже міста, що здійнялися ввись,
колись перетворяться на купи іржі на гіпсових насипах.
І не проб’ється крізь них коріння до тих пір, поки рясні дощі не змиють їх,
і нічого тоді не залишиться ні від залізного віку,
ні від усіх цих людей, хіба що якась стегнова кістка чи вірш,
що застряг у світовій пам’яті, осколки скла
серед сміттєвих звалищ, бетонна дамба далеко у горах…

Summer Holiday

When the sun shouts and people abound
One thinks there were the ages of stone and the age of bronze
And the iron age; iron the unstable metal;
Steel made of iron, unstable as his mother; the towered-up cities
Will be stains of rust on mounds of plaster.
Roots will not pierce the heaps for a time, kind rains will cure them,
Then nothing will remain of the iron age
And all these people but a thigh-bone or so, a poem
Stuck in the world’s thought, splinters of glass
In the rubbish dumps, a concrete dam far off in the mountain…

Джерело

Ліжко біля вікна

Коли ми будували дім, я вибрав собі як гарне смертне ложе
ліжко на першому поверсі біля вікна з видом на море, воно вже чекає.
Ніхто ним не користується, хіба що раз на рік хтось із гостей спить на ньому,
навряд чи здогадуючись про його призначення. Я часто розглядаю його,
без неприязні, але і без жодного бажання, а, точніше, і з тим, і з тим,
вони настільки однакові, що врівноважують одне одного, лишається тільки
чиста цікавість. Нам дано завершити те, що ми почали;
і тоді, коли залунає звук, схожий на музику,
терплячий демон, що ховатиметься за морськими скелями і небом,
вдарить своєю патирецею і тричі покличе мене: «Ходімо, Джефферсе».

The Bed By The Window

I chose the bed downstairs by the sea-window for a good death-bed
When we built the house, it is ready waiting,
Unused unless by some guest in a twelvemonth, who hardly suspects
Its latter purpose. I often regard it,
With neither dislike nor desire; rather with both, so equalled
That they kill each other and a crystalline interest
Remains alone. We are safe to finish what we have to finish;
And then it will sound rather like music
When the patient daemon behind the screen of sea-rock and sky
Thumps with his staff, and calls thrice: “Come, Jeffers. ”

Джерело

Розум все ще сміється

Розум все ще сміється над своїм бунтом,
знаючи повсякчас, що цивілізація та інші напасті,
які зробили з людства посміховисько, залишаються
все ж прекрасними в загальній картині буття і що крайності
врівноважують одна одну, як крила у птаха в польоті.
Бідність і багатство, цивілізація і жалюгідне дикунство,
масова війна і аромат неземного спокою:
трагедія процвітає повсюдно серед звичайного життя.
Для того, щоб цінувати цей неспокійний час,
слід пам’ятати про норми, про вічні пристрасті,
про однотонні крила нашої уяви,
які натовп підрізає, про одинокі місцини для справжніх людей;
про розмірене життя пастухів і гірські ферми,
про ті місця, де мало людей, мало знарядь, мало зброї, де прекрасні світанки.
Звідти чудово видно на всі сторони
і чути дзвінку антистрофу Бога, цього найкращого поета, про загальне
спустошення – разом із пишною строфою про загальний розквіт.

Still The Mind Smiles

Still the mind smiles at its own rebellions,
Knowing all the while that civilization and the other evils
That make humanity ridiculous, remain
Beautiful in the whole fabric, excesses that balance each other
Like the paired wings of a flying bird.
Misery and riches, civilization and squalid savagery,
Mass war and the odor of unmanly peace:
Tragic flourishes above and below the normal of life.
In order to value this fretful time
It is necessary to remember our norm, the unaltered passions,
The same-colored wings of imagination,
That the crowd clips, in lonely places new-grown; the unchanged
Lives of herdsmen and mountain farms,
Where men are few, and few tools, a few weapons, and their dawns are beautiful.
From here for normal one sees both ways,
And listens to the splendor of God, the exact poet, the sonorous
Antistrophe of desolation to the strophe multitude.

Джерело

Повернення

Трохи занадто абстрактно, трохи занадто мудро,
прийшов час нам знову поцілувати землю,
прийшов час, коли листя має пролитися дощем із неба,
і нехай повнота життя вернеться до свого коріння.
Піду до своєї прекрасної Сур-рівер
і занурю руки по самі плечі.
Знайду себе там, де тремтить вільшаний лист,
де вітер із-за океану проноситься над річковими валунами.
Торкатимусь усього, що тільки потрапить під руку, і не буде більше
жодних думок, цього рою мух-одноденок з відстійників, що заполонили,
затемнили небеса і осліпили наших шалених яструбів,
аж ті не можуть злетіти і завдати удару.
Кожна річ – це яструбина їжа, а шляхетність – гора, благородна
Піко-Бланко, і круті морські хвилі з мармуру.

Return

A little too abstract, a little too wise,
It is time for us to kiss the earth again,
It is time to let the leaves rain from the skies,
Let the rich life run to the roots again.
I will go to the lovely Sur Rivers
And dip my arms in them up to the shoulders.
I will find my accounting where the alder leaf quivers
In the ocean wind over the river boulders.
I will touch things and things and no more thoughts,
That breed like mouthless May-flies darkening the sky,
The insect clouds that blind our passionate hawks
So that they cannot strike, hardly can fly.
Things are the hawk’s food and noble is the mountain, Oh noble
Pico Blanco, steep sea-wave of marble.

Джерело

Відповідь

Тож яка відповідь? Не піддавайся мріям.
Знай, що насильством закінчувалися великі цивілізації,
а тирани приходили і відходили один за одним.
Коли з’являється насильство, намагайся уникати його з честю
і живи з найменш жорстокими; зло неминуче.
Щоб зберегти себе, будь милосердний і непідкупний,
і не жадай зла; і не обманюйся
мріями про всесвітню справедливість та щастя. Їм не дано збутися.
Знай – хоч які потворні окремі частини,
ціле завджи прекрасне. Як відірвана рука,
є огидною людина, що віддалилася від землі, зірок, своєї історії…
і неважливо, чи віддалилася вона в думках, чи насправді…
Часто трапляється така жахлива потворність. Цілісність же є
ґрандіозною красою, органічною повнотою життя і всіх речей,
божественною красою всесвіту. Люби усе, а не окрему,
відділену від усього людину, по-іншому ж ти сам потрапиш
у жалюгідні умови чи потонеш у відчаї, коли прийдуть важкі часи.

The Answer

Then what is the answer? – Not to be deluded by dreams.
To know that great civilizations have broken down into violence,
and their tyrants come, many times before.
When open violence appears, to avoid it with honor or choose
the least ugly faction; these evils are essential.
To keep one’s own integrity, be merciful and uncorrupted
and not wish for evil; and not be duped
By dreams of universal justice or happiness. These dreams will not be fulfilled.
To know this, and know that however ugly the parts appear
the whole remains beautiful. A severed hand
Is an ugly thing and man dissevered from the earth and stars and his history…
for contemplation or in fact…
Often appears atrociously ugly. Integrity is wholeness, the greatest beauty is
Organic wholeness, the wholeness of life and things, the divine beauty
of the universe. Love that, not man
Apart from that, or else you will share man’s pitiful confusions,
or drown in despair when his days darken.

Джерело

Шива

Це яструб, що забирає у нашого неба птахів,
убиває голубів миру і затишку,
позбавляє людство достоїнства і впевненості,
полює на самотню чаплю свободи.
Він робить з мистецтва нісенітницю, він дуже хитрий,
окутуючи науку мріями, а державу владою,
він накидається на них в останню мить.
Ніщо від нього не втече, ні в повітрі, ні на землі.
Це яструб, що вириває очі зіркам.
Це єдиний мисливець, що завжди може вполювати дикого лебедя,
білого дикого лебедя краси – цю свою останню здобич.
Тоді він залишиться сам, досягнувши чистої верховної розрухи,
порожньої темряви під крилами смерті.
Він збудує собі гніздо з кісток лебедя і виведе нове потомство,
повісить нові небеса з новими птахами, і все буде, як від початку.

Shiva

There is a hawk that is picking the birds out of our sky,
She killed the pigeons of peace and security,
She has taken honesty and confidence from nations and men,
She is hunting the lonely heron of liberty.
She loads the arts with nonsense, she is very cunning
Science with dreams and the state with powers to catch them at last.
Nothing will escape her at last, flying nor running.
This is the hawk that picks out the star’s eyes.
This is the only hunter that will ever catch the wild swan;
The prey she will take last is the wild white swan of the beauty of things.
Then she will be alone, pure destruction, achieved and supreme,
Empty darkness under the death-tent wings.
She will build a nest of the swan’s bones and hatch a new brood,
Hang new heavens with new birds, all be renewed.

Джерело

Зорі встають над самотнім океаном

Засмучений якимись дрібними справами,
що мене не стосувались, блукаючи
уздовж узбережжя і піднімаючись на гострі хребти,
я побачив надвечір,
як зорі встають над самотнім океаном
і як вепр з чорною гривою
борознить землю мордою на горі Мал-Пасо.

Старий монстр пробурчав: «Тут солодке коріння,
жирні личинки, блискучі жуки і пророслі жолуді».
«Найкраща нація Європи занепала,
і це були фіни,
але зорі встають над самотнім океаном», –
просопів старий кабан з чорною шерстю,
розриваючи дерен на горі Мал-Пасо.

«Світ переживає погані часи, друже,
і буде ще гірше, перш ніж він виправиться;
краще залягти тут, у горах,
на чотири-п’ять сторіч,
поки зорі встають над самотнім океаном», –
сказав старий батько усіх диких свиней,
борознячи неорану землю на горі Мал-Пасо.

«Тримайся подалі від ошуканців, що розказують про демократію,
і від тих собак, що гавкають про революцію,
я вже п’яний від розмов і від усіх тих брехунів та віруючих.
Я вірю тільки у свої ікла.
Нехай живе свобода і хай будуть прокляті всі ідеології», –
сказав хоробрий вепр з чорною гривою,
розриваючи торф на горі Мал-Пасо.

The Stars Go Over The Lonely Ocean

Unhappy about some far off things
That are not my affair, wandering
Along the coast and up the lean ridges,
I saw in the evening
The stars go over the lonely ocean,
And a black-maned wild boar
Plowing with his snout on Mal Paso Mountain.

The old monster snuffled, “Here are sweet roots,
Fat grubs, slick beetles and sprouted acorns.
The best nation in Europe has fallen,
And that is Finland,
But the stars go over the lonely ocean,”
The old black-bristled boar,
Tearing the sod on Mal Paso Mountain.

“The world’s in a bad way, my man,
And bound to be worse before it mends;
Better lie up in the mountain here
Four or five centuries,
While the stars go over the lonely ocean,”
Said the old father of wild pigs,
Plowing the fallow on Mal Paso Mountain.

“Keep clear of the dupes that talk democracy
And the dogs that talk revolution,
Drunk with talk, liars and believers.
I believe in my tusks.
Long live freedom and damn the ideologies,”
Said the gamey black-maned boar
Tusking the turf on Mal Paso Mountain.

Джерело

ДЖИМ МОРРІСОН

I
Куртка зі зміїної шкіри.
Очі індіанця.
Блискуче волосся.

Він рухається у розтривоженому
нільськими Комахами
повітрі.

II
Ти парадом проходиш крізь це м’яке літо.
Ми бачимо, як гниє і розкладається твоя ненаситна ґвинтівка.
Твоя пустеля.
Твоя переповнена порожнеча.
Тьмяні ліси на межі світла
занепадають.

Ще більше твоїх чудес.
Ще більше твоїх магічних рук.

III
Прогіркла трава хворих пасовищ.
Тваринний смуток і шмагання
на кушетці.
Залізна завіса насилу піднята.
Химерне сонце приховує натяк
на пил, ножі, голоси.

Поклик з Пустелі.
Поклик лихоманки, що вловлює
вологі сни Короля Ацтеків.

IV
Високі зарослі береги
повні теплої зеленої загрози.
Відкрий канали.
Покарай зневіру милого друга нашої сестри.
Хочеш, ми вчинимо так і з іншими?
Обожнюєш нас?
Коли повернешся, чи
захочеш знову гратися з нами?

V
Впади.
Дивні боги з’являються швидкими ворожими рухами.
Їхні м’які сорочки пошиті
з тканини і волосся.
Прикраси на їхніх руках
маскують вени, блакитніші за кров,
немов їх тут чекають.
Лагідні ящерині очі встановлюють зв’язок.
Їхнє тихе слабке комашине попискування породжує
новий страх у світі страхів.
Шелест сексу об їхню шкіру.
Вітер глушить всі звуки.
Залиш свій слід на понівеченій землі.

VI
Рани, олені і стріли.
З-під покривал миготять ноги, що галопують
повз спокійних жінок.
Вражаюча покірність людей у басейні.
Дивовижні печери для грабувань.
Аморальні, кволі балети мародерства.
Хлопці біжать.
Дівчата кричать, падають.
Усе в диму.
Знеструмлені дроти, потріскуючи, колишуться
на кривавих хвилях.

VII
Жінко-ящірко,
твої комашині очі
повні дикого здивування.
Зігріта дочко тиші.
Отруто.
Покажи свою спину, якою зісковзує мудрість зі стогоном.
Нерухомі, застиглі сліпі очі,
за стінами зароджуються нові історії
і прокидаються з гарчанням та вереском,
таємничий світанок сновидінь.
Собаки сплять.
Вовк виє.
Істота виживає на цій війні.
Ліс.
Шелест розрізаних слів, обміліла
ріка.

VIII
Змія, ящірка, комашине око,
зелена покірність мисливця.
Поспішай, щоб сирої пори, скрадаючись,
хитруючи і дрімаючи,
перемолоти теплі ліси на купу тривожної деревини.

Тепер заради долини.
Тепер заради сиропного волосся.
Б’ючи ножем в очі, розширюючи небо
за черепною кісткою.
Швидко закінчилось полювання.
Обніми набряклі роздерті груди
і криваве горло.
Собаки зловтішаються.
Забери її додому.
Віднеси тіло нашої сестри назад
до човна.

I
Snakeskin jacket
Indian eyes
Brilliant hair

He moves in disturbed
Nile insect
Air

II
You parade thru the soft summer
We watch your eager rifle decay
Your wilderness
Your teeming emptiness
Pale forest on verge of light
decline.

More of your miracles
More of your magic arms

III
Bitter grazing in sick pastures
Animal sadness & the daybed
Whipping.
Iron curtains pried open.
The elaborate sun implies
dust, knives, voices.

Call out of the Wilderness
Call out of fever, receiving
the wet dreams of an Aztec King.

IV
The banks are high and overgrown
rich w/warm green danger.
Unlock the canals.
Punish our sister’s sweet playmate distress.
Do you want us that way w/the rest?
Do you adore us?
When you return will you
still want to play w/us?

V
Fall down.
Strange gods arrive in fast enemy poses.
Their shirts are soft marrying
cloth and hair together.
All along their arms ornaments
conceal veins bluer than blood
pretending welcome.
Soft lizard eyes connect.
Their soft drained insect cries erect
new fear, where fears reign.
The rustling of sex against their skin.
The wind withdraws all sound.
Stamp your witness on the punished ground.

VI
Wounds, stags, & arrows
Hooded flashing legs plunge
near the tranquil women.
Startling obedience fom the pool people.
Astonishing caves to plunder.
Loose, nerveless ballets of looting.
Boys are running.
Girls are screaming, falling.
The air is thick w/smoke.
Dead crackling wires dance pools
of sea blood.

VII
Lizard woman
w/your insect eyes
w/your wild surprise.
Warm daughter of silence.
Venom.
Turn your back w/a slither of moaning wisdom.
The unblinking blind eyes
behind walls new histories rise
and wake growling & whining
the weird dawn of dreams.
Dogs lie sleeping.
The wolf howls.
A creature lives out the war.
A forest.
A rustle of cut words, choking
river.

VIII
The snake, the lizard, the insect eye
the huntsman’s green obedience.
Quick, in raw time, serving
stealth & slumber,
grinding warm forests into restless lumber.

Now for the valley.
Now for the syrup hair.
Stabbing the eyes, widening skies
behind the skull bone.
Swift end of hunting.
Hug round the swollen torn breast
& red-stained throat.
The hounds gloat.
Take her home.
Carry our sister’s body, back
to the boat.

Джерело

Видіння любові і смерті

Він прагнув публічності та ризику і жив у постійному кошмарі, творячи міф перед мільярдом тупих, сухих, безжальних очей. Вийшовши з літака, він підійшов до дротяної огорожі, щоб простягнути руку фанатам, знехтувавши застороги своїх аґентів. Став ближче, щоб вони могли помилуватися ним, молитися на нього чи стріляти. Постійне невимовне внутрішнє знання того, що його тіло на публіці щосекунди є мішенню. Заряд звіриного чуття смерті. Нові нерви чуттєвості розцвіли у саду його шийних хребців. Кажуть, що коли він на вас дивився, його погляд розкривав ваш череп. Природно. Адже доброзичливі усмішки шанувальників так легко приховують смерть за котячими зубами. Не параноя і не згубна нерозважливість, але тонке чуттєве знання про насильство у вічному теперішньому.

Циклоп. У людей, схожих на прадавніх ящурів, у черепі схований коштовний камінь. Він називається «епіфіз» і розташований всередині мозку на стику двох півкуль мозочка. У декого це рудиментарне третє око і досі чутливе до світла.

Це око недоступне безпристрасному аналізові. Зрозумійте, що очі – це просто дві м’які сфери, що плавають всередині черепа.

Враження бачать мене.

Запитайте будь-кого, заради якого чуття можна пожертвувати іншими. Більшість відповість: заради зору, жертвуючи мільйоном очей тіла за два у черепі. Але ми могли б жити і сліпі і, можливо, навіть досягнути мудрості. Без дотику ж ми просто нечуйні колоди.

Око – це голодний рот,
що харчується світом.

Архітектор уявних світів,
що змагається з реальним.

Є дві планети-близнючки
у черепі.

Око – це бог. І світ,
адже у нього є екватор.

Виріж око тварини у темряві і поклади його перед якимось чітким і яскравим предметом, наприклад, перед вікном з видом на небо. Контур цього образу відкладеться на сітківці і буде видимий неозброєним оком. Це вирізане око працює, як примітивна фотокамера, де родопсин слугує емульсією.

Кюне, після успішних дослідів над кроликами, отримав у подарунок голову юнака, якого стратили на гільйотині. Він витягнув око і надрізав його вздовж екватора. Операція була проведена в спеціальній червоно-жовтій кімнаті. На сітківці лівого ока зберігся чіткий, але неясний образ, який неможливо зрозуміти. Він провів найближчі роки в пошуках його сенсу, намагаючись визначити природу об’єкта, якщо це був об’єкт.

Вікна – це очі будинку. Ти дивишся з тюрми свого тіла, а інші можуть заглянути до тебе. Тут немає одностороннього руху. «Бачити» завжди означає можливість порушити приватність, бо коли очі відкривають величезний зовнішній світ, наші особисті безкінечні внутрішні простори відкриті для інших.

Яка доля очей під час сну? Вони постійно рухаються, як глядачі в театрі.

Зіниці розширюються під час стану зміненої свідомості. Наркотики, безумство, сп’яніння, параліч, виснаження, гіпноз, запаморочення, сильне сексуальне збудження. Око знаходить свій океан після того, як ідея океанів померла.

Енкіду був дикою людиною, твариною серед тварин. Одного разу жінка оголилася перед ним біля водопою і він відізвався. Того ж дня він пішов з нею до цивілізації.

Людина вибирає партнера перш за все по зовнішньому виглядові. Не по запаху, ритмові чи шкірі. Це неправда, що ми пестимо жінку очима. Жінка створена зі світла чи зі шкіри? Її образ нереальний для ока, він закарбований на пучках пальців.

Займаючись «Ars Magna», Великою Роботою, алхімік у своїй реторті створює світ.

Очі – це ґеніталії сприйняття, вони також встановили тиранію. Вони узурпували владу в інших органів чуття. Тіло стало тонким незґрабним стеблом, що підтримує око під час обходу своїх володінь.

Чому очі називають «дзеркалом душі» і ключем до найглибшого духовного спілкування, а дотикові відмовлено у цьому і він вважається тільки легким зіткненням плоті?

Тіло – це не будинок, це нутрощі будинку.

Сліпі злягаються, очі в шкірі.

Око – це «світло, що відпочиває».

(Світло твориться в оці? Око зблискує власним світлом чи відбиває світло зовнішнього світу?)

В єгипетській міфології око – це символ Осіріса або Гора; і бога сонця Ра.

Пта створив людей зі свого рота, а богів – з очей.

Храм міста Брак (3000 рік до н. е.). Там було знайдено тисячі плоских людських облич з чорного і білого алебастру, без носів, ротів, вух, але з вирізьбленими і вимальованими очима. Він називається Храм Ока: у ньому зберігаються приношення божеству.

Едіп. «Реальність» її оголених грудей. Її тіло. «Ти подивився на тих, кого ніколи не повинен був бачити». Очі, виколоті брошкою із сукні мертвої Іокасти.

Покарай очі. Зморщені груди старої жінки. Його водить від села до села хлопчик. І повсюди вони чекають на його слова.
Тіресій, який, кажуть, провів сім років, як жінка, натрапив у лісі на Афіну, що купалася. Вона наслала темряву на його зухвалі очі.

Савло з Тарса на Шляху до Дамаска. Сліпота зробила його Святим Павлом.
Чому сліпота священна?

Алхімія пропонує людині ориґінальний героїзм. Мані учив, що людина – це помічник посланця Верховного Бога Світла, і вона всім своїм життям і своїми зусиллями мусить допомагати збирати розсіяні, а отже і ослаблені атоми світла і направляти їх вгору. Бо світло осяяло темряву і виснажило себе, тому існує серйозна небезпека, що воно може бути поглинуте повністю.
Людина може допомогти врятувати світло.

Процес трансформації неблагородних металів у золото називається «проекцією».

При тьмяному світлі формою жертвується заради світла. При яскравому світлі світлом жертвується заради форми.

«Код світла». Хворе око. Вирви його. Лікар видаляє око, щоб врятувати тіло. Для цього йому треба відрізати оптичний нерв, що з’єднує око з мозком. До появи наркозу хворі часто казали, що втручання скальпеля замість болю створює світло.

Поступово за межами тіла творяться об’єкти.

Око виникає зі світла, для світла. Аморфні органи і поверхні набувають своїх неповторних форм. Вода формує рибу, повітря – птаха, земля – хробака. Око є створінням вогню.

Visions Of Love & Death

He sought exposure, and lived the horror of trying to assemble a myth before a billion dull dry ruthless eyes. Leaving his plane, he strode to the wire fence, against the advice of his agents, to touch hands. Standing close to appeal his invitation for admire him worship or weapons. The constant unspoken interior knowledge, that his body was target every public second. Charged murderous awareness of beasts. New nerves of sensation flowered on his neck spine garden. When he looked at you, they said, he stripped back your skull. Naturally. For well wishing admirer smiles easily hide death behind cat teeth. Not paranoia or beyond grave carelessness, but a fine sensuous knowledge of violence in an eternal present.

Cyclop. People who resemble primitive lizards have a jewel within their skull. Called the “pineal gland” it is located inside the brain at the juncture of the two hemispheres of cerebellum. In some this third vestigal eye is still sensitive to light.

The eye resists detached analysis. Realize that the eyes actually are two soft globes floating in bone.

The impressions are seeing me.

Ask anyone what sense he would preserve above all others. Most would say sight, forfeiting a million eyes in the body for two in the skull. Blind, we could live and possibly discover wisdom. Without touch, we could turn into hunks of wood.

The eye is a hungry mouth.
That feed on the world.

Architect of image worlds
In competition with the real.

There are twin planets
In the skull.

The eye is god. And the world,
For it has its equator.

Pluck out the animal’s eye in the dark and set it down before an object, clear and bright, a window against the sky. The outline of this image is engraved on the retina, visible to the naked eye. This excised eye is primitive camera, the retina’s visual purple acts as emulsion.

Kehne, following his success with rabbits, was presented the head of a young guillotine victim. The eye was extracted and slit along the equator. The operation was performed in a special red and yellow room. Retina of the left eye offers a sharp but ambiguos image, impossible to define. He spent the next years in search for its meaning, the exact nature of the object, if it was an object.

Windows are eyes of the house. Peer out of your prison body, other peep in. Never a one-way traffic. “Seeing” always implies the possibility of damaged privacy, for as eyes reveal the huge external world, our own infinite internal spaces are opened for others.

What is the fate the eyes during sleep? They move constantly, like spectators in a theater.

The pupils dilate during abnormal states. Drugs, madness, drunkenness, paralysis, exhaustion, hipnosis, vertigo, high sexual excitement. The eye finding its ocean after the idea of oceans has endended.

Endiku was a wild man, an animal among animals. One day a woman exposed her nakedness to him at a watering hole, and he responded. That day he left with her to follow the arts of civilization

Mates are chosen first by visual appeal. Not odor, rhythm, skin. It is an error to believe that the eye caress a woman. Is a woman constructed out of light or of skin? Her image is never real in the eye, it is engraved on the ends of the fingers.

In the “Ars Magnus”, Great Work, the Alchemist creates the world inhis retort.

The eyes are the genitals of perception, and they too have established a tyranny. They have usurped the authority of the other sneses. The body becomes a thin awkward stalk to support the eye on its rounds.

Why should the eyes be called “windows of soul” and key to deepest human communion, and touch denied as mild collisions of flesh?

The body is not the house, it is the inside of the house.

The blind copulate, eyes in their skin.

The eye is “light at rest”.

(Do we create light in the eye? Is light our own, or from the world?)

In Egyptian mythology the eye is symbol of Osiris, or from Horus; and the sun god Ra.
Ptah gave birth to men from his mouth, the gods from his eyes.

City temple of Brak (3000 B.C.). Discovered thousands of small flat human faces of black and white alabaster, without nose, mouth, ears, but with engraved and carefully painted eyes. Called the Eye Temple: to house these offerings to a divinity.

Oedipus. “Reality” of her naked breasts. Her body. “You have looked upon those you ought never to have looked “. Eyes gouged with a broach from the dress of dead Jocasta.

Punish the eyes. Shriveled breasts of an old woman. He is led from village to village by a young boy. And every-where they wait on his words.
Tiresias, said to have spent seven years as a woman, came upon Athene in the forest, bathing. She darkened the intruding eyes.

Sauls of Tarsus on the Road to Damascus. Blindness elevated him to St. Paul.
Why is blindness holy?

Alchemy offers man an original heroism. The Mani taught that man was created as a helper by the messenger of Supreme God of Light to assist by his life and efforts in gathering the scattered, thereby weakened, atoms of light and lead them upward. For light has shone into the darkness and wasted itself and is in grave danger of being swallowed wholly.

Man can assist in the salvation of light.

The process of transforming base metals into gold is called “projection”.

In dim light, form is sacrified for light. In bright light, light is sacrified for form.

“Code of light”. The eye is sick. Pluck it out. The doctor removes the eye to save the body. To do this, he must sewer the optic nerve connecting eye with brain. Before anesthesia, it was often reported that the pass of the scalped created light instead of pain.

Gradually, objects are constructed outside the body.

The eye arises from light, for light. Indifferent organs and surfaces evolve into their unique form. The fish is shaped by water, the bird by air, the worm by earth. The eye is a creature of fire.

Джерело

ҐЕРІ СНАЙДЕР

Середина серпня на споглядальному пункті в горах Сардоу

Затягнута серпанком долина,
три дні спеки після п’яти днів дощу,
на ялинових шишках зблискує смола,
луки і скелі
обліплені комашнею.

Не пам’ятаю того, що читав колись,
маю кількох друзів, але всі вони розкидані по містах.
П’ю холодну воду, натоплену зі снігу, з бляшанки,
дивлюся вперед на багато миль
крізь нерухоме повітря.

Mid-August at Sourdough Mountain Lookout

Down valley a smoke haze
Three days heat, after five days rain
Pitch glows on the fir-cones
Across rocks and meadows
Swarms of new flies.

I cannot remember things I once read
A few friends, but they are in cities.
Drinking cold snow-water from a tin cup
Looking down for miles
Through high still air.

Джерело

Чотири вірші для Робін

Ночівля проти неба в лісі Суїслоу

Я лежав під рододендроном,
з якого всю ніч опадав цвіт,
тремтячи на шматку картону,
ноги вперши в рюкзак,
руки запхавши в кишені,
і не міг заснути.
Я пам’ятаю той час, коли ми вчилися у школі
і спали разом у великому теплому ліжку.
Ми були молодими, недосвідченими коханцями.
Коли ми розійшлись, нам було по дев’ятнадцять.
Тепер наші друзі одружені,
ти працюєш вчителькою на Сході,
я не змінював свого життєвого шляху:
зелені пагорби, довгий блакитний пляж.
Але іноді, ночуючи проти неба,
я згадую, що у мене була ти.

Весняна ніч в Шококу-джи

Травень вісім років тому,
ми гуляли під вишневим цвітом
вночі в саду в Ореґоні.
Все, що я тоді хотів,
я забув тепер, але не тебе.
Сьогодні ж вночі
в саду старої столиці
я відчув тремтіння тіні Юґао.
Я пам’ятаю прохолоду твого тіла,
голого під літньою ситцевою сукнею.

Осінній ранок в Шококу-джи

Минулої ночі я споглядав Плеяди,
вився димок у місячному світлі,
гірка пам’ять, як блювота,
душила мені горло.
Я розгорнув спальний мішок
на циновці ґанку
під товстими осінніми зірками.
Уві сні мені явилася ти
(тричі за дев’ять років),
дика, холодна, з вироком.
Я прокинувся осоромлений і злий:
безглузді сердечні війни.
Майже світанок. Венера і Юпітер.
Перший раз,
коли бачу їх разом.

Грудень в Ясі

Ти сказала тоді у жовтні
у високій сухій траві в саду,
обравши свободу:
«Ще колись будемо, може, років через десять».

Після закінчення коледжу я бачив тебе
одного разу. Ти була чужа.
Зрештою, і я був одержимий мрією.

Навіть більше, ніж десять років
пройшло, я завжди знав,
де тебе шукати, –
міг би прийти,
сподіваючись повернути твою любов.
Ти й далі самотня.

Я не зробив цього.
Я був переконаний, що мушу залишатися сам.
Я зміг.

Тільки уві сні, як цього світанку,
наче з могили, проривається
подув нашої юної любові
і заповнює мої розум і тіло.

У нас було все,
чого прагнуть і шукають інші.
Ми відкинули це в дев’ятнадцять.

Я відчуваю себе древнім,
немов прожив безліч життів.

І ніколи мені не дізнатись,
чи дурень я,
чи зробив те,
що кармою мені продиктовано.

Four Poems for Robin

Siwashing it out once in Siuslaw Forest

I slept under rhododendron
All night blossoms fell
Shivering on a sheet of cardboard
Feet stuck in my pack
Hands deep in my pockets
Barely able to sleep.
I remembered when we were in school
Sleeping together in a big warm bed
We were the youngest lovers
When we broke up we were still nineteen.
Now our friends are married
You teach school back east
I dont mind living this way
Green hills the long blue beach
But sometimes sleeping in the open
I think back when I had you.

A spring night in Shokoku-ji

Eight years ago this May
We walked under cherry blossoms
At night in an orchard in Oregon.
All that I wanted then
Is forgotten now, but you.
Here in the night
In a garden of the old capital
I feel the trembling ghost of Yugao
I remember your cool body
Naked under a summer cotton dress.

An autumn morning in Shokoku-ji

Last night watching the Pleiades,
Breath smoking in the moonlight,
Bitter memory like vomit
Choked my throat.
I unrolled a sleeping bag
On mats on the porch
Under thick autumn stars.
In dream you appeared
(Three times in nine years)
Wild, cold, and accusing.
I woke shamed and angry:
The pointless wars of the heart.
Almost dawn. Venus and Jupiter.
The first time I have
Ever seen them close.

December at Yase

You said, that October,
In the tall dry grass by the orchard
When you chose to be free,
“Again someday, maybe ten years.”

After college I saw you
One time. You were strange.
And I was obsessed with a plan.

Now ten years and more have
Gone by: I’ve always known
where you were –
I might have gone to you
Hoping to win your love back.
You still are single.

I didn’t.
I thought I must make it alone. I
Have done that.

Only in dream, like this dawn,
Does the grave, awed intensity
Of our young love
Return to my mind, to my flesh.

We had what the others
All crave and seek for;
We left it behind at nineteen.

I feel ancient, as though I had
Lived many lives.

And may never now know
If I am a fool
Or have done what my
karma demands.

Джерело

Щодо поетів

Щодо поетів –
Поети Землі,
які пишуть свої віршики,
не потребують допомоги ні від нікого.

Поети Повітря
граються з найсильнішими буревіями
й інколи зависають у вихрах.
Вірш за віршем
крутяться вони в єдиному пориві.

При мінус п’ятдесят
пальне не тектиме
і пропан залишиться в цистерні.
Поети Вогню
горять при абсолютному нулі,
спалюючи корисні копалини любові.

Перший
Поет Води
пролежав на дні шість років.
Покрився водоростями.
Життя у його вірші
залишило мільйони
дрібних слідів,
що розійшлись по намулу.

З Сонцем і Місяцем
в животі
Поет Космосу
спить.
Небо безкрає –
але його вірші,
немов дикі гуси,
за небокрай летять.

Поет Розуму
сидить вдома.
Будинок його порожній
і без стін.
Вірш
видно з усіх сторін,
скрізь,
одночасно.

As For Poets

As for poets
The Earth Poets
Who write small poems,
Need help from no man.

The Air Poets
Play out the swiftest gales
And sometimes loll in the eddies.
Poem after poem,
Curling back on the same thrust.

At fifty below
Fuel oil won’t flow
And propane stays in the tank.
Fire Poets
Burn at absolute zero
Fossil love pumped backup

The first
Water Poet
Stayed down six years.
He was covered with seaweed.
The life in his poem
Left millions of tiny
Different tracks
Criss-crossing through the mud.

With the Sun and Moon
In his belly,
The Space Poet
Sleeps.
No end to the sky –
But his poems,
Like wild geese,
Fly off the edge.

AMind Poet
Stays in the house.
The house is empty
And it has no walls.
The poem
Is seen from all sides,
Everywhere,
At once.

Джерело