З поезій Янніса Ріцоса

by Diana

Переклала Лілія Холмогорова
Джерело

Географічні начала

Прямовисна скеля, – увесь день пити палюче сонце,
триматися її надр, на противагу відкритому морю,
і ти, зі спиною, притуленою до скелі, з грудьми
широко відкритими до моря, – напіввогонь, напівроса,
розрізаний упоперек, роздвоєний, у цій битві лише
змішуєш воду із каменем.
У твоєму волоссі буйно
порослу папороть спалено сонцем. Птах
що стояв там, говорив щось непевне. На твоїх грудях
крижаніла рука моря. Задоволення
для двох та одного, із браком самодостатності. У кропивах
знайшов дитячу рогатку і ґудзик аргонавта.

А пізніше була ніч, найвеличніша, освячена зорями.

Γεωγραφικές καταβολές

Κάθετος βράχος, – όλη μέρα να πίνει το λιοπύρι,
να το κρατάει στα σπλάχνα του κατάντικρυ στο πέλαγο,
κι εσύ με την πλάτη ακουμπισμένη στο βράχο, με το στήθος
ολάνοιχτο στη θάλασσα, – μισός φωτιά, μισός δροσιά,
κομμένος εγκάρσια, διπλός, σ έναν αγώνα μόνο
να σμίξεις το νερό με την πέτρα.
Στα μαλλιά σου κιόλας
η φτέρη φυτρωμένη, καμένη απ’ τον ήλιο. Ενα πουλί
στάθηκε εκεί – κάτι είπε διφορούμενο. Στις θηλές σου
το μέγα δροσερό χέρι της θάλασσας. Α, ηδονή
του δύο και του ένα, ανεπαρκής αυτάρκεια. Στις τσουκνίδες
βρήκα την παιδική σφεντόνα και το κουμπί του αργοναύτη.

Κι ύστερα η νύχτα, η πιο μεγάλη, αγιασμένη απ’ τ’ άστρα. 

Стисла хроніка кохання

Дуже квапилися з поцілунками. Зайшли у дім. Зачинилися.
Два стільці лишили у саду. По їх відсутності
птахи присвоїли стільці собі, зробили з них
драбини до своїх кімнат. Коли звечоріло,
птахи поковтали усе листя, зніжено туркотівши язиками.
Два стільці у своєму чеканні схожі на два мініатюрні риштування
на межі зеленої самотності під місячним сяйвом.

ΕΛΑΧΙΣΤΟ ΧΡΟΝΙΚΟ ΤΟΥ ΕΡΩΤΑ

Βιάζονταν πολύ να φιληθούν. Μπήκαν στο σπίτι. Κλείδωσαν.
Τις δυο καρέκλες τις άφησαν στον κήπο. Οσο έλειπαν
τα πουλιά οικειοποιήθηκαν τις καρέκλες τους, τις έκαναν
σκάλες για τα δωμάτιά τους. Οταν βράδιασε,
όλα τα κατάπιανε τα φύλλα, χτυπώντας ηδονικά τις γλώσσες τους.
Οι δυο καρέκλες περίμεναν ακόμη σα δυο μικρά ικριώματα
στο χείλος μιας πράσινης μοναξιάς μπροστά στο φεγγάρι.


Знаки

Пізніше статуї поховав бур’ян.
Ми не знали
чи то статуї зменшувалися чи трава росла вище. Лише
одна величезна бронзова рука вирізнялася понад дроком
жестом страшного недоречного благословення. Лісоруби
проходили повз – навіть не обертаючи голів.
Жінки не злягалися зі своїми чоловіками. Ночами
ми слухали як одне по одному падають у ріку яблука і пізніше
зорі, що поволі відтинали ту бронзову здійняту руку.

ΣΗΜΑΤΑ

Αργότερα τ’ αγάλματα κρυφτήκαν ολότελα απ’ τ’ αγριόχορτα.
Δεν ξέραμε
αν τ’ αγάλματα μίκρυναν ή αν ψήλωσαν τα χόρτα. Μονάχα
ένα μεγάλο χάλκινο χέρι διακρίνονταν πάνω απ’ τα σκοίνα
σε σχήμα ανάρμοστης, τρομερής ευλογίας. Οι ξυλοκόποι
περνούσαν απ’ τον κάτω δρόμο – δε στρέφαν καθόλου το κεφάλι.
Οι γυναίκες δεν πλαγιάζαν με τους άντρες τους. Τις νύχτες
ακούγαμε που πέφταν ένα-ένα τα μήλα στο ποτάμι˙ κ’ ύστερα
τ’ αστέρια που πριονίζαν ήσυχα κείνο το χάλκινο, υψωμένο χέρι.