З Вільяма Батлера Йетса

by Diana

Переклала Наталія Цирфа

Як прийде старість
Джерело

Як прийде старість, сон і сивина,
Відкриєш книжку цю та сядеш при вогні,
Читаючи поволі, пригадаєш дні,
Коли в очах твоїх була і тінь, і м’якість, й глибина.

Згадаєш слави мить, і хто любив тоді
Ту вроду щиро, дехто і нещиро вмів,
Та був один, який паломництво душі любив,
Любив й сумні обличчя зміни у тобі.

Зігнувшись долу, до палаючих гілок,
Промовиш, трохи сумно, як любов пішла,
Крокуючи туди, де гір височина,
Обличчя прячучи у натовпі зірок.

When You Are Old

When you are old and grey and full of sleep,
And nodding by the fire, take down this book,
And slowly read, and dream of the soft look
Your eyes had once, and of their shadows deep;

How many loved your moments of glad grace,
And loved your beauty with love false or true,
But one man loved the pilgrim soul in you,
And loved the sorrows of your changing face;

And bending down beside the glowing bars,
Murmur, a little sadly, how Love fled
And placed upon the mountains overhead
And hid his face amid a crowd of stars.

Хмарки
Джерело

Ось сонце вже зайшло, а навколо – хмарки,
Так велич своє око вогняне зтуляє,
Все сильне відтепер для слабкої руки,
Високе скочується вниз й не звоікає.
За злагодою настає розбрат,
Тож кожна річ в собі брехливе дещо має.
А отже, друже, у гонитві тій,
Відколи речі ці вона тобі надбає,
Велике відтоді – товариш твій,
Розповідати діткам це тобі не заважає:
Про сонце, що зайшло, і навколо – хмарки,
Так велич своє око вогняне зтуляє.

These are the Clouds

THESE are the clouds about the fallen sun,
The majesty that shuts his burning eye;
The weak lay hand on what the strong has done,
Till that be tumbled that was lifted high
And discord follow upon unison,
And all things at one common level lie.
And therefore, friend, if your great race were run
And these things came, so much the more thereby
Have you made greatness your companion,
Although it be for children that you sigh:
These are the clouds about the fallen sun,
The majesty that shuts his burning eye.

Пісня блукаючого Енгуса
Джерело
До тіні лісу вийти я зумів,
Немов вогонь тоді в мені палав,
Там з палички я кірку зняв,
На нитку ягоду надів.

Здійнялася метеликів юрба,
І білих зірок рій замерехтів,
В струмок цю ягоду я уронив,
І рибка срібна спіймана була.

Коли додолу я її поклав,
З вогню роздмухав полум’я,
Мов шерех дивний хтось почав
І там назвав моє ім’я.
Перетворилася на дівчину вона
Із яблуневим цвітом у косі,
Мене покликала й втікла,
І зникла при світанковій росі.

Хоч постарішав, поки я блукав,
В краях пустинних і в гірських краях,
Знайду її і за руку візьму,
І буде поцілунок на вустах,
В високих травах шлях нехай іде,
Час зупинився, завжди я блукав,
Для неї срібло місяця ловив,
І сонця золото, як яблуко, зривав.

The Song of Wandering Aengus
I went out to the hazel wood,
Because a fire was in my head,
And cut and peeled a hazel wand,
And hooked a berry to a thread;
And when white moths were on the wing,
And moth-like stars were flickering out,
I dropped the berry in a stream
And caught a little silver trout.

When I had laid it on the floor
I went to blow the fire a-flame,
But something rustled on the floor,
And someone called me by my name:
It had become a glimmering girl
With apple blossom in her hair
Who called me by my name and ran
And faded through the brightening air.

Though I am old with wandering
Through hollow lands and hilly lands,
I will find out where she has gone,
And kiss her lips and take her hands;
And walk among long dappled grass,
And pluck till time and times are done,
The silver apples of the moon,
The golden apples of the sun.