З польської поезії

by Diana

Переклала Леся Коростатевич

Анна Томашевська

Березневий вірш
Джерело

Це не ми спричинили землетрус, це не через нас – хвиля цунамі – японські спецефекти. Ми лежимо в ліжку і сонні, чекаємо на новини, нa Associated Press, скляні прес-конференції.

За шибкою пси брешуть на кільця Сатурна, переконані,
що яскравість світла це їх робота. Ніч проштовхується крізь щілину для ключа, схоже:
Фукусіма, аварія,
цвіту вишні не буде!

Не хочемо вчитись помирати, хочемо торкатись пальцем.
Під твоєю піжамою росте силует і обрис, під моєю шкірою
лобода, осот. Швидше і міцніше, завзято і гостріше
вдосконалюємось в русі – тільки нечутно змінюємо
швидкість обертання землі.

Marcowy wiersz
To nie my spowodowaliśmy trzęsienie ziemi, to nie przez nas
fale tsunami – japońskie efekty specjalne. My leżymy w łóżku
rozleniwieni i senni, czekamy na niusy, na Associated Press,
szklane konferencje prasowe.

Za oknem psy szczekają na pierścienie saturna, przekonane
że jaskrawość świata to ich sprawka. Noc przeciska się
przez dziurkę od klucza, podobno: Fukushima, awaria,
kwiatów wiśni nie będzie!

Nie chcemy szkolić się w umieraniu, chcemy dotykać palcem.
Pod twoją piżamą rośnie kontur i zarys, pod moją skórą
lebioda, mlecz. Szybciej i mocniej, zacieklej i ostrzej
doskonalimy się w ruchu – tylko nieznacznie zmieniamy
prędkość obrotową ziemi.

Весь цей джаз
Джерело

Поволі йде з нас листопад, ще думаємо про померлих,
про Білі Холідея, Ніну Сімон, Чарлі Паркера,
заплющуємо повіки, щоб на хвилину вдати вмирання.
Не віримо в існування душі, тільки в музику. Зрештою,
найвірогідніше, світло, душа і джаз, це ціле.
Голосніше ніж зазвичай слухаємо ‘My Baby Just Cares for Me’,
любимо, коли голос Сімон розливається вздовж гладеньких стін кімнати.
Співає, ніби шовкова стрічка заплуталась в гортані. Хотіла б
торкнутись її пальцем.

Cały ten jazz
Powoli uchodzi z nas listopad, jeszcze myślimy o zmarłych,
o Billie Holiday, Ninie Simone i Charlie Parkerze,
zamykamy oczy by przez moment udawać umieranie.
Nie wierzymy w istnienie duszy, tylko w muzykę. Zresztą,
najprawdopodobniej, światło, dusza i jazz, to jedno.
Głośniej niż zazwyczaj słuchamy ‘My Baby Just Cares for Me’,
lubimy kiedy głos Simone biegnie wzdłuż gładkich ścian pokoju.
Śpiewa, jakby jedwabista wstążka utkwiła w krtani. Chciałabym
dotknąć jej palcem.

Тадеуш Домбровський (зі збірки поезій «Поміж»)

Джерело

***
Був собі чоловік, який ні тішився,
ні журився, і заглиблювався в
цей нетривкий стан з року в рік.
Вкінці потрапив
до шпиталю для нервово-хворих. Щоб його зворушити,
вимагали слухати новини, читати
газети. Звичайно, слухав і читав, але нелегко
сказати, чи вплинуло це на його світогляд
(не відомо, зрештою, чи взагалі він у нього був).
Лікарі вирішили, що йому потрібно цілими
днями дивитись телешоу, серіали і
реклами, отримав безкоштовний
цілодобовий безпровідний інтернет,
але його поведінка не змінилась взагалі.
Засипали порнографією,
дивився терпляче, без емоцій.
Приведено йому повію, використав, зробив все вчасно,
подякував. Але
на його самопочутті це сліду не залишило. Скинули
з парашутом, раніше повідомили, що летить
в гори на канікули, а за плечами – намет.
Приєднані до його тіла датчики пульсу,
тиску і мозкових хвиль
не зареєстрували найменших змін.
Підсовували йому
стоси книг французьких екзистенціалістів,
після Сартра почалась нудота, але як виявилось,
до того з’їв несвіжу рибу.
Якось у ввечері, коли
спробував заснути з його ока покотилась
сльоза. Одразу ж її дослідили. Її хімічний склад
нічим не різнився від складу звичайнісінької сльози.

***
Był sobie człowiek, który ani się nie cieszył,
ani nie smucił, ten płytki stan pogłębiał się
u niego z roku na rok. W końcu trafił
do szpitala dla nerwowo chorych. By go pobudzić,
kazano mu słuchać wiadomości, czytać
prasę. Owszem, słuchał i czytał, lecz trudno
powiedzieć, czy wpłynęło to na jego poglądy
(nie wiadomo, zresztą, czy w ogóle je miał).
Lekarze zdecydowali, że powinien całymi
dniami oglądać teleturnieje, seriale
i reklamy, dostał darmowy całodobowy
internet bezprzewodowy, lecz jego zachowanie
nie zmieniło się wcale. Bombardowano go
pornografią, patrzył wytrwale, bez emocji.
Przyprowadzono mu dziwkę, skorzystał, zmieścił się
w regulaminowym czasie, podziękował. Ale
nie odbiło się to na jego samopoczuciu. Zrzucono
go ze spadochronem, usłyszał wcześniej, że leci
na wakacje w góry, a na plecach ma namiot.
Podłączone do jego ciała czujniki tętna,
ciśnienia i fal mózgowych nie zarejestrowały
najmniejszych zmian. Podsuwano mu
stosy książek francuskich egzystencjalistów,
po Sartrze dostał mdłości, lecz jak się okazało,
zjadł wcześniej starą rybę. Pewnego wieczoru, gdy
próbował zasnąć, z jego oka popłynęła
łza. Natychmiast ją zbadano. Jej skład chemiczny nie różnił się niczym od składu zwykłej łzy.

Томаш Ружицький

Джерело

А значить війна
Мусили щось проґавити, либонь багато чого відбулось, коли
ми спали, за нашими спинами переставлено меблі, змінено
офіційну мову і валюту, а тепер прокинулись в іншій країні.
А справа навіть не в офіційних кольорах.

Просто мусили занадто довго спати, забути про головне,
якщо вже нам приносять рахунки, відрізають постачання.
Якщо вже наші документи належать чужій країні, яка
викликає сміх і неспокій.

Мусили недогледіти якусь важливу дрібницю, якусь
вирішальну мить, якщо навколо речі цілком невідомі,
а в околицях засипають неймовірними прокльонами.
На проявлених світлинах тільки зараз видно, як хтось
збиткується над нашим дитинством.

Мусили занадто довго займатись собою, занадто довго дрімати,
якщо не розуміємо жартів, а звичайні розваги приголомшують
нас. Повинно було щось відбутись тієї ночі,
коли замкнули двері нашої кімнати
і в цій німій тиші залишена там темрява підступила
три кроки, під поріг

A więc wojna
Musieliśmy coś przegapić, widocznie dużo działo się kiedy
spaliśmy, za naszymi plecami poprzesuwano meble, zmieniono
oficjalny język i walutę i teraz obudziliśmy się w innym kraju.
I nawet nie jest sprawa oficjalnych kolorów.

Po prostu musieliśmy zbyt długo spać, zapomnieć o podstawowych
rzeczach, skoro teraz przynoszą nam rachunki, odcinają dopływ.
Skoro nasze dokumenty należą teraz do obcego państwa, które
budzi śmiech i trwogę.

Musieliśmy przeoczyć jakiś ważny szczegół, któryś decydujący
moment, skoro dokoła rzeczy zupełnie nieznane, a na przedmieściach
padają niewyobrażalne przekleństwa. Na wywołanych zdjęciach
dopiero teraz widać, jak ktoś pastwi się nad naszym dzieciństwem.

Musieliśmy zbyt długo zajmować się sobą, zbyt długo przebywać
we śnie, jeśli nie rozpoznajemy żartów, a zwykłe zabawy przerażają
nas. Musiało się coś stać tej nocy, kiedy zamknęliśmy drzwi naszego pokoju
i w tej głuchej ciszy ciemność pozostawiona tam postąpiła
o trzy kroki, pod próg.