З сонетів Поля Валері

by Diana

Переклала Надія Чорноморець

Єлена

Блакить! Це я… прийшла з печер журби
Послухать хлюпотіння хвиль гортанне,
Зустріть галери знову на світанні
І тінь воскреслу весел золотих.

Самотні руки в пошуках монархів,
В їх бородах втішалась соляних,
Я плакала. Тріумфів доказ зник,
Сплив у патьоках по кормі на барках.

Я чую в мушлях звуки сурм воскреслі,
Воєнні ритми у польоті весел,
Співання веслярів шаманно лине,

На прові Боги в героїчнім злеті,
Від посмішок їдких нуртує піна,
Обійми їх поблажливі й суєтні.

Hélène
Azur ! c’est moi… Je viens des grottes de la mort
Entendre l’onde se rompre aux degrés sonores,
Et je revois les galères dans les aurores
Ressuciter de l’ombre au fil des rames d’or.

Mes solitaires mains appellent les monarques
Dont la barbe de sel amusait mes doigts purs ;
Je pleurais. Ils chantaient leurs triomphes obscurs
Et les golfes enfuis aux poupes de leurs barques.

J’entends les conques profondes et les clairons
Militaires rythmer le vol des avirons ;
Le chant clair des rameurs enchaînes le tumulte,

Et les Dieux, à la proue héroïque exaltés
Dans leur sourire antique et que l´écume insulte,
Tendent vers moi leurs bras indulgents et sculptés.

Орфей

… Творю закохано під миртами, Орфею
Прекрасний! Спраглий полум’ям натхнень.
Безлісу гору оповив парчею,
Звідкіль вознісся голосом знамень.

Коли співає він, все відступає,
Жахає сонце перегук каміння,
Несвітній стогін розум засліпляє,
Високі мури золотого тління.

Крайнеба пісня чарівна, Орфею!
Рухомі скелі і танцюють феї
Захоплені безумством феєрії!

В нічнім купанні у підніжжі храму
Вбирає ревно в золотому гамі
Душі врочистий гімн величній лірі!

Orphée
… Je compose en esprit, sous les myrtes, Orphée
L’Admirable !… le feu, des cirques purs descend ;
Il change le mont chauve en auguste trophée
D’où s’exhale d’un dieu l’acte retentissant.

Si le dieu chante, il rompt le site tout-puissant ;
Le soleil voit l’horreur du mouvement des pierres ;
Une plainte inouïe appelle éblouissants
Les hauts murs d’or harmonieux d’un sanctuaire.

Il chante, assis au bord du ciel splendide, Orphée !
Le roc marche, et trébuche ; et chaque pierre fée
Se sent un poids nouveau qui vers l’azur délire !

D’un Temple à demi nu le soir baigne l’essor,
Et soi-même il s’assemble et s’ordonne dans l’or
À l’âme immense du grand hymne sur la lyre !

Народження Венери
З безодні млистої холодна ще і пінна,
У вируванні хвиль стрімка зринає плоть,
На світло вивержена із морських гіркот,
Звільняється від пут, народин потрясіння.

Усмішка ледь тремтить, рук вигином прекрасна,
Рамена зранені виблискують омиті,
Немов Фетіди променисті самоцвіти,
Струмують бедрами м’які шовкові пасма.

Збігає з гравію вода хмільним потічком,
Тамує спраги невгамованість, і звично
Пісок слідів спиває ніжні поцілунки.

Та з тисяч поглядів туманних і безликих
В очах огонь прозрінь, мулка підступність трунків,
Нестримний сміх валів і брижів танці дикі.

Naissance de Vénus
De sa profonde mère, encor froide et fumante,
Voici qu’au seuil battu de tempêtes, la chair
Amèrement vomie au soleil par la mer,
Se délivre des diamants de la tourmente.

Son sourire se forme, et suit sur ses bras blancs
Qu’éplore l’orient d’une épaule meurtrie,
De l’humide Thétis la pure pierrerie,
Et sa tresse se fraye un frisson sur ses flancs.

Le frais gravier, qu’arrose et fuit sa course agile,
Croule, creuse rumeur de soif, et le facile
Sable a bu les baisers de ses bonds puérils ;

Mais de mille regards ou perfides ou vagues,
Son œil mobile mêle aux éclairs de périls
L’eau riante, et la danse infidèle des vagues.

Феєрія
Мережить місяць потаємним світлом
Вбрання легке із срібляних тканин,
Де мріють тіні в закутках перлин
На мармурах у колісницях вітру.

Шовково лебедем торкається слідів,
Оперенням тріпоче мерехтливо,
Пелюстками трояндовими біло
Кружляє незбагненно по воді.

І це життя? Утіх мана владарна.
Згасає колихання хвиль примарне
Відгомоном магічних сподівань…

Рожево зблиснуть млоїння хисткі,
В тремтінні, плачі, порусі благань
Розвіє день фантазії тривкі.

Féerie
La lune mince verse une lueur sacrée,
Toute une jupe d’un tissu d’argent léger,
Sur les bases de marbre où vient l’Ombre songer
Que suit d’un char de perle une gaze nacrée.

Pour les cygnes soyeux qui frôlent les roseaux
De carènes de plume à demi lumineuse,
Elle effeuille infinie une rose neigeuse
Dont les pétales font des cercles sur les eaux…

Est-ce vivre ?… Ô désert de volupé pamée
Où meurt le battement faible de l’eau lamée,
Usant le seuil secret des échos de cristal…

La chair confuse des molles roses commence
À frémir, si d’un cri le diamant fatal
Fêle d’un fil de jour toute la fable immense.

Та ж феєрія
Мережить місяць потаємним світлом
Сріблясту сукню із легких тканин,
На мармурах у закутках перлин
Незаймані думки в обіймах вітру.

Шовково лебедем торкається слідів,
Оперенням тріпоче мерехтливо,
Зриваючи пелюстки ніжно-білі
Кружляє незбагненно по воді.

Химерна пуща – самота владарна,
Води бентежність місячно-примарна,
Відлуння містерійних сподівань.

Чи чарів натиск витримає серце?
Нічного неба відьомство благань
Немов перуном, криком увірветься.

Même féerie
La lune mince verse une lueur sacrée,
Comme une jupe d’un tissu d’argent léger,
Sur les masses de marbre où marche et croit songer
Quelque vierge de perle et de gaze nacrée.

Pour les cygnes soyeux qui frôlent les roseaux
De carènes de plume à demi lumineuse,
Sa main cueille et dispense une rose neigeuse
Dont les pétales font des cercles sur les eaux.

Délicieux désert, solitude pâmée,
Quand le remous de l’eau par la lune lamée
Compte éternellement ses échos de cristal,

Quel cœur pourrait souffrir l’inexorable charme
De la nuit éclatante au firmament fatal,
Sans tirer de soi-même un cri pur comme une arme ?

Купальниця
Прекрасний з плоті плід блаженствує у чаші,
(Блакить в садах тремтить) і ген поза водою,
Всамітнений клубок вбирає неба нашепт,
Над гладдю височить голівкою злотою.

Розжеврілась краса – троянда з колючками!
Дзеркалами ряхтить коштовним самоцвітом,
Зривається вогонь химерними квітками,
У вухах гомонить бездонних звуків світом.

Туманиться рука в прозорім небутті,
Із тіней пелюстки підібрані намарно,
У сповитку утіх у мареннях пустих,

А друга тягнеться за небокрай стобарвний,
У пасмах золотих сяйним вологим змахом,
Впіймає лет виткий сп’янілої комахи.

Bagnée

Un fruit de chair se baigne en quelque jeune vasque,
(Azur dans les jardins tremblants) mais hors de l’eau,
Isolant la torsade aux puissances de casque,
Luit le chef d’or que tranche à la nuque un tombeau.

Éclose la beauté par la rose et l’épingle !
Du miroir même issue où trempent ses bijoux,
Bizarres feux brisés dont le bouquet dur cingle
L’oreille abandonnée aux mots nus des flots doux.

Un bras vague inondé dans le néant limpide
Pour une ombre de fleur à cueillir vainement
S’effile, ondule, dort par le délice vide,

Si l’autre, courbé pur sous le beau firmament,
Parmi la chevelure immense qu’il humecte,
Capture dans l’or simple un vol ivre d’insecte.