З польських поетів

by Diana

Переклав Мірек Боднар

Рафал Воячек

Сезон
Є перила,
але немає сходів.
Є я,
але мене нема.
Є холодно,
але немає теплих звіриних шкур,
ведмежого хутра, лисячого коміра.

З тих пір коли мокро,
дуже мокро,
я кохаю мокро,
на площі, без парасольки.

Є темінь,
найтемніша темінь,
мене нема.

Нема спати,
нема дихати,
жити нема.

Тільки дерева переміщаються,
незвичне рушення дерев,

що породжують чорного кота,
який перебігає всі дороги.

Sezon
Jest poręcz
ale nie ma schodów
Jest ja
ale mnie nie ma
Jest zimno
ale nie ma ciepłych skór zwierząt
niedźwiedzich futer lisich kit

Od czasu kiedy jest mokro
jest bardzo mokro
ja kocha mokro
na placu, bez parasola

Jest ciemno
jest ciemno jak najciemniej
mnie nie ma

Nie ma spać
Nie ma oddychać
Żyć nie ma

Tylko drzewa się ruszają
niepospolite ruszenie drzew

rodzą czarnego kota
który przebiega wszystkie drogi

Джерело

Спогад
Це було, здається, тоді, коли із листя стікав листопад.
Отже, був заболочений сад і тебе уже не було.
Моє життя, якому твоя смерть видалася сном
– щуром –
побігло діру в паркані шукати.

Це було, власне, тоді, коли похмура зоря на небі
потемніла над садом; коли відлуння, що підслухало
твій голос
усередині смерті, продовжило
його від паркану до пахвини.

Отже, тоді, коли я вже не міг бачити слідів лапок
щурячих на дорозі; коли листопад стікав
з мого волосся; коли липка зоря із розстебнутих штанів
росла – і падала до болота,
тоді я був тобою.

Wspomnienie
To było chyba wtedy, gdy z liści ściekał listopad.
Więc był błotnisty ogród i ciebie już nie było.
Moje życie, któremu twoja śmierć się śniła
– szczur –
dziury w ogrodzeniu poszukać pobiegło.

To było właśnie wtedy, gdy gwiazda nieba pochmurna
nad ogrodem ściemniała; gdy echo, co podsłuchało
twój głos
ze środka śmierci przedłużyło
za płot do ucha podbrzusza.

Więc kiedy już nie mogłem dojrzeć tropu łapek
szczurzych na dróżce; kiedy listopad mi kapał
z włosów; gdy lepka gwiazda co z rozpiętych spodni
rosła – spadła do błota,
wtedy byłem tobą.

Джерело

Закон
Спокійна ніч дозволяє мені писати до ранку
невтомним пером крові на її таблицях
і гортати їх вологим пальцем лагідного вітру.

Я пишу, сподіваючись, що мені вистачить знаків,
почуття спорідненості з братами моїми, що на висоті
своєї самотності теж поволі відкриваються мені.

Я пишу, сподіваючись, що мені вистачить покірності,
коли світанок накине мені на голову сірий мішок,
щоб навчити мене великодушного терпіння.

Бо пишу, знаючи, що ніч виповзе із бідності,
із залитих водою складських підвалів,
і на зірки свої плащі повісить, щоб сушилися.

Буду писати і писати, а вони читатимуть
і також напишуть мені сердечного листа,
що буде промінитись їхньою високою кров’ю.
1968

Zakon
Dobra noc mi pozwala aż do rana pisać
niezmordowanym piórem krwi na jej tablicach
odwracanych wilgotnym palcem mdłego wiatru.

I piszę wierząc że mi starczy jeszcze znaków
współczucia z każdym bratem co na wysokości
swego osamotnienia też z wolna wyświeca.

I piszę wierząc że mi wystarczy pokory
gdy świt mi szary worek na głowę zarzuci
by się do wielkodusznej cierpliwości zmusić.

Bo piszę wiedząc że gdy noc wypełznie z nędzy
pozalewanych wodą lokatorskich piwnic
i na gwiazdach swe płaszcze rozwiesi by wyschły

ja znowu będę pisał oni będą czytać
pisząc zarazem do mnie swój serdeczny list
wielkim promieniowaniem swej wysokiej krwi.

1968

Джерело

Той третій
Коли входжу до твого дому, хто ще входить
зі мною, чому ти дивишся вбік, вітаючись зі мною?

Коли ти стіл накриваєш і краєш хліб,
кого ще запрошуєш, аби сідав їсти?

Для кого, коли розстібаю ліфчик тобі
і торкаюся твоїх грудей, ти здригаєшся ненароком?

І хто тебе голу – рану, яку навіть мій погляд зцілити
не може, а вона болить чимраз сильніше – окрім мене, бачить?


Ten trzeci

Kiedy do twego domu wchodzę, kto jeszcze wchodzi
ze mną, że mnie witając oglądasz się na boki?

Kiedy stawiasz nakrycie na stół i krajesz chleb,
kogo jeszcze zapraszasz, aby też usiadł jeść?

Dla kogo, gdy odpinam ci spinkę u stanika
i dotykam twych piersi, nieumyślnie się wzdrygasz?

I kto cię nagą – ranę, której mój wzrok zabliźnić
nie może, tylko bolisz wciąż bardziej – prócz mnie widzi?

Джерело

Прохання
Зроби так, щоб я могла роздягнутися ще більше.
Останній листок стиду вже давно я відкинула.
І найтоншу згадку про сукню також уже змила.
І хоч когось голішого за мене
ти не міг мати, зроби так, щоб я повірила.

Зроби так, щоб я могла відкритися ще більше.
Ти вже так давно не проникав у наглибші пори моєї шкіри,
аж не віриться, що колись тебе могло там не бути.
І хоч я не вірю, що може бути хтось відкритіший
для тебе, ніж я, зроби щось, відкрий мене, роздягни.

Prośba
Zrób coś, abym rozebrać się mogła jeszcze bardziej
Ostatni listek wstydu już dawno odrzuciłam
I najcieńsze wspomnienie sukienki także zmyłam
I choć kogoś nagiego bardziej ode mnie nagiej
Na pewno mieć nie mogłeś, zrób coś, bym uwierzyła

Zrób coś, abym otworzyć się mogła jeszcze bardziej
Już w ostatni por skóry tak dawno mej wniknąłeś
Że nie wierzę, iż kiedyś jeszcze nie być tam mogłeś
I choć nie wierzę by mógł być ktoś bardziej otwarty
Dla ciebie niż ja jestem, zrób coś, otwórz mnie, rozbierz

Джерело

* * *
А ще я жінка. Постійно змушуєш мене бути нею.
Не погрозами. Ти ж сильніший за мене.
Слабкістю, що, рухаючись, прагне заморозити
пульс моєї жіночності.

А я справді не знаю значення тих слів.
Жінка і жіночність. Щось та й означають для Тебе.
А я вже втомилася від писання поеми
тілом, що, як завше, є зґвалтованим.

Я хочу бути поетесою. Писати ручкою
на звичайному аркуші паперу. Не на аркуші простирадла.
І раз на тиждень задовольняти тілесну потребу
для того, щоб писати краще.

* * *
Jeszcze jestem kobietą Wciąż zmuszasz bym nią była
Nie groźbami Ty jesteś ode mnie silniejszy
Słabością która wzrusza chcący już zamarznąć
Puls mojej kobiecości

A ja właściwie nie wiem co znaczą te słowa
Kobieta i kobiecość Znaczą coś dla Ciebie
Ja już jestem zmęczona pisaniem poematu
Ciągle gwałconym ciałem

Ja juz chcę być poetką Pisać długopisem
Na zwykłej kartce Nie na karcie prześcieradła
Raz na tydzień załatwiać potrzebę cielesną
Dla lepszego pisania

Джерело

Будь моєю
Будь моєю з ніг до голови, від п’ятки до вуха,
від колін до пахвини, від ліктя до нігтя,
під пахом, під язиком, від клітора до вій.

Будь полюсом мого божевільного серця,
пухлиною, що, пожираючи мізки, дозволяє відчути мізки.
Будь водою кисню для спалених легень.

Будь для мене ліфчиком, трусиками, підв’язкою,
будь колискою для тіла, нянькою, що колише.
Їж мій бруд з-під нігтів, пий менструальну кров.

Будь жагою й оргазмом, задоволенням і новою хіттю,
минулим і майбутнім, миттю і вічністю.
Будь хлопцем, будь дівчиною, будь ніччю і днем.

Будь для мене життям, радістю, будь смертю, заздрістю.
Будь гнівом і зневагою, стражданням і нудьгою.
Будь Богом, будь мурином, будь батьком, матір’ю, сином.

Будь – і не питай, чим розплачуватимусь.
А тоді задарма візьмеш собі найпрекраснішу зі зрад:
любов, що розбудить сплячу у Тобі смерть.

Bądź mi
Bądź mi od stóp do głowy, od pięty do ucha
Od kolan do pachwiny, od łokcia do paznokci
Pod pachą, pod językiem, od łechtaczki do rzęs

Bądź biegunem mojego pomylonego serca
Rakiem, który mózg jedząc pozwoli poczuć mózg
Bądź wodą tlenu dla spalonych płuc

Bądź mi stanikiem, majtkami, podwiązką
Bądź kołyską dla ciała, niańką co kołysze
Jedz mi brud zza paznokci, pij miesięczną krew

Bądź żądzą i spełnieniem, rozkoszą, znowu głodem
Przeszłością i przyszłością, sekunda i wiecznością
Bądź chłopcem, bądź dziewczyną, bądź nocą i dniem

Bądź mi życiem, radością, bądź śmiercią, zazdrością
Bądź złością i pogardą, nieszczęściem i nudą
Bądź Bogiem, bądź Murzynem, ojcem, matka synem

Bądź – i nie pytaj, jak Ci się wypłacę
A wtedy darmo weźmiesz najpiękniejszą zdradę:
Miłość, która obudzi śpiącą w Tobie śmierć

Джерело

* * *
Мої кохані вмерлі поети
гризуть землю біля моїх ніг.
Холодом залазять під ковдру.
Кружляють роєм нав’язливих мух
над відром, до якого я викидаю тампон.
Вішаю трусики – на мотузці висить Єсенін.
Беру фанодорм – таблетку краде Тракль.
Коли відкриваю очі – спорхує птах,
янгольська душа Кітса понад водами сну.
Їхня смерть комою втискається у стелю речення
і повсякчас строфи мені рахує.
Засинаю з їхніми іменами на губах і з ними
у роті, під боком, у промежині й теплій матці.
І навіть тепер, коли хтось пише за мене ці слова:
«Хвала піхві Твоїй, Мадонно».

* * *
Kochankowie moi umarli poeci
Gryzą ziemię u mych stóp.
Chłodem wciskają się pod kołdrę.
Krążą rojem rozdrażnionych much
Nad kubłem gdzie cisnęłam tampon miesięczny.
Wieszam majtki na sznurze wisi Jesienin.
Biorę phanodorm tabletkę kradnie Trakl.
Kiedy otwieram oczy wyfruwa ptak
Anielska dusza Keatsa ponad wodę snu.
Ich śmierć przecinkiem, wciska się w tok zdania
I nieustannie sylaby mi liczy.
Zasypiam z ich imieniem na ustach i z nimi
W ustach, przy boku, w kroczu i ciepłej macicy.
I nawet teraz któryś pisze mi te słowa:
„Bądź pochwalona pochwa Twa, Madonna”.

Джерело

Марцін Свєтліцький

Рання осінь
Зателефонував ще раз – щоб перевірити.
Підняли слухавку – сказали: «Нема».
Нічого. Нічого. Нічого. Нічого. Це неважливо.
Тепер все ясно. Це я просто так
зателефонував. Щоб перевірити. Цю вигадану причину
можна замінити іншою. Або й взагалі
можна було не телефонувати. Тепер і так все ясно.

В кімнаті літає птах – вирваний
з книжки про птаха. А обкладинка тієї книжки
чимраз обтріпаніша. Багато соняшників
недодзьобаних лежить у хаті. Це
рання осінь. Дуже рання осінь.
З вікон легкий протяг. Велике і лукаве
сонце на небі. Прошу не торкатися
– ми електричні. Живі змії струму.

Новий і грізний елемент на мапі:
зрілість. Тиша й писання безлічі
любовних віршів, даремне й занадто пізнє.
Прапор знято й загорнуто
в старі газети – і сховано до шафи.
Дивлюся у вікно – шукаю місце,
щоб заповнити його своєю теплою спермою.

Wczesna jesień
Zadzwoniłem więc znowu – by sprawdzić.
Podniesiono słuchawkę – powiedziano: “nie ma”.
Nic. Nic. Nic. Nic. Nie, to nic ważnego.
Już wszystko jasne. Ot, tak sobie tylko
zadzwoniłem.By sprawdzić. Ten zmyślony powód
można zastąpić innym. Albo i w ogóle
mozna było nie dzwonić. Wszystko jest już jasne.

Wewnątrz pokoju lata ptak – wyrwany
z książki o ptaku. A okładki książek
coraz bardziej zniszczone. Mnóstwo słoneczników
niedodziobanych leżyw domu. To
wczesna jesień. Bardzo wczesna jesień.
Od okien lekko ciągnie. Wielkie zakłamane
słońce na niebie. Proszę nie dotykać
– jesteśmy elektryczni. Żywe węże prądu.

Nowy i groźny element na mapie:
dorosłość. Cisza i pisanie wielu
miłosnych wierszy w próżnym poniewczasie.
Chorągiew zdjęta i opakowana
w stare gazety – i ukryta w szafie.
Patrzę przez okno – poszukuję miejsca
do umieszczenia mojej ciepłej spermy.

Джерело

Правда про дерева
Дерева не мають священної книги.
Деревам достатньо світла, повітря і дощу,
тонких гілок, що тремтять до неба.
Небо дерев зелене, могутнє, духмяне.
Творець дерев могутній, зелений, як і вони.
Творець дерев не вигадував для них пекла.
Нема у них ні гріха, ні вини.
Вистачає просто бути, шелестіти, здійматися.
Вистачає просто рости, гілкуватися.
Творець дерев не вигадував для них пекла.
Захопливою є їхня байдужа милість,
з якою приймають нікчемних повішеників.

Prawda o drzewach
Drzewa nie mają świętej księgi
Drzewa mają dość światła powietrza i deszczu
Cienkich gałązek drżących ku niebu
Niebo drzew jest zielone potężne pachnące
Stwórca drzew jest potężny zielony jak one
Stwórca drzewom nie wymyślił piekła
Nie ma żadnego grzechu nie ma powinności
Wystarczy istnieć szumieć dążyć
Wystarczy rosnąć piąć się rozgałęziać
Stwórca drzewom nie wymyślił piekła
Fascynująca jest drzew obojętna czułość
Z jaką małych wisielców przyjmują

Джерело

Люди
Кохають одне одного і зареєстровані.
Всі документи у них в повному порядку.
Мають свої хвороби, допомагають собі
ліками і літературою.

Вони живуть, а я
пишу про них вірші,
знаходжу ще більше шматків їхньої історії.
То не зрада, якщо розкриваю їх.

Некоханий не зраджує.
Некоханий ходить,
бряжчить у кишені
непотрібним ключем.

(87)

Ludzie
Kochają się i są zameldowani.
Wszystkie papiery w zupełnym porządku.
Mają swoje choroby, pomagają sobie
lekarstwami i literaturą.

Oni żyją, a ja
piszę o nich wiersze,
odnajduję kolejne klocki ich historii.
To nie jest zdrada, jeśli ją ujawniam.

Niekochany nie zdradza.
Niekochany chodzi
dzwoniąc w kieszeni
niepotrzebnym kluczem.

(87)

Джерело

..льща
Чому твоє занепокоєння обертається довкола слів:
незалежність – свобода – рівність – братерство – Польща
від моря до моря – безробіття – податки – «Ґазета Виборча»?
Хіба ти не знаєш, що ці слова нікчемні?
Хіба ти не знаєш, що це найменші слова?
Чому за них постійно чіпляється твій язик?
Хіба ти не знаєш, що всім тим заправляє худа шльондра,
яку ти кохаєш, саме та, до якої маєш бажання,
та, яка вибирає того, кого ти ненавидиш,
того, хто знущається над нею і забиває у неї цвяхи?
Через неї ти сидиш в тюрмі! Через неї ти голодний!
Через неї!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

…ska
Dlaczego twój niepokój tak obraca się wokół wyrazów:
niepodległość – wolność – równość – braterstwo – Polska
od morza do morza – bezrobocie – podatki – Gazeta Wyborcza?
Czy nie wiedziałeś, że są to małe wyrazy?
Czy nie wiedziałeś, że są to wyrazy najmniejsze?
Dlaczego właśnie o nie zahacza twój język?
Czy nie wiedziałeś, że tym wszystkim rządzi ta szczupła dziwka,
ta którą kochasz a raczej masz na nią ochotę?
która wybiera sobie tego, którego akurat ty nienawidzisz?
Który znęca się nad nią i wbija w nią gwoździe?
Przez nią siedzisz w więzieniu! Przez nią jesteś głodny!
Przez nią!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Джерело: http://www.biecek.pl/semestr/?page=slowa&zakres=1&autor=71&wiersz=3018

Наполегливість привида
Минуло кілька днів. Протягом цих днів їздив на інший кінець міста.
Позавчора ще пам’ятав навіщо. Сьогодні вже не пам’ятаю.
Через парк, по великому витоптаному листі, під двері.
Задзвонити, застукати, постояти, помедитувати, відвернутися, піти.
Це вже не терпіння, це релігія.
Вже не релігія – сьогодні хтось зарухався там усередині.
Завтра буде весна і стукатиму довше.

Upiór
Minęło kilka dni. Od kilku dni jeżdżę na drugi koniec miasta.
Pamiętałem po co jeszcze przedwczoraj. Dzisiaj nie pamiętam.
Przez park, po wielkich wyświechtanych liściach, pod drzwi.
Zadzwonić, zapukać, postać, pomedytować, odwrócić się, odejść.
To już nie jest cierpliwość, to jest religia.
To już nie jest religia – dzisiaj ktoś poruszył się wewnątrz.
Jutro będzie wiosna i będę dłużej pukać.

Джерело

Лежання
А може, я просто потвора,
потвора на канікулах?
На пляжі лежу в чорних окулярах,
в пранебо вглядаюсь.

В пранебо вглядаюсь, і його травневого
праблиску не витримав би, якби не канікули.
Не зношу світла, ховаюся зазвичай
в темряві перед облавою.

Тут найяскравіше. Тут, під праліхтарем.
Потвора на канікулах.
Цілую яскраву примару під прасонцем.
Ущипни мене, ущипни – ремствую до примари.

Leżenie
A może jestem po prostu potworem,
potworem na wakacjach?
Na plaży leżę w ciemnych okularach,
w praniebo patrzę.

W praniebo patrzę, jego majowego
prablasku byłbym nie zniósł, gdyby nie wakacje.
Nie zniósłbym blasku, kryje się zazwyczaj
przed nagonką w ciemnicach.

Tu jest najjaśniej. Tu, pod pralatarnią.
Jestem potworem na wakacjach.
Całuję jasne widziadło w prasłońcu.
Uszczypnij mnie, uszczypnij – mruczę do widziadła.

Джерело

Сорок четверта
Але ж люди так не живуть, вже, видно, сміються
над тобою, мишко, люди так не роблять,
і люди так не відчувають, як ти, мишко, відчуваєш,
бо люди – не ти, справді, люди – не ти.

Прокинутися в квартирі неподалік від вокзалу.
Прокинутися під дзвінкий пташиний щебет.
А люди так не п’ють і не обнімають
так відчайдушно крізь сон. Роздзвонилося

місто грудневе, і вже починається
останній тиждень перед святами.
Стіна за одним вікном. За іншим – реклама
і назви фірм. Я далекозорий, тож можу прочитати.

Як вирок самому собі можу спокійно
прочитати, написаний десь там
великими літерами. Про те, що між нами
ще може щось статися, бо наразі

замало сталося, мишко. Вирок такий: ще щось
буде. Прийде Месія. І зустрінемось
на нейтральній території. Як люди. Вмієш імітувати
людей, зайчику? Здається,

у школах вчать такої майстерності.
Прийде Месія. І я повинен обдумати це.
(До кого я говорю, чи не до себе? Чи
не до себе?) – люди так не говорять, я знаю.

Люди так не кохають, зовсім по-іншому.
Я міг би розказати про них, тільки боюся.
Боюся, що приблизно про це і йдеться у тому вироку.

Czterdziesta czwarta
Lecz ludzie tak nie żyją, już podobno śmieja
się z ciebie, myszko, ludzie tak nie robią
i ludzie tak nie czują jak ty myszko, czujesz,
bo ludzie to nie ty, na pewno, ludzie to nie ty.

Obudzić się w mieszkaniu nieopodal dworca.
Przez ptasi świergot obudzonym zostać.
A ludzie tak nie piją i nie obejmują
tak rozpaczliwie przez sen. Rozdzwoniło się

miasto grudniowe i rozpoczął się
ostatni tydzieńm co święta poprzedza.
Za jednym oknem ściana. Za innym raklamy
i nazwy firm. Jestem dalekowidzem, więc mogę odczytać.

Tak jak ten wyrok sobie mogę cicho
odczytać, wypisany gdzieś tam
wielkimi literami. Coś jeszcze się zdarzy
między nami, bo narazie się

za mało stało, myszko. Wyrok brzmi: coś jeszcze
będzie. Przyjdzie Mesjasz. I spotkamy się
na neutralnej ziemi. Jak ludzie. Umiesz imitować
ludzi, zajączku? Wydaje się, że

posiadłeś w szkołach taką umiejętność.
Przyjdzie Mesjasz. I miałem sobie to przemyśleć.
(Do kogo mówię, czy do siebie? Czy
do ciebie?) – a ludzie tak nie mówią, wiem.

Ludzie tak nie kochają, zupełnie inaczej.
Mógłbym ich opowiedzieć, lecz obawiam się.
Mniej więcej o tym traktował ten wyrok.

Джерело

Цвіркуни
Сказав: знаю таке місце,
куди приходять вмирати коти.
Запитав: хочеш побачити?
Відповіла: не хочу.
Сказав: є чисте і важливе.
Сказав: є зрозуміле і першочергове.
Запитав: хочеш побачити?
Відповіла: не хочу.
І сказала це в такий спосіб,
що мусів відвернутися від неї.
З тих пір
поволі
наближаюся до виходу.

Świerszcze
Powiedziałem: znam takie miejsce,
gdzie przychodzą umierać koty.
Zapytałem: chcesz je zobaczyć?
Odpowiedziała: nie chcę.
Powiedziałem: jest czyste i ważne.
Powiedziałem: jest jasne i pierwsze.
Zapytałem: chcesz je zobaczyć?
Odpowiedziała: nie chcę.
Powiedziała to w taki sposób,
że musiałem odwrócić się od niej.
Od tamtej pory
powoli
zbliżam się do wyjścia.

Джерело

Яцек Подсядло

* * *
попросив дівчинку
– намалюй мені Дорогу
дім
двері вікна
і дим з комина –

намалювала все
в рисочках дощу
– але ти під двома ковдрами –
мовила

подякував
забрав малюнок і пішов

– зачекай ще блискавка –
крикнула виймаючи червоний олівець

84.07.06

* * *
prosiłem dziewczynkę
– narysuj mi Drogę
dom
drzwi okna
i dym z komina –

narysowała wszystko
w kreskach deszczu
– ale ty jesteś w środku pod dwiema pierzynami –
mówiła

podziękowałem
zabrałem rysunek i odszedłem

– zaczekaj jeszcze piorun –
krzyknęła wyjmując czerwoną kredkę

84.07.06

Джерело

* * *
тримаю в руці запаленого сірника
можу спалити суди
можу спалити церкви
можу спалити борделі
можу спалити в’язниці
можу спалити полігони

коли вогонь доходить до пальців
тримаю в них тільки
маленький чорний гробик

85.03.06

* * *
trzymam w dłoni zapaloną zapałkę
mogę spalić sądy
mogę spalić kościoły
mogę spalić burdele
mogę spalić więzienia
mogę spalić poligony

kiedy płomień dochodzi do palców
trzymam w nich tylko
małą czrną trumienkę

85.03.06

Джерело

Бла Бла Бла Бла (Міркові Драбчикові)
я інтеліґентний
я красномовний
на будь-яке запитання
маю готову відповідь

: не знаю

86.07.31

Ple Ple Ple Ple (Mirkowi Drabczykowi)
jestem inteligentny
jestem elokwentny
na wszystkie pytania
mam gotową odpowiedź

: nie wiem
86.07.31

Джерело

Час опісля
Ніч занурилася в себе, як курець опіуму.
Кров, змучена сторожа, ліниво окутує тіло.
Від непотрібної подушки голова тягнеться вгору,
зачепившись за капкан світла, потрапляє у свої ж тенета.
Потрібно вийти з хати, стати поряд із самим собою:
гори сплять, як священні корови, тиша розсуває ліс,
на горизонті Білосніжка марить в лихоманці,
її зітхання зливаються з іржанням коней,
забутих надвечір, і зникають серед зір.
Немає поезії. Нема поета.
Прищемлений дверми,
він в щілині світла
згас.

86.08.24

Godziny po
Noc zanurzona w sobie jak palacz opium.
Krew, zmęczona wartowniczka, leniwie okrąża ciało.
Niechętna poduszce głowa ciąży ku górze,
czepia się pułapek światła, wpada we własne sidła.
Trzeba wyjść z domu, stanąć obok samego siebie:
śpią góry jak święte krowy i cisza rozgarnia las,
na horyzoncie majaczy w malignie Śnieżka,
jej westchnienie stapia się z rżeniem koni
zapomnianych przez wieczór, niknie wśród gwiazd.
Nie ma poezji. Nie ma poety.
Przytrzaśnięty drzwiami
w szczelinie światła
zgasł.

86.08.24

Джерело

Все є ілюзією, кожен є ілюзіоністом
Спочатку був атеїзм.
Потім Атман, Аллах, Бог, Брахман, Будда
і так далі, аж забракло алфавіту.
Нема правди, сенсу, пізнання, нема реальності, нема мистецтва,
є тільки хитрі штучки
і слова, слова, слова.
Знову треба починати все спочатку,
переосмислити алфавіт і заявити:
єдиний шлях порятунку – аеробіка.

86.08.28

Wszystko jest iluzją, każdy jest iluzjonistą
Na początku był ateizm.
Potem Atman, Allah, Bóg, Brahman, Budda
i tak dalej, aż zabrakło alfabetu.
Nie ma prawdy, sensu, poznania, nie ma rzeczywistości, nie ma sztuki,
sa tylko przewrotne sztuczki
i słowa, słowa, słowa.
I znów trzeba zacząć od początku,
przewartościować alfabet i ogłosić:
Aerobic jest jedyną drogą zbawienia.

86.08.28

Джерело

Чарльз Л. Доджсон пише, а потім рве на шматки листа до Аліси Лідделл
люблю дивитися на тебе
ти така жива в танці і на даґеротипі
виглядаєш так ніби знаєш про все

залізна буква їхнього закону
забрала тебе у мене
відняла від уст і рук
зелень безумства плющем обплутує стіни мого дому

ти ще маленька і нічого не знаєш
я ж знаю усе
тобто теж нічого
– могли б багато розповісти одне одному

я не дитина
я дорослий чоловік який прагне Любові
і забавляється собі

87.03.22

Charles L. Dodgson pisze a potem drze na strzępy list do Alice Liddell
lubię na ciebie patrzeć
żywa jesteś w pląsach i na dagerotypie
wyglądasz jakbyś wiedziała wszystko

żelazne bukwy ich praw
zabierają mi ciebie
odejmują od ust i rąk
zielony obłęd oplata bluszczem ściany mojego domu

jesteś małą dziewczynką nie wiesz nic
ja wim już wszystko
czyli także nic
– wiele moglibyśmy sobie powiedzieć

nie jestem dzieckiem
jestem mężczyzną który pragnie Czułości
i lubi się bawić

87.03.22

Джерело


Сід Вішез пише, а потім рве на шматки листа до Ненсі Спанджен

Купив ніж. Кілька днів тому я мав дуже багато грошей,
продавець героїну дивився на мене, як на Спасителя,
купив вісім пар штанів, той ніж,
і вулиця, якою йшов, видалась мені золотим пляжем.

Потім знову бачив тебе танцюючу голу
в барі на Таймс-сквер, бачив тебе
в хитрих очах жирного бюрґера, що дивився на мене,
як приборкувач зайців. Якби він тільки знав, як я хотів убити його,
як хотів вирізати всіх жирних виродків
цього огидного Нью-Йорка.

Схуд, думаю про тебе навіть, коли серу,
мої видіння стають чимраз кошмарніші,
якийсь єврей-художник напоїв мене учора паскудним коньяком
і відвіз до психоаналітика, напевно вважаючи,
що той може якось розрадити мене. Я кинув ножем
і потрапив у лікаря,
в його блискучу вставну щелепу, єврей намагався щось пояснити,
я підняв ніж, штовхнув бар на колесах і втік.

Якщо пробуєш додзвонитися до мене, марнуєш час,
я вирвав кабель і закинув телефон до холодильника.
Сплю з гітарою, заставив двері меблями,
проклинаю і благословляю, ходячи від стіни до стіни.
Моя найдорожча, моя солодка, моя неземна провінційна сучко,
чому ти так далеко, чому не в моєму ліжку
куриш цієї ночі сиґарету за сиґаретою?
Твій маленький Сід збожеволів, може тепер тільки одне:
руйнувати.

Єдиного разу я був щасливий у житті, першої ночі
з тобою. Це не повинно було закінчуватися. Даю тобі останній шанс
зробити все простим і прекрасним. Тут,
у Нью-Йорку, столиці світу, в готелі «Челсі».
Номер 2. Чуєш музику? Це страх, наш спільний страх.

88.07.25

Sid Vicious pisze a potem drze na strzępy list do Nancy Spungen
Kupiłem nóż. Parę dni temu miałem strasznie dużo pieniędzy,
handlarz heroiną patrzył na mnie jak na Zbawiciela,
kupiłem osiem par spodni, ten nóż
i ulica którą szedłem, wydawała mi się złotą plażą.

Potem znów zobaczyłem cię tańczącą nago
w barze przy Times Square, zobaczyłem cię
w chytrych oczkach tłustego mieszczanina patrzącego na mnie
wzrokiem pogromcy zajęcy. Jakby wiedział. chciałem go zabić,
chciałem wymordować wszystkich tłuściochów
w tym obrzydliwym Nowym Jorku.

Schudłem, myślę o tobie nawet kiedy sram,
moje wizje są coraz upiorniejsze,
pewien Żyd-artysta spił mnie wczoraj ochydnym koniakiem
i zawiózł do psychoanalityka, sądził, że jest
czymś w rodzaju mojego Przyjaciela. Rzuciłem nożem,
trzonek tafił doktora
w błyszczącą, sztuczną szczękę, Żyd coś tłumaczył,
ja podniosłem nóż, kopnąłem barek na kółkach i uciekłem.

Jeśli próbujesz telefonować, tracisz czas,
wyrwałem przewód i wyrzuciłem telefon do lodówki.
Śpię z gitarą, zastawiłem drzwi meblami,
przeklinam i błogosławię chodząc od ściany do ściany.
Moja najdroższa, moja słodka, nadprzyrodzona dziwko z prowincji,
dlaczego jesteś taka obca, dlaczego nie w moim łóżku
palisz tej nocy papierosa za papierosem?
Twój mały Sid zwariował, umie już tylko jedno:
niszczyć.

Raz w życiu byłem szczęśliwy, pierwszej nocy
z tobą. To nie powinno było się kończyć. Dam ci ostatnią szansę
uczynienia wszystkiego prostym i pięknym. Tu,
w Nowym Jorku, stolicy świata, w Chelsea Hotel.
Nr 2. Czy słyszysz tę muzykę? To strach, nasz wspólny starch.

88.07.25
Джерело