Володимир Арлов. Клава

by Diana

Переклала Наталя Трохим
Джерело

ти виходиш на ганок
щаслива
із Понтом Евксинським
глибина зустрічається
чорних твоїх очей
неба синь
ночі синь

ти крутила роман
торік
з князем грузинським
а тепер
твій обранець
поет з Ярославля
Максим

він читав тобі вірші
і палко кохався
ніби завтра збирався
у потойбіччя піти
він же що за вигадник
відважний
розгнузданий вершник
він такий…

сонце впало на стежку
був херес допитий
пах дурманно жасмин
навіваючи сум
він шукав собі риму
до слова ланити
ти упала на ліжко
і зітхнула: візьми…

Боже!
що шепотів він
на вушко
в міжніжжя
в теплий дух простирадел
солоних від поту і ні…
захлиналася ти
і хотів відвернутись
чийсь похмурий портрет
на зеленій стіні

він казав тобі потім
тут греки любили
і готи
тут з очей перехожих
пронизливо скіфи
зорять
і питаються мовчки
ти звідки і хто ти
і за кожного з них
тебе братиму я

братиму як
рабиню
гетеру
наяду
як русалку
з підводного саду
моє ладо
о зілля дай
від самоти

ти гадала що він
не поет –
віршувальник альбомний
з тих
яких легіони
веде
світ примхливий собі на забаву
та вчора
він на мові своїй
прочитав тріолет

здивувалась
і кубок хмільного
здригнувся
у твоїй повнуватій руці
хоч слівце?
не збагнула ні слова!
впізнаване «це»
в замовлянні його
велемовно мовчало

а цнотливий портрет
чудувавсь
тої мови чужій таємниці:
що то значить ліхтарня
спокуса
зірниця
що то значить пісняр?
мо’ – поет?

в його владі
чар слів
їхня музика
барви
і запах
він з повітря тобі
хочеш
витче сонет
сяє зірка Венера
над літеплим дахом
він – поет!

він промовив недавно
в кав’яреньці
потай:
от якби нам удвох
та потрапити в рай
хоч на літо
забудем
про наші сухоти
хоч уліті…
почулось: у Леті –
і край

кане
князь з-під Цхенвалі торішній
у Лету
що окрім удовиці
покине?
набір пістолетів?
ти належиш поету
Венера на мові його –
Мілавиця

скільки ще вам лишилось
пити херес
з Масандри
і лягати нагими
під зорі ясні
скільки ще вам лишилось
на ризик іти
в тій альтанці
серед молодих олеандрів

ти виходиш на ганок
щаслива
із Понтом Евксинським
новий ранок
зустрівся
і новий сонет
ти кохаєш
у вічність
уже відпливаєш
твій коханий – поет!

КЛАВА
ты выходзіш на ганак
шчасьлівая
з Понтам Эўксінскім
глыбіня сустракаецца
тваіх чорных вачэй
вечар сіні
зусім

ты круціла раман
летась
з князем грузінскім
а цяпер
твой абраньнік
паэт зь Яраслаўлю
Максім

ён чытаў табе вершы
і прагна кахаўся
нібы заўтра зьбіраўся
ў тагасьвецьце пайсьці
ён такі вынаходнік
адважны
няўрымсьлівы вершнік
ён такі…

сонца ўпала на ходнік
быў херас дапіты
пах дурманна язьмін
навяваючы сум
ён шукаў сабе рыфму
да слова ланіты
ты прылегла ў падушкі
і ўздыхнула: вазьмі…

Божа!
што ён шаптаў табе
ў вушка
ў міжножжа
у водар
дзьвюх прасьцінак
салёных ад поту
і не …
захлыналася ты
і хацеў адвярнуцца
нечы цёмны партрэт
на зялёнай сьцяне

ён казаў табе потым
тут грэкі любілі
і готы
тут вачыма прахожых
пранікліва скіфы
глядзяць
і пытаюцца моўчкі
адкуль ты і хто ты
і за кожнага зь іх
буду браць цябе я

буду браць як
рабыню
гетэру
наяду
як русалку
з падводнага саду
дай мне яду
каханая
ад самоты

ты лічыла што ён
не паэт –
вершаплётнік альбомны
з тых
якіх легіёны
і сьвет
іх трымае сабе на забаву
ды ўчора
ён на мове сваёй
прачытаў трыялет

ты зьдзівілася
келіх паўнюткі
здрыгануўся
ў тваёй паўнаватай руцэ
зразумела?
амаль нічагуткі!
лацінскае “цэ”
на рэцэпце ягоным
шматзначна маўчала

сарамлівы партрэт
быў уражаны
мовы чужой таямніцай:
што такое ліхтарня
спакуса
дзяньніца?
што такое пясьняр?
мо – паэт?

ён валодае
магіяй словаў
іх музыкай
колерам
пахам
ён з паветра табе
можа выткаць
санэт
зьзяе зорка Вэнэра
на чэрвеньскім даху
ён – паэт!

ён прамовіў нядаўна
ў кафейні
употай:
каб нам разам аднойчы
патрапіць у рай
хоць на лета
забудзем
пра нашы сухоты
хоць на лета…
пачула ты: Лета

кане
леташні князь з-пад Цхінвалу
у Лету
што апроч удавіцы
пакіне?
набор пісталетаў?
ты належыш паэту
Вэнэра на мове яго –
Мілавіца

колькі вам засталося
піць херас
з Масандры
і любіцца нагбом
пад сузор’ем Касцы?
колькі вам засталося
на рызыку йсьці
ў той альтанцы
сярод маладых алеандраў?

ты выходзіш на ганак
шчасьлівая
з Понтам Эўксінскім
новы ранак
спаткаўся
і новы санэт
ты кахаеш!
ты ў вечнасьць
ужо адплываеш
твой каханы – паэт!