Умберто Еко. «Любий мій онучку!..»

by Diana

Переклад Тараса Лазера
Джерело

03 січня 2014 року

Я дуже хочу, щоб цей різдвяний лист не був сповнений пафосних настанов чи побажань любові до ближнього та Батьківщини, до світу й інших подібних штук. Ти б, однак, те пропустив повз вуха, а вже якось згодом, коли з цими, наразі суто теоретичними, речами тобі доведеться зустрітися на практиці (а це станеться, коли ти будеш дорослий, а я невідомо, чи й буду взагалі), система цінностей буде настільки інакшою, що всі мої рекомендації, певно, здаватимуться доісторичними.
Я б радше зосередився лише на одному побажанні, яким ти зможеш скористатися будь-коли, навіть зараз, коли сидиш в Інтернеті зі свого iPad-а. Я не припущуся педагогічної помилки й не бурчатиму, як старий дід, щоб ти ним не грався. Хоча б через те, що я й сам час від часу цим займаюся. Максимум, що я дозволю собі, – це рекомендацію: якщо раптом ти натрапиш на якийсь із сотень порносайтів, що демонструють тисячі різних видів стосунків між двома людськими істотами або ж між людською істотою та твариною, – не вір, що то справжній секс (до того ж, у них він досить монотонний). Це вистава, яка примушує тебе сидіти вдома й не бачити справжніх дівчат. Я, звичайно ж, виходжу з переконання, що ти гетеросексуальної орієнтації, інакше – перероби мої рекомендації на свій лад. Але дивися на дівчат – чи то в школі, чи там, де ти граєшся, бо справжні дівчата кращі за телевізійних. Повір, одного дня вони дадуть тобі набагато більше насолоди, ніж ті з онлайну. Покладися на того, хто має трішки більше досвіду (і ще – якби я дивився секс лише за комп’ютером, то твій батько навіть не народився б, а ти взагалі – невідомо де був би. Тобто – тебе б не було взагалі).
Та ми відволіклися – ішлося не про це. Мова була про тяжку хворобу, яка охопила як твоє покоління, так і трохи старших за тебе хлопців і дівчат, студентів і студенток. Ця хвороба – це втрата пам’яті. І таки правда – досить кількох кліків на комп’ютері – й Інтернет відповість тобі на геть усі запитання, навіть якщо раптом тобі стане цікаво, хто такий Карл Великий чи де розташована Куала-Лумпур. І шукай в Інтернеті, коли потрібно. Але вже як знайшов та прочитав, постарайся запам’ятати, аби потім не шукати вдруге, якщо тобі це буде раптом потрібно, наприклад, для якогось проекту в школі. Ризик у тому, що комп’ютер надає тобі всю необхідну інформацію щомиті, і таким чином ти втрачаєш смак та насолоду від того, щоб залишити її в себе в голові. Це практично те саме, що ось ти знаєш – дістатися з вулиці Такої на вулицю Отаку можна на автобусі чи метро, які дозволяють швидко й зручно пересуватися (і користуйся ними щоразу, коли поспішаєш). Але ж при цьому ти не думаєш, що ходити не потрібно зовсім. Бо ж якщо не ходити, то можна стати людиною «з обмеженими можливостями», як сьогодні звично казати про людей, які змушені рухатися у візках. Гаразд, я знаю, що ти займаєшся спортом і займаєшся власним тілом, тому повернімося до твого розуму.
Пам’ять – це такий самий м’яз, як і м’язи на твоїх ногах. Якщо його не тренувати, він змарніє, обім’якне, і ти станеш (із ментальної точки зору) обмеженим у можливостях, кажучи простіше, – ідіотом. Крім того, усі без винятку люди літнього віку ризикують захворіти на Альцгеймера, а один із найефективніших способів уникнути цієї хвороби – постійно тренувати пам’ять.
Отже, пропоную власний рецепт. Щоранку вивчай невеликий віршик, коротеньку поезію. Чи, наприклад, вивчи «La Cavallina Storna»* чи «Il sabato del villaggio»**, як змушували нас. А ще ти можеш змагатися з друзями – хто з вас більше запам’ятає. Якщо не любиш поезію – вивчай хоча б склади футбольних команд. Але вчи дуже уважно, бо треба знати не лише тих, хто грає в складі «Роми» сьогодні, але й гравців інших команд; а ще краще – знати й колишніх футболістів цих команд (уявляєш, я ще й досі пам’ятаю склад Торіно, який розбився в катастрофі літака на Суперзі***: Бачігалупо, Балларін, Марозо й так далі. Бався зі своєю пам’яттю, наприклад, за книжками, які ти прочитав (хто був на борту «Еспаньйоли» у пошуках скарбів? Сквайр Трелоні, капітан Смоллет, доктор Лівсі, Довгий Джон Сілвер, Джім… Спитай у друзів, чи вони пам’ятають, як звали слуг трьох мушкетерів і д’Артаньяна (Грімо, Базен, Мушкетон і Планше)… А якщо не захочеш читати «Трьох мушкетерів» (при цьому ти не уявляєш, що втрачаєш), то роби це з якоюсь іншою книгою, яку прочитав.
Здається, що це гра (а це таки гра), але побачиш, як у твоїй голові оселиться безліч персонажів, історій і купа спогадів. А ти знав, що колись комп’ютери називалися «електронним мозком»? А це тому, що їх вигадали за моделлю твого (нашого) мозку. Однак наш мозок має більше підключень і портів, аніж ПК. Наш мозок – це своєрідний комп’ютер, який росте та зміцнюється від тренування до тренування, тоді як справжній комп’ютер на твоєму столі з часом зношується та втрачає швидкість, і раз на кілька років його взагалі треба міняти. Твій мозок, навпаки, від сьогодні може чітко функціонувати ще хоч дев’яносто років. А коли тобі справді буде дев’яносто, і ти його тренуватимеш, у ньому міститиметься набагато більше, аніж зараз. І це все безкоштовно.
А ще є історична пам’ять. Це така пам’ять, у якій зберігається не те, що трапилося з тобою, чи речі, про які ти прочитав, а те, що відбулося до твого народження.
Сьогодні в кіно приходять у чітко встановлений час. Ось фільм починається, і тебе, так би мовити, беруть під руку і оповідають, що буде відбуватися. У мої ж часи в кінотеатр можна було зайти будь-коли, хоч і на середині фільму. Ми заходили, коли якісь події вже відбулися, і намагалися зрозуміти: а що ж призвело до теперішнього розвитку подій (потім, у кінці, фільм починався спочатку, і можна було побачити, наскільки точно ти все відгадав. А якщо фільм дуже подобався, то можна було залишатися та передивлятися його знову і знову). Так ось, життя – це як фільм у мої часи. Ми входимо в життя, коли чимало речей уже трапилося за сотні й тисячі років. І вкрай важливо вивчити те, що відбулося до нашого народження. Це допомагає краще зрозуміти, завдяки чому існує безліч нових речей зараз.
Сьогодні школа (твоє самостійне читання не беремо тут до уваги) мала б навчати запам’ятовувати те, що сталося до твого народження. Однак, як я бачу, вона до цього не підходить із належною відповідальністю – море опитувань показує, що сьогодні учні й навіть студенти, що народилися, наприклад, у 1990 році, не знають (чи, може, не хочуть знати), що сталося 1980-го року, не кажучи вже про те, що було ще на п’ятдесят років раніше. Статистика свідчить, що багато хто на питання, хто такий Альдо Моро****, відповідає, що він керував Червоними бригадами. Хоча ж ми знаємо, що все навпаки, – його вбили ці ж Червоні бригади.
Та облишмо Червоні бригади – вони й досі є загадкою для багатьох, хоча й діяли трохи більше як тридцять років тому. Я народився у 1932 році, через десять років після приходу фашистів до влади. Але я знав хоча б, хто був прем’єр-міністром у часи Маршу на Рим***** (ти знаєш, що це?). Може, фашистська школа мене навчила цього, аби показати, яким дурним і поганим був той міністр (“нікчема Факта”), на місце якого прийшли фашисти. Менше з тим, я знав це. І потім, Бог із нею, зі школою, сьогодні діти не знають, якими були акторки двадцять років тому. Я ж знав, ким була Франческа Бертіні, яка грала в німих фільмах ще за двадцять років до мого народження. Може, тому що я переглядав старі журнали, які купчились у нас в комірчині. Та, власне, я і закликаю тебе гортати старі журнали, бо це ж також можливість пізнати те, що було до твого народження.
Чому так важливо знати, що відбувалося раніше? Бо дуже часто те, що трапилося раніше, може пояснити тобі те, що діється сьогодні. У будь-якім разі, як і у випадку зі складами футбольних команд, – це можливість збагачувати пам’ять.
Зважай, що робити це можна, не лише гортаючи книжки та журнали. Це прекрасно можна робити і в Інтернеті. Його теж потрібно використовувати, але не винятково для переписки з твоїми друзями, а й, так би мовити, для переписки з історією світу. Хто такі хети? А хто такі камізари? А як називалися три каравели Колумба? Коли зникли динозаври? А на ковчегу Ноя був штурвал? Як називалися пращури бика? Сто років тому було більше тигрів, ніж зараз? Що таке імперія Малі? А хто говорив про Імперію зла? Хто був другим Папою Римським в історії? Звідки взявся Міккі Маус?
Я можу продовжувати до безкінечності. І все треба було б вивчити. І все – пам’ятати. Одного дня, коли ти будеш стареньким, то відчуєш, ніби прожив тисячі життів: ти брав участь у битві під Ватерлоо; бачив, як убивали Юлія Цезаря; ти спостерігав за місцем, де Бертольд Чорний змішував у ступі різні субстанції, шукаючи спосіб виробляти золото, а натомість винайшов порох і злетів у повітря (хай йому грець). Твої ж друзі, які не працюють із власною пам’яттю, проживуть лише одне власне життя, яке, гарантую тобі, буде нудним і вбогим на емоції.
Тож працюй із пам’яттю, а завтра вранці щоб вивчив мені «La Vispa Teresa»******.
– – – – –
*Йдеться про класичну поезію Джованні Пасколі «La cavalla storna» вперше опубліковану 1903 року. Вірш складається з 31 строфи по два рядки в кожній.

**Вірш «Il sabato del villaggio» написаний у формі вільної канцони одним із найбільш видатних італійських поетів Джакомо Леопарді у 1829 році.

***Авіакатастрофа «Трагедія на Суперзі» сталася 4 травня 1949 року на пагорбі Суперга в Турині. У результаті загинула 31 особа, що знаходилася на борту. Серед загиблих повний склад футбольного клубу «Торіно», що водночас становив більшість національної збірної Італії.

****Альдо Моро – лідер Християнсько-демократичної партії та 38-ий голова Ради Міністрів Італійської Республіки. 16 березня 1978 року його викрали представники марксистсько-ленінської ліворадикальної організації Червоні бригади та вбили через 55 днів полону.

*****Марш на Рим – загальнонаціональний марш, що тривав з 22 по 29 жовтня 1922 року. Внаслідок маніфестацій в Італії до влади прийшов лідер Національної фашистської партії Беніто Муссоліні, який змінив Луїджі Факта на посту голови уряду.

******Дитячий вірш на 20 рядків написаний італійським поетом Луїджі Сайлером між 1850 та 1858 роками.