З поезій Роалда Дала

by Diana

Переклала з англійської Олена Балера

Золотоволоска і три ведмеді
Джерело
Відома казочка мала
Даремно в продажу була.
Дивуюсь, дорогі батьки,
Що вам і досі невтямки:
У ній закладено знаття,
Що злодійкою є дитя.
Якби почули голос мій,
Вона б сиділа у тюрмі.
Ви спробуйте лиш уявить:
Старанно готували ви
Смачнющу кашу і парку
Та каву, свіжу і гірку,
Можливо, тости й мармелад.
Тож на столі чудовий лад.
Для вас, для тата є стілець,
А поруч і хлоп’я мале.
Та раптом тато зблід з лиця:
«Яка ж гаряча каша ця!
То треба погуляти нам,
Щоб охолонула вона.
Такі прогулянки малі
Корисні людям взагалі.
Це вам покращить апетит,
То варто нам усе ж піти.»
Не заперечила дружина,
Що мужа слухатись повинна,
Яка лише в обідній час
Увесь порядок визнача.
Як тільки вийшли ви з будинку,
Дівча здійснило злецькі вчинки,
Маленька гадина нечемна
В оселю увійшла таємно.
Як озирнулася навколо,
Побачила накритий столик,
Схопила ложку зі стола
І швидко їсти почала.
Як вам таке, я запитав,
Коли чудова їжа та,
Що готувалась до пуття,
Нахабно з’їдена дитям?
Та це іще не все, заждіть!
Не гірша то з дитячих дій.
Ви – господиня хоч куди,
І протягом життя завжди
Збирали речі, любі вам,
Створивши затишку дива.
Всі меблі рококо доби
Відомий Чіппендейл зробив.
А ваша гордість безупинна –
Маленький стільчик для дитини,
Що хтось із пращурів придбав
(Єлизаветинська доба).
Стілець той, наче річ свята,
Бо спадком від бабусі став.
Невігласу – усе одно
Це зрозуміти не дано.
Байдужа Златі ця деталь,
Дівчиська не проймає жаль,
Коли сідає на стілець:
Він хрусь – і цінність нанівець.
Та їй не прикро, бо вона
Ні крихти сорому не зна.
Вона ревла: «Хай спалить грець
Гидкий і капосний стілець!»,
Промовила таке слівце,
Що краще промовчу про це.
(Я пропустив її слова,
Бо їх ніхто б не друкував).
Майнула здогадка проста:
Втече негідниця ота?
Та зовсім ні, мені шкода,
Ще не завершилась біда.
Аж ось і спати їй кортить,
Шукає місце прилягти,
Стрибає в ліжка на льоту –
Наступна катастрофа тут.
Культурні люди загалом
Взуття знімають перед сном.
А Злата, вибравши постіль,
Лягла до ліжка у взутті.
А черевики ті брудні
В липкому чорному багні.
Також один із каблуків
Лайно собаче зачепив.
Питаю ще, як вам оце,
Коли б таке брудне дільце
Із вашим ліжком хтось вчинив,
Не відчуваючи вини?
У казці – висновку нема,
Аби малюк взуття знімав,
Натомість – кілька карних справ,
Порахувати їх пора.
Найперший злочин був у тім,
Щоб увійти в приватний дім.
По-друге, прокурор писав:
Украла кашу із вівса.
По-третє, дорогий стілець
Зламала й ведмежаті зле.
Білизну ж чисту, наче сніг,
Замазала багном із ніг.
Суддя зазначив: «Взагалі,
Важкої праці десять літ!»
У книзі же все навпаки,
Радіють щиро малюки:
Дівча ніхто не покарав, –
Вигукують: «Ура! Ура!
О, Злато! Господу хвала!
Як добре, що ти утекла!»
Як обирав би я фінал,
Була би кара їй страшна.
«О, татку!» – плаче ведмежа, –
Пропала каша! Просто жах!»
Ведмідь же відповів умить:
«На ліжку каша он лежить.
Як їжа в животі у міс,
Нехай її ведмедик з’їсть.»

GOLDILOCKS AND THE THREE BEARS
This famous wicked little tale
Should never have been put on sale.
It is a mystery to me
Why loving parents cannot see
That this is actually a book
About a brazen little crook.
Had I the chance I wouldn’t fail
To clap young Goldilocks in jail.
Now just imagine how you’d feel
If you had cooked a lovely meal,
Delicious porridge, steaming hot,
Fresh coffee in the coffee-pot,
With maybe toast and marmalade,
The table beautifully laid,
One place for you and one for dad,
Another for your little lad.
Then dad cries, ‘Golly-gosh! Gee-whizz!
‘Oh cripes! How hot this porridge is!
‘Let’s take a walk along the street
‘Until it’s cool enough to eat.’
He adds, ‘An early morning stroll
‘Is good for people on the whole.
‘It makes your appetite improve
‘It also helps your bowels to move.’
No proper wife would dare to question
Such a sensible suggestion,
Above all not at breakfast-time
When men are seldom at their prime.
No sooner are you down the road
Than Goldilocks, that little toad
That nosey thieving little louse,
Comes sneaking in your empty house.
She looks around. She quickly notes
Three bowls brimful of porridge oats.
And while still standing on her feet,
She grabs a spoon and starts to eat.
I say again, how would you feel
If you had made this lovely meal
And some delinquent little tot
Broke in and gobbled up the lot?
But wait! That’s not the worst of it!
Now comes the most distressing bit.
You are of course a houseproud wife,
And all your happy married life
You have collected lovely things
Like gilded cherubs wearing wings,
And furniture by Chippendale
Bought at some famous auction sale.
But your most special valued treasure,
The piece that gives you endless pleasure,
Is one small children’s dining-chair,
Elizabethan, very rare.
It is in fact your joy and pride,
Passed down to you on grandma’s side.
But Goldilocks, like many freaks,
Does not appreciate antiques.
She doesn’t care, she doesn’t mind,
And now she plonks her fat behind
Upon this dainty precious chair,
And crunch! It busts beyond repair.
A nice girl would at once exclaim,
‘Oh dear! Oh heavens! What a shame!’
Not Goldie. She begins to swear.
She bellows, ‘What a lousy chair!’
And uses one disgusting word
That luckily you’ve never heard.
(I dare not write it, even hint it.
Nobody would ever print it.)
You’d think by now this little skunk
Would have the sense to do a bunk.
But no. I very much regret
She hasn’t nearly finished yet.
Deciding she would like a rest,
She says, ‘Let’s see which bed is best.’
Upstairs she goes and tries all three.
(Here comes the next catastrophe.)
Most educated people choose
To rid themselves of socks and shoese
Before they clamber into bed.
But Goldie didn’t give a shred.
Her filthy shoes were thick with grime,
And mud and mush and slush and slime.
Worse still, upon the heel of one
Was something that a dog had done.
I say once more, what would you think
If all this horrid dirt and stink
Was smeared upon your eiderdown
By this revolting little clown?
(The famous story has no clues
To show the girl removed her shoes.)
Oh, what a tale of crime on crime!
Let’s check it for a second time.
Crime One, the prosecution’s case:
She breaks and enters someone’s place.
Crime Two, the prosecutor notes:
She steals a bowl of porridge oats.
Crime Three: She breaks a precious chair
Belonging to the Baby Bear.
Crime Four: She smears each spotless sheet
With filthy messes from her feet.
A judge would say without a blink,
‘Ten years hard labour in the clink!’
But in the book, as you will see,
The little beast gets off scot-free,
While tiny children near and far
Shout, ‘Goody-good! Hooray! Hurrah!’
‘Poor darling Goldilocks!’ they say,
‘Thank goodness that she got away!’
Myself, I think I’d rather send
Young Goldie to a sticky end.
‘Oh daddy!’ cried the Baby Bear,
‘My porridge gone! It isn’t fair!’
‘Then go upstairs,’ the Big Bear said,
‘Your porridge is upon the bed.
‘But as it’s inside mademoiselle,
‘You’ll have to eat her up as well.’



Маленька Червона Капелюшка та вовк

Джерело

Як тільки вовк в один із днів
Відчув, що дуже зголоднів,
До бабиних дверей прийшов.
Пережила бабуся шок,
Оскільки вийшовши надвір,
Узріла – перед нею звір
І усвідомила жахне:
«Цей вовк напевно з’їсть мене!»
У тім була права цілком,
Він з’їв її одним шматком.
Була вона худа й мала.
«Цього не досить!» – вовк волав, –
«Я не позбувся відчуттів
Того, що дуже зголоднів!»
По колу кухню він оббіг,
Їства шукаючи собі,
А потім, скалячись, додав:
«Ось прийде ще мені їда.
Червоній Капелюшці час
Додому, йде уже дівча.»
Одяг бабусин одяг він
(Не видно кігті з рукавів),
Швиденько натягнув пальто,
Взуття, щоб не впізнав ніхто.
Він хутро навіть розчесав
І схожим на бабусю став.
Дівча в червоному прийшло,
А вовк зайняв її житло.
«Які великі в тебе вуха, Ба.»
«Це щоб тебе почути краще», – вовк сказав.
«Які великі в тебе очі, Ба», –
сказала дівчинка мала.
«Щоб ліпше бачити тебе», – вовк одказав.
А сам у мріях промовля:
«Охоче з’їм оце маля.
Була бабуся застара,
Внуча – смачненьке, мов ікра.»
Дівча спитало: «Звідки це
Пухнасте вовче пальтеце?»
«Невірно!» – сірий заревів, –
«Ти не помітила зубів!
Та все одно, що скажеш ти.
Я з’їм тебе, як не крути.»
Всміхнулося дівча мале,
Дістало хутко пістолет,
Натиснуло гачок: піф-паф!
І вовк поцілений упав.
А згодом я ішов крізь ліс,
Де мешкає маленька міс.
Кмітлива дівчинка мала
Червоний капелюх зняла.
Сказала: «Гляньте на оце
Пухнасте вовче пальтеце.»


LITTLE RED RIDING HOOD
AND THE WOLF

As soon as Wolf began to feel
That he would like a decent meal,
He went and knocked on Grandma’s door.
When Grandma opened it, she saw
The sharp white teeth, the horrid grin,
And Wolfie said, ‘May I come in?’
Poor Grandmamma was terrified,
‘He’s going to eat me up!’ she cried.
And she was absolutely right.
He ate her up in one big bite.
But Grandmamma was small and tough,
And Wolfie wailed, ‘That’s not enough!
‘I haven’t yet begun to feel
‘That I have had a decent meal!’
He ran around the kitchen yelping,
‘I’ve got to have another helping!’
Then added with a frightful leer,
‘I’m therefore going to wait right here
‘Till Little Miss Red Riding Hood
‘Comes home from walking in the wood.’
He quickly put on Grandma’s clothes,
(Of course he hadn’t eaten those.)
He dressed himself in coat and hat.
He put on shoes and after that
He even brushed and curled his hair,
Then sat himself in Grandma’s chair.
In came the little girl in red.
She stopped. She stared. And then she said,
‘What great big ears you have, Grandma.’
‘All the better to hear you with,’ the Wolf replied.
‘What great big eyes you have, Grandma,’
said Little Red Riding Hood.
‘All the better to see you with,’ the Wolf replied.
He sat there watching her and smiled.
He thought, I’m going to eat this child.
Compared with her old Grandmamma
She’s going to taste like caviare.
Then Little Red Riding Hood said, ‘But Grandma,
What a lovely great big furry coat you have on.’
‘That’s wrong!’ cried Wolf. ‘Have you forgot
‘To tell me what BIG TEETH I’ve got?
‘Ah well, no matter what you say,
‘I’m going to eat you anyway.’
The small girl smiles. One eyelid flickers.
She whips a pistol from her knickers.
She aims it at the creature’s head
And bang bang bang, she shoots him dead.
A few weeks later, in the wood,
I came across Miss Riding Hood.
But what a change! No cloak of red,
No silly hood upon her head.
She said, ‘Hello, and do please note
‘My lovely furry WOLFSKIN COAT.’

Троє маленьких поросят

Джерело

Поміж усіх малих звірят
Люблю найбільше поросят.
Вони розумні і меткі,
Проте не всі вони такі.
Мені зустрілось не одне,
На превеликий жаль, дурне.
Що би сказали ви, коли б
У лісі неквапливо йшли
Й узріли на шляху своїм:
В пацятка із соломи дім?
Дізнався вовк про новину
І навіть губи облизнув.
«Виходь, мале паця, надвір!»
«Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
«Тоді знесу будинок твій!»
Малюк заплакав при вікні,
А вовк його будинок зніс,
Кричав: «Бекон і свіжина!
Якого щастя я зазнав!»
Він швидко з’їв паця смачне,
Лишивши хвостик на кінець.
А потім далі вовк побрів
І бачить на одній з доріг
Також свинячий дім, було
Його збудовано з гілок.
«Виходь, мале паця, надвір!»
«Ні, хижий вовче, ні! Куві!»
«Тоді знесу будинок твій!»
Будівля затряслась ота
І вовк ламати стіни став.
Паця вищати почало:
«Ти, вовче, мав уже їдло!
Чому б нам не забути зло?»
А вовк: «О, дурню вузьколобий!»
Гам! І паця в його утробі.
Поївши двох малих пацят,
Вовк не наївся до кінця.
Сказав: «Хай черево набите,
Люблю йому я догодити.»
І тихо повзучи, як миша,
Побачив дім, але міцніший.
Це був також маленький дім,
Паця ховалося в котрім.
Але пацятко номер три
Було розумним до пори,
Зробило цегляне житло,
А не із хмизу чи гілок.
Кричить: «Мене не зрушиш ти!»
А вовк щосили грюкотить.
«Знесу будинок, далебі!»
«Забракне, вовче, сил тобі.»
Гатив у стіни вовк і вив, –
Стояв будинок як новий.
Промовив: «Просто не знести,
Дійду інакше до мети.
Вночі прийду здійснити ціль
Із динамітом у руці.»
Паця скажено верещить,
Хапає телефон мерщій.
Зринали цифри в голові,
Червону Капелюшку він
Швидесенько набрав, як міг.
«Привіт, Пацюне, друже мій!»
«Міс Капелюшко, поможіть!
Без вас мені тепер не жить!»
«Я спробую допомогти.
Чому так налякався ти?»
«Тут вовк! Ви знали вже вовків,
Вони бездушні і жорсткі.»
«Мій милий, дороге паця!
До мене дійсно справа ця.
Я ж мию голову свою,
Як висохне, то вовка вб’ю.»
Минає невеликий час
І вовк дівчатко поміча, –
З очей палання вогняне
І жовте, ніби майонез,
Усмішка хижа, лють сліпа,
І слина з рота накрапа.
Дівча, як бачить це шалення,
Виймає пістолет з кишені.
Уміло вдарила вона
І вовк без пострілу сконав.
Паця з віконця визира:
«Міс, не забуду я добра!»
Паця, не вірити звикай
Із вищих прошарків жінкам.
У дівчини, як бачив хтось,
Не тільки з вовка два пальто.
У подорож на вихідні
Бере валізу зі свині.

THE THREE LITTLE PIGS
The animal I really dig
Above all others is the pig.
Pigs are noble. Pigs are clever,
Pigs are courteous. However,
Now and then, to break this rule,
One meets a pig who is a fool.
What, for example, would you say
If strolling through the woods one day,
Right there in front of you you saw
A pig who’d built his house of STRAW?
The Wolf who saw it licked his lips,
And said, ‘That pig has had his chips.’
‘Little pig, little pig, let me come in!’
‘No, no, by the hairs on my chinny-chin-chin!’ ‘
Then I’ll huff and I’ll puff and I’ll blow your house in!’
The little pig began to pray,
But Wolfie blew his house away.
He shouted, ‘Bacon, pork and ham!
‘Oh, what a lucky Wolf I am!’
And though he ate the pig quite fast,
He carefully kept the tail till last.
Wolf wandered on, a trifle bloated.
Surprise, surprise, for soon he noted
Another little house for pigs,
And this one had been built of TWIGS!
‘Little pig, little pig, let me come in!’
‘No, no, by the hairs of my chinny-chin-chin!’
‘Then I’ll huff and I’ll puff and I’ll blow your house in!’
The Wolf said, ‘Okay, here we go!’
He then began to blow and blow.
The little pig began to squeal.
He cried, ‘Oh Wolf, you’ve had one meal!
‘Why can’t we talk and make a deal?’
The Wolf replied, ‘Not on your nelly!’
And soon the pig was in his belly.
‘Two juicy little pigs!’ Wolf cried,
‘But still I am not satisfied!
‘I know full well my Tummy’s bulging,
‘But oh, how I adore indulging.’
So creeping quietly as a mouse,
The Wolf approached another house,
A house which also had inside
A little piggy trying to hide.
But this one, Piggy Number Three,
Was bright and brainy as could be.
No straw for him, no twigs or sticks.
This pig had built his house of BRICKS.
‘You’ll not get me!’ the Piggy cried.
‘I’ll blow you down!’ the Wolf replied.
‘You’ll need,’ Pig said, ‘a lot of puff,
‘And I don’t think you’ve got enough.’
Wolf huffed and puffed and blew and blew.
The house stayed up as good as new.
‘If I can’t blow it down,’ Wolf said,
‘I’ll have to blow it up instead.
‘I’ll come back in the dead of night
‘And blow it up with dynamite!’
Pig cried, ‘You brute! I might have known!’
Then, picking up the the telephone,
He dialled as quickly as he could
The number of Red Riding Hood.
‘Hello,’ she said. ‘Who’s speaking? Who?
‘Oh, hello Piggy, how d’you do?’
Pig cried, ‘I need your help, Miss Hood!
‘Oh help me, please! D’you think you could?’
‘I’ll try, of course,’ Miss Hood replied.
‘What’s on your mind?’ . . . ‘A Wolf!’ Pig cried.
‘I know you’ve dealt with wolves before,
‘And now I’ve got one at my door!’
‘My darling Pig,’ she said, ‘my sweet,
‘That’s something really up my street.
‘I’ve just begun to wash my hair.
‘But when it’s dry, I’ll be right there.’
A short while later, through the wood,
Came striding brave Miss Riding Hood.
The Wolf stood there, his eyes ablaze
And yellowish, like mayonnaise.
His teeth were sharp, his gums were raw,
And spit was dripping from his jaw.
Once more the maiden’s eyelid flickers.
She draws the pistol from her knickers.
Once more, she hits the vital spot,
And kills him with a single shot.
Pig, peeping through the window, stood
And yelled, ‘Well done, Miss Riding Hood!’
Ah, Piglet, you must never trust
Young ladies from the upper crust.
For now, Miss Riding Hood, one notes,
Not only has two wolfskin coats,
But when she goes from place to place,
She has a PIGSKIN TRAVELLING CASE.