З поезій Вістена Г’ю Одена

by Diana

Переклала Оксана Кіндратюк

ДВІ ПІСНІ ДЛЯ ХЕДЛІ АНДЕРСЕН
Джерело
I
Спиніть годинник, вимкніть телефон,
Псу киньте кістку, щоби знизив тон,
Мовчіть роялі, бийте барабани:
Несуть труну – вмивайтеся сльозами.

Най в вишині ревуть аероплани,
Напишуть «Він помер» під небесами.
І білизну святкових голубів
Замінить траур чорних кольорів.

Він був для мене цілим білим світом,
Моїми буднями, моїм недільним святом;
І полуднем, і північчю, розмовою і піснею;
Проте любов, на жаль, не може бути вічною.

Зірки згасіть: не буде най їх, ні;
Сховайте місяць, сонце геть зніміть;
І злийте океан, і всі ліси зметіть;
Уже не буде, як було, що не кажіть.

II
Коли ішли ми з Джонні по долині в літній час,
І ріка глибоководна обігнать хотіла нас,
Коли квіти під ногами і пташки над головою
Про кохання – чисте, ніжне – нам співали із жагою,
Я тоді прошепотіла: «Заспіваймо з ними теж.» –
Та насупився, як грім, він і пішов від мене геть.

А іще я пам’ятаю, як у п’ятницю Різдвяну
На балу, де милосердю віддавать прийшли ми шану,
Був паркет дзеркально-чистим і оркестр над гучним,
А яким був гарним Джонні, як пишалася я ним;
«Обійми мене міцніше, і танцюймо цілий день!» –
Та насупився, як грім, він і пішов від мене геть.

Чи забуду колись вечір, як були в Grand Opera,
Де нас музика на крилах ніжних Янголів несла́?
Діаманти і перлини засліпили нас згори,
Сотні суконь, ніби з срібла чи із золота були,
«В небесах я, о, мій Джонні!» – мовила я чутно ледь,
Та насупився, як грім, він і пішов від мене геть.

О, який він був красивий – ніби квіти у саду́,
Ніби Ейфелева вежа, був високий, до ладу́,
І коли по тротуару кроки вальсу пульсували,
Його очі і усмішка моє серце надривали;
«Одружись зі мною, Джонні, вік кохатиму тебе», –
Та насупився, як грім, він і пішов від мене геть.

А учора, мій коханий, ти мені у сні явився,
У одній руці мав сонце, а у іншій мав ти місяць,
І синіло звично море, й зеленіли звично трави,
І на небі кожна зірка гучно била в барабани;
Ти стояв на тому місці, де поховано мене:
Та насупився, як грім, ти і пішов від мене геть.

TWO SONGS FOR HEDLI ANDERSON
I
Stop all the clocks, cut off the telephone,
Prevent the dog from barking with a juicy bone,
Silence the pianos and with muffled drum
Bring out the coffin, let the mourners come.

Let aeroplanes circle moaning overhead
Scribbling on the sky the message He Is Dead,
Put crêpe bows round the white necks of the public doves,
Let the traffic policemen wear black cotton gloves.

He was my North, my South, my East and West,
My working week and my Sunday rest,
My noon, my midnight, my talk, my song;
I thought that love would last for ever: I was wrong.

The stars are not wanted now: put out every one;
Pack up the moon and dismantle the sun;
Pour away the ocean and sweep up the wood.
For nothing now can ever come to any good.

II
O the valley in the summer where I and my John
Beside the deep river would walk on and on
While the flowers at our feet and the birds up above
Argued so sweetly on reciprocal love,
And I leaned on his shoulder; ‘O Johnny, let’s play’:
But he frowned like thunder and he went away.

O that Friday near Christmas as I well recall
When we went to the Charity Matinee Ball,
The floor was so smooth and the band was so loud
And Johnny so handsome I felt so proud;
‘Squeeze me tighter, dear Johnny, let’s dance till it’s day’:
But he frowned like thunder and he went away.

Shall I ever forget at the Grand Opera
When music poured out of each wonderful star?
Diamonds and pearls they hung dazzling down
Over each silver and golden silk gown;
‘O John I’m in heaven,’ I whispered to say:
But he frowned like thunder and he went away.

O but he was fair as a garden in flower,
As slender and tall as the great Eiffel Tower,
When the waltz throbbed out on the long promenade
O his eyes and his smile they went straight to my heart;
‘O marry me, Johnny, I’ll love and obey’:
But he frowned like thunder and he went away.

O last night I dreamed of you, Johnny, my lover,
You’d the sun on one arm and the moon on the other,
The sea it was blue and the grass it was green,
Every star rattled a round tambourine;
Ten thousand miles deep in a pit there I lay:
But you frowned like thunder and you went away.

КОЛИСКОВА
Джерело
Схили вві сні чоло, моя любове,
До рук моїх, що здатні обманути,
І губить час, і палить лихоманка
Красу дитячу, що не повернути,
І смерть про це нагадує нам знову.
Але в моїх долонях до світанку
Най спочивають всі живі істоти:
І смертні, що готові помирати,
І винні, яких треба пробачати,
Та, проти тебе, всі вони – пусто́ти.

Душа й краса не мають перепонів:
Коханцям, коли ніжаться вони
На схилі зачарованім Венери
Посеред звичної для них вже тишини,
Вона дає кохання без кордонів –
Так само неймовірне, як химера,
В той час, коли зневірений відлюдник
З абстрактними думками й розумінням
Відчує, раптом, пристрасті прозріння
Посе́ред скал – холодних та безлюдних.

Упевненість і вірність відійдуть,
Затихнуть, мов гучні церковні дзвони
Стихають посеред глухої ночі.
Не відаючи жа́лю й заборони,
Нові безумці раптом підростуть
Й кричатимуть: плати за те, що хочеш,
За всі страхи́, що нагадали карти,
За день, за ніч, за все, за все плати,
Плати за шепотіння, за думки,
За поцілунки, навіть і за втрати.

Краса – мов тьма, що вранці помирає:
Най вітер ніжно пестить твої сни
Й легесенько най гладить по голівці,
Най новий день твій видасться таким,
Що твої очі й серце засіяють,
Дарма, що світ – лиш напис на гробівці.
Най живить по́лудень твоє всихання
І мимоволі сили додає,
А опівні́ч най забере усе гірке, що є,
І подарує пристрасне кохання.

LULLABY
Lay your sleeping head, my love,
Human on my faithless arm;
Time and fevers burn away
Individual beauty from
Thoughtful children, and the grave
Proves the child ephemeral:
But in my arms till break of day
Let the living creature lie,
Mortal, guilty, but to me
The entirely beautiful.

Soul and body have no bounds:
To lovers as they lie upon
Her tolerant enchanted slope
In their ordinary swoon,
Grave the vision Venus sends
Of supernatural sympathy,
Universal love and hope;
While an abstract insight wakes
Among the glaciers and the rocks
The hermit’s carnal ecstasy.

Certainty, fidelity
On the stroke of midnight pass
Like vibrations of a bell,
And fashionable madmen raise
Their pedantic boring cry:
Every farthing of the cost,
All the dreaded cards foretell,
Shall be paid, but from this night
Not a whisper, not a thought,
Not a kiss nor look be lost.

Beauty, midnight, vision dies:
Let the winds of dawn that blow
Softly round your dreaming head
Such a day of welcome show
Eye and knocking heart may bless,
Find the mortal world enough;
Noon’s of dryness find you fed
By the involuntary powers,
Nights of insult let you pass
Watched by every human love.

НАРЕШТІ СЕКРЕТ РОЗКРИТО
Джерело
Нарешті секрет розкрито, але ж так і мало статись,
Історія вже дозріла, щоб другові розказати;
За чашкою чаю язик завжди говорити бажає;
Й хоч тихе болото, та диму усе ж без вогню не буває.

За трупом в резервуарі, за привидом в ланцюгах,
За леді, яка танцює, за п’яним, що у синцях;
За поглядом вічної втоми, мігренню й зітханням глибоким
Завжди є інша історія, ніж та, що сприймається оком.

І спів, що виник раптово із-за монастирських стін,
Мисливський естамп у залі, запах старих кущів,
Матч із крокету влітку, цілунки, рукостискання:
Усе це таїть причини таємного злого мовчання.

AT LAST THE SECRET IS OUT
At last the secret is out, as it always must come in the end,
The delicious story is ripe to tell to the intimate friend;
Over the tea-cups and in the square the tongue has its desire;
Still waters run deep, my dear, there’s never smoke without fire.

Behind the corpse in the reservoir, behind the ghost on the links,
Behind the lady who dances and the man who madly drinks,
Under the look of fatigue, the attack of migraine and the sigh
There is always another story, there is more than meets the eye.

For the clear voice suddenly singing, high up in the convent wall,
The scent of the elder bushes, the sporting prints in the hall,
The croquet matches in summer, the handshake, the cough, the kiss,
There is always a wicked secret, a private reason for this.