З французької поезії

by Diana

Переклала Елла Євтушенко

ВЕНЕРА КУРІ-ГАТА
+++
Як віднайти ім’я рибалки що виловив перше слово
жінки яка відігрівала його в себе під пахвою
чи тієї що приймаючи його за камінь кинула ним у бездомного собаку?

що знаємо ми про піщані алфавіти закопані під ногами караванів
що стали кварцем
спалахами скла
обожнювані погоничами як уламки зірок?

Чи треба розпитувати тих хто оголюють дюни
вітрів без царя в голові що викопують кістяки
а тоді кидають їхню крейду місяцю що вибілює чуттєве й байдуже
чи гортати пласти прибережних скель у пошуках мисливця ОДИН
що націлився з пращі у першу цифру
замкнув її у клітці
і навчив співати до десяти

Її спів запалив першу свічку
Саме полум’ю ми завдячуємо першими забобонами:
“Три свічки в ряд провіщають сварку”
“Чотири свічі навколо постілі накликають смерть”

Мисливець і рибалка були нерухомі тоді
лише час крокував
той хто не любив помирати ховав сонце у своєму колодязі
статок чоловіка вимірювався кількістю отворів
жмуток дроку вивищувався над печерою старійшини
його життя вимірювалося кількістю жінок вкритих його запахом
його прах так каже

+++
Comment trouver le nom du pêcheur qui ferra le premier mot
de la femme qui le réchauffa sous son aisselle
ou de celle qui le prenant pour un caillou le lança sur un chien errant ?

que savons-nous des alphabets de sable enfouis sous les pieds des caravanes
devenus silice
les éclats de verre
vénérés par les chameliers comme débris d’étoile ?

Faut-il interroger les dénudeurs des dunes
les vents sans foi ni loi qui déterrent les ossements
puis jettent leur craie à la lune qui blanchit le tendre et le sec
ou feuilleter les strates des falaises à la recherche du chasseur UN
qui visa au lance-pierres le premier chiffre
l’enferma dans une cage
et lui apprit à chanter jusqu’à dix

Son chant alluma la première bougie
C’est à la flamme que nous devons les premières superstitions :
« Trois bougies alignées annoncent une dispute »
« Quatre cierges autour d’une couche appellent la mort »

Chasseur et pêcheur étaient fixes à l’époque
seul le temps marchait
celui qui n’aimait pas mourir enfermait un soleil dans son puits
la fortune d’un homme s’évaluait au nombre de ses ouvertures
une touffe de genêt surmontait la caverne du notable
sa vie se mesurait par le nombre de femmes enrobées de son odeur
sa poussière le dit

Vénus Khoury-Ghata. Compassion des pierres. Poèmes. Clepsydre Editions de la différence. 2001

+++
У селі матерів
Дні ховають у відрі води криниці
Для мерців що замащують стіни свого мовчання кіптявою

Втомлені від викручування вологого часу
Жінки спираються на повітря
Спираються на оплутані дерева у яких бджоли роблять свій мед серед смоли та поту

Жінки села матерів поділяють свою втому з вітрами-столярами
Вони ставлять на місце будинки перекинуті необережними дітьми
Чотири зими в одній повторюють вони на всі чотири сторони світу

Не час виганяти будинки
Лише шляхи вільні йти куди хочеться

+++
Dans le village des mères
Les journées tiennent dans un seau d’eau
Les puits réservés aux morts qui éclaboussent les murs de leur silence de suie

Fatiguées d’essorer un temps humide
Les femmes s’adossent à l’air
S’adossent aux arbres entravés où les abeilles font leur miel entre résine et sueur

Les femmes du village des mères partagent leur fatigue avec les vents charpentiers
Elles redressent les maisons renversées par les enfants maladroits
Quatre hivers en un répètent-elles en direction des quatre points cardinaux

Un temps à ne pas mettre une maison dehors
Seuls les chemins sont libres d’aller là où ils veulent

Джерело

+++
Орди дерев з назвами які неможливо вимовити наступали на наше передмістя
На схилі часів
Вступали в сутичку з нашими що стали трав’янистими від медитації
Чагарник з кривою стопою закутаний в пальто позичене у вовка
Дуб з барабанними перетинками пробитими докірливими птахами
Дика олива чорна від виділень цвинтарів
Ми вичікували їх з палицями сокирами та собаками що їдять кору
Наші вдови переслідували їх гавкотом
Місяць посилав їм свій надлишок повний каміння та блискіток
Вони повертали назад не зазирнувши в щілину кохання жодної троянди
Не торкнувшись волохатої потилиці жодного козолисту
не показавши рани на колінах цілющому буку
Відступали до самої ріки де вивертали кишені повні хрущів

Ми спостерігали за ними через просвіти в пейзажі
пробоїни в повітрі періоду спеки
Скуйовджені
Розтріпані
кіптява їхньої душі лишалася на нашій білизні
серце матері тягнулося до простих дерев
до в’яза який стримував сон на порозі пекла
до суничника з золотими очима
їхні фото на наших стінах заміняли знімки предків що переганяли овець на пасовисько
знімок брата що помер за те що написав книгу зі словами про гренадерів що
забризкували наш поріг слиною кров’ю
не існує щасливого пейзажу

+++
Des hordes d’arbres aux noms imprononçables se déversaient sur nos faubourgs
Au déclin des saisons
Entraient en collision avec les nôtres devenus herbeux à force de méditation
Humilis au pied bot drapé dans manteau emprunté au loup
Quercus aux tympans percés par oiseaux récriminateurs
Oléastre noir des sécrétions des cimetières
Nous les attendions avec bâtons haches et chiens mangeurs d’écorce
Nos veuves les pourchassaient de leurs aboiements
La lune leur lançait son trop plein de pierres et d’étincelles
Ils repartaient sans avoir écarté le sillon d’amour d’une seule rose
Sans avoir touché la nuque velue d’un seul chèvrefeuille
Ou montré les blessures de leurs genoux au hêtre guérisseur
Reculaient jusqu’au fleuve où vider leurs poches remplies de hannetons

Nous assistons à leur débâche à travers les interstices du paysage
des trouées de l’air hébergé en temps de canicule
Hirsutes
Échevelés
et la suie de leur âme laissant sur notre linge
le cœur de la mère allait aux arbres roturiers
à l’orme qui retient le rêve à l’entrée de l’enfer
à l’arbousier aux yeux d’or
leurs photos sur nos murs remplaçaient celles d’ancêtres partis en transhumance
d’un frère mort pour avoir écrit un livre avec les mots du grenadiers qui
éclaboussait notre seuil de son sa salive de sang
il n’y a pas de paysage heureux

Джерело

Лісу страшно
Полохливий ліс
панікує коли наступає вечір
Весь острах
крики сов
їхнє мовчання
Холодний погляд Місяця
і тінь його брови понад озером
Береза клацає зубами
ховаючись за лісником
Ясен загортається у власну кору
і затамовує подих до ранку
Сосна витирає піт
і кличе батька приморську сосну
Стискаючи голову колінами
верба плаче теплим листям
і тому струмок виходить з берегів
Очерет що не відриває від неї погляду
Чує як вона благає святлячка
освітити темряву
Лише дуб не втрачає гідності
на колінах у своєму стовбурі
він молить лісового бога
наблизити прихід дня

La forêt a peur
Une forêt peureuse
panique à la vue du soir
Tout l’angoisse
les cris des chouettes
leur silence
Le regard froid de la Lune
et l’ombre de son sourcil sur le lac
Le bouleau claque des dents
en se cachant derrière le garde-champêtre
Le frêne s’emmitoufle dans son écorce
et retient sa respiration jusqu’au matin
Le pin essuie sa sueur
et appelle son père le pin parasol
La tête entre les jambes
le saule pleure à chaudes feuilles
et fait déborder le ruisseau
Le roseau qui ne le quitte pas des yeux
L’entend supplier le ver luisant
d’éclairer les ténèbres
Seul le chêne garde sa dignité
à genoux dans son tronc
il prie le dieu de la forêt
de hâter l’arrivée du jour

Джерело

ШАРЛЬ ЖУЛЬЄ

+++
коли я голодна все мене годує
казала та співачка
чийого імені я не знаю

обличчя дощ гавкіт
собаки я також
коли дуже голодний

коли походжаю людними вулицями
дрейфую поклавшись на волю настрою
я наповнюю себе всім що трапиться

обличчя погляди дерево хмара
світло дня посмішка дитини
все поглинається все мене годує

+++
Quand j’ai faim tout me nourrit
racontait cette chanteuse
dont le nom m’est inconnu

un visage la pluie l’aboiement
d’un chien moi aussi
quand j’ai grande faim

musardant par les rues populeuses
dérivant au gré de mon humeur
je m’emplis de tout ce qui s’offre

des visages des regards un arbre un nuage
la lumière du jour le sourire d’un enfant
tout est absorbé tout me nourrit

Джерело

+++
якби я був собою
і всім що значить це слово
цими помилками труднощами шрамами
вибриками боязливими капітуляціями
цим поглядом найчастіше божевільним
цими тягарями викриками заціпенінням
цими бездіяльними словами цими сплутаними руками
цією відразою і цілком очевидно
я поза грою бо це життя
яке вислизає тікає від мене
насправді також і
розчавлює мене
і я ніколи не знаю чого хочу
бажаю люблю ненавиджу хотів би робити
і можливо немає чого робити
ще менше чого хотіти
але віднині я чую що більше
не проклинаю себе не посилаю під три чорти
бо маючи себе за іншого
абсолютно неможливо жити
перша річ яка спала б мені на думку
якби я був собою
це бути іншим
знайти прихисток
втиснутись у шкіру когось іншого

+++
si j’étais moi
et tout ce que ce mot désigne
ces échecs tensions cicatrices
ruades lâches soumissions
ce regard le plus souvent fêlé
ces lourdeurs clameurs torpeurs
ces mots inertes ces mains embourbées
ce dégoût et bien évidemment
je suis hors jeu car cette vie
qui m’échappe me fuit
il est non moins vrai
qu’elle m’écrase
et je ne sais jamais ce que je veux
désire aime déteste voudrais faire
et sans doute n’y a-t-il rien à faire
encore moins à vouloir
mais désormais j’entends cesser
de me maudire m’envoyer au diable
car se vivre e tant qu’autre
n’est rigoureusement pas vivable
la première chose qui me viendrait à l’esprit
si j’étais moi
ce serait d’être un autre
de me réfugier
me blottir dans la peau d’un autre

Джерело

+++
ти моє мертве
моє недоношене дитинство
мої роки блукань
твоє обличчя нависає
над моїм життям

ти є кров
і налив

шлях
який я прокладаю собі
світло де
дозріє розв’язка

ти також є
смерть

смерть у якій зникає
при народженні
твоє незнане обличчя

(та якою я хочу піти
коли мрію скінчити це)

але так само
ти є це помирання
кожного моменту
яке мені треба
прийняти

(це помирання яке робить
буття таким же новим
таким же ясним таким же
променистим як
ясний квітневий ранок)

на диво
ти тримаєш мене
по цей бік
мого народження

і часом
той кого ти ведеш
за руку
ссе
з твого джерела

+++
toi ma morte
mon enfance avortée
mes années errantes
ton visage plane
sur ma vie

et tu es le sang
et la sève

le chemin
que je m’ouvre
la lumière où
mûrira l’issue

tu es aussi
la mort

la mort où s’engloutit
au premier jour
ton visage inconnu

(celle où je désire sombrer
quand je rêve d’en finir)

mais tout autant
tu es ce mourir
de chaque instant
auquel il me faut
consentir

(ce mourir qui rend
l’être aussi neuf
aussi clair aussi
jaillissant qu’un
clair matin d’avril )

étrangement
tu me tiens
en deçà
de ma naissance

et parfois
guidé par
tes mains
te tète
l’origine

Джерело