З англомовних поетів

by Diana

Переклала Леся Сташків

Пабло Неруда
Якщо мене забудеш
Джерело

Кохана, хочу щоби знала ти одне,
коли дивлюсь на образ місяця в кришталю,
на червоніючу в віконечку гіллю,
яку повільно осінь пензлем забарвлює,
коли малюю пальцем щось по попелі,
або ж зітлілої деревини чіпаю…
Усі думки мої до тебе доторкають…
Так наче світло, і метали, й запахи
перетворились дивом на човни
і мчать чимдуж на твої острови,
а ти чекаєш…
Та знай
якщо цуратимешся нашої любові –
то й я втрачатиму її поволі,
Якщо відчуєш, що тобі зчужів –
більш не шукай мене бо й я перегорів.

Якщо ж після терзань глибоких і думок
покинути мене все ж забажаєш,
клянусь, на березі душі,
що вкоренилася десь глибоко в тобі
у цей же день, в годину цю
я руки гордо в небо піднесу
Й до інших благодатних островів
Свої вітрила з вітром відпущу.

Якщо ж у день той, у годину ту
Відчуєш, що моя ти і мені судилась,
і квітку нахилятимеш до вуст своїх,
мене шукаючи, кохана моя, мила,
вогонь твій – полум’ям займеться у мені
всі почуття відкликнуться в душі.
Твоя любов мою любов подвоїть
І доки дихаю – моя рука у твоїй.

Сьогодні в настрої сумні рядки писати
Джерело

Сьогодні в настрої я про сумне писать …
Напишу, приміром, що ніч
на тисячі кусків упала і розбилась
Що зорі затремтіли в небокраї
й одна за одною у далині згубились,
і що вітри нічні піснями душу пройняли
та й вихрами десь до небес пустились.

Сьогодні в настрої я про сумне писать…

Любив її, бувало, і вона мене любила
У ночі як оця – в обіймах пестив, колихав,
Цілунками вкривав під небом синім.
Любив її й, бувало, що любила і вона.

А як було ті очі не кохати – красиві, вічні.
Ох, сьогодні в настрої сумні рядки писати…

І думається, втрачено усе,
вона пішла і більше не верне.
Мій вірш торкає душу як роса
покоси свіжим ранком огорта.
Лиш слухаю оцю бездонну ніч,
без милої мені усе бездонніш, все чорніш.

І як можливо, що любов моя
тих справжніх почуттів не вберегла.
Так, ніч розсипалась, кохана геть пішла,
кінець, любові чаша вже пуста.
А хтось співа у далині журні пісні.
А хтось співа журні пісні у далині.

Душа моя не змириться –коханої нема
і очі все шукають, простеляють шлях до неї,
І серце голубом летить – і разом бути просить,
І знову ніч розчиниться, на трави впадуть роси.
Лиш ми вже не такі, лиш з нас вже досить.

Я більше не люблю її, напевно,
але як ж ті почуття були натхненні!
Вона вже іншого, вона вже не моя,
Та й я цілунки роздавав колись дарма.
До вух її оці слова хотів
через вітрів посланців передати.

Ох, голос той, той силует, ті очі
Я більше не люблю її, це точно,
а може все ж любов моя жива?
любов коротка, забувати – довше.

Із пам’яті не стру ніколи диво-ночі,
в які я колихав її в обіймах опівночі.

Душа моя болить – згубив кохану, що ж, сум позбирає на очах
останні сльози – в яких її провина і вина
і вже дописую про неї свого останнього вірша.

Лангстон Х`югс
Мрія
Джерело

Ти мрію свою бережи,
коли вона вмирає –
життя мов птаха
із пораненим крилом
у небі більш не заширяє.
Ти мрію свою бережи,
коли вона піде –
життя твоє мов поле
стане
снігами скуте і пусте.

Девіз
Джерело

Мій сину любий,
ось що хочу я тобі сказати
В житті ніколи не ходила
кришталевими східьми,
Бувало, що чекали на дорозі
мене і цвяхи і скалки
І килимів в кімнатах не було –
а лиш підлоги голі
І дошки вирвані місцями
в моїй траплялись долі
Бувало, в темряві безлюдній
доводилося йти
бувало, що життя звертало
десь за глухі кути….

Але весь час оцей
я вперто лізла вгору
Весь час тягнулася
щосили догори…

Тому, мій хлопчику,
в житті не відступайся
І на одній сходинці
нізащо не зупиняйся
не падай долу,
як не важко, не здавайся
А лиш згадай тоді,
що я продовжую іти,
Що я продовжую
Свій шлях долати
повір,не кришталевими східьми…

Коли стаєш дорослим
Джерело

Давно колись
я мрію мав
про неї зараз й не згадаю
Але в той час
неначе сонце
мрія моя
велично завишалась
наді мною
Аж раптом виросла стіна
Поволі, неквапом росла
допоки
не торкнулась неба
і мрію в мене відняла,
стіна і тінь між нами стали
а я, хлопчина темношкірий
у затінку приліг лежу
І вже барвисте світло мрії
не огортає більш,
не гріє
Де не дивилюсь –товста стіна
Де не дивлюсь –там тінь ота
Ох руки!
Мої чорні руки!
Пробийте силою стіну!
І мрію віднайдіть мою!
Допоможіть здолати темінь,
Допоможіть зірвати ніч,
Розбити тінь допоможіть
На тисячі промінців сонця
На тисячі яскравих мрій!

Майя Анджелоу
Пташина у клітці
Джерело

Вільна пташина
На гриву ляга
вітру, він ніжно
Її погойда,
спуститься вниз
щойно хвиля зника,
в сонця проміння
крильми заплива,
сміла володарка неба.
Але та птаха,
що в клітці стриба
гніву заручником
стала вона
крила обрізані
зв’язані лапки
пісня звучить жалісливо у бранки.

У клітці пташина
цвіркоче сумна
про бажання незнані
і мелодія ця
на далекому пагорбі
буде чутна
бо пташина співає
про волю

Вільная птаха мріє про бриз,
Що з легесеньким вітром шелестітиме лист
Черв’яків, що піймає в долині ясній
І що простір небесний називатиме «мій».
Птаха, що в клітці нездійснених мрій
На могилі бажань своїх нині стоїть
Нічними жахіттями марить вона
Від крику тіней її ходить луна
крила обрізані, зв’язані лапки, пісня звучить жалісливо у бранки.
У клітці пташина
цвіркоче сумна
про бажання незнані
і мелодія ця
на далекому пагорбі
буде чутна
бо пташина співає
про волю.

Сам
Джерело

Лежала я і думала вночі
Як душу повернути в отчий дім
Де подорожньому вода втамує спрагу
Де хліб не черствий кусень і не камінь
і зрозуміла ось яку я річ
я свято вірю, у слова оці пророчі
Ніхто, ніхто і це ви знайте точно
не запоможе сам, собі в житті
не запоможе
сам, собі
в житті.

У світі мільйонери, он якії, життю
з дружинами примарами радіють,
їх гроші прочиняють двері всюди,
їх діти божеволіють від блюзу.
Відомих лікарів оплачують, бо в змозі,
біда ж у них не забариться на порозі,
оперувати треба й їхні серця кам’янії.

Ніхто, ніхто і це ви знайте точно
не запоможе сам, собі в житті
не запоможе
сам, собі
в житті.

А зараз вслухайтесь у те, що вам скажу
Склубилися вже хмари на грозу
і вітер буревієм зареве
Страждання на увесь наш рід гряде.
Зітхання й стогони в долині сліз вже чутно.

Ніхто, ніхто і це ви знайте точно
не запоможе сам, собі в житті
не запоможе
сам, собі
в житті.

Маргарет Етвуд
Момент
Джерело

Прийде момент в житті і ти
Після років важкої праці чи поїздки
Стоятимеш посеред свого дому, кімнати, акру, острова, краю
В найменших кроках знатимеш до них дорогу всю
Моє добро, ним володію – скажеш,
І саме в той момент
Гора розсунеться як трісне
Птах безмовним стане
Гілки дерев з обіймів
Виштовхнуть тебе
Повітря хвилею від тебе відведе
І подиху не зможеш більш зловити.

Ні, ні – вони гукатимуть
Нічого ти не маєш,
Ти в світі цьому гість,
Що якось пагорб подолав
і стяг там встановив,
й промову мовив
ми не належимо тобі,
ніколи нас не знав,
вела до нас дорога інша,
та що не обрав!

Пісня сирен
Джерело

Цю пісню всім кортіло би пізнать
Вона в собі таїть страшенну силу
В безумців перетворює чоловіків
Один за одним скачуть у морську могилу.

Ніхто ніколи не впізнає пісню цю
Хто чув її хоч раз, або в глибинах спочиває,
або щасливець, бо живий
та він її ніколи не згадає.
Дозволь тобі секрет розповісти
Лиш обіцяй, що з тіла птахи враз мене врятуєш
Співати, ох не мило, знай, мені,
навколо море омиває острови
Так мальовничо тут, і так міфічно аж до жаху
звучить фатальне тріо
трьох сирен-маніяків.

Дозволь тобі секрет розповісти
Тобі, лише тобі, тобі одному
ну ближче, прошу, ближче підійди
ця пісня просто клич на допомогу
врятуй мене, благаю, тільки ти…
Піймався врешті, що ж, прости,
в нудних мотивах весь секрет мого улову.

Початок
Джерело

А починається все так:
малюю око, там – твоя рука,
а далі риба синя, хоч плоска
така ж за формою як ока глибина.
А це твій рот, а далі О,
чи місяць, як вважаєш?
Забарвлю жовтим.

Десь за вікном
стукоче в шибу
літній дощ, зелений, так,
зелений як дерева.
Навколо намалюю круглий світ
У 9 кольорів
як 9 олівців твоїх.

А може світ повніший і складніший ніж у нас?
Ти правду кажеш,
дай червоний, затушую,
хай світ палає полум’ям.

Як тільки зрозумієш ці слова,
Збагнеш, що їх насправді значно більше,
ніж зможеш осягнути за життя.
І слів долоня огорне нас у туман,
як два озерця,
вона триматиме нам руки на столі ,
бо є теплом, що між двох слів жевріє.
Дивися, ось твоя рука, а ось моя,
а ось наш світ, він круглий на малюнку.
Та де ж та повнота його
у гамі і об’ємі ?
В нас нема.
До розуміння ми прийдемо врешті,
що світ цей є початок і кінець,
він все вертає на круги своя:

ось око, ось твоя рука…

Політ по своєму тілу
Джерело

Твої легені наповняються і розправляють крила,
червона кров пульсує в крилах тих.
Кістки скидають лишнє – порожнини.
А ти – повітря куля,
лиш зроби глибокий вдих.

І серце, серце легке як пір’їна
пульсує з радощів,
прозорий гелій в нім.
І вже летиш,
і вище лиш хмарини,
проміння в тобі
легким вітром струменить.
Овальним діамантом землю назовеш,
вона ж морською синявою й ніжністю озветься.
Таке можливо лише в твоїх снах.
Різке пробудження. Ох, серце стрепенеться,
піщинки пороху забили легеневий ніс
і сонце міддю сильно, сильно розпечеться,
й давитиме у скронях, в голові.
Це відчуття як мить до пострілу – ти ще інертно пнешся,
а ноги косяться, бо серце вже не б’ється.