З поезій Ніколаса Гільєна

by Diana

Переклад Тетяни Kарої
Джерело

Інколи
Інколи хочу втратити розум
й сказати: кохаю Вас до нестями.
Інколи прагну дурником бути,
скрикнувши: бажаю Вас над усе!
Інколи мрію дитиною стати,
й плакати, сховавшись між Ваших грудей.
Інколи вмерти волію й відчути,
як крізь землю, зрошену соками тіла мого,
пробивається квітка, руйнуючи мою плоть.
Тоді б я сказав: «Ця квітка для Вас».

Дерево
Щовесни відроджується дерево,
Я ж щасливіший за нього –
оновлений пагін.
Відійшло жовте листя,
і стовбуром тіла
знов буремні потоки,
сплітання-зростання,
серце, прохромлене
списом –
все це знов ожива.
«Я кохаю тебе» – і мій голос
повторює вітер,
грає з йменням твоїм
у моєму келиху. Грає
з птахом, сином березня й квітня.

Темне, темне море
Пурпурова ніч спить
над морем,
перегуки рибалок,
вологі від моря,
місяць виплив із моря.

Темне, темне море.

Серед ночі пісня народу
впадає у води затоки,
серед ночі пісню народу
проводжають у море човни,
серед ночі пісня народу
розпалює прохолодну воду,
серед ночі пісня народу,
серед ночі співає народ,
серед ночі співає народ…

Темне, темне море.
– Ти, мулатко, з щирого золота,
ти, мулатко, з золота й срібла,
з квітом маку й апельсину в волоссі,
притулилась до моря, голодного й мужнього,
притулилась до тіла його.


Самотня пальма

Пальма, що надворі,
народилась самотньою,
зростала, й не бачив ніхто,
зростала на самоті,
під сонцем, під місяцем
жила самотня.

Міцна, непохитна пальма,
самотня пальма,
єдина й прикута до двору,
завжди самотня,
вартова вечорів,
снить, самотня.

Самотня пальма сни бачить,
самотня пальма,
про те, що, як вітер, мчить небом,
вільна й самотня,
звільнилась від ґрунту й коріння,
звільнена й самотня,
полює на хмари,
самотня пальма,
самотня пальма,
пальма.

Без телефону
Дощить, сіре небо.
Без телефону,
так далеко від тебе.
(Ниє серце моє).

Як дізнатись, чи ниє
серце твоє так, як ниє моє,
коли дощ й сіре небо?
Без телефону,
й так далеко від тебе.

А в Парижі
нас врятував би зв’язок.
Але тут, о, кохання моє,
немає зв’язку,
без телефону,
й так далеко від мене серце твоє.
Бурштинові очі твої
хочу бачити поряд,
хочу знати, що ввечері ниє
серце твоє так, як ниє моє,
коли дощ й сіре небо.
Без телефону,
й так далеко від тебе.


Ти, троянда смутна

Душа літає й літає,
шукає тебе вдалині,
Ти, троянда смутна,
квітка-згадка моя.
Час, коли на світанку
в росі змоклі поля,
день-хлоп’я прокидається
в небі,
Ти, троянда смутна,
із очима з примар,
поряд ти, міцнотіла,
я торкаюсь тебе.
Час, коли від палкого сонця
зайнялось все вогнем,
коли вечір розпався
на залишки-друзки,
поглинаю поглядом твій темний хліб,
це самотня вечеря.
А вночі, скута розпашілим мовчанням,
Ти, троянда смутна,
квітка-згадка моя,
тепла, жива і волога,
тримаєш руку холодну мою,
і зникаєш, так, як й з’явилась.
Я заплющую очі, але бачу тебе
постійно, прикуту,
як прикутий твій погляд до мене,
безкінечний,
як лезо примарне.