З польської поезії

by Diana

Переклав Олександр Гадзінський

Людвик Єжи Керн

Сніг

Чи не здається вам, товариство,
Що сніг повинен бути барвистим?
Або зеленим,
Або червоним,
А, може, й бузковим
Чи кольору беж?

І у зимові днини прегарні
Хай би і сніжки були різнобарвні.
Або зелені,
Або червоні,
А, може, й бузкові
Чи кольору беж!

А ми тим барвам так би зраділи!
…А він тимчасом падає білий,
Білий, біленький,
М’який, м’якенький,
Свіжий, свіженький
Сніг.

Джерело

Ludwik Jerzy Kern

Snieg

Czy wam nie przyszło nigdy do głowy
że śnieg powinien być kolorowy?
Albo zielony, albo czerwony,
liliowy albo beż.
Śnieg ten lepiłoby się wspaniale,
a bałwan biały nie byłby, ale
Albo zielony, albo czerwony,
liliowy albo beż.
Śnieżki tak samo w zimowej porze
byłyby wtedy w jakimś kolorze.
Albo zielone, albo czerwone,
liliowe albo beż.
Bardzo kolory by się przydały,
a tu tymczasem wciąż pada biały,
Biały, bielutki, miękki, mięciutki,
świeży, świeżutki śnieg.

Станіслав Бараньчак

Сніг IV

Автобус «Єльч», в якого довгий вік,
Моральна втома, тому вікон чистих
Нема із принципу; є місце для калік,
Сидяче, з шкірою, порізаною лезом…
Нудьга, пом’яті пасажири; й тут належить
Прикрити очі, щоб обличчя звислі
(приблизно знані), у шибках імлистих
Постали, як у дзеркалі наліт.

У тлумі треба їхати далеко,
На інший кінець мозку, той, що має приступ
Неусвідомлений і вільний, даний легко,
До світу, даного навік; щоб на собі волік
У тім автобусі, що є найбільшим пеклом,
Знаття про скору смерть, незгоду, страх і піт
(Всувається – згори, повільно – до сердечних нір
Без строку паспорт, та в зворотних числах),
А також кашель, злість і вимушений сміх –

І аж тоді ти витерпиш той біль іскристий,
Ту білизну пронизливу, той ультрачистий сніг.

Джерело

Stanislaw Baranczak

Snieg IV

Należy go oglądać z autobusu “Jelcz”
starego typu, w którym okna całkiem czyste
nie są nigdy, z zasady; i należy mieć
miejsce siedzące z dermy pociętej żyletką
przez chuligana, z nudów; i należy lekko
mrużyc oczy, by twarze stłoczone, bezkrwiste
(mgliście znane, z widzenia) pokrywały wszystek
szarawy obszar szyby jak lustrzana śniedź;

i trzeba jechac w tłoku; i trzeba daleko,
na drugi koniec mózgu, ten, ktory ma przystęp
bezwiedny i swobodny do świata, danego
raz na zawsze, i z łaski; i przy sobie mieć
w tym autobusie to, co najbardziej dolega,
ludzką woń, asymetrię, odroczoną śmierć
(wsuwany – z góry, z wolna – do kieszonek serc
paszport z trwałą ważnością, ale w czasie przyszłym)
także kaszel, gderanie, łokieć, nikły śmiech –

dopiero wtedy można znieść ten ból puszysty,
tę biel przeszywającą, ten zbyt czysty śnieg.

Віслава Шимборська

Терорист, він спостерігає

Бомба вибухне в барі тринадцять двадцять.
Зараз маємо допіру тринадцяту шістнадцять.
Деякі ще встигли ввійти,
Деякі вийти.

Терорист вже перейшов на інший бік вулиці.
Та віддаль його береже від усього злого
Ну й картинка як у кіні:

Жіночка у жовтій куртці, вона входить.
Мужик у темних окулярах, він виходить.
Чуваки у джинсах, вони говорять.
Тринадцята сімнадцять і чотири секунди.
Той нижчий той має щастя і сідає на скутер
А той вищий той входить.
Тринадцята сімнадцять і сорок секунд.
Дівчина, вона йде із зеленою стрічкою у волоссі.
Тільки ж той автобус раптово її затуляє.

Тринадцята вісімнадцять.
Вже нема дівчини.
Чи була така дурна і ввійшла, чи ні,
Побачим, як будуть виносити.

Тринадцята дев’ятнадцять.
Ніхто щось не входить.
Зате іще виходить один жирний лисий.
Але так ніби шукає чогось у кишенях і
О тринадцятій двадцять без десяти секунд
Він вертається по ті свої нікчемні рукавички.

Єсть тринадцята двадцять.
Час, як він тягнеться.
Напевно вже зараз.
Ні, ще не зараз.
Так, зараз.
Бомба, вона вибухає.

Джерело: Szymborska W. Wiersze wybrane. – Wydawnictwo a5. – Kraków. – 2001. – s. 212.

Szymborska Wisława

Terrorysta, on patrzy

Bomba wybuchnie w barze trzynasta dwadzieścia.
Teraz mamy dopiero trzynastą szesnaście.
Niektórzy zdążą jeszcze wejść.
Niektórzy wyjść.

Terrorysta już przeszedł na drugą stronę ulicy.
Ta odległość go chroni od wszelkiego złego
no i widok jak w kinie:

Kobieta w żółtej kurtce, ona wchodzi.
Mężczyzna w ciemnych okularach, on wychodzi.
Chłopaki w dżinsach, oni rozmawiają.
Trzynasta siedemnaście i cztery sekundy.
Ten niższy to ma szczęście i wsiada na skuter,
a ten wyższy to wchodzi.

Trzynasta siedemnaście i czterdzieści sekund.
Dziewczyna, ona idzie z zieloną wstążką we włosach.
Tylko że ten autobus nagle ją zasłania.

Trzynasta osiemnaście.
Już nie ma dziewczyny.
Czy była taka głupia i weszła, czy nie,
to sie zobaczy, jak będą wynosić.

Trzynasta dziewiętnaście.
Nikt jakoś nie wchodzi.
Za to jeszcze wychodzi jeden gruby łysy.
Ale tak, jakby szukał czegoś po kieszeniach i
o trzynastej dwadzieścia bez dziesięciu sekund
wraca po te swoje marne rękawiczki.

Jest trzynasta dwadzieścia.
Czas, jak on się wlecze.
Już chyba teraz.
Jeszcze nie teraz.
Tak, teraz.
Bomba, ona wybucha

Ксаверій Станьчик

Пес

Хочу бути твоїм псом, як Іггі Поп,
Хочу бути твоїм розкуйовдженим кунделем,
І гарчати, і клацати іклами, й вити!
Хочу вгризтись зубами в твої думки!
Якщо хочеш, буду псом на припоні,
Псом Баскервілів, чи доберманом
Із фільму тієї ж назви. Буду кусати
І танцювати, і стрибати на плечі, й кричати:
Хочу бути твоїм псом на чорному повідку.
Коли схочеш, вигризу власне серце
З грудної клітки – і розірву на шматки,
Кості свої закопаю на городі,
До ліпших часів, або з дому втечу
На цвинтар і викопаю трупа,
З трупом у пащі прийду до тебе,
Щоб ти мене попестила, «гарний песику»,
Перескочу будь-який паркан, ланцюг порву,
Котів і курей прожену з подвір’я.
Хочу бути псом, а не французьким песиком,
Чи ратликом, чи якимось хуа-нехуа,
але – гончаком із очима, як доменна піч,
що химородь злу проганяє в ніч.
Ікла мої потужні, шерстю порослі,
Вкинь до моєї миски м’яса шматок,
Бо мені язик із писка звисає,
Слина по нім стікає, як п’яна!
Коли хтось помре, завию на місяць,
Мокру-у морду-у-у уклиню у-у-у ночі темний гранат,
Аж хтось кине у мене гранату,
У пса приблудного, кудлая і безхатченка.
Хочу бути псом, та лише не диванним,
Хочу бути твоїм – і щоб я так жив,
Навіть коли мав би зійти на пси;
«Закоханий кундель» – це не те слово.
Хочу бути твоїм псом, ворушити ніздрями,
Йти по сліду у свіжій облаві,
Знову кинуть у мене каменем
Або впихнуть в інтер’єр голубої суки.
А я хочу з тобою нюхатись, навіть якщо
Гицель упіймає мене і замкне у притулку,
Навіть якщо хвіст мій обріжуть і вуха,
Годувать будуть гидко, води не даватимуть,
Доки мене не стерилізують,
Доти буду тобою кріпитись,
Голодний, брудний, на дощі, на морозі,
Аж доки не здохну. Тут собака заритий:
Я тебе хочу, а все інше мені – по х…

Джерело: Lampa. Miesięcznik. – Warszawa. – nr 1-2 (46 – 47). – 2008. – s. 45.

Xavery Stańczyk

Pies

Chcę być teraz twoim psem, jak Iggi Pop,
chcę być twoim popatranym kundlem
i warczeć, i szczekać, i wyć!
Chcę się wgryźć zębami w twe myśli!
Jeśli chcesz, będę psem łańcuchowym,
psem Baskerville’ów, lub dobermanem
z filmu o tym samym tytule. Będę kąsać
i pląsać, i tarzać się na plecach, i powtarzać:
Chcę być twoim psem na charnej smychy.
Jeśli chcesz, wygryzę własne serce
z persi jamy – i roserwę na strzępy,
kości własne zakopię w ogrodzie
na lepsze czasy, lub z domu ucieknę
na cmentarz i trupa wykopię,
z trupem w ustach przyjdę do ciebie,
żebyś mnie głaskała «dobry piesek»,
przeskoczę każdy płot, łańcuch zerwę,
koty i kury przegonię z podwórka.
Chcę być psem, a nie pieskiem francuskim,
nie pudelkiem, ratlerkiem, duperelkiem,
lecz ogarem, co ma ślepia, jak gary,
aż oślepia i w noc goni mary.
Kly mi potęznieja, futrem porastam,
wrzuć do mojej miski kawał mięsa,
już mi jęzor z pyska wustaje,
ślina po nim ścieka, jak piana!
Gdy ktoś umrze, zawyję do księżyca,
mokry pysk wcisnę klinem w granat nocy,
aż ktoś rzuci we mnie granatem,
w psa przybłędę, kundla bezdomnego.
Chcę być psem, lecz nie kanapowym,
chcę być twoim psem. Pieskie życie,
nawet gdybym miał zejść na psy;
«Zakochany kundel» – to nie ta bajka.
Chcę być twoim psem, nozdrzami poruszam,
węszę jakąś nową nagonkę,
znowu rzucą we mnie kamieniem,
lub wepchną do wnętrza niebieskiej suki.
Chcę się z tobą wąchać, nawet jeśli
hycel złapie mnie i zamknie w schronisku,
nawet jeśli ogon mi obetną i ushy,
karmić będą podle, wody skąpić,
póki mnie nie wysterylizują,
póty będę przy tobie warować
głodny, brudny, na deszczu i mrozie,
aż zdechnę. Tu jest pies pogrzebany:
chcę ciebe, a resztę pies jebał.

Ксаверій Станьчик

Любов стріли носить

Люди завжди мають нечисті наміри.
Знаєм про те, однак же ходимо на прогулянки
Замість думати про жертви повстань у Африці
Або ж про вугрі, що розквітають на обличчі
У квітні в кривому дзеркалі над краном.

Пішли краще бухнем! Будемо знову вірити
В любов. Завдяки любові виграєм у футбольчик,
Любов понесе стріли* просто у центр мішені.
Знайомі будуть із подивом видивлятись на наші,
Сповнені екзальтації, кіношні обійми.

Наливай на коня за анархію,
Перед тим, як розбредемось по домах із бетону.

• асоціація із грою дартс – прим. перекладача

Джерело

Xawery Stańchyk

Miłość rzutki nosi

Ludzie zawsze mają nieczyste intencje,
wiem o tym z autopsji, więc chodźmy na spacer
zamiast myśleć o ofiarach rewolty w Afryce
albo o syfach rozkwitających na wiosnę
na twarzy w krzywym zwierciadle nad kranem.
Chodźmy lepiej się upić! Będziemy znów wierzyć
w miłość. Dzięki miłości wygramy w piłkarzyki,
miłość poniesie rzutki prosto w środek tarczy.
Przyjaciele ze zdziwieniem będą patrzyć na nasze
pełne egzaltacji, filmowe uściski.
Wypijmy jeszcze jeden toast za anarchię,
nim się rozejdziemy do domów z betonu.