Владислав Панас. Брама

by Diana

Переклав Володимир Дишлевук
Джерело

…зустріч у самому серці хіазму.
Емануель Левінас, „Цілком інший”

1.
Магічне місце. У Місті1 є кілька таких, але це має особливі властивості, Знаходиться точно на межі двох окремих просторів, двох радикально різних світів, Є пунктом, у якому християнське Верхнє Місто стикається з єврейським Нижнім Містом.
Тобто граничність виступає базовою рисою Брами2. Із цього розташування береться уся її незвичність. Особливі особливості, говорячи цілком плеоназматично, починають проявлятися, якщо ретельно придивимося до розташування Брами і якщо уважно прочитаємо текст, який формується у просторі, або ж, що буде точнішим, відмітимо ті його елементи, які отримали просторовий прояв. Помічаємо, що локалізація Брами винятково характерна та має особливе розташування — як у фізичному, так і в метафізичному просторі.
Починаю від топографії, адже мова про місце, яке знаходиться у конкретному місці. Де є місце цього місця? Якщо хтось думає, що знає, де у Місті знаходиться ця Брама, то дуже помиляється. Єдиною амбіцією — причому надмірною! — цього нарису є спроба повідомити, в якому місці знаходиться Брама. Словом, ідеться про елементарний локалізаційний жест. Не більше. Але й не менше.
Спершу про горизонтальний порядок. Брама стоїть на півдорозі між площею Святого Михаїла3 та площею Провидця з Любліна4 (інша назва: площа Око Цадика). Можна прийняти, що точно на половині відстані, тобто якраз посередині. Так буде, якщо взяти до уваги лише один вимір — довжину. Але Брама знаходиться поміж обома площами “серединно” й із іншої точки зору. У певному сенсі — шириною. Легко помітити, що обидві площі не лише віддалені від неї на однакову відстань, але і знаходяться з протилежних сторін брамової осі, тобто є супротивними. Якби їх від неї відсунути, опинилася б посередині, поміж ними, своєю шириною, а дуга її аркади стала б дугою, що скріплює їх край.
У вертикальному порядку ситуація теж подібна. Брама знаходиться, як видно, на схилі староміського пагорба. Не на горі, не в долині. З одного боку, нижче, ніж Святий Михаїл, із другого — вище від Провидця. Можемо сказати, що посередині висоти між площею архангела та площею цадика.
До наведених тут закономірностей, цілком фундаментальних, адже вони якось відносяться до трьох вимірів, додаймо і ту обставину, що два істотні у цих відношеннях орієнтаційні пункти мають однакову характеристику: вони є площами, тобто вільними, відкритими, порожніми просторами. У цьому моменті наш опис фізичної топографії починає перетворюватися на опис топографії метафізичної. Адже це не звичайні міські площі. Це взагалі не площі, а порожні місця по тому, що там було, і чого нема і що є в інший спосіб. Місця незвичайні. І зовсім не тому, що раніше там щось було — у різних пунктах Міста в минулому знаходилися важливі об’єкти, усі сліди після яких зникли: святині, цвинтарі, будинки. Винятковість цих двох місць походить від того, що там був розташований Центр Світу, Axis Mundi, космічна вісь, колона небес, пуп світу, сакральний, духовний центр, орієнтир, який стабілізує світовий порядок. Тобто те, що робить світ Космосом, те, що береже від хаосу. Конкретніше — два центри світу і два світові пупи, дві космічні осі. Християнська, католицька Axis Mundi згори, а знизу хасидська Єсод, адже так на івриті називається фундамент світу, відповідник латинського Axis Mundi.
На верхньому місці стояв костел Св. Архангела Михаїла. Дуже довго, протягом більшої частини історії Міста, це була найважливіша християнська святиня. Найважливіший із формальної точки зору, бо довго це був єдиний серед справді численних у Місті святинь парафіяльний костел, тобто фара. Найважливіший, бо у 1574 році його піднесено до рангу колегіати. Тут похований (і чи могло статися по-іншому?) Себастіян Кленович, перший поет, пов’язаний із Містом. Але це лише формально-організаційні ознаки значимості. Найістотніший сенс переказує відома розповідь про його заснування. Записана Длугошем історія про те, як князь Лешек Чарний під час військового походу заснув саме у цьому місці під великим, старим дубом і уві сні явився йому Архангел Михаїл, найвищий за рангом серед архангелів, аби передати чіткі військові плани. Для вшанування цієї події князь збудував (саме у тому місці, де спав і де на нього зійшло небесне видіння) у 1282 році святиню під патронатом архангела. Отже, місце спеціально вибране, означене, місце, обране Небом для янгольської місії.
Усе в цій розповіді має символічне значення. Також і той величезний дуб. Ймовірно, тут було старе поганське капище із дубом, архаїчним уявленням космічної осі. На тій осі збудовано нову, християнську Axis Mundi, продовжуючи її непомірно вгору, що чудово видно на старих гравюрах як дуже високу готичну вежу, котра повністю домінувала над Містом. Коли у середині XIX століття костел розбирали, під вівтарем знайшли пень великого дерева… Святого Михаїла у формі видимого костелу немає, залишилося порожнє місце та невидимий костел — саме так писав про нього Чехович5 (характерно, що поета у Місті цікавили тільки два костели: замкова Свята Трійця та “Невидимий костел” — це заголовок його нарису). Ще стоїть стара святомихайлівська мансіонарія з барельєфом Христа в трикутнику. В путівниках читаємо, що оригінальний барельєф був перенесений на Тринітарську вежу. А тут що за копія? Не знаю. І ще одна річ. Навіть у цілком безвітряний день, якщо стати під цим Трикутником мансіонарії, можна почути лагідний, характерний шум ангельських крил.
Про нижнє місце я пишу в окремому есе („Око цадика”), тому тут обмежуся твердженням, що там є такий пункт, який становив центр світу, там, на вулиці Широкій, 28, жив, молився та навчав справедливий чоловік, тобто цадик, відомий як Провидець із Любліна завдяки особливим духовним силам. Для численної юрби набожних, тобто хасидів, був справжнім пупом світу, фундаментом — Єсод, колоною небес, космічною віссю. Він та ніщо крім нього. Чому центр світу, подвійну Axis Mundi, я розміщую в непорівнюваних “об’єктах”, таких як, із одного боку, святиня, що зрозуміло, бо кожна святиня стає моделлю всього світу, а з іншого — особа цадика? Чому ця роль не дісталася якійсь із численних синагог Міста? Отож варто знати, що юдаїзм є релігією не лише Єдиного Бога, але і єдиної Святині — єрусалимської. Від часу її зруйнування римлянами у 70-му році н. е. Святині немає, а є лише місце після неї зі шматком муру — Стіною Плачу. Синагоги, божниці, доми молитов не є у повному сенсі святинями, вони — своєрідні замісні святині, квазі-святині із обмеженою сакральною силою. Завжди і безумовно зорієнтовані на схід, символічний напрямок Єрусалиму, бо лише там знаходиться єдина Axis Mundi. І лише у хасидській кабалі, у містичній доктрині та практиці, у неправдоподібному феномені цадика, святого мужа, котрий є посередником між Небом та Землею, доходить до ідентифікації, і саме в постаті цадика, центру світу з людиною.
Може видатися дивним — на перший погляд — що є певний спільний мотив між обома центрами світу, між Провидцем та костелом св. Архангела Михаїла. Провидець прибув до Любліна із Ланьцута, бо так йому сказало Небо. Посланець Господній, тобто янгол, на івриті малах, з’явився тут зі своїми вказівками. Тобто активну участь у встановленні обох центрів мають, як говорить Єжи Новосельський, делікатні єства, янголи, малахім. Породжені з архетипів, сну та видінь, повернулись у видіння та архетип, тривають їх післяобрази.
Лише зараз можна сказати, хоча й далі лише приблизно, де слід шукати Браму, її місце знаходиться як у фізичному, так і в метафізичному просторі. Поміж сном князя та сном кабаліста. У полі сил двох джерел духовної енергії. У міжпупковому просторі — більш-менш посередині висоти. Точніше: нижче одного пупа (містичного) та вище другого.
І ще щодо космічних осей. Третю Axis Mundi визначає церква Преображення Господнього6. І вона теж вписується у ряд просторових закономірностей, які тут розкриваються. Усі три космічні осі віддалені від себе на однакову відстань. Відрізок від св. Михаїла до Провидця дорівнює відрізкові від Провидця до Преображення Господнього. (Коментар для скрупульозних вимірювачів: у символічній реальності сантиметри не грають жодної ролі.) Отже, цадик розташовується посередині простору, окресленого двома християнськими святинями різних обрядів. Це одна лінія. Друга лінія стосується відстані між архангельським костелом та церквою. Може здатися, що тут немає ніякої закономірності, бо це ж відрізок значно довший (удвічі) за вищезгадані. Здатися, бо це не один відрізок, а два. Просто посередині з’являється форма медіації — замковий костел Святої Трійці7! Візантійсько-руські фрески у римському костелі. Від св. Михаїла до Святої Трійці відстань така сама, як від Святої Трійці до Преображення Господнього, а від Преображення Господнього до Провидця така, як від Провидця до св. Михаїла. Із прямих ліній утворилося сакральне коло.
І ще один промінь цього кола: Провидець розташувався напроти Святої Трійці, цієї брами у міжхристиянських стосунках, трохи навскіс, як головна лінія літери алеф у дзеркальному відображенні. Приблизно на такій самій відстані, яка відділяє його від тієї другої брами, тобто Брами, про яку я пишу. Божевілля закономірностей. Для Нескінченного немає випадковостей.
Ангели, про яких тут говорилося, ці та інші у великих кількостях, “рукою Андрієвою”8 матеріалізувалися та пообсідали стіни брам Святої Трійці.

2.
У 1934 році Поет зробив три справи, пов’язані з Містом. По перше, разом із Францішкою Арнштайновою9 видав бібліофільський томик люблінських віршів “Старе каміння”. По друге, свої твори з цієї збірки виніс в окремий цикл, пов’язаний поетичною прозою, та надав йому заголовок “Поема про місто Люблін”. По третє, зробив серію фотографій Міста. Вірші відомі більше, знімки — менше. Без сумніву, між віршами та фотографіями існує кореляція. Цікава, бо контрастна. До прикладу: вірші є “нічними” та мальовничими, тоді як фотографії — “денні” та позбавлені мальовничості. Оминаю ці аспекти. Лише про фотографії.
Особливо захоплюють дві, оскільки привідкривають слід таємничого захоплення Поета. Лише одне-єдине місце сфотографував двічі. Подвійною фотографією Поет виокремив Браму. Не написав про неї жодного тексту, проте висловився про неї саме такою мовою. Видно, те, що його в ній інтригувало, має позаслівну природу і “промовляє” швидше до ока, ніж до вуха. Пропоную скорочену через необхідність екзегезу.
Дивні знімки. Один зроблений під аркою Брами, з боку Старого Міста, згори вниз — нахил є чітко видимим — на Замкову вулицю, вулицю, котра нині існує лише на цьому знімку (та ще на кількох інших). Другий зробив із протилежного боку, з дальшої відстані та збоку, знизу вгору. На обох немає власне Брами. На одному видно лише темну дугу та темні бічні стіни, на другому трохи більше, проте лише половину брамової аркади. Ані цілісний вигляд Брами, ані навіть якась архітектурна деталь не є об’єктом цих фотографій.
Крім того, це не гарні види. Поет фотографував Місто в не надто фотографічному ореолі, під час зимової відлиги, можливо, пізньої осені або в передвесняний час. У Брамі дуже мокро, багато, дуже багато сирості, болото, калюжі. Брамою проходять люди, але вона не є для них фоном, бо це не фотографії-портрети, певною мірою побутові сценки. То що тоді є фактичним об’єктом цих фото? Що Поет хотів увічнити у фотознімку?
Не може бути сумнівів — на знімках Чеховича бачимо те, що в Брамі є найважливішим. Скажу із пафосом: саму суть Брами. Те, що робить Браму Брамою. Поет сфотографував отвір Брами, сам прохід через Браму. Отвір з одного боку та отвір з іншого боку. Можна увійти з цієї сторони і можна з іншої. І так на тих фотографіях проходять люди. Однаково відкрита з обох боків. Хоча на одному знімку поет ще додатково “звузив” отвір, фактично до щілини, досить тісного проходу. Двонапрямний, прохідний і транзитний отвір, щілина явилася поетові суттю цього місця.
Те, що Брама мала для Чеховича особливе значення, підтверджує й інший знімок. Надзвичайно важливе, скажу навіть, вирішальне, оскільки у ньому з’являється сам Поет. У якійсь іншій брамі, але десь тут поблизу, стоїть, спираючись на стіну, поет у брамі, в переході, у вузькій щілині. З боку об’єктиву камери морок, півтінь, із другого боку виходу брами ясність, яка жмутом проміння падає всередину. Поет стоїть у переході та на межі темряви й світла. У перспективі, з іншого боку брами — тільки світло. Точно те саме маємо на обох фотографіях Брами. Отвір і за ним світло, ясність. Перехід повстає як вихід із темряви. Кожен перехід щілиною Брами, в обидва боки. У філософії Мартіна Гайдеггера це називається „die Lichtung” — просвіт. Цитую за Кшиштофом Міхальським, що означає гайдеггерівський просвіт — Lichtung:
(…) неприхованість, відкритий, хоча й обмежений простір, який уможливлює те, що, будучи, щось взагалі відкриваємо, видобуваємо на світ. Подібно як місце, де проріджений ліс, пропускає — залежно від ступеня й типу прорідження — світло, роблячи певною мірою видимим те, що тут знаходиться.
Можна сказати, що це місце у певному сенсі визволяє гру світла й тіні — так як підйом якоря звільняє корабель від прив’язі, визволяючи його для плавання.
‘Lichtung’ тоді визволяє нас до буття в такий, а не інший спосіб, до відкривання того, що нас оточує, так чи інакше. Дає вільний простір нашому буттю, тим самим його формуючи.
Інший аспект та іншою мовою. В кабалістичній теорії Сефірот, тобто Божих іпостасей, Божих проявів, які шляхом еманації спливають згори донизу, творячи світовий порядок, майже вертикальний, говориться й про горизонтальні канали, що з’єднують окремі й водночас протилежні Сефіроти; ці канали називаються ціннорот. Гадаю, що в “горизонтальній” Брамі, яка відокремлює два світи, отвір-перехід є саме таким ціннор. Кабалісти стверджують, що космічна катастрофа починається, серед іншого, з того, що руйнуються ці медіаційні канали.
І третя мова, мова філософії зустрічі Емануеля Левінаса. Зустріч із Іншим та Іншістю має форму хіазму. Хіазм — це така конструкція, у якій відбувається зустріч — не уніфікація, навіть не діалог, а лише зіткнення — скажімо, людей, ідей, думок, спрямованих у різні боки. Як у письмі латинського типу, яке іде зліва направо, в порівнянні з гебрейським письмом, що прямує справа наліво. І як у Брамі, тобто місці зустрічі, проминання, проштовхування, пропихання, протискання цих і тих, із одного й з другого боку.
Ліхтунґ, ціннор, хіазм. Ось що сфотографував Поет. Сенс Брами. Мандрівка Містом веде до відкриття метафізичного місця, в якому настає, як це окреслює Левінас, епіфанія Енігми. Дорога в реальному просторі перетворюється на образ містичної мандрівки. У просвітах, через щілини в існуванні, в отворах, продертих у старій, банальній щоденності щось ясніє, якась друга, інша сторона, з’являються передчуття, питання. Як у останньому рядку вірша Поета “Яри часу” (“Wąwozy czasu”):

видіння не насичують вони заплутаний гапт
чи з цього алфавіту відчитаю що буде
нащо читати і так знаю то певно правда
питання відповідей звучать як відповіді питань

wizje nie nasycają są zawiłym haftem
czy z tego alfabetu co będzie odczytam
po cóż czytać i tak wiem chyba to jest prawdą
pytania odpowiedzi brzmią jak odpowiedzi pytań.

В останній стрічці є над чим подумати! Саме так виглядає хіазм: питання відповідей — відповіді питань. Якщо місце поета (і не лише поета) — у брамі, заглядаю у той простір якнайдалі у пошуках поетичної матерії, питань відповідей та відповідей питань. У глибині ціннор, яке виходить саме з цього місця, фактично досить далеко від місця, яке тут описується, у Стокгольмі на Берґсундштрассе Неллі Закс, велика й трагічна поетеса, пророчиця та кабалістка, написала кільканадцять рядків вірша — згодом він опинився в її томі “Fahrt ins Staublose” (1961), тобто “Подорож у безпилля”. Згідно з кабалістичною доктриною, розсипані світом іскри Господнього світла повинні повернутися до свого джерела. Безпилова подорож — імпульс, який звідси вийшов, відбитий у Стокгольмі, повертається як Ліхтунґ, хіазм, ціннор. Наводжу цей вірш у перекладі Ришарда Криніцького:

НЕ МОЖНА собі дозволити
аж так страждати
сказав Провидець із Любліна
і кожне слово
розіп’яте порою півночі
скулене безсонно
ти чув деінде
де була відкрита міра для безміру
кохання звільнене від земної матерії
мова метеорів
заборонена зірці
а ти сам відійшов від себе
Провидець із Любліна –

NIE WOLNO sobie pozwolić
żeby tak cierpieć
powiedział Widzący z Lublina
i każde słowo
ukrzyżowane przez porę północy
skulone bezsenne
słyszałeś gdzie indziej
gdzie odkryta została miara dla bezmiaru
miłość wyzwolona od ziemskiej materii
mowa meteorów
zabroniona gwieździe
a ty sam odszedłeś od siebie
Widzący z Lublina –

3.
Повертаюся до прози, тобто матеріальної дійсності Брами. Варто придивитися до неї уважніше, аби побачити суттєву особливість. Може, не настільки уважно, наскільки свідомо. Дотепер ішлося про отвір. Зрозуміло, найважливіший. Наскільки отвір є отвором із кожного боку, з кожного ідентичний і з тими самими характеристиками, настільки те, що його оточує (адже є отвором у чомусь, має якусь оправу, обрамлення), принципово відрізняється. Отож окрім самого отвору Брама є асиметричною, інакшою зі сторони Старого Міста й інакшою зі сторони замку та міста єврейського. Королівський архітектор Домінік Мерліні сформував її у 1785 році (додам, що за моїми розрахунками це ще й приблизна дата прибуття Провидця до Веняви10) так, як формується житловий будинок, кам’яниця, палац, святиня й так далі, тобто вона має фасад і тил, перед і зад, сторону офіційну, репрезентаційну, публічну — красивішу, і сторону приватну, нерепрезентаційну — бридкішу. “Філософія” таких архітектурних поділів має очевидне обґрунтування. Посилається на такі розрізнення, як: екстер’єр — інтер’єр, видиме — приховане тощо. Відоме й очевидне питання.
Але з цією очевидністю є одна проблема. Красивий королівський фасад Брами з пишною, увінчаною монограмою останнього володаря Речі Посполитої, швидше схожий на базиліку, ніж на світський громадський об’єкт, повернутий до Старого Міста, тобто до середини того простору, на зовнішньому периметрі якого він стоїть! А тил Брами знаходиться зовні. Відверте порушення правила, яке пов’язує фасад із передом та зовнішнім, а тил із внутрішнім. Архітектурний хіазм. Що може означати така інверсія? Гадаю, вона є наочним доказом того, як Місто у цьому своєму місці почало втрачати чіткість і прозорість просторових поділів, почало мати проблеми з орієнтацією, розташуванням. Словом, відбулись ускладнення у просторовому образі світу. Де і що є зовнішнім, а що внутрішнім? Де перед, а де зад? Або по-іншому: як і відносно чого ставати? Передом до переду чи задом до переду? Що й кому показувати? Відповіді, яка сама напрошується — що королівський фасад брами очевидним чином стосується королівського замку — недостатньо, бо це не пояснює всього. У той час замок перетворювався на довговічну руїну, тому це був би дуже іронічний жест, хоча й можливий. Фасад анонсував не лише замок, але й усю дійсність із іншого боку, тобто єврейське місто, що розросталось. І зовсім не йдеться про якісь абстрактні категорії, а про буденність, про життя. Треба було відповісти собі, із чим маємо справу. З одним містом чи з двома? З одним, хоча й роздвоєним, чи з двома, хоча й поєднаними? Дві сторони внутрішні і дві зовнішні чи, можливо, структура, в якій внутрішнє водночас є зовнішнім і навпаки.
Усі ці питання відповідей та відповіді питань виписані на Брамі. Зведена колись в оборонному мурі як символ поділу й розрізнення, хоч і з можливістю проходу, в своїй архітектурній інверсії показує зміну функції — перехід до ролі внутрішньої Брами, внутрішнього органу міста. Це досягається перетворенням інтер’єру на квартири, магазини, бічні з’єднання із сусідніми будинками, її вмонтуванням у справжній лабіринт оточуючої тканини. Зовні цей процес проявляється надзвичайно густим заростанням найближчого простору довкола Брами житловими будинками; на старих фотографіях, зроблених із замку, Брами майже не видно. Лише шматок трикутного фронтону серед дахів, лише невеликий, ледве помітний отвір-вхід серед плутанини дахів, кам’яниць, провулків, вікон, дверей…
Брама повстає як модель переходів, що відбуваються в Місті поміж різними світами. Архітектурна ікона зустрічі з Іншим. Зосереджує в собі та репрезентує усю різність Міста, всіляку подвійність, межовість і граничність. Вже сама її назва стала символом багато чого. Називається Ґродською. Називається Жидівською. Повинна теж називатися Королівською. Могла б називатися Руською, чи Візантійською, чи Грецькою. З назвами, з зустріччю, з пограничністю все точно так, як із її фасадом. Із цього боку такий, а з того інший, тобто і такий, і такий, і ще інакший. Наочний феномен проходу. А Місто використало цей прохід, що проявилося у абсолютно виняткових, неповторних, просто-таки феноменальних вирішеннях. Нагадаю лише окремі ефекти проходження, помітні у різних частинах Міста: починаючи, зрозуміло, зі знаменитої замкової Святої Трійці з її русько-візантійськими фресками в готичному католицькому костелі; продовжуючи надгробком у бернардинців11 такого собі Теодора Остшицького з епітафією, написаною грецькою мовою, аби свідчила про його руське походження, і латиницею, аби давала зрозуміти, куди дійшов; продовжуючи тими двома знаменитими амвонами в домініканців12, призначеними (хай це й лише припущення) для промовців із різними поглядами; продовжуючи головним цвинтарем Міста13, на якому ділянки для різних конфесій чітко огороджені муром — як усюди — але в мурі, що розділяє католиків та протестантів, є вилом: кільканадцять могил розташовані просто на межі, знаходяться з обох боків — для родин, подвійних із релігійної точки зору; і закінчуючи винятковим переходом із єврейського цвинтаря, де перед останньою війною стояла мацева Абрама Гейльперна із 1762 року, на якій — нечувана, немислима річ у всій Речі Посполитій! — знаходилося зображення людини, на додачу голої, хоча й без видимих статевих ознак; а була це мацева одного з тодішніх лідерів цілої єврейської спільноти в Польщі, а зовсім не якогось просвітника чи провісника асиміляції.
Брама говорить усе і усім. Одночасно. Мансіонарій від св. Михаїла, який ішов вуличкою Замковою від Святої Трійці, де хвилину тому на фресці роздивлявся візантійського архангела, у якийсь момент помічав, як Брама з того боку вміщує виняткову кількість троїстих форм: трикутний фронтон-тимпан, потрійні вікна в трикутнику, потрійні нижче, потрійні горизонтально (бувало ще вікно одразу над аркою; бувало, зникало…). Йому здавалося, що ця риса якось стосується й усього поділу того простору, в якому число відіграє головну роль, і Трійці, звідки саме йшов, і трикутних фасадів святомихайлівського костелу, а трикутний тимпан фасаду віщує той Трикутник із Христом на будинку, де він живе… Кабаліст із Замкової вулиці, з того дому, який стояв майже перед Брамою (на фотографії Чеховича видно цей дім і вікно помешкання кабаліста на другому поверсі), за столом біля вікна, аби було світліше, вивчав “Шааней Ора” — “Брами цевіату” Юзефа Ґікатіллії, текст про символіку Сефірот, проглядав різноманітні графічні образи, перемальовував абстрактні діаграми, бачив, що Божий порядок Сефірот є в усьому: в людині, дереві, в драбині, в літері алеф. Коли підвів очі та глянув у вікно, побачив Браму та діаграму, складену з вікон: три вище, три нижче, ліва колона, середня колона й права колона — порядок верхніх Сефірот. Нижніх немає, бо в світі є зло, гріх, занепад. Подумав: десь там унизу в проході, як говорить талмудична легенда, сидить Месія…

—-

1.Йдеться про Люблін
2. Брама Ґродська у Любліні
3. Офіційна назва — площа По Фаже (plac Po Farze); автор називає її площею Святого Михаїла, оскільки на її місці до 1852 року стояв костел Святого Михаїла
4. Офіційна назва — Замкова площа (plac Zamkowy); автор називає її площею Провидця з Любліна та площею Око Цадика, оскільки тут до Другої світової війни знаходився будинок Якуба Горовіца, хасидського цадика, якого називали Провидцем. Запроектована у 1950-х роках на місці руїн єврейського кварталу площа нагадує формою людське око
5. Юзеф Чехович, поет-авангардист, у творчості якого важливу роль відігравав Люблін. Народився, прожив значну частину свого життя і зрештою помер у Любліні (загинув під час авіанальоту Люфтваффе у вересні 1939 року). Далі в тексті Чехович фігуруватиме як Поет
6. Православний собор Преображення Господнього, головна святиня Люблінсько-Холмської єпархії Польської автокефальної православної церкви
7.Католицька каплиця Святої Трійці у Люблінському замку, найбільше відома своїми розписами у “східному” (візантійському) стилі з XV століття
8. Андрій — художник руського походження, що керував процесом малювання фресок у каплиці Святої Трійці
9. Польська поетеса та перекладачка єврейського походження, народжена в Любліні. Співзасновниця (із Юзефом Чеховичем) Люблінського союзу літераторів
10. Венява — колишнє містечко-супутник Любліна; у 1915 році адміністративно приєднане до нього
11.Костел Навернення Святого Павла. Бернардинці опікувалися ним від XV ст. і до часу ліквідації ордену царською владою (ХІХ ст.)
12. Домініканський костел, одна з найстаріших святинь Любліна (XIII-XIV ст.)
13. Цвинтар на Ліповій вулиці; фактично комплекс кладовищ — об’єднує католицький, протестантський, православний та військовий цвинтарі. Діє від 1794 року