Ольга Токарчук. Darkroom post coitum

by Diana

Переклала Олена Юрчук
Джерело

Darkroom виконує таку саму роль, що раніше погодинні кімнати в готелях — сюди приходять за сексом. Колись секс вимірювався годинами, сьогодні ж час прискорився і darkroom стає місцем на декілька хвилин. Ми поспішаємо. Форма — коротка. Зміст — виразний. Немає часу на довгі речення і відпрацьовані зв’язки. Життя вирує тут і зараз, одразу за дверима, воно голосне і хвилююче. В кожній секунді ми можемо до нього повернутися.
Конрад закарбував на фотографіях “темні кімнати” наступного ранку, коли за дверима вже затихла голосна музика і галас клубу. Тоді, коли ще за рано для прибирання, але світло нового дня вже почало тут усюди нишпорити.
Та автор цих фотографій допустив певну необачність. Darkroom є місцем прихованим, таємним, десь у віддаленій частині будинку, за туалетами, по дорозі до аварійного виходу. Цей простір ніби забутий, але все ж присутній, десь на кордонах свідомості як можливість кожної ситуації. Занедбаний, але водночас ретельно продуманий і впорядкований. Днище, що приваблює. Місце під мостом, погано освітлена брама на подвір’ї — прихований туманом виняток в топографії міста.
Саме тому він мусить бути темним. Неофіційний, периферійний, існує в мороці, в сірій сфері. Темрява обіцяє досконале прикриття.
Показати darkroom — це підняття завіси, викриття прихованого і оголошення на цілий світ. Тоді виявляється, що простір буває явним і неявним. Цей перший — наприклад, Дім, Церква, Школа, Лікарня, Кухня — має окреслене призначення і ми вже знаємо, що тут має відбутися; такий простір є передбачуваним і безпечним, час повторює в ньому свої ритуали.
Той неявний, натомість, відхиляється від визначення, а все що в ньому відбувається — є незрозумілим і через це породжує страх. Він пробуджує нашу уяву, яка з того моменту захлинається в думках і можливих образах, що розривають нас ще більше. Ми ходимо навколо таємниці, кружляємо як метелики коло світла.
В неявному просторі велику роль відіграє деталь. Найчастіше і він сам складається з деталей, які щось та значать і мають прихований сенс; неявне складає простір надсемантичний. Саме тому він пробуджує в нас приспані здібності детектива, що чіпляються за кожну подробицю і трактують її як викриття. Деталь є ключем до Таємниці. Деталь є наркотиком нашої уяви.
Ті смуги на стінах — що вони значать? Лавка, пластикове покриття на диванах, частиною якого цілого вони є? Який знак подає мені напіввідкрите вікно, до чого воно відкрите? Ким був той, хто сидів на цьому дивані? Чи мій розум правий, чи скоріше помиляється? Може це місце виходить за межі моєї уяви — і в такий спосіб неявність простору ще більше захоплює.
Те, що тут відбувалося, ніколи звідси в певному сенсі не зникне — є таємницею; це її ми шукаємо. Для чого це руків’я служить? А та шкіряна гойдалка? Чи це гойдалка взагалі, чи моя уява підкидає мені свої власні образи, глибоко укриті і соромітні? Чи уявляю я собі, домислюю, відтворюю, чи то мої власні проекції?
Без сумніву, саме це мав на увазі автор цих фото, говорячи про них, що вони мають потенціал люстра. Він має рацію, вони відзеркалюють нашу уяву. Вони могли б бути таким собі тестем Роршеха на перверсії.
Неявний простір затримує нас і каже нам відтворювати секунди з гіпотетичного минулого; ми можемо мати до цього доступ настільки, наскільки наважимося про нього подумати. Подібний ефект мають Місця вбивств, Поля битв, Каземати та Борделі.
Показати darkroom значить виконати викриття, виявити те, що приховане. І тоді швидко виходить на зовні дивна двозначність сексу. Її підкреслює своєрідна естетика тих просторів, які породжують, тяжку для стримання, спокусу дезінфекції — кахель на підлозі і стінах, дерматинова шкіра; щось між банею, бійнею і м’ясним магазином. Звідки це? Чому не райський сад, країна вічного щастя, природа?
Якщо секс є таким натуральним, чому нам він здається таким штучним, чужим, сороміцьким? Чому надаємо перевагу darkroom(у), а не lightroom(у)? Постулат визволення сексуального ні до чого не призвів. Визволення триває лише певний час революції, коли вона проходить свій екстатичний період. Потім все повертається в свій звичний стан, сексуальне стає знову двозначним, сповитим в недомовленості, збентеженості та сорому.
Здається, що людський секс не вдасться визволити і саме в цьому полягає його істота. Він потребує darkroom(у) і таємниці, приховання в темряві — там оглядає сам себе, бачить тільки механічний рух, трюки природи, гачок, на який трапляються люди, щоб плодити інших людей.
Смуток – це стан після; tristitia post coitum проникає в середину простору цих фотографій. Бажання було тиском, який наповнював, збуджував і підштовхував до дії. Депресія ж, як каже Кіньяр, зменшує напругу і спустошує.
Смуток є доказом пустоти — ми щось мали і втратили. Щось відійшло, пройшло. Місце, що залишилося, стало пустим.
Пустка, що приходить після насолоди, після еротичного шаленства, спрощує світ, розкладає його на лінії, площини і плями кольорів. Видно фактури предметів, недосконалість кожної поверхні, бридоти і посередність інструментів. Напружені тіла прекрасних ефебів повертають до естетичної банальності, вже ані ваблять, ані збуджують. “Виконання” приводить світ до його найпростішої, початкової структури — здається, ніби він зроблений з дроту і вже не можна до нього притулитися. Вистава закінчилась, кінець всіх ігор і кокетства. Ще хвилю тому teatrum сексу наповнював наш досвід і повністю займав почуття.
А зараз зник. З середини darkroom(у), при акушерській допомозі уяви, виривається неприємна правда. Ми усвідомлюємо собі, що те, що повинно було нас наповнити, парадоксально викликає пустоту. Те, що обіцяло все — нічого не дало і принесло тільки смуток.
Фотографії Конрада відслідковують це розчарування об’єктивом детектива. Закарбовують його старанно, послідовно і холодно, так, ніби фотографії повинні були