Салман Рушді. Уяви, небес не існує

by Diana

Переклав Віктор Петриляк

Джерело

Люба, дрібненька Шестимільярдна Жива Особа, у тебе, як одної із нових членів свідомо допитливих видів, очевидно, не забере багато часу ,щоб поставити два запитання з якими решта нас, себто 5,999,999,999 осіб, боролись віддавна:
Як ми сюди втрапили? І, якщо ми вже тут, як нам жити?
Дивовижа – наче шість мільярдів нас не досить щоб рухатись вперед – із майже твердою впевненістю тобі буде запропоновано, що відповідь на питання походження вимагає від тебе повірити в існування вищої, невидимої, невимовної Істоти, «десь вгорі», там всесильний творець, котрого ми, бідні, обмежені створіння не спроможні навіть уздріти, тим паче зрозуміти. Тобто, тобі настійно рекомендуватимуть уявити небеса, де мешкає, бодай один бог.
Цей небесний бог, що сумно, створив усесвіт сколотивши матерію в гігантському казані. Або ж, він танцював. Або ж, виблював творіння. Або ж, він просто призвав матерію в буття, і ось – звершилось. В деяких із більш цікавих історій творення, одинокий могутній бог небес поділився на багато дрібніших сил – молодші божества, аватари, гігантські метаморфічні «предки» чиї пригоди створювали круговид, чи примхливий, мінливий, докучливий, жорстокий пантеон величного політеїзму, відчайдушні дії якого переконають тебе, що справжнім рушієм створення була хіть: до нескінченної сили, до надто ламких людських тіл, до хмар слави. Але, варто додати, що також існують історії, котрі виголошують послання, що головним творчим імпульсом була, і є, любов.
Багато з цих історій вразять тебе як неймовірно красиві, і внаслідок спокусливі. На жаль, однак, ти не повинен сприймати їх виключно літературно. Лише історії мертвих релігій можна поціновувати за їхню красу. Живі релігії вимагають значно більше від тебе. Тож тобі скажуть, що віра в “твої” історії, і вірність ритуалам поклоніння, що розрослись довкола них, мусить стати життєво важливою частиною твого життя у цьому велелюдному світі. Вони зватимуться серцем твоєї культури, навіть твоєї особистої ідентичності.
Імовірно, у певних міркуваннях, вони можуть відчути невідворотність, не оскільки правда є невідворотною, а оскільки таким є ув’язнення. Вони можуть, у якийсь момент перестати почуватись письменами у яких людина спробувала знайти рішення великої тайни, однак, натомість відчули себе відмовкою для інших належно помазаних людей проповідувати тобі. Людська історія, і це правда, повна публічного пригноблення принесеного вісниками богів. Проте, на думку релігійних людей, особистий комфорт принесений релігією з надлишком компенсує зло, зроблене в її ім’я.
Із зростанням людських знань стало чітко зрозуміло, що кожна релігійна історія про те, як ми сюди потрапили, не є правдивою. Це, зрештою, спільна риса усіх релігій. Вони не правильно все зрозуміли. Не було ані небесного колотіння, ані танців, ані блювання галактиками, ані прародителів змії чи кенгуру, ані Вальгалли, ані Олімпу, ані шести днів чаклунських трюків за якими наступив день відпочинку. Не було.
А ось дещо справді чудернацьке. Помилковість священних повістей зовсім не послабила завзяття побожних. Навпаки, чим більша безглуздість релігії веде набожних, тим впертіше вони наполягають на важливості сліпої віри.
Результатом такої віри, між іншим, є доведена неспроможність, у багатьох частинах світу, уберегти людський рід від зростаючої загрози. Вина перенаселення планети принаймні, почасти лежить на необачності духовних проводарів людського роду. Протягом свого життя, ти зможеш стати свідком появи дев’ятимільярдного громадянина світу.
(Якщо надто багато людей народиться в результаті, частково, через осудження набожними контролю за народженням, тоді також надто багато людей помруть через релігійну культуру, відмовляючись зіткнутися з фактами сексуальності людини, також відмовляючись боротись з поширенням хвороб, що передаються статевим шляхом.)
Є ті, хто каже, що великі війни нового століття будуть релігійними, Джихади та Хрестові походи, точно як в середньовіччі. Я їм не вірю, принаймні, не так, як вони вірять в це. Поглянь на Мусульманський світ, радше на Ісламістський світ, що використовує вигадане слово, аби описати сьогоденний Іслам, як “політична зброя”. Розподіл сил (Афганістан проти Ірану проти Іраку проти Саудівської Аравії проти Сирії проти Єгипету) найдужче тебе шокує. Там дуже мало схожого на спільну мету. Навіть коли неісламське Нато воювало за мусульман – Косовських албанців – мусульманський світ не поспішав із такою необхідною тоді гуманітарною допомогою.
Справжні релігійні війни ті, які розв’язуються релігійними людьми проти звичайних громадян не зачіпаючи «сфер впливу». Це війни набожних проти зазвичай беззахисних – американські фундаменталісти проти лікарів, що виступають за аборти, іранські мулли проти єврейської меншості в їхній країні, Індуські фундаменталісти в Бомбеї проти того, що в місті дедалі зростає страх перед мусульманами.
Переможці у цих війнах не повинні бути впевненими, що ідуть в бій, як завжди, з Богом на їхньому боці. Обрати безвір’я це обрати розум над догмою, вірити у наше людство, замість усіх тих небезпечних божеств. Отже, як ми сюди втрапили? Не шукай відповідь у історичних книгах. Недосконалість людського пізнання може виявитись вибоїстою, побитою дорогою, однак це єдиний шлях до мудрості, котрий варто обрати. Вергілій, який вірив що бджоляр Арістей міг спонтанно створити нових бджіл з гниючої туші корови, був ближчим до правди про першопочатки, ніж усі старі, шановані книги.
Давні мудрості стали сучасними нісенітницями. Живи у свій власний час, використовуй що ми уже пізнали, і з твоїм зростанням, ймовірно людський рід також зросте, і відкине дитячі судження.
Як співається у пісні, “Це просто зробити, якщо ти спробуєш .”
Що ж до смертності, друге значне питання – як жити? Який вчинок правильний, і який неправильний? – зводиться до твого бажання мислити самостійно. Тільки тобі вирішувати чи хочеш ти бути послідовним закону священиків, і прийняти, добро і зло, якимсь чином відсторонені від нас. На мою думку релігія, навіть у її найскладніших проявах, істотно робить дитинними наші етичні сутності, розсаджуючи несхибно моральних Суддів і непоправно безсмертних Спокусників над нами: вічні прародителі, добро і зло, світло і темрява, надприродного царства.
Як тоді ми робимо етичний вибір без божественної книги правил чи судді? Безвір’я лише перший крок на довгій дорозі до відмирання мозку культурного релятивізму, залежно від того, на яку кількість нестерпних речей – жіноче обрізання, назву лиш одну – можна заплющити очі на підставах культурної специфіки, тоді універсальність людських прав, також, можна ігнорувати? (Цей останній шматок скасування моралі знаходить прибічників у найбільш авторитарних режимах світу, і також, несміло, на редакторській сторінці «Daily Telegraph»)
Все таки, ні, не можна, але причини так казати не окреслені чітко. Лишень безкомпромісна ідеологія чітко окреслена. Свобода, це слово я використовую для світсько-етичної позиції, неминуче неясна. Так, свобода це простір в якому протиріччя можуть панувати, це нескінченні дебати. Вона не сама собою є відповіддю на питання моралі, проте є розмовою про це питання. І вона значно більше ніж просто релятивізм, тому що він тільки безкінечне ток-шоу, але місце у якому зроблений вибір, цінне визначеністю і захищеністю. Інтелектуальна свобода, в Європейській історії, здебільшого означає звільнення від обмежень Церкви, а не держави.
Це бій, який провадив Вольтер, і це те, що будь-хто з нас, шести мільярдів може теж зробити, революцію у якій кожен з нас може зіграти свою маленьку, шестимільярдну частинку: раз і назавжди ми можемо заборонити священикам, і вигадкам від імені яких вони говорять, бути жандармами наших вольностей і поведінки. Раз і назавжди ми можемо заховати історії назад в книги, закинути книги назад на полиці, і побачити світ вільнодумним і ясним.
Уяви, небес не існує, мій любий шестимільярдний громадянине, і відразу ж, небо стане межею.