З англомовних поетів

by Diana

Переклала Надія Касянчук

Філіп Левін
Він ніколи більше цього не скаже
Джерело

Ти скажеш йому «Гарний день», він підніме голову,
Побачить хмари, що пролітають над небом.
Кивне їм. І буде робити знову
Усе, що колись він робив. І те, що робити не треба.
Якщо ти попросиш сигару, або ж трохи світла,
він віддасть тобі все, що коли-небудь вже знаходив
в кишенях – складний ніж і хустинку поблідлу,
як правило, чисту. І, можливо, ще навіть банкноту…
Білет у метро. А колись простягнув мені
сандвіч, який вже почав їсти
в кафе, у якому горіли вогні.
На площі. В одному великому місті.
В той день горобець підлетів з-за спини
до столу та вихопив хліба
із рук. І знов полетів до стіни,
Невдячний вернувся у простори літа.
Й дивився на мене лихими очима,
Немов-би він вбивця. І я наступний.
97-ий. Травень. Відлига.
Пізня весна. І сонце таке неприступне.
А воно й далі нас гріло годинами,
Коли тиша лякала, тож люди гукали
таксі. І місто ревло машинами,
які паркувались. І діти грались,
Остаточно лякаючи тишу.

І Френк. Він був моїм другом.
В той рік, який називали кризою.
Він посивів. Так, зростала напруга.
А потім побачив мою він мармизу,
Тож я маю йому щось сказати,
За його спиною бачу очі птахи,
які промовляють:
«Мовчання золото. Краще мовчати»
«Вода густіша крові» – сказав Френк-бідолаха.
Вирішив, що та фраза наблизить його до Америки.
Та він вже точно американець.
близький до філософії та езотерики.
Залишаючись німцем, чи то пак індіацем,

«Ти знаєш, тиша – вона як вода –
Френк сказав це і вказав на небо –
От з хмар не падає. А шкода.
Омиває розум, очі. Все, що треба.
Поливає серце. Виростають квіти
у ньому. І пробиваються мов крізь бетон.
Від потоку слів починають чорніти,
Сохнуть. Поринають у вічний сон.»

e. e. cummings
почуття мої перші
Джерело

вперше мої почуття
звернули увагу на
синтаксис речей
ніхто повністю не поцілує тебе;
повністю не виставить дурнем себе
коли на землі Весна
загусла кров,
поцілунки кращі
за мудрість
Я клянуся квітками. Не плач
– думки мого мозку слабші
ніж вібрація твоїх повік
ми створені для нас:
жартуй, живи у моїх обіймах
життя це не абзац
і смерть мабуть не інтервал

Вільям Батлер Єтс
Мить перед війною
Джерело

В швидкій круговерті нелегко літати,
Там сокільника птАсі почути важко.
Речі падають. Їх неможливо тримати.
Анархія вже не потерпить фіаско.
Кривава хвиля накрила світ
І втопила в собі безневинність.
Краще – впевненний заповіт
Ніж коротка, але інтенсивність.
Буває, що одкровення просто під рукою,
І ти вже знаєш, Друге пришестя близько.
Друге пришеся! Навряд ці слова зійдуться з моєю журбою.
Ти бачиш Spiritus mundi – Дух світу.
І от вона, власна помилка: марна трата піску в пустелі;
Жахлива фігура. Тіло лева й голова, що плекає освіту.
Людська. І очі. Безжальні. Страшні. Невеселі.
Вона повільно бреде, а ураганний вітер
Ганяє птахів. Вбиває свій власний витвір.
Темнота знову падає. Тепер я знаю.
Здавалось, двадцять століть каміння спало.
Було кошмаром, що літав навколо колиски.
Цей жах, привстає, коли я засинаю.
Він в Вифлеємі родивсь вже. Світу снів йому стало мало.

Елджерон Чарльз Свінбурн
Надія і страх
Джерело

Вижити під покровом світанків,
З очима, що запалюються сонцем.
Надіятись на молодь сотні років,
Їх фронту завжди бути оборонцем.
Блукає Годван десь поміж відтінками
Помічені вони уже й сліпими
Навколо темні двері… І мрії десь за стінками
Намолені. Для втіхи тьми усім нам прикупили
Дають тій тьмі широкі крила.
Й мрії нас лякають.
Опівдні Страх проб’є Надії серце.
Душа полине мріяти.
Її ж-бо не злякають.
Правді відкриються очі, перед тим присипані перцем.
Те, що відоме, не залишає часУ на владу.
Молодь не знає? Їй скоро стане відомо!
Мудрість життя, що часом дарує розраду:
Надійся не надто.
Не бійся. Ніколи.

Алан Гінсберг
Завивання (уривок)
Джерело

Генії мого віку убиті,
Зневіра. Смерть. Голод. Усе водночас.
Їх б’ють по провулках щодня. Щомиті.
Їм злості вправляють кожної ночі.
Хіпстер з ангелом в душі шукає щось справді небесне,
Під’єднатись до Молочного Шляху в нічній машині
Вони в лахмітті з голодними очима могли жити чудесно
В надприродній темряві. В глушині. На вершині.
З теплотою в душі та водою холодною в душі.
Нижче підвалів та вище дахів великого міста.
І слухали джаз. І були небайдужі.
Їх розум показали в Раю, в Пеклі. На більшу відстань.

Вірджинія Гамільтон Адеір
Момент музики
Джерело

Караван мелодій змусив нас стояти,
Захопились дивним, швидким обгоном
тварин. Великі голови, копита, п’яти,
Що били землю під видноколом.
Я не повторюсь. Ми просто хотіли почути
Те, що набувало колосальної форми.
Все відбувалось в момент той забутий:
Стукіт копит, іржання, шторми
Коліс. І навіть фанданго мавпи,
Що на спині слона стрибала на лапи.
Закінчився марш. Нам дозволялось рушати
В дорогу, на якій ми ніколи не були.
На піску сліди були немов мапа,
Що звивалась в пустелі, немов
Ходи й переходи того,
що я мав пам’ятати.

Гвендолін Брукс
Холод довкола
Джерело

Холод довкола. Ми
Закінчим школу. Ми
Себе ховаєм. Ми
Всіх б’ємо прямо. Ми
Про гріх співали. Ми
Джинів шукали. Ми
Так джаз любили. Ми
Йдемо в могилу.