З поезій Збіґнєва Герберта

by Diana

Переклав Валерій Бутевич

Джерело:
Zbigniew Herbert, Utwory rozproszone (Rekonesans), Kraków 2010

Pan Cogito і деякі механізми пам’яті

I
Спершу здається що немає нічого крихкішого ніж краєвид
Порух повік знищує гірський ланцюг зводить під землю Альпи
Поворот голови висушує океан пам’яті океан перетворений у грудку солі
Покинутий ліс важко запам’ятати як готельний номер
Тільки краєвид дитинства тільки цей краєвид
ми постійно носимо в собі на дні усіх спогадів
він має приглушені барви втиснуті контури печатки
інтенсивний запах коріння і несподівані виблиски затінені віями

II
Порослий очеретом краєвид дитинства
минають галопом краєвиди молодості
Крізь шпарки розсіяності крізь розставлені ноги крізь сторінки газет
крізь шибку крізь подих ми бачимо краєвид зрілості
Певного дня це все мусить розпастись
почорніти як непотрібні декорації
замовкнути наче бурмотіння хорів
що каламутять чисту арію нашого існування

III
Діється зовсім інакше напевно всупереч нашій волі
Повертаються краєвиди вдираються в нашу пам’ять
безсонно повторюються цілі їхні ланцюги численні стада
сутінки в саду криві яблуні гострий схил або дім із зеленими віконницями
і чорним дахом покритим толем (одне вікно відкрите) – сонце на жовтому мурі
обвитому диким виноградом сад мур дому – біля берега човен просяклий водою –
блакитні рейки що вибігають з лісу – яка флейта виведе їх з нашої пам’яті
хто розірве целулоїдну стрічку

IV
Це зовсім не мова, неможливо створити символи
це брутальна перемога тла
чужого нашому існуванню
ноги відняла річка голову скреслила гілка
там де лежали плечі зараз лінія пагорбів
замість серця чуже місто сухе як на гравюрі

V
Висновок

Якщо це пліснява так росте якщо бактерії образів
розмножуються так швидко ніби ми – поживне середовище
і нічого більше тоді мораль мабуть така
пиши своє ім’я на корі
довірся мудрим каменям
залишай відбиток руки на повітрі й воді
але якщо прийде ця мить
не хапай завісу
зникай у складках
– не змирившись це напевно


Pan Cogito a pewne mechanizmy pamięci

I
Zrazu wydaje się że nic bardziej kruchego niż krajobraz
Ruch powieki unicestwia łańcuch górski Alpy sprowadza pod ziemię
Odwrócenie głowy wysusza ocean pamięci ocean przemieniony w grudkę soli
Opuszczony las jest trudny do zapamiętania jak pokój hotelowy
Tylko krajobraz dzieciństwa tylko ten krajobraz
nosimy w sobie stale na dnie wszystkich wspomnień
ma on barwy zgaszone wklęsły rysunek jak pieczęć
intensywny zapach korzeni i niespodziewane rozbłyski ocieniane rzęsą

II
Porośnięty trzciną krajobraz dzieciństwa
mijane w galopie krajobrazy młodości
Przez szpary roztargnienia przez rozstawione nogi przez uchyloną gazetę
przez szybę przez oddech widzimy krajobrazy dojrzałego wieku
Wszystko to powinno się któregoś dnia rozpaść
sczernieć jak niepotrzebne dekoracje
zamilknąć jak mamroczące chóry
mącące czystą arię naszego istnienia

III
Dzieje się wręcz przeciwnie wbrew naszej woli zapewne
Powracają krajobrazy najeżdżają naszą pamięć
powtarzają się bezsennie całe ich łańcuchy liczne stada
zmierzch w sadzie krzywe jabłonie ostry stok albo dom o zielonych okiennicach
i czarnym dachu krytym papą (jedno okno otwarte) – słońce [na] żółtym murze
zaplątanym w dzikie wino sad mur domu – łódka przy brzegu nasiąknięta wodą –
błękitne szyny wybiegające z lasu – jaki flet wyprowadzi je z naszych pamięci
kto zerwie celuloidową taśmę

IV
Nie [jest] to wcale język, niepodobna wyprowadzić symboli
jest to brutalne zwycięstwo tła
obcego naszemu istnieniu
nogi odjęła rzeka głowę przekreśliła gałąź
tam gdzie leżały ramiona jest teraz linia pagórków
w miejscu serca obce miasto suche jak na sztychu

V
Konkluzja

Jeśli to pleśń tak rośnie jeśli bakterie obrazów
rozmnażają się tak szybko jakbyśmy byli pożywką
i niczym więcej lekcja jest chyba taka
pisz swoje imię na korze
zawierzaj mądrym kamieniom
odciskaj rękę na powietrzu i wodzie
lecz jeśli przyjdzie ta chwila
nie chwytaj się zasłony
zniknij w fałdach
– niepogodzony to pewne

Наука

Англійський учений Фурнес
вирішив навчити шимпанзе
вимовляти слово: мама
уроки відбувались щодня з дев’ятої до дванадцятої
не обійшлось без хабарів (банани)
Шимпанзе вчився погано
так ніби був психічно хворий

врешті через п’ять років
вимовив слово
мама

університетські колеги
що прийшли до клітки
дуже обох хвалили
за поступ у науці

зауважили водночас
що слово мама
вимовляється слабо
і що шимпанзе
вимовляючи його
а по суті вмовляючи
втягував повітря в легені
зовсім інакше
ніж коли хотів прикликати
неуніверситетських колег

ім’я ученого було Роберт
шимпанзе озивалося на Роберт
це був насправді
збіг обставин

Nauka

Uczony angielski Furness
postanowił nauczyć szympansa
wymawiać słowo: mama
lekcje trwały codziennie od dziewiątej do dwunastej
nie odbyło się bez przekupstw (banany)
Szympans uczył się źle
był jak gdyby zahamowany

po pięciu latach wymówił
wreszcie słowo
mama

koledzy uniwersyteccy
którzy przyszli do klatki
chwalili bardzo obu
za postępy w nauce

zauważyli jednocześnie
że słowo mama
jest słabo artykułowane
i że szympans
wymawiając je
a właściwie wmawiając
wciąga powietrze do płuc
zupełnie inaczej
niż kiedy chce przywołać do siebie
nieuniwersyteckich kolegów

uczony miał na imię Robert
szympans nazywał się Robert
był to naprawdę
zbieg okoliczności

Вузол
Коли Пан Cogito поважно постаріє, не буде колекціонувати марки, античні монети чи рідкісні книги. Він створить першу в світі колекцію вузлів. Намагатиметься переконати інших, що таємниці петель зачаровують.
Люди ніколи не цінували вузлів. Не навчилися також любити їхню заплутану красу. Вони розрубували вузли мечем, як той македонський бовдур, або просто розв’язували їх, пишаючись тим, що тепер мають огидну мотузку, якою можна прив’язати до дерева порося або задушити ближнього.

Węzeł
Kiedy Pan Cogito statecznie postarzeje się, nie będzie kolekcjonował znaczków, antycznych monet, ani także rzadkich książek. Założy pierwszą na świecie kolekcję węzłów. Będzie starał się przekonać innych o urokach tajemnic w supłach.
Ludzie nigdy nie cenili węzłów. Nie nauczyli się także podziwiać ich skomplikowanego piękna. Przecinali węzły mieczem, jak ów macedoński cymbał, lub po prostu rozplątywali węzły dumni z tego, że mają teraz obrzydliwy sznur, którym można przywiązać prosię do drzewa albo zarzucić na szyję bliźniego.

З еротичних віршів Пана Cogito

Каштелянко моїх пальців пані мого волосся
володарко больових точок моєї величезної шкіри
Янголе мого ребра підступно вкрадена
коли я спав склавши крила своїх лопаток

на довгій струні моїх кишок
на чорному горлі мого голоду
на кобзі легень на барабані черева
лежить овальний камінчик тиші

зв’язану мотузкою мого сну приволочу тебе
мурашиний дотик відкриє сипку яму тіла
і відтоді буде один подих
з високої вежі хребта


Z erotyków Pana Cogito

Kasztelanko mych palców pani moich włosów
władczyni punktów bólu mojej ogromnej skóry
Aniele mego żebra podstępnie zabrana
kiedy spałem złożywszy skrzydła mych łopatek

na długiej strunie moich jelit
na czarnych gardle mego głodu
na kobzie płuc na bębnie brzucha
leży owalny kamyk ciszy

związaną sznurem mego snu przywlokę ciebie
mrówczy dotyk otworzy sypką jamę ciała
i odtąd będzie jeden oddech
z wysokiej wieży kręgosłupa

Декорації сну

Завжди міста ані сліду моря
ані лісу зеленої галявини пустки
тільки будинки і сквери, завулки і передмістя

нестерпна суміш міст: Сієна
крізь яку проходить вулиця Пьотрковська Лондон перемішаний
з Римом – раптово без попередження обривається Тоттенгем-Роуд
і починається Віа-Дандоло що веде під гору

постійно гібриди а я ж роками катував пам’ять
і тренував око так що можу з пам’яті малювати
побачені хтозна-коли церкви вежі міські пейзажі

можливо сон мій терпляче дорікає
за зради втечі розірванні зв’язки
мінливість почуттів

або просто каже що я вигнанець
якому відмовлено у домі в долині
годиннику на вежі й вічності

Dekoracje snu

Zawsze miasta ani śladu morza
ani lasu zielonej polany pustyni
tylko domy i skwery zaułki i przedmieścia

nieznośna mieszanina miast: Siena
przez którą przebiega ulica Piotrkowska Londyn zmieszany
z Rzymem – nagle bez ostrzeżenia urywa się Tottenham Road
i rozpoczyna się via Dandolo prowadząca pod górę

zawsze hybrydy a przecież latami torturowałem pamięć
i ćwiczyłem oko tak że mogę z pamięci rysować
widziane przed laty kościoły wieże i weduty miast

być może sen mój cierpliwie wypomina
moje zdrady ucieczki rwanie więzów
niestałość uczuć

albo po prosu mówi że jestem wygnańcem
któremu odmówiony został dom w dolinie
zegar na wieży wieczny czas

Пан Cogito й утопії

Зазвичай на острові Блакитна сітка моря
захищає від зовнішніх впливів отже росте вгору
цвіт без коріння на пісках розуму

Високі стіни хоча туземці ніколи
не допускають існування інших світів
якщо досконалість є
то неодмінно єдина

Отже тут немає повстань
багатства і вбогості
вулиці прямі
будинки однакові
діти родяться
старці вмирають
на вежі що гордовито височіє
б’є дзвін
на сон

крім того робота

Із сонячної держави вигнали тіні
скорпіонів таємниці страждання сумління
єдине божество мовчить золото без обітниць

Правлять філософи ці дійсно знають
все про гріх первородний порочну натуру
про пекло мрій і пекло свободи

отже побудували місто
місто без історії
нема тут тіней предків
немає ілюзії раю
тіні надії

Літописи розповідають що був колись чоловік
він утік з утопії склепав пліт уночі
і море його прибило до справжньої землі

ніхто не опише тривогу з якою дивився
мешканець утопії
на життя інших людей
на їхню приватну власність війни торгівлю і повстання
примхи долі відсоток з капіталу
а насамперед на те
що кожен був порізно
наче світ
або комета

але невдовзі звик нажив чималий маєток звичайно ж лихварством
збудував дім із садком одружився на гладкій жінці
мав наложниць багато дітей непотрібних інструментів
шмагав рабів часто впивався грав у кості
просто жив як людина

однак агенти утопії агенти порядку
схопили його і повернули на рідний острів
щоб він зазнав покарання

здерли з нього шкіру помирав дуже довго
прив’язаний до палі за мурами міста

Утопії ростуть вгору щораз їх усе більше
на островах недосяжних за великою стіною з води
або з каміння або просто з дроту

Отже єдина надія що земля вибухне сміхом
і зруйнує місто сонця на пісках розуму
щоб потім археолог захоплювався прямими вулицями
каналами руїнами вежі палацу філософів
однаковими будинками і слухняними кістками

Pan Cogito a utopie

Zwykle na wyspie Błękitna sieć morza
chroni od obcych wpływów a więc rośnie w górę
kwiat bez korzeni na piaskach rozumu

Mury wysokie choć tubylcy nigdy
nie przypuszczają że są inne światy
jeśli jest doskonałość
to musi być jedna

Więc nie ma tutaj buntów
bogactwa i nędzy
ulice proste
domy takie same
dzieci się rodzą
starcy umierają
z wyniosłej wieży
bije dzwon
na sen

poza tym praca

Ze słonecznego państwa wypędzono cienie
skorpiony tajemnice udręki sumienia
jedyne bóstwo milczy złoto bez obietnic

Rządzą filozofowie ci naprawdę wiedzą
wszystko o pierworodnym grzechu skażonej naturze
o piekle marzeń i piekle wolności

więc zbudowali miasto
miasto bez historii
nie ma tu cieni przodków
nie ma złudy raju
cienia nadziei

Kroniki mówią że raz pewien człowiek
uciekł z utopii sklecił tratwę nocą
i morze go przygnało do ziemi prawdziwej

nikt nie opowie z jaką trwogą patrzył
mieszkaniec utopii
na życie innych ludzi
na ich własność prywatną wojny handel i bunty
przypadki losu procent od kapitału
a nade wszystko
że każdy był osobno
jak świat
lub kometa

lecz wkrótce przywykł zbił spory majątek na lichwie oczywiście
zbudował dom z ogrodem ożenił się z grubą kobietą
miał nałożnice mnóstwo dzieci niepotrzebnych sprzętów
smagał niewolników często się upijał grał w kości
po prostu żył jak człowiek

lecz agenci utopii agenci ładu
pojmali go z powrotem na rodzinną wyspę
aby doznał kary

odarto go ze skóry konał bardzo długo
przywiązany do pala za murami miasta

Utopie rosną w górę jest ich coraz więcej
na wyspach niedosiężnych za wielkim murem z wody
albo z kamienia albo tylko z drutu

więc jedyna nadzieja że ziemia wybuchnie śmiechem
i zburzy miasta słońca na piaskach rozumu
by potem archeolog podziwiał proste ulice
kanały ruinę wieży pałacu filozofów
takie same domy i posłuszne kości