З поезій Аллена Ґінзберґа

by Diana

Переклав Остап Українець
Джерело

Америко
Америко я віддав тобі все і тепер я ніщо.
Америко два долари двадцять сім центів 17 лютого 1956.
Я сам себе не терплю.
Америко коли ж ми закінчимо війну з людством?
Від’їбися зі своєю атомною бомбою
Мені недобре не займай мене.
Я не писатиму поему доки не буду при тямі.
Америко коли ти станеш сумирна?
Коли ти знімеш свій одяг?
Коли ти глянеш на себе з могили?
Коли ти вартуватимеш мільйона своїх троцькістів?
Америко чому твої бібліотеки повні сліз?
Америко коли ти пошлеш свої яйця до Індії?
Мені зле від твоїх безумних вимог.
Коли я зможу піти в супермаркет і купити те, що мені треба, такому гарненькому?
Америко зрештою це ми з тобою досконалі а не майбутній світ.
Твоєї системи для мене занадто.
Ти змушуєш мене прагнути святості.
Має бути інший спосіб залагодити цю суперечку.
Берроуз в Танжері не думаю що він повернеться це страшно.
Ти страшна чи це просто злий жарт?
Я намагаюся перейти до суті.
Я відмовляюся відмовлятися від одержимості.
Америко не підштовхуй я знаю що роблю.
Америко сливовий цвіт опадає.
Я місяцями не читав газет, щодня когось судять за вбивство.
Америко я співчуваю пролетарям усіх країн.
Америко я був комуністом у дитинстві і мені не соромно.
Я курив марихуану за кожної нагоди.
Я цілими днями просиджую вдома і втикаю на троянди в комірчині.
Коли я їду в Чайна-таун я п’ю але ніколи ні з ким не сплю.
Все вирішено будуть проблеми.
Бачила б ти як я читаю Маркса.
Мій психоаналітик вважає, що зі мною все чудово.
Я не прокажу молитву до Господа.
Я маю містичні видіння і космічні вібрації.
Америко я все ще тобі не сказав що ти зробила з дядьком Марксом коли він повернувся з Росії.
Я звертаюсь до тебе.
Ти дозволиш щоб нашими емоціями керував Time Magazine?
Я одержимий Time Magazine.
Я читаю його щотижня.
Його обкладинка палить на мене щоразу коли я прослизаю за ріг цукерні.
Я читаю його у підвалі Публічної Бібліотеки Берклі.
Він завжди говорить мені про відповідальність. Бізнесмени серйозні.
Кінопродюсери серйозні. Всі серйозні крім мене.
Мені здається що я і є Америка.
Я знову говорю з собою.
Азія повстає проти мене.
Мої шанси ще менші ніж були у Китаю.
Мені варто підрахувати національні ресурси.
Мої національні ресурси складаються з двох косяків марихуани мільйонів геніталій
і непридатної до публікації особистої літератури яка робить 1400 миль за годину і
двадцятип’ятитисяч ментальних установ.
Я нічого не кажу про свої тюрми ані про мільйони малозабезпечених що живуть у
моїх горщиках під світлом п’яти сотень сонць.
Я поклав край борделям Франції, на черзі Танжер.
Я прагну бути Президентом незважаючи на те що я католик.
Америко як мені написати літанію у твоєму вар’ятському стилі?
Я продовжуватиму як і Генрі Форд мої строфи такі ж неповторні як його
автомобілі ба більше всі вони різних статей
Америко я продам тобі мої рядки по $2500 за штуку $500 скину за вживану
Америко звільни Тома Муні
Америко врятуй іспанських лоялістів
Америко Сакко і Ванцетті не повинні померти
Америко я хлопці зі Скотзборо.
Америко коли мені було сім мамця взяла мене на збори комуністичного осередку вони
продавали нам жменю нуту за талон талон коштував п’ятак а
промови були вільні всі такі сумирні і сентиментальні стосовно
робітників усе було так щиро ти гадки не маєш наскільки крута була
вечірка 1835 Скот Нірінґ був чудовим старим справжній добродій від Матусі
Блур я просто ридаю якось я чітко побачив Ізраеля Амтера. Очевидно всі
вони шпигуни.
Америко ти насправді не хочеш іти воювати.
Америко це все ті злі росіяни.
Ті росіяни і ті росіяни і ті китайози. І ті росіяни.
Росія хоче з’їсти нас живцем. Росія одержима жагою до влади. Вони хоче позабирати машини з наших гаражів.
Вона хотіти забрати Чикаґо. Вона хотіти Червоний Рідерз Дайджест. вона хотіти наші
автозаводи в Сибіру. Його велика бюрократія керувати нашими заправками.
То не добре. Уф. Він вчити індіанців читати. Він потребувати великих чорних нігерів.
Гаг. Вона хотіти щоб ми працювати шістнадцять годин на день. Поможіть.
Америко це доволі серйозно.
Америко у мене таке враження склалося від перегляду телебачення.
Америко це правда?
Краще я піду працювати.
Насправді я не хочу йти в Армію чи крутити станки на фабриках
високоточних деталей, Все одно я короткозорий психопат.
Америко я впрягаю свої підарські плечі в механізм.

Супермаркет у Каліфорнії
Що я думаю про тебе сьогодні, Волте Вітмене, бо я бреду собі
вулицями попід деревами з головним болем насторожено дивлячись на повний місяць.

У моїй голодній втомі, у гонитві за образами, я заходжу в неоновий фруктовий
супермаркет, мріючи про твої списки!
Які персики і які півтіні! Цілі родини вночі за покупками! Нави
повняться чоловіками! Дружини в авокадо, діти в томатах! — і ти,
Ґарсіє Лорко, що ти робив там біля кавунів?
Я бачив тебе, Волте Вітмене, бездітний, самотній старий корчувальнику, що товчеться серед
м’ясив у холодильнику і позирає на хлопчиків-бакалійників.
Я чув як ти запитуєш кожного з них: Хто вбив свинячі відбивні?
В яку ціну банани? Ти моє янголятко?
Я валандався серед неймовірних копиць бляшанок що йдуть за тобою назирці, і
сам у своїй уяві ходив назирці за магазинним детективом.
Ми пройшли відкритими коридорами вдвох із нашою самотньою фантазією смакуючи
артишоки, хапаючи всі заморожені делікатеси, і жодного разу не пройшовши повз касира.
Куди ми йдемо, Волте Вітмене? Через годину двері зачиняються. Куди ж
сьогодні покаже твоя борода?
(Я торкаюсь твоєї книжки мрію про нашу одіссею до супермаркету і почуваюся абсурдно.)
Ми цілу ніч блукатимемо самітними вулицями? Дерева накладають тіні на
тіні, світла в будинках гаснуть, ми обоє будемо самотні.
Ми будемо брести мріючи про втрачену Америку любові повз блакитні автомобілі на
парковках, додому в наш тихий котедж?
Ох, любий батечку, сивобородий, самотній старий вчителю мужності, що то була за Америка
коли Харон відчалив відштовхуючи свою лодь а ти висадився на задимленому березі і
стояв дивлячись як човен зникає на чорних водах Лети?

Блакитний янгол
Марлен Дітріх співає своє голосіння
за механічним коханням.
Вона прихилилася до бонетного дерева
на плоскогір’ї при березі.

Вона іграшка в натуральну величину,
вона лялька вічності;
її волосся у формі абстрактного капелюшка
із білої сталі.

Її личко напудрене, вибілене і
нерухоме як робот.
З її храму визирає впівока,
маленький білий ключ.

Вона дивиться повз тупих сумовитих учнів
що сидять у білках очей.
Вона їх заплющує і ключ
повертається сам собою.

Вона розплющує очі а вони порожні
як у музейної статуї.
Її двигун приходить в рух, ключ повертається
знову, міняються очі, вона співає.

— ти гадаєш, я придумаю щось
щоб стишити жорен шум,
та це не раніше, ніж я знайду когось
хто б непокоїв мій ум.