З поезій Вітольда Вандурського

by Diana

Переклав Остап Українець
Джерело:
Antologia Polskiej poezji rewolucyjnej 1918-1939 / opracował Marian Stepień. – Wrocław : Zakład narodowy im. Ossolinskich, 1982. – 484 s.

Літо 1923
Доглядач п’ятої категорії – 18 000 марок на тиждень.
Буханка хліба – 9 000.
У садку фабричнім пахне медово липень.
Щораз гарячіше.
Без верхнього одягу люди, спітнілі, стоять у воротах
Заслухані в булькіт жовто-зелених стоків.
Скляні зіниці котяться мертвих коминів лісом,
зломами бурих блоків.
Там
на виході з вулиці
зійшлись дві старенькі пліткарки,
дві кам’яниці,
й шепочуть:
Струджений день повісивсь!
На шиї неба
кольору хмар цикорії
черлено
тоненькою борозною повішеника.
У фабричнім садочку липень пахне медово.
…Десь у Кєльцах
урядовець восьмої категорії
радісний і здоровий,
чимчикує за місто
на рибу.
А у Лодзі
без верхнього одягу люди, спітнілі, стоять у воротах,
старші й молодші,
заслухані в булькіт жовто-зелених стоків.
Ах, якби ж
можна було скупатися!
Скупатися в річці!
Нічого більше.
Липень, затиснений в тріщини бурих блоків
пахне медово,
щораз гарячіше…
Буханка хліба – 9000
Доглядач п’ятої категорії – 18 000 марок на тиждень.

Lato 1923

Dozorca piątej keategorii – 18 000 marek tygodniowo,
Bochenek chleba – 9000.
Lipy w ogródku fabrycznym pachną miodowo.
Coraz goręcej.

Lidzie bez kapot stoją spoceni u bram
Wsłuchani w bulgot żółtozielonych rynsztoków.
Szklane źrenice toczą po martwych kominów lesie,
po złomach brunatnych bloków.

Tam
U wylotu ulicy
Zeszły się starki-rajfurki,
Dwie kamienicy,
I szepcą:
“Dzień się strudzony powiesił!
Na szyi nieba
Koloru mętnej cykorii
Czerwieni
Cieniutka bruzda wisielca.”

Lipy w ogródku fabrycznym pachną miodowo
… Gdzieś w Kielcach
Urzędnik ósmej kategorii
Rześki i zdrowy
Kroczy za miasto
Na ryby.

A w Łodzi
Ludzie bez kapot stoją spoceni u bram
Starzy i młodzi,
Wsłuchani w bulgot żółtych cuchnących rynsztoków.

Ach, gdyby
Można się było wykąpać!
Wykąpać w rzece!
Nic więcej.
Lipy wciśnięte w szczliny brunatnych bloków
Pachną miodowo,
Coraz goręcej…

Bochenek chleba – 9000.
Dozorca piątej keategorii – 18 000 marek tygodniowo.

Столярні вироби
Якщо я іще можу марити,
Нехай мрії дадуть мені сил:
Хочу вчитися штуки столярної
Ладу рубанків і пил.
Постарілий зіпрілий майстер
Мені стеше волю на дуб.
Розмішає смиренно клейстер,
І підточить на пилці зуб.
Білу шкіру з долонь поздирає
Щоб лиш тільки до праці вже
Щоб і далі свердло сталеве
Прогризало м’якуш дерев.

Може й меблі дасть наостанок:
Забиватиму клини до дір
Дасть до лап зміцнілих рубанок
І закручу я стружку в узір.
І забігають руки, заскачуть.
Серед тирси і скабок – брязк!
А серце об груди все гатить
Веселий музичний джаз.
І як вироблю в справі цій хист
(Може, рік промине, або два),
Викреслю з документів: юрист –
Гордо впишу: тесля, столяр.
Велелюдно в артілі новій –
Дошку встругуємо за мить
Щоб в здоровому дерев’яному гробі
Поховати померлий світ.Stolarka

Jeśli wolno mi jeszcze marzyć,
Niech marzenie doda mi sił:
Chcę nauczyć się kunsztu stolarzy,
Muzyki hebla i pił.

Jakiś stary spocony majster
Ohebluje mi wolę na dąb.
Będę kornie gotował mu klajster,
Będę ostrzył na pile ząb.

Białą skórę na dłoniach wydrę,
Byle tylko stolarzyć wciąż,
Byle mordą stalową świdra
Wgryzać się drzewny miąższ.

Może da mi wykończyć mebel:
Będę kliny zabijał do dziur.
Da mi w lapy okrzepłe hebel –
W arabeski zakręcę wiór.

Zabiegają mi ręce, zaskaczą
Wśród wiórów pachnących i drzazg,
A serce o pierś wykołacze
Radosny mutzyński jazz.

A gdy będę już robił sprawnie
(Rok upłynie – a może i dwa),
Wykreślę z paszportu: prawnik –
Wpiszę dumnie: stolarz i drwal.

W artelu wesoło i tłumnie –
Zheblujemy za blatem blat
I w ogromnej drewnianej trumnie
Pochowamy umarly świat.

Добродіям поетам
Поети! Кур’єри флаконів наркози екзотик!
Євнухи жирної Пані від Змінґридера
Може, вам від сухот допоможе брутальний дотик
Залізних людей з оповідки Аптона Сінклера?
Коли ви, розсіявшись по кав’ярнях, по дискусіях дутих
Глитаєте креми, півчорної і ґренадини –
Батьки сімейств на Волі і на Балутах
Вигрібають із ринв лушпиння!
Кривда – кривда – кривда
Кричать тисячі голосів із фабричних відділень!
Так до зал танцювальних вночі крик продерся
Помираючої на смітнику породілі.
Та ви вірші свої все виводите як манікюри
Над клоаками міст розбиваєте з шовку намети,
А Сінклер як пером, так і кайлом працює
Заклада динаміт.
Не лежиться під звук цвіркуна в димарі у Дікенса?
Не пускає до сну Конрада слава безмежна?
А знаєте – нині більше вартує найменша емоція Гіґґінза,
Аніж ціла ваша «Творчість незалежна»!
О, незалежна облудо! Свободо Онана!
Як вам не обридла, поети, словесна самоутіха?
Гляньте! Над кулею вже майорить Rote Fahne!
Жбурляйте до душ порохівень палаючі віхті!
Пора підірвати к чорту Лондони і Парижі
Хай півень червоний літає в солодкій Варшаві!
Дезінфікувати Європу клубами диму!
Вогонь очищає.

Do panów poetów

Poeci! Dostawcy flakonów narkozy egzotyk!
Eunuchy otyłej Pani od Zmigrydera!
Może wam tabes wyleczy brutalny dotyk
Ludzi stalowych z powieści Uptona Sinclaira?

Kiedy, pytlując w kawiarni, na błahych dysputach
Łykacie kremy, pół czarnej i grenadiny –
Ojcowie rodzin na Woli i na Bałutach
Wzdrzebują z rynsztoków łupiny!

Krzywda – krzywda – krzywda
Rzyczy milionem głosów fabrycznej dzielnicy!
Tak się do sali nocnego dancingu krzyk wdarł
Umierającej na śmietniku położnicy.

Lecz wy robicie wciąż wiersze jak manikiurę.
Nad kloakami miast rozpinacie jedwabny namiot –
Gdy Sinclairwali oskardem tak samo jak piórem,
Zakłada dynamit.

Nęci was łezką świerszcz za kominem Dickensa?
Spać wam nie daje sława Conrada rozległa?
A wiecie – jedno przeżycie Higginsa warte dziś więcej
Niż cała wasza „Twórczość niepodległa”!

O, niepodległa obłudo! Wolności Onana!
Jak wam nie obmierzł, poeci, samogwałt słowny?
Patrzcie! Nad globem powiewa już Rote Fahne!
Ciskajcie do dusz prochowni płonące głownie!

Czas już wysadzić w powietrze Paryże, Londyny!
Czerwony kogut niech lata po słodkiej Warszawie!•
Dezynfekować Europę kłębami dymów!
Ogień uzdrawia.

Precz z kanarkami

Każdy artysta nosi marynarkę.
Pod nią ukrywa żeber klatkę.
W klatce ma watkę,
Serce nedokrwiste,
W sercu – starego kanarka.

Ptaszek to czuły: je złociste ziarnka
Tylko z kramiku poezji.
Życie? Otręby!
To by go otruło,
Chleba czarnego – nie zje.

Poeta w bramie liczy ostre kości
I do piekarni zerka,
A kanarek figlarnie o miłości ludzkości
Do mdłości
Rymami ćwierka.

Dość tego! Serce w garść, sankiuloci!
Czyżby już tylko, czyż
Wzruszyć nas mogły cysterny wilgoci
Mia May?
I Liliana Gish?

Łzy kinowe? Pokora? Nie! Raczej cor bovis.
Głodnyś – to rozbij sklep!
Serce – do tłoczni: nabierze wigoru.
A kanarkowi –
Ukręcić łeb.

Геть з канарками
Усі митці носять піджаки
Під ними клітку – ребра в два ряди
У клітці кулька вати,
Серце недокрівне
У серці – канарка сидить.
Пташка тендітна: їсть золоті зерна
Лише з годівнички поезії.
Життя? Помиї!
Воно його отруїть.
Хліба чорного – не їсть.
Поет у дверях кості лічить гострі
І до пекарні зирка
А канарка ніжно про людинолюбство
До млості
Римами цвірка.
Досить! Стоп! Серце в кулак, санкюлоти!
Якби тільки, якби ж
Зворушили нас ці цистерни вологи
Мія Мей.
Ліліана Ґіш.
Кіносльози? Покора? Ні! Радше cor bovis.
Голодний – кради харчі.
Серце – під прес, хай там стане сильніше.
А канарка –
без голови.