Віткаци (Станіслав Іґнаци Віткевіч). Наркотики (фрагменти)

by Diana

Переклав Віктор Іщенко
Джерело

З передмови

Оскільки так званою «вільною творчістю», чи, як кажуть, «щебетанням на гілці» нічого для суспільства і людей зробити я не міг, то після низки експериментів вирішив поділитись своїми поглядами на наркотики, починаючи од найпростішого – тютюну, а завершуючи напевне найдивовижнішим – пейотлем (котрому відводжу осібне місце), з метою хоч би трохи допомогти у боротьбі з цими найстрашнішими, окрім війни, зубожіння і хвороб, ворогами людства. Може, й цю роботу (через особливий тон, з допомогою якого висловлюються гіркі істини) потрактують гумористично чи негативно, як і мою естетику, філософію, сценічні твори, істотні портрети, давні композиції та інша «вільна творчість». Засвідчую офіційно, що пишу серйозно, і хочу врешті зробити щось безпосередньо корисного, а на ідіотів та нечесних людей нема ради, у чому я міг переконатись упродовж моєї доста смутної діяльности. Кажеш комусь: «Дурнику, вчись. А раптом помудрішаєш», – ніщо не допоможе, бо дурень є ще й до того ж зарозумілим і саме це, навіть якби міг за допомогою посильної праці над собою порозумнішати, заважає йому вийти з порочного кола помилок. Кажеш хамові: «Не будь свинею, подумай, виправся», – порожні слова: не розуміємо того, що більшість таких грубіянів є такими свідомо – знають це, але не хочуть бути інакшими, оскільки вміють хамство і нечемність добре маскувати. «Чи ж можна патикові пробачати, що він патик, – казав колись Тадеуш Шимберський – і він правий.

Колись був я «fighting manem»** – бійцем par exellence, мав ідеї і бажання за них боротись – не було де і з ким. Принаймні не зрадив своїм ідеям (Чиста Форма*** в малярстві та в театрі і художня реформа критики), лишень дійшов до переконання, що вони не на часі, що навіть, може, минув їх час.

[…]

Хочу тільки зазначити, що цей твір має характер високо особистий, а, значить, так би мовити, посмертний. Це не мегаломанія і не бажання турбувати своєю (нікому досі непотрібною) персоною когось зайнятого чимось серйозним чи більш приємним. Однак писати про особистий досвід, минаючи себе, не можу. Хай там що, але подаю тут доступно частину правди про себе, і то правди корисної для інших.

[…]

Метод мій є суто психологічним. Йдеться про звертання уваги на психічні ефекти вживання тих чи інших трунків, ефекти, які кожен, навіть напочатку, може в мініатюрі побачити, відчути на собі задовго до того, як стане залежним. Не буду перед вами бити яєць (курячих) і кидати їх у спирт, щоб побачили, як звурджується білок під дією «прозорої рідини» (як робив за моєї пам’яті покійний князь Ґєдройц); не демонструватиму вам слайдів звуджених легенів і роздутого серця курця, ані здеґенерованих нутрощів пияка, ані никлого, як кулак завбільшки, шлунку кокаїніста… […] Покажу вам дрібні психічні зрушення, які в дальшим своїм розвою дають зовсім інший образ […] Образ духовно здеформованих, позбавлених так званого «geistu» (польське «дух» не віддає тим, що має німецьке «Geist» і французьке «esprit» – здриґ, виблиск, вискок, викрик, піднесення і т.д.), творчої сили і того імпульсу, розмаху в Незнаному, до яких кінечно-необхідною є одвага і безтурботність, систематично руйнована огидною залежністю.

[…]

Тож почнемо: завтра буде бал, убиваюсь і післязавтра закінчую з цим. Значно легше кинути курити під час легкого похмілля****.

З розділу «Нікотин»

Лев Толстой стверджував, що людина, яка ніколи в житті не запалила папіросу, не є спроможною на справжній злочин у повному значенні слова. Твердження це видається перебільшенням, адже відомо, що в Європі перед запровадженням масового вживання тютюну люди незгірш за нинішніх вбивали одне одного. Може, помагав у тому алкоголь – біс його зна – не маю мети написати зараз усесвітню історію наркотиків. Зрештою – колись і алкоголю не було. Але однак як далеко ми б не сягнули в історію людства, завше можна віднайти якісь «омани наркотичні». Очевидно, свідомість, що доросла до певного рівня самозагострення, не могла витримати самої себе серед метафізичної потворності Існування, відтак мусила чимось лагодити свою далекозорість*****. Ужиток наркотиків завше поєднувався з обрядами релігійними, будучи частиною різноманітних культів. Релігія і мистецтво теж служили колись паволоками від надто яскравого сяйва з темної безодні Буття – Вічної Таємниці. Практично з Греції починається концептуальна боротьба з тією таємницею – боротьба, що мусить скінчитися, очевидно, поразкою. Ми живемо у часі великого повороту. Усі елементи минулого і близького майбутнього зараз перемішані. Думаю, що на тлі суспільного заспокоєння, до якого йдемо, з’являється і кінець усіх оман, серед них і кінець наркотиків. Нинішня поразка наркоманії є теж їхнім остнаннім передсмертним здриґом на тлі змішання минулого і майбутнього. Оскільки краще, коли щось «згангренене» і нездатне до життя, відпало якомога раніше, хочемо цією працею спричинитись до пришвидшення цього процесу. І що раніше було доцільним, було чимось творчим, сьогодні може бути баластом, що ускладнюватиме майбутню консолідацію людства. Таким баластом безперечно є і наркотики, хоч роль деяких (нікотину і алкоголю) може видаватись за позитивну. Попри перебільшення у цитованому вислові Толстого, стверджую, що нікотин є досконалим зачином до алкоголізму і всілякого блуду: створює певний тип психічного механізму, котрий потім працює з усіма іншими залежностями. Курець уже пустився берега, з якого можна упасти в прірву, на дні якої може бути і злочин, навіть якщо не було для нього особливих підстав. Мало є горезвісних пияків, що не курили взагалі. Під правдивим пияком маю на увазі того, хто постійно, щоденно вживає алкоголь до кінця життя – хіба страх смерті заборонить такому в остатній момент уживання вбивчої рідини, продовживши хоч трохи змарноване його існування.

З розділу «Пейотль»

Зараз чекає на мене особливо важке завдання: щоб слова мої не були сприйняті фальшиво, що за моєї виняткової позиції щодо пейотлю є абсолютно можливим. Можуть закритикувати мене за те, що піддавши осуду три попередньо описані наркотики******, хочу довести, нібито єдиним вартим уживання є цей четвертий, і що врятувався од трьох попередніх залежностей за допомогою іншої. Люди дуже скептичні у таких питаннях, і деколи все ж мають рацію. Коли з допомогою пейотлю не лише практично перестав пити на довший час (майже півтора роки), а взагалі не повернувся до цього – перед остаточним відреченням від алкоголю та інших отрут, котрі іноді вживав для художніх експериментів (еудокал*******, гармін або синтетичний бармін, чи так зване «йа-йоо», ефір і мескалін, синтетично отриманий один з п’яти складників пейотлю) – до доз алкоголю, котрі вживав до того […] Тож, передовсім: нема на цілім світі залежних пейотлістів. Правда, в Мексиці є нібито небагато, винятково здеґенеровані індивіди, котрі постійно жують так звані «мескалінові кульки», тобто кавалки сушеного пейотлю. І є то останні рештки червоної раси, яка, на жаль, гине. І вони дуже нечисленні, і, видно, уже долю їх визначено, адже навіть уживання пейотлю, звикання до якого є нечувано важким, змогли зробити своєю залежністю.
—-

*іstotne portrety – концептуально-авангардистський винахід Віткаци, тому – буквальний переклад, як терміна.
**Віткаци використовує часто англійські, німецькі, російські слова і вирази, транслітеруючи їх, залишаючи їхню оригінальну фонетику – цим досягаючи транскультурності наративу, адже «Наркотики» є своєрідним міксом різних досвідів, практик і дискурсів. Тому для збереження автентики риторики авторського голосу залишаю, як в оригіналі.
***Одна з новаторських естетичних концепцій Віткаци.
****Віткаци вживає власного неологізма на позначення стану «похмілля», «бодуна», англ. «hungover» – «glątwa». Слово позначає стан людини після вживання будь-якого виду наркотиків; подибується також в «Лоліті» Набокова.
*****Віткаци уживає латинізма «perspikacja».
******Нікотин, алкоголь, кокаїн.
******* Оксикодон