З англомовної поезії

by Diana

Переклала Тетяна Марченко

Тейлор Малі
Що роблять вчителі

Він каже, ось яка проблема з вчителями
Чого дитина може вчитися
від того, хто кращої можливості не відшукав в житті
ніж стати вчителем?

Гостям він нагадав, що не дарма
прислів’я ось яке про вчителів існує:
Хто може – робить; хто не може – вчить.
Я прикусити вирішив язик
і опиратися спокусі нагадати всім гостям,
що й про юристів є прислів’я.
Та й за обідом ввічливі розмови прийнято вести.

Я маю на увазі, Тейлоре, ти ж вчитель.
Будь чесним: Що ти робиш?

Як би я хотів, аби він того не зробив – не попросив мене про чесніть –
тому що бачите, про чесність й стусани є в мене правило:
якщо ти просиш, то чому б не дати їх тобі.
Ти хочеш знати, що я роблю?
Я роблю так, що діти роблять більш, ніж їм під силу.
Я роблю так, що трійка здасться медаллю за відвагу,
а п’ятірка з мінусом – не краще ніж стусан.
Чому марнуєш ти мій час
чимсь гіршим, ніж найкраще, що ти може?

Я роблю так, що діти в класі хвилин із сорок
в тиші просидять. Ні, ми не працюємо сьогодні в групах.
Ні, ніяких запитань.
Чому тобі не можна вийти?
Бо тобі просто нудно.

Та й до туалету ти не хочеш, чи не так?
Я роблю так, що тати й мами тремтять, коли задзвонить телефон.
Привіт, це містер Малі. Я сподіваюся, що не завадив.
Просто хотів поговорити, про те, що син у школі Ваш сказав.
Найбільшому у класі задираці він сказав:
«Облиш малого. Я й досі плачу часом, а ти?
Це не таке вже й диво.»
І це найблагородніший відваги прояв, який я досі зустрічав.

Я роблю так, що тати й мами своїх дітей такими бачать,
як ті є, й колись ще стануть.

Ти хочеш знати, що я роблю? Я роблю так, що діти проявляють інтерес;
Я роблю так, що вони питають;
Я роблю так, що виправляють помилки;
Я роблю так, що вибачення просять і мають на увазі саме це.
Я роблю так, що пишуть,
Я роблю так, що всі читають і читають.
Я роблю так, що вимовлять беззаперечно пречудовий, беззаперечно пречудово
по сто раз, доки не зроблять помилок
у жодному з цих слів ніколи більше.
Я роблю так, що вони на математиці показують задачки,
й ховають їх в сумки ще до початку іншого уроку.
Я роблю так, що вони розуміють, якщо є це,
і слідувати цьому,
й якщо хто спробує тебе судити
за твої діла, ти скажеш їм оце.

Давай я все тобі поясню гарно, тож ти допетраєш – це правда:
Вчителі роблять кляту різницю! А що робиш ти?
Джерело

WHAT TEACHERS MAKE by Taylor Mali

He says the problem with teachers is
What’s a kid going to learn
from someone who decided his best option in life
was to become a teacher?
He reminds the other dinner guests that it’s true
what they say about teachers:
Those who can, do; those who can’t, teach.
I decide to bite my tongue instead of his
and resist the temptation to remind the dinner guests
that it’s also true what they say about lawyers.
Because we’re eating, after all, and this is polite conversation.

I mean, you’re a teacher, Taylor.
Be honest. What do you make?

And I wish he hadn’t done that— asked me to be honest—
because, you see, I have this policy about honesty and ass-¬‐kicking:
if you ask for it, then I have to let you have it.
You want to know what I make?
I make kids work harder than they ever thought they could.
I can make a C+ feel like a Congressional Medal of Honor
and an A-¬‐ feel like a slap in the face.
How dare you waste my time
with anything less than your very best.
I make kids sit through 40 minutes of study hall
in absolute silence. No, you may not work in groups.
No, you may not ask a question.
Why won’t I let you go to the bathroom?
Because you’re bored.
And you don’t really have to go to the bathroom, do you?
I make parents tremble in fear when I call home:
Hi. This is Mr. Mali. I hope I haven’t called at a bad time,
I just wanted to talk to you about something your son said today.
To the biggest bully in the grade, he said,
“Leave the kid alone. I still cry sometimes, don’t you?
It’s no big deal.”
And that was noblest act of courage I have ever seen.
I make parents see their children for who they are
and what they can be.

You want to know what I make? I make kids wonder,
I make them question.
I make them criticize.
I make them apologize and mean it.
I make them write.
I make them read, read, read.
I make them spell definitely beautiful, definitely beautiful, definitely beautiful
over and over and over again until they will never misspell
either one of those words again.
I make them show all their work in math
and hide it on their final drafts in English.
I make them understand that if you’ve got this,
then you follow this,
and if someone ever tries to judge you
by what you make, you give them this.

Here, let me break it down for you, so you know what I say is true:
Teachers make a goddamn difference! Now what about you?
(2002)

Роберт Фрост
Необрана дорога

Дві дороги забігало під крону золоту
І жаль було, що обома одразу не піду.
На роздоріжжі я самотньо зупинився
І в далечінь далеку я вдивився,
Аж де дороги поховались в лісі.

Треба з цих приман одну обрати,
Перевагу перед іншою надати
Тій, де не така потоптана трава була.
Та, власне, й іншою не йшла
Мабуть людська нога ще досі.

Із рання так дороги розбігались
Й сліди на жодній не ховались.
Залишу краще першу про запас!
Та знаючи як все змінити може час,
Не думав, що сюди вернуся.

Мабуть із тугою цей день згадаю
Я років десь із через сотню:
Як з роздоріжжя крок зробив
На шлях, яким ніхто ще не ходив.
У тому і була уся різниця.

Джерело

THE ROAD NOT TAKEN by Robert Frost

Two roads diverged in a yellow wood,
And sorry I could not travel both
And be one traveler, long I stood
And looked down one as far as I could
To where it bent in the undergrowth;

Then took the other, as just as fair,
And having perhaps the better claim,
Because it was grassy and wanted wear;
Though as for that the passing there
Had worn them really about the same,

And both that morning equally lay
In leaves no step had trodden black.
Oh, I kept the first for another day!
Yet knowing how way leads on to way,
I doubted if I should ever come back.

I shall be telling this with a sigh
Somewhere ages and ages hence:
Two roads diverged in a wood, and I—
I took the one less traveled by,
And that has made all the difference.

(1916)

Едвін Мюір
Шлях

Там є дорога, що завжди повертає
І Зновукрай назавжди відрізає.
Там на узбіччях лучники стоять
І на бігу оленя Часу убивають,
А той лежить, де впав.

Годинник не показує годин, бо поспішає,
Усе летить, а у польоті зволікає.
Мисливці в пустоту стріляють,
За здобиччю далеко стріли залітають,
Не варто навіть ухилятись.

Там середина – вічне місце лева
Голова – гора, чоло – заграва.
Схил безконечно тягнеться на дно,
Весь прах вже вибрано давно,
А люди піднялись й пішли.

Там початок свій кінець знайде
Задовго перед тим, як десь піде.
Там спритний бігун ніяк не рушає,
В’януче дерево там розквітає,
А в пуп’янках дерево – в’яне.

Там корабель зайшов безпечно в гавань
Після кількох невдалих плавань.
Там скарб у сховищі чаїться свому
На видноті – щоб не дістатися нікому,
Захований далеко від звучання.

Зустріти можна там людину,
Яка вкладається спокійно в домовину,
І барельєфом можна там для себе стати.
А от в колисці можна там застати
Свою погибель.

Обдумали й створили все в предтечі днів;
І у мільйоні знищення Едемів
Мільйон Адамів темрява ковтне,
Велике вже мале, а от мале – велике,
І сліпота поглине все.
Джерело

THE ROAD by Edwin Muir
(from JOURNEYS AND PLACES )

THERE is a road that turning always
Cuts off the country of Again.
Archers stand there on every side
And as it runs Time’s deer is slain,
And lies where it has lain.

That busy clock shows never an hour.
All flies and all in flight must tarry.
The hunter shoots the empty air
Far on before the quarry,
Which falls though nothing’s there to parry.

The lion couching in the centre
With mountain head and sunset brow
Rolls down the everlasting slope
Bones picked an age ago,
And the bones rise up and go.

There the beginning finds the end
Before beginning ever can be,
And the great runner never leaves
The starting and the finishing tree,
The budding and the fading tree.

There the ship sailing safe in harbor
Long since in many a sea was drowned.
The treasure burning in her hold
So near will never be found,
Sunk past all sound.

There a man on a summer evening
Reclines at ease upon his tomb
And is his mortal effigy.
And there within the womb,
The cell of doom,

The ancestral deed is thought and done,
And in a million Edens fall
A million Adams drowned in darkness,
For small is great and great is small,
And a blind seed all.

(1937)