З поезій Едварда Єжи Стахури

by Diana

Переклала  Крістіна Федорович

Нехай сарана літає по саду (фрагменти)
Анафема на смерть

Були такі що народжувалися 
були такі що вмирали 

о феодальна володарко наших днів і ночей
цвинтарна ласице, пожирачко останнього поту
панно татарська, ревнива наречена
баламутнице води, хтива спокусителько
грибе підвальний, яде міфічний, отруйнице початкуюча,
родоначальниця Борджіа, музо гетта, вежо з кістки
арко з кістки, брамо з кістки, трояндо з кістки
ірже пародіююча, пальмо нетерплячості
укритий у хвості павиному темний механізме
до половини щогли приспущений неминучий прапоре
іскри і морських ліхтарень гасителько, шуме глухий
ти, що дозволяєш зріти збіжжю
і тонкої озимини прекрасній невідомості
хто тобі дав до руки гостру зброю, пересічна вар`ятко!
Були такі що народжувалися
були такі що вмирали
були також і такі,
яким цього було мало
Джерело

Po ogrodzie niech hula szarańcza/fragment/

Byli tacy co się rodzili
byli tacy co umierali

o, feudalna właścicielko naszych dni i nocy
łasico cmentarna,  zjadaczko  ostatniego potu
panno tatarska, zazdrosna wszystkich narzeczono
mącicielko wody, lubieżna kusicielko
grzybie piwniczny, jadzie mityczny, wczesna trucicielko
założycielko rodu borgia, muzo getta, wieżo z kości
arko z kości, bramo z kośc,i różo z kości
rdzo trawestująca, palmo niecierpliwości
w ogonie pawia ukryta ciemna maszynerio
do pół masztu opuszczona niechybnie bandero
iskry i morskich latarni gasicielko,  szumie głuchy
ty co zboże powalasz dojrzałe
i oziminy wiotkiej piękną niewiadomą
kto ci dał do ręki ostrą broń, zwyczajna ty wariatko
byli tacy co się rodzili
byli tacy co umierali
byli także  też i tacy
co im to było mało

Не є то ще наш кінець
Не є то ще наш кінець
хоч кінець був би  непоганий
щоб не сказати вимріяний
щоб не вигукнути по роздумах:
істинно
чи можна закінчити красивіше і старанніше
ніж біля ніг нового початку
у справжній колисці квилячого ранку
так  неначебто кінця не було
є: і так далі
Отже я топлюсь далі і випірнаю
і випірнувши, потопаю знову
і втоплений знову я виринаю
бо то є
найвища каденція

Nie jest to jeszcze koniec nasz 
Choć koniec byłby to niezły
By nie powiedzieć wymarzony
By nie wykrzyknąć po namyśle:
Zaiste
Można li skończyć piękniej i staranniej
Niż u stóp początku
W istnej kolebce kwilącego poranka
To przecież tak jakby końca nie było
Jest: i tak dalej
Więc topię się dalej i wynurzam
I wynurzony znów się topię
I utopiony znowu się wynurzam
Bo to jest
Najwyższa kadencja

Пси вигавкали осінь, Бруно
і я завию
о, люди, брати
опадає нам листя з дерев
сьогодні ах сьогодні
саме опівдні
затремтіла мені рука
коли я запалював цигарки
То за запясток схопила мене легенько
муза всілякої невпевненості
у вільну хвилину зійди мені з очей барвиста стрічко
зійди мені з п’ят черепахо швидконога
зійди мені з вуст уривана мово
відійдіть всі ви і ви
і ти яка тільки новино
хай не доходять до мене плітки також
шурхоти шелестіння гарчання
громи дудіння і скавчання
– різноманітні заклики
у тій вільній хвилині
хай мене сповине туман
Джерело

w tej wolnej chwili Psy wyszczekały jesień i Bruno 
to ja zawyję
o, ludzie, bracia
opadają nam liście z drzew
dzisiaj ach dzisiaj
w samo południe
zadrżała mi ręka
kiedy zapalałem papierosa
to za przegub chwyciła mnie lekko
muza wszelkiej niepewności
w wolnej chwili zejdź mi z oczu barwna wstęgo
zejdź mi z pięt żółwiu chyżonogi
zejdź mi z ust mowo urywana
odsuńcie się wszyscy wy i wy
i ty jaka tylko jesteś nowino
niech nie dochodzą mnie słuchy też
szmery szelesty pomruki
gromy dudnienie i skowyt
– nawoływania wielostronne
niech mnie spowinie mgła

Чому
я сів тепер
попід небом
і почав кулаками бити по землі
бо заболіло мені
з тим собі ніколи я не дам ради
мовлю бо  бачу
щораз прозоріше
я бачу також
що на повній швидкості бігу
я можу вже не зупинитися
я можу вже не зупинитися
і тоді муситиму бігти до кінця
Джерело: Taki wieczór choć rano/ Edward Stachura, Wydawnictwo: Spółdzielnia Wydawnicza ANAGRAM, Wybór poezji Steda dokonany przez Jerzego Koperskiego i Janusza Żernickiego. 1993, ISBN8320329620, s. 166.

Dlaczego 
Usiadłem teraz pod niebem
I bić pięściami począłem ziemię
Bo zabolało mnie
Z tym sobie nigdy nie dam rady
Mówię bo widzę
Coraz przezroczyściej
Widzę też
Że w pełnym biegu
Mogę już nie zatrzymać się
Mogę już nie zatrzymać się
I tak mi przyjdzie biec doszczętnie

Добре
топлюся далі і випірнаю
і випірнувши, потопаю знову
на самому дні глибокої провінції
у селі Завєрушка
ми лущили в колі
до бездонної балії
кукурудзи золоте гроно
при святому цьому занятті
не відвідувала мене ніколи внутрішня роздвоєність
рай я бачу через великі поля кукурудзи
при святому цьому занятті
було нас просто
чотири жінки
та в чоловічому одязі
наймолодша дівчина
зі підрізаним коротким волоссям
у зеленій блузі марки douglas
– то я
не один легко розпізнав би хто є хто
але за мною крім мене
до села Завєрушка
мало хто вже потрапить
у ті краї до яких я дістався
з тим  потрібно погодитись
так як з тим що дме вітер
і йде зима за годинником
отже про мене ввічливо прошу
повільно забувати
Джерело

Dobrze
topię się dalej i wynurzam
i wynurzony znów się topię
w głębokiej wsi Zawieruszka
łuskaliśmy w koło
do bezdennej balii
kukurydzy złote grono
przy świętym tym zajęciu
nie nawiedzało mnie nigdy wewnętrzne rozdarcie
raj widzę poprzez wielkie pola kukurydzy
przy świętym tym zajęciu
były nas po prostu
– cztery kobiety
ta w męskim przebraniu
panna najmłodsza
o ściętych krótko włosach
w zielonej bluzie marki douglas
– to ja
niejeden mnie łatwo rozpoznałby
ale do wsi Zawieruszka
kto tu trafi
mało kto już trafi
w strony te do których przybieżałem
z tym się trzeba pogodzić
tak jak z tym że wieje wiatr
i idzie zima od zegara
o mnie więc proszę uprzejmie
powoli zapominać

Довго мені тієї темної ночі
не хотіло в голові згаснути
працьовите сонце
І не мав я дуже веселих думок
Так  хіба продивляється
астрал у  відхлані
а сходячи нижче
стебло зелені над урвищем

Długo mi tej ciemnej nocy
nie chciało w głowie zgasnąć
słońce pracowite
I nie byłem najweselszych myśli
Tak się przeglada chyba
astral w otchłani
a schodząc niżej
źdźbło zieleni nad urwiskiem

замовкли хори і сольні голоси 
сурми обидва тромбони і
мисливські роги
вічні дзвони і без відповіді
на верстах як же тихо було
після заметілі
нескінченно зворушена
усохла мені слина в горлі
я забув все
провал у пам’яті тепло як пелерину
накинув мені на плечі
я забув власне ім’я
прізвище і прізвисько
я забув все
Джерело: Taki wieczór choć rano/ Edward Stachura, Wydawnictwo: Spółdzielnia Wydawnicza ANAGRAM, Wybór poezji Steda dokonany przez Jerzego Koperskiego i Janusza Żernickiego. 1993, ISBN8320329620, s. 166.

umilkły chóry i głosy solowe 
trąby oboje puzony i rogi drapieżne
dzwony wieczne i bez odpowiedzi
na wiorstach jakże cicho było
po zamieci
nieśmiertelnie wzruszona
zaschła mi slina w gardle
zapomniałem wszystko
zanik pamięci ciepło jak peleryna
narzucił mi się na ramiona
zapomniałem własne imię
nazwisko i przezwisko
zapomniałem wszystko

Меса язичника

Introit 
(пісня на вхід)
Ходи людино щось тобі скажу
Ходіть всі народи
Кольорові білі чорні
Ходіть особливо ви люди
Через відкриті навстіж ворота
Для всіх вистачить місця
Під великим дахом неба
Влаштовуйтесь на дорогах
На лугах на просторах
На полях, оболоні та вигонах
У світлі сонця у тіні хмар
Сідайте на низині
Сідайте на височині
Сідайте на плоскогір’ї
У світлі  сонця у тіні хмар
Для всіх вистачить місця
Під великим дахом неба
На землі яку я і ти також
Перетворили на море сліз

 Сonfiteor
Босі на вулицях світу
Голі на вулицях світу
Голодні на вулицях світу
Моя, моя провина
Моя провина
дуже
велика провина!
Жах і не видно кінця жаху
Злочин і не видно кінця злочину
Війна і не видно кінця війни
Моя, моя провина
Моя провина
дуже
велика провина!
Загублені в джунглях міста
моя вина
Жахлива байдужість обіймів
моя вина
Без ніжності без кохання
моя вина
Без совісті і без здригання
моя вина
Без пардону серед бетону
моя вина
На камінні росте каміння
моя вина
Манна манна наркоманна
моя вина
Куди ти йдеш навпомацки
моя вина
І не чути кінця плачу
моя вина
Одні тихо благають
моя вина
Другі вмивають руки
моя вина
Все більше навколо людей
моя вина
З людиною щораз  складніше
Моя, моя провина
Моя провина
дуже
велика провина!

Людина людині вовком
Людина людині вовком
Людина людині шибеницею
Але ти не дайся пригнобленню
Але ти не дайся накинути на себе петлю
Людина людині шпагою
Людина людині зрадою
Але ти не дай  убити
Але ти не дай  зрадити
Людина людині пумою
Людина людині чумою
Але ти не дайся пумі
Але ти не дайся чумі
Людина людині ломом
Людина людині громом
Але ти не дайся оглушенню
Але ти не дайся розбиттю
Людина людині вовком
Але ти не дайся озвірінню
Людина людині ближнім
З ближнім  можеш загоїти близни.

Gloria
Хвала найперш кому
Кому слава на висотах
Хвала найперш тобі
Трава,  прихильна кожному
Країно вниз від Едему
Слава! Слава!
Хвала тобі, сонце
Кабане самотній
Що  встаєш вранці з нічних трясовин
І біжиш вгору,  підіймаєшся в небо
І чорні хмари білим іклом пробиваєш
І то все безкровно – браво, браво
І то все золотаво і нікому не болить
Gloria! Gloria! In excelsis soli!

З сонцем, прославленим тепер, мчимо разом
На нім, на кабанові, галопуймо далі
Хвала тобі, вітре
Вічний ти молодику
Сирото світу, улюбленцю долі
Рятуй від поганого  і кукіль-трави у збіжжі
М’яко колиши цих, що є на морі
Gloria! Gloria! In excelsis eoli!

З вітром, прославленим тепер, мчимо спільно
На нім, на конику, галопуймо полем

Хвала вам співочі пташки
Хвала вам, риби, що плескаються
Хвала вам зайці на лузі
Закохані в сонечко

Хвала вам: зими весни літа і осіні
Хвала тому що без гніву йде
Через сніги дощі сяйва та тіні
У грудях під сорочкою – все його майно!
Gloria! Gloria! Gloria!

 Префація

Гідним і справедливим
слушним і збавенним є
Сміятися голосно
Плакати тихо
Дощ перестає сади квітнуть
і того потрібно триматися

гідним і справедливим
слушним і збавенним є
Йти і падати
з полеглих вставати
Перейшла війна
Виростає трава
і того потрібно триматися

гідним і справедливим
слушним і збавенним є
Стежити за зірками
Грати на скрипці
Астрономія
І музика
і того потрібно триматися

гідним і справедливим
слушним і збавенним є
бути уважним
повним захвату
багатства ваші
свист птахів
і того потрібно триматися

гідним і справедливим
слушним і збавенним є
щоб людина
в житті цьому
справедливою була
і гідною

щоб людина
була людиною
летить листя
шумить в лісі
вітер з хмари
косу плете
і того потрібно триматися

Як
як білі хмари, що сунуть по нічному небу над
лісом
як на шиї мандрівника хустка, яку тріпає вітер
як витягнуті там вище зоряні
плечі ваші
а тут є наші, а тут є наші, а тут є наші

як сухе ридання в цю дощову ніч

як винний чи невинний – докір сумління
що живе коли померло стільки стільки стільки

як сухе ридання в цю дощову ніч

як зализувати рани, влучно завдіяні
як зліплювати серце що розсипалось в порох

як сухе ридання в цю дощову ніч

пудовий камінь, пудовий камінь
я на нім стану, він на мені стане
він на мені стане, я з-під нього встану

як сухе ридання в цю дощову ніч
як золота куля над водами
як світанок під спухлими віками
як зорі милі чарівні галявини
як сонця груди
як горб свій нести
як до вас сестри-туманності
той обманливий спів

як бігти до кінця, потім ти відпочинеш
потім ти відпочинеш

Sanctus

Святий святий святий – блиск, що коле очі
Свята свята свята – земля що нас носить
Святий пил на дорозі
Свята палиця при нозі
Святі краплі поту
Святе мандрування
Святе каміння в полі
Присядь на нім, пане
Святий вогник роси
Свята свята свята – земля що нас носить
Святий хліб – хліба ламання
Свята сіль – солі вітання
Свята тиша, святий спів
Спекотне биття правих сердець
Стовпи очей, що задивилися
Кліпання здивованих повік
Святий рух і маленькі стопи
Свята свята свята – земля що нас носить
Сонце і густонаселений небесний звіринець
Овен, Лев, Скорпіон і сферичні Риби
Чумацький Шлях, магелланова Хмара
Метеори, Передранішня Зірка
Сатурн і Сатурну див вінок
Три перстені і місяців дев’ять
Нептун Плутон уран Марс Меркурій Юпітер
Свята свята свята – Земле що нас ти носиш

Так

Тут і там, і там і там, і тут
Там і тут, і тут, і тут, і там
Там і ще там, і ще тут
Тут і ще тут, і ще там
Тут і ще там
Там і ще тут
Тут і ще, ще, ще он там
Дива всесвіту нічний порядок
Невимовний букет зірок
Кожна із зірок самотня
Кожна із зірок самотня
Всі разом же:
Сад, що висить, променистий парк!
Кожен з нас самотній
Кожен з нас самотній
Чому ж, чому ж тоді
– ми, зоряні діти –
У прекрасне сузір’я, найпрекрасніше зі всіх
Ми не з`єднаємо сердець?

Причастя

І якщо то спонтанна річ
І якщо то очевидна річ
І якщо то природня річ

Візьми

Те що тут дається
В ім’я сонця
І гінця його:
Свистячого жайворонка, амінь

Подяка

Велика тобі дяка, джерельце на вершині
за твої пісні
Велика тобі дяка, швидкий потоку
за твої пісні
Велика тобі дяка, з гір стрибаюча
за твої пісні
Велика тобі дяка, польова пастушко
за твої пісні
Велика тобі дяка, гомонлива річко
за твої пісні
Велика тобі дяка, морський гребеню
за твої пісні
Велика тобі дяка, листе наземний
за твої пісні
Велика тобі дяка, листе на деревах
за твої пісні
Велика тобі дяка, шуме у кроні
за твої пісні
Велика тобі дяка, строкатий півничку
за твої пісні
Велика тобі дяка, жабко кумочко
за твої пісні
Велика тобі дяка, цвіркун, що сюрчить
Велика тобі дяка, розкотистий гріме
за твої пісні
Велика тобі дяка, дощу що стукотить
за твої пісні
Велика тобі дяка, свистячий вітре
за твої пісні
Велика тобі дяка, вогню пломенистий
за твої пісні
Велика вам дяка, хори небесні
за ваші Великі пісні

Велика тобі дяка, тише правічна
за твої пісні

Itе missa est 

(пісня на вихід)

Йди, людино, йди розкажи
Йдіть всі народи
Кольорові, білі, чорні
Йдіть особливо ви, люди
Через відкриті навстіж ворота
Для всіх вистачить місця
Під великим дахом неба
Розійдіться по дорогах
По лугах, на просторах
По полях, оболонях і вигонах
У блиску сонця в тіні хмар
Розійдіться по низині
Розійдіться по височині
Розійдіться по плоскогір’ю
У блиску сонця в тіні хмар
Для всіх вистачить місця
Під великим дахом неба
На землі, якої я і ти
Не перетворимо на багно крові

MISSA PAGANA 

Introit 

(pieśń na wejście)

Chodź, człowieku, coś ci powiem
Chodźcie wszystkie stany
Kolorowi, biali, czarni
Chodźcie, zwłaszcza wy, ludkowie
Przez na oścież bramy
Dla wszystkich starczy miejsca
Pod wielkim dachem nieba
Rozsiądźcie się na drogach
Na łąkach, na rozłogach
Na polach, błoniach i wygonach
W blasku słońca w cieniu chmur
Rozsiądźcie się na niżu
Rozsiądźcie się na wyżu
Rozsiądźcie się na płaskowyżu
W blasku słońca w cieniu chmur
Dla wszystkich starczy miejsca
Pod wielkim dachem nieba
Na ziemi, którą ja i ty też
Zamieniliśmy w morze łez

Confiteor

Bosi na ulicach świata
Nadzy na ulicach świata
Głodni na ulicach świata
Moja wina
Moja wina
Moja bardzo
wielka wina!
Zgroza i nie widać końca zgrozy
Zbrodnia i nie widać końca zbrodni
Wojna i nie widać końca wojny
Moja wina
Moja wina
Moja bardzo
wielka wina!
Zagubieni w dżungli miasta – moja wina
Obojętność objęć straszna – moja wina
Bez miłości bez czułości – moja wina
Bez sumienia i bez drżenia – moja wina
Bez pardonu wśród betonu – moja wina
Na kamieniu rośnie kamień – moja wina
Manna manna narkomanna – moja wina
Dokąd idziesz po omacku – moja wina
I nie słychać końca płaczu – moja wina
Jedni cicho upadają – moja wina
Drudzy ręce umywają – moja wina
Coraz więcej wkoło ludzi – moja wina
O człowieka coraz trudniej – moja wina
– moja wina
– moja bardzo wielka wina!

Człowiek człowiekowi

Człowiek człowiekowi wilkiem
Człowiek człowiekowi strykiem
Lecz ty się nie daj zgnębić
Lecz ty się nie daj spętlić
Człowiek człowiekowi szpadą
Człowiek człowiekowi zdradą
Lecz ty się nie daj zgładzić
Lecz ty się nie daj zdradzić
Człowiek człowiekowi pumą
Człowiek człowiekowi dżumą
Lecz ty się nie daj pumie
Lecz ty się nie daj dżumie
Człowiek człowiekowi łomem
Człowiek człowiekowi gromem
Lecz ty się nie daj zgłuszyć
Lecz ty się nie daj skruszyć
Człowiek człowiekowi wilkiem
Lecz ty się nie daj zwilczyć
Człowiek człowiekowi bliźnim
Z bliźnim się możesz zabliźnić

Gloria

Chwała najsampierw komu
Komu gloria na wysokościach?
Chwała najsampierw tobie
Trawo przychylna każdemu
Kraino na dół od Edenu
Gloria! Gloria!
Chwała teraz tobie, słońce
Odyńcu ty samotny
Co wstajesz rano z trzęsawisk nocnych
I w górę bieżysz, w niebo sam się wzbijasz
I chmury czarne białym kłem przebijasz
I to wszystko bezkrwawo – brawo, brawo
I to wszystko złociście i nikogo nie boli
Gloria! Gloria! Gloria in excelsis soli!
Z słońcem pochwalonym teraz pędźmy razem
Na nim, na odyńcu, galopujmy dalej
Chwała teraz tobie, wietrze
Wieczny ty młodziku
Sieroto świata, ulubieńcze losu
Od złego ratuj i kąkoli w zbożu
Łagodnie kołysz tych co są na morzu
Gloria! Gloria! Gloria in excelsis soli!
Z wiatrem pochwalonym teraz pędźmy społem
Na nim, na koniku galopujmy polem
Chwała wam ptaszki śpiewające
Chwała wam ryby pluskające
Chwała wam zające na łące
Zakochane w biedronce
Chwała wam zimy wiosny lata i jesienie
Chwała temu co bez gniewu idzie
Poprzez śniegi deszcze blaski oraz cienie
W piersi pod koszulą – całe jego mienie
Gloria! Gloria! Gloria!

Prefacja

Zaprawdę godnym i sprawiedliwym
Słusznym i zbawiennym jest
Śmiać się głośno
Płakać cicho
Deszcz ustaje sady kwitną
I tego trzymać się trzeba
Zaprawdę godnym i sprawiedliwym
Słusznym i zbawiennym jest
Iść i padać
Z-padłych-wstawać
Przeszła wojna
Wstaje trawa
I tego trzymać się trzeba
Zaprawdę godnym i sprawiedliwym
Słusznym i zbawiennym jest
Śledzić gwiazdy
Grać na skrzypcach
Astronomia
I muzyka
I tego trzymać się trzeba
Zaprawdę godnym i sprawiedliwym
Słusznym i zbawiennym jest
Być uważnym
Pełnym pasji
Dobra wasza
Gwiżdżą ptaki
I tego trzymać się trzeba
Zaprawdę godnym i sprawiedliwym
Słusznym i zbawiennym jest
Żeby człowiek
W życiu onym
Sprawiedliwym
Był i godnym
Żeby człowiek
Był człowiekiem
Lecą liście
Szumi w lesie
Wiatr z obłoków
Warkocz plecie
I tego trzymać się trzeba

Jak

jak po nocnym niebie sunące białe obłoki nad
lasem
jak na szyi wędrowca apaszka szamotana
wiatrem
jak wyciągnięte tam powyżej gwiaździste
ramiona wasze
a tu są nasze, a tu są nasze, a tu są nasze
jak suchy szloch w tę dżdżystą noc

jak winny li niewinny sumienia wyrzut
że się żyje gdy umarło tylu tylu tylu
jak suchy szloch w tę dżdżystą noc
jak lizać rany celnie zadane
jak lepić serce w proch potrzaskane
jak suchy szloch w tę dżdżystą noc
pudowy kamień, pudowy kamień
ja na nim stanę, on na mnie stanie
on na mnie stanie, spod niego wstanę
jak suchy szloch w tę dżdżystą noc
jak złota kula nad wodami
jak świt pod spuchniętymi powiekami
jak zorze miłe śliczne polany
jak słońca pierś
jak garb swój nieść
jak do was siostry mgławicowe ten
zawodzący śpiew
jak biec do końca, potem odpoczniesz,
potem odpoczniesz
cudne manowce, cudne manowce,
cudne manowce

Sanctus

Święty święty święty – blask kłujący oczy
Święta święta święta – ziemia co nas nosi
Święty kurz na drodze
Święty kij przy nodze
Święte krople potu
Święte wędrowanie
Święty kamień w polu
Przysiądź na nim, panie
Święty płomyk rosy
Święta święta święta – ziemia co nas nosi
Święty chleb – chleba łamanie
Święta sól – solą witanie
Święta cisza, święty śpiew
Znojny łomot prawych serc
Słupy oczu zapatrzonych
Bicie powiek zadziwionych
Święty ruch i drobne stopy
Święta święta święta – ziemia co nas nosi
Słońce i ludny niebieski zwierzyniec
Baran, Lew, Skorpion i Ryby sferyczne
Droga Mleczna, Obłok Magellana
Meteory, Gwiazda Przedporanna
Saturn i Saturna dziwów wieniec
Trzy pierścienie i księżyców dziewięć
Neptun Pluton Uran Mars Merkury Jowisz
Święta święta święta – Ziemio co nas nosisz

Tak

Tu i tam, i tam i tam, i tu
Tam i tu, i tu, i tu, i tam
Tam i jeszcze tam, i jeszcze tu
Tu i jeszcze tu, i jeszcze tam
Tu i jeszcze tam
Tam i jeszcze tu
Tu i jeszcze, jeszcze, jeszcze tam
Cudu wszechświata nocny ład
Niewysłowiony bukiet gwiazd
Każda z gwiazd samotna
Każda z gwiazd samotna
Wszystkie razem zaś:
Wiszący ogród, promienny park!
Każdy z nas samotny
Każdy z nas samotny
Czemuż, czemuż więc
– my, gwiezdne dzieci –
W gwiazdozbiór piękny, przepiękny wręcz
Nie skupimy serc?

Komunia

I jeżeli spontaniczna to rzecz
I jeżeli oczywista to rzecz
I jeżeli naturalna to rzecz

Weź

To co się tu daje
W imię słońca
I jego gońca:
Skowronka gwiżdżącego, amen

Dziękczynienie

Wielkie ci dzięki, szczytne źródełko,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, bystry potoku,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, z gór kaskaderko,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, polna pasterko,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, rzeko rzeczona,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, morski grzebieniu,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, liściu naziemny,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, liściu nadrzewny,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, szumie koronny,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, pstry koguciku,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, żabko kumoszko,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, świerszczu świerszczący,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, gromie dudniący,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, deszczu bębniący,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, wietrze świszczący,
za twoje piosenki
Wielkie ci dzięki, ogniu strzelisty,
za twoje piosenki
Wielkie wam dzięki, chóry naniebne,
za wasze piosenki

Wielkie ci dzięki, ciszo wieczysta,
za twoje piosenki

Ite missa est 

(pieśń na wyjście)

Idź, człowieku, idź rozpowiedz
Idźcie wszystkie stany
Kolorowi, biali, czarni
Idźcie, zwłaszcza wy, ludkowie
Przez na oścież bramy
Dla wszystkich starczy miejsca
Pod wielkim dachem nieba
Rozejdźcie się po drogach
Po łąkach, na rozłogach
Po polach, błoniach i wygonach
W blasku słońca w cieniu chmur
Rozejdźcie się po niżu
Rozejdźcie się po wyżu
Rozejdźcie się po płaskowyżu
W blasku słońca w cieniu chmur
Dla wszystkich starczy miejsca
Pod wielkim dachem nieba
Na ziemi, której ja i ty
Nie zamienimy w bagno krwi
Джерело

***
Блогословлятиму дуже  цей день
Коли народжуся заново
Навіть коли то буде  день моєї смерті
Може однак я народжуся раніше.
За мною не ходитиме моя тінь
Коли  я народжуся заново
Страшна і обвуглена, чорна моя тінь;
Дерево блискавкою вражене в лісі.
Спатиму вночі а не спатиму вдень
Коли заново я народжуся
Ясний, без демонів буде мій сон
Але наяву не з’їсть мене цвіль.
Я піду без вороття ген далеко
Коли заново я народжуся
До кохання буду глухий як пень
У садах обриватиму черешні.
Джерело

***
Błogo bardzo sławił będę ten dzień,
Kiedy na nowo się narodzę,
Nawet gdy to będzie śmierci mej dzień.
Może jednak narodzę się wcześniej.

Błogo bardzo sławił będę ten dzień,
Kiedy na nowo się narodzę,
Straszny i zwęglony, czarny mój cień:
Drzewo gromem rażone w lesie.

Błogo bardzo sławił będę ten dzień,
Kiedy na nowo się narodzę,
Jasny, bez demonów będzie mój sen,
Zaś na jawie nie zjedzą mnie pleśnie.

Błogo bardzo sławił będę ten dzień,
Kiedy na nowo się narodzę;
Wszędzie na miłość głuchy jak pień,
Będę w sadach obrywał czereśnie.

 Вся яскравість 

Отже, я бачив за вікном всю яскравість
але постійно не міг визначити цього почуття
яке відчував від того, що бачу це все:
усю яскравість.
Не смуток, не безнадійність, не страх
не жах, не байдужість і не радість
не надія, не спокій і не захват
не піднесення, але що?
Що розливалося в мені, яке почуття
що я дожив до цієї хвилини, щоб дійти до того
місця, щоби побачити всю яскравість?
Джерело

***
Więc widziałem za oknem całą jaskrawość,
ale ciągle nie mogłem określić tego uczucia,
jakie odczuwałem, że widzę to wszystko:
całą jaskrawość.
Nie smutek, nie beznadzieja, nie strach,
nie przerażenie, nie obojętność i nie radość,
nie nadzieja, nie spokój i nie zachwyt,
nie uniesienie, ale co?
Co rozlewało się po mnie, jakie uczucie,
że dożyłem tej chwili, żeby dojść do tego
miejsca, żeby zobaczyć całą jaskrawość?

+++
Запах воску
був властивий лише моїй дружині
та трояндовому дощу
який мені пообіцяли янголи
із пальцями стрункими,
мов шиї декотрих оленів
що зарізані
у відповідній порі царства
або місяця
Джерело

+++
Zapach wosku
miała tylko moja żona
i deszcz różany
który mi obiecali aniołowie
o palcach smukłych
jak szyje niektórych jeleni
zarzynanych
w odpowiedniej porze królestwa
albo księżyca

+++
а все ж…

Небо однак то криниця
стільки цямрин
скільки смутку і зірок
Але найсумніше тоді
коли скальпель місяця
розтинає хмару
як живіт дельфіна
Джерело

+++
a jednak…

Niebo to jednak studnia
a więc tyle cembrowin
ile smutku i gwiazd
Lecz najsmutniej jest wtedy
kiedy skalpel księżyca
otwiera obłok
jak brzuch delfina

Куди ти йдеш? До сонця!

Уночі ніч і в людях чорна ніч
Сяйво не бачить куди нанести удар
Я тут
Я кличу тебе
Я тут
Протни мене
Ясний золотавий променю
Не лякай мене немовби ти не повинен зійти
Я ж знаю що ти тут одразу під горизонтом
У дзеркалі неба
Видно тебе
У трепеті землі
Чути тебе
Ясний золотавий променю
Благаю не продовжуй більше ночі
Оскільки світанку час йти до Сонця
З блиском в очах
йтиму
Навпростець до тебе
я бігтиму
Ясний золотий променю
Джерело

W nocy noc i w ludziach czarna noc

Blask nie widzi gdzie ma zadać cios
Jestem tutaj
Wołam cię
Jestem tutaj
Przeszyj mnie
Promieniu świetlisty złocisty
Nie strasz mnie jak gdybyś nie miał wzejść
Wiem żeś tuż pod horyzontem jest
W lustrze nieba
widać cię
W ziemi drżeniu
Słychać cię
Promieniu świetlisty złocisty
Nocy proszę nie przeciągaj już
Skoro świt do Słońca pora pójść
Z błyskiem w oku
będę szedł
Wprost na ciebie
będę biegł
Promieniu świetlisty złocisty

Я волоцюга

що пізно вночі
викрадає зірки
і роздає бідним
я волоцюга
без шапки
з довгим волоссям
у якому ніч бавиться із зірками
стара тикова куртка на плечах
і штани, витерті ззаду
Добрі духи – в моїх кишенях
ну і місяць
найбільший злотий
Отже я свищу, я свищу багатим
і разом зі мною вітер їм свистить
Бо то адже місяць мені скинув
місячний злотий –
з високої тополі
Я ж лишень
кишеню підставив.
Джерело

Włóczęga jestem

co późną nocą
gwiazdy wykrada
i rozdaje ubogim
włóczęga jestem
bez czapki
z długimi włosami
w których noc się bawi z gwiazdami
stary drelich mam na plecach
i spodnie wytarte na tyłku
Dobre duchy – w mych kieszeniach
no i księżyc
największa złotówka
Więc gwiżdżę, gwiżdżę na bogatych
i razem ze mną wiatr gwiżdże na nich
Bo to przecież xiężyc mi strącił
xiężycową złotówkę –
z wysokiej topoli
Ja żem tylko
kieszeń nadstawił.

Скандинавія 

Долоні Норманів омузичнює Сибеліус
На другій арфі
молоко свого волосся
розпускає заметіль
Льодові пластівці хризантем
на язиках собак присипляють сади
Тут немає Гангу
але є північні олені
з рогами, візерунчастими мов фьорди
або примха Йоанни
Йоанна остання арфа
Йоанно заплач наді мною
Джерело

Dłonie Normanów umuzycznia Sibelius

Na drugiej harfie
mleko swych wlosów
rozpuszcza śnieżyca
Lodowe płatki chryzantem
na ozorach psów usypiają w ogrody
Tu nie ma Gangesu
lecz są renifery
o rogach wzorzystych jak fiordy
albo kaprys Joanny
Joanna harfa ostatnia
Joanno zapłacz nade mną

Архітектура

То яка стрункість тепер
коли початий
зі стародавнього неспокою дерева
як церква або дзвін
о гілко, виступаюча над куполом

немовби вже втратив надію
на оливкову гілку
то який смуток тепер

адже ти міг дерево розпочинати
від гнізда так я думаю
щоб і сором`язливість і підборіддя
укритти високо в цьому стилі
Джерело

+++
To jaka smukłość teraz
któryś poczęty jest
przez starożytny niepokój drzewa
jak cerkiew albo dzwon

o gałąź wystającą nad kopułą
jak gdyby już utrata nadziei
o gałęzi oliwnej
to jaka smutność teraz
a przecież mogłeś drzewo rozpoczynać
od gniazda tak sądzę
żeby i nieśmiałość i podbródek
ukryć wysoko w tym stylu

вигнанець

Ось виганяю демона.
Ось виганяю янгола.
Виганяю з серця їх обох
їх обох, що часто є одним.
Отож доведеться  жити самому
Із власними іржавими крилами
І я вигнав демона.
І я вигнав янгола.
А в серце моє вступив вітер
І там він замешкав, і шумить.
А домом моїм став ліс
Над лісом б’ють блискавки.
Важко жити без демона.
Важко жити без янгола.
Божий вигнанець то моя доля
Але не я її собі обрав;
То вона її мені обрала:
Дівчина, яку я обожнював.
Джерело

Banita

Oto wypędzam szatana.
Oto wypędzam anioła.
Wypędzam z serca obu ich,
Ich obu, co często są jednym.
Niech przyjdzie mi samemu żyć
O skrzydłach własnych i rdzewnych.

I wypędziłem szatana.
I wypędziłem anioła.
A w serce moje wstąpił wiatr
I tam on zamieszkał i szumi.
A domem moim stał się las,
Nad lasem biją pioruny.

Ciężko jest żyć bez szatana.
Ciężko jest żyć bez anioła.
Banita boski to mój los,
Lecz nie ja go sobie wybrałem;
To ona mi wybrała go:
Dziewczyna, którą ubóstwiałem.

пісня, яку неможливо перестати співати

Ми були сонцем!
Тінню ми є!
Сонцем ми будемо!
Дітьми своїх дітей!
Пісня, яку неможливо перестати співати
Пісня, яку неможливо перестати співати
Знову ж без кінця,
Da capo senza fine.
Чиста історія,
Fabula rasa.
Джерело

PIOSENKA, KTÓREJ NIE DA SIĘ PRZESTAĆ ŚPIEWAĆ

Słońcem byliśmy!
Cieniem jesteśmy!
Słońcem będziemy!
Dziećmi swych dzieci!
Piosenka, której nie da się przestać śpiewać,
Piosenka, której nie da się przestać śpiewać!
Da capo senza fine,
Da capo senza fine.
Fabula rasa,
Fabula rasa.

Пісня над піснями
Як це вимовити
як це висловити
гордо і бідно
я йшов вперед
гордо і бідно
у пеклі і небі
я йшов вперед
Пісеньки ніби пух ніби пух
то вверх то додолу
то вгору знову
а згори додолу
а віднизу додолу
і знову до гір
до гір до хмар до хмар
і раптом в могилу
і з могили в могилу
як не цей дух
Як це вимовити
як це висловити
гордо і бідно
я йшов вперед
гордо і бідно
у пеклі і небі
я йшов вперед
мені не снилось, що
щось зміниться
що станеться
та справжня річ
і сталося
засліпило мене
і змело мене
і немає мене
чудова річ
найвища пісня
як це вимовити
як це висловити
гордо і бідно
я йшов вперед
гордо і бідно
у пеклі і небі
я йшов вперед
ох примаро ти
реальна ти
по всі дні
фактична ти
по всі дні
справжня ти
о живе ти
о прекрасне ти
о вічне ти
та-це-ти
Джерело

Piosenka nad piosenkami

Jak to powiedzieć
jak to powiedzieć
dumnie i biednie
szedłem przed siebie
dumnie i biednie
w piekle i niebie
szedłem przed siebie
jak puch jak puch
to wzwyż to w dół
to w górę znów
a z góry w dół
a z dołu w dół
i znów do gór
do gór do chmur do chmur
i raptem w grób
i z grobu w grób
jak nie ten duch
jak to powiedzieć
jak to powiedzieć
dumnie i biednie
szedłem przed siebie
dumnie i biednie
w piekle i w niebie
szedłem przed siebie
nie śniłem że
coś zmieni się
że stanie się
ta istna rzecz
i stało się
olśniło mnie
i zmiotło mnie
i nie ma mnie
cudowna rzecz
najwyższa pieśń
jak to powiedzieć
jak to powiedzieć
dumnie i biednie
szedłem przed siebie
dumnie i biednie
w piekle i w niebie
szedłem przed siebie
ech zjawo ty
realna ty
po wszystkie dni
faktyczna ty
po wszystkie dni
prawdziwa ty
o żywe ty
o piękne ty
o wieczne ty
ta-oto-ty

Tango triste

То було, немов сонячне затемнення в серці
Раптово припинила  бачити мене.
То було, немов землетрус у Перу
Раптово припинила   чути мене.
То було так, наче об морський маяк
Розбивається мандрівний птах.
У найглибшу темряву скинуло мене
Скинуло мене найбільше світло.
Танго – скорботний спів мов по сарані.
Танго – то сумна думка, яка танцює.
З гирею клятої пам’яті на нозі
З ножем, що в спині аж до рукояті
З божевіллям, якому в очах не вистачає місця.
Нехай  затемнення  буде завжди
Не вийде вже сонце для мене.
Нехай  землетрус буде всюди
Ніхто на землі не чутиме про мене
Нехай буде так, бо не живу зовсім
Бо духом птаха став птах.
У найглибшій ночі я танцюю
Я танцюю до чорного дня.
Танго – скорботний спів мов по сарані.
Танго – то сумна думка, яка танцює.
З гирею клятої пам’яті на нозі
З ножем, що в спині аж до рукояті
З божевіллям, якому в очах не вистачає місця.
Джерело

Tango triste
To było tak, jak zaćmienie słońca w sercu,
Przestała naraz widzieć mnie.
To było tak, jak trzęsienie ziemi w Peru,
Przestała naraz słyszeć mnie.
To było tak, jak o latarnię morską,
Rozbija się wędrowny ptak.
W najgłębszą ciemność strącił mnie,
Strącił mnie największy blask.
Tango – żałobny śpiew jak po szarańczy.
Tang – to smutna myśl, którą się tańczy.
Z kulą u nogi przeklętej pamięci,
Z nożem, co w plecach aż do rękojeści,
Z obłędem, co w oczach się nie mieści.
Niech będzie tak, że zaćmienie zawsze będzie,
Nie wyjdzie słońce dla mnie już.
Niech będzie tak, że trzęsienie ziemi wszędzie,
Zaginął wszędzie po mnie słuch.
Niech będzie tak, bo ja nie żyję wcale,
Bo duchem ptaka stał się ptak.
W najgłębszej nocy tańczę,
Tańczę do czarnego dnia.
Tango – żałobny śpiew jak po szarańczy.
Tang – to smutna myśl, którą się tańczy.
Z kulą u nogi przeklętej pamięci,
Z nożem, co w plecach aż do rękojeści,
Z obłędem, co w oczach się nie mieści.

З ним ти будеш щасливіша 

Зрозумій те, що скажу
Спробуй це зрозуміти добре
Як найкращі побажання в день народження
Або новорічні побажання, можливо, ще кращі
сказані опівночі
Щирим тремтячим голосом
З ним ти будеш щасливішою
Набагато щасливішою будеш з ним.
Я, що ж –
Волоцюга, неспокійний дух
Зі мною можна тільки
Піти на вересову пустку
І забути все
Яка епоха, який вік
Який рік, який місяць, який день
І яка година
Закінчується
А яка починається
Не думай, що не кохаю
Або що кохаю лише трошечки
Як тебе кохаю, не скажу, бо не висловлю –
Так сильно, може ще міцніше
І саме тому прощавай
Зрозумій добре, прощавай, прощавай
З ним ти будеш щасливішою
Набагато щасливішою будеш з ним.
Я, що ж –
Волоцюга, неспокійний дух
Зі мною можна тільки
Піти на вересову пустку
І забути все
Яка епоха, який вік
Який рік, який місяць, який день
І яка година
Закінчується
А яка починається
Зі мною можна тільки
тихо зникнути вдалині
Джерело

Zrozum to, co powiem 
Spróbuj to zrozumieć dobrze
Jak życzenia najlepsze te urodzinowe
albo noworoczne jeszcze lepsze może
O północy, gdy składane
Drżącym głosem, niekłamane
Z nim będziesz szczęśliwsza
Dużo szczęśliwsza będziesz z nim
Ja cóż – włóczęga, niespokojny duch
Ze mną można tylko
Pójść na wrzosowisko
I zapomnieć wszystko
Jaka epoka, jaki wiek
Jaki rok, jaki miesiąc, jaki dzień
I jaka godzina
Kończy się
A jaka zaczyna
Nie myśl, że nie kocham
Lub, że tylko trochę
Jak cię kocham, nie powiem, no bo nie wypowiem
Tak ogromnie bardzo jeszcze więcej może
I dlatego właśnie żegnaj
Zrozum dobrze żegnaj
Z nim będziesz szczęśliwsza
Dużo szczęśliwsza będziesz z nim
Ja cóż – włóczęga, niespokojny duch
Ze mną można tylko
Pójść na wrzosowisko
I zapomnieć wszystko
Jaka epoka, jaki wiek
Jaki rok, jaki miesiąc, jaki dzień
I jaka godzina
Kończy się
A jaka zaczyna
Ze mną można tylko
W dali zniknąć cicho

+++
Не склюють нас ворони
ні ворони, ані ніщо!
Не розтерзають на витвори мистецтва
Поезії скажені ікла!
Рухайся, Бруно, ми йдемо на пиво;
Неодмінно бракує там нас!
Від стояння на місці вже не один загинув
Не одна вже загинула квітка!
Не обдурять нас гроші
ні слави порожній звук!
Ми переслідуємо іншу постать:
Реальної примари шлейф!
Рухайся, Бруно, ми йдемо на пиво;
Неодмінно бракує там нас!
Від стояння на місці вже не один загинув
Не одна вже загинула квітка!
Ми не подохнемо так швидко
Як собі мріє смерть!
Земля для нас занадто мілка
Пурхнемо в гори десь!
Рухайся, Бруно, ми йдемо на пиво;
Неодмінно бракує там нас!
Від стояння на місці вже не один загинув
Не одна вже загинула квітка!
Джерело

+++
Nie rozdziobią nas kruki
ni wrony, ani nic!
Nie rozszarpią na sztuki
Poezji wściekłe kły!
Ruszaj się, Bruno, idziemy na piwo;
Niechybnie brakuje tam nas!
Od stania w miejscu niejeden już zginął,
Niejeden zginął już kwiat!
Nie omami nas forsa
ni sławy pusty dźwięk!
Inną ścigamy postać:
Realnej zjawy tren!
Ruszaj się, Bruno, idziemy na piwo;
Niechybnie brakuje tam nas!
Od stania w miejscu niejeden już zginął,
Niejeden zginął już kwiat!
Nie zdechniemy tak szybko,
Jak sobie roi śmierć!
Ziemia dla nas za płytka,
Fruniemy w góry gdzieś!
Ruszaj się, Bruno, idziemy na piwo;
Niechybnie brakuje tam nas!
Od stania w miejscu niejeden już zginął,
Niejeden zginął już kwiat!

Час тече та вбиває рани 

Послухай, покинутий нею
Невідомий мій приятелю:
У розпачі
Не виходь на балкон, не виходь
До бруківки згори не ступай, не приходь
На смугу тіней не вбігай
Зачекай, трохи зачекай!
Зачекай, покинута ним
Невідома мені приятелько:
У розпачі
Не виходь на балкон, не виходь
До бруківки згори не ступай, не приходь
На смугу тіней не вбігай
Зачекай, трохи зачекай!
Я присягаю вам, що час тече!
Що час тече та знищує рани!
Присягаю вам, я присягаю вам
Присягаю вам, що час тече!
Що знищує рани – я присягаю вам!
Тільки дайте йому час
Дайте часові час.
(Дозвольте котитися чорним хмарам
По вам, крізь вас і між вустами
І ось день приходить, новий день
І хмари вже далеко, далеко за горами!)
Тільки дайте йому час
Дайте часові час
Бо дуже, дуже
Дуже шкода
Було би нас!
Джерело

Posłuchaj, porzucony przez nią, 
Nieznany mój przyjacielu:
W rozpaczy swojej
Nie wychodź na balkon, nie wychodź,
Do bruku z góry nie przychodź, nie przychodź,
Na smugę cienia nie wbiegaj,
Zaczekaj, trochę zaczekaj!
Poczekaj, porzucona przezeń,
Nieznana mi przyjaciółko:
W rozpaczy swojej
Nie wychodź na balkon, nie wychodź,
Do bruku z góry nie przychodź, nie przychodź,
Na smugę cienia nie wbiegaj,
Zaczekaj, trochę zaczekaj!
Przysięgam wam, że płynie czas!
Że płynie czas i zabija rany!
Przysięgam wam, przysięgam wam,
Przysiegam wam, że płynie czas!
Że zabija rany – przysięgam wam!
Tylko dajcie mu czas,
Dajcie czasowi czas.
(Zwólcie czarnym potoczyc się chmurom
Po was, przez was i między ustami,
I oto dzień przychodzi, nowy dzień,
One już daleko, daleko za górami!)
Tylko dajcie mu czas,
Dajcie czasowi czas,
Bo bardzo, bardzo,
Bardzo szkoda
Byłoby nas!

 Долина в довгих тінях 

Коли я прибув до цієї долини
День вже схилявся до заходу.

Сонце стояло переді мною
З іншого боку горизонту
І можна було його лагідний блиск
Нарешті терпіти, не мружачись.

Долина та лежала в довгих тінях
Між синьо-блакитними горами;
Тихо і спокійно –
Тут було давно після війни.

Голова моя обважніла і схилялась додолу
Я був втомлений довгою спекотною дорогою
Мені вже все набридло і в думках
Я бачив врешті блаженну гостину

Та долина лежала в довгих тінях
Між сизо-блакитними горами;
Тихо і спокійно –
Тут було давно після війни.

Довго я думав: додолу я не полетів.
Печалі до себе поки що не маю.
Вже сонце зайшло, а я далі стояв
І саме звідти я почав співати!

Долина смерті лежить в довгих тінях
Між сизо-блакитними горами;
Тихо і спокійно –
Там вже давно після закінчення війни.
Джерело

Dolina w długich cieniach

Kiedy przybyłem do tej doliny,

Dzień miał się już ku zachodowi.

Słońce na mojej stało wysokości
Na widnokręgu tam po drugiej stronie
I można było jego blask łagodny
Nareszcie znosić bez mrużenia powiek.

Dolina zaś leżała w długich cieniach
Między górami sinoniebieskimi;
Cicho i spokojnie –
Tu było dawno po wojnie.

Głowa mi ciążyła ku dołowi,
Byłem zmęczony długą znojną drogą,
Wszystkiego miałem dosyć już i w myślach
Widziałem wreszcie tu gościnę błogą.

Dolina ta leżała w długich cieniach
Między górami sinoniebieskimi;
Cicho i spokojnie –
Tu było dawno po wojnie.

Długo myślałem: w dół nie poleciałem.
Żalu do siebie jak na razie nie mam.
Już słońce zaszło, a ja dalej stałem,
I stamtąd właśnie tu zaszedłem śpiewać!

Dolina śmierci leży w długich cieniach
Między górami sinoniebieskimi;
Cicho i spokojnie –
Tam jest już dawno po wojnie.

Довкола туман 

Як довго судилось мені ще блукати?
Ох, зірко – мандрівний вогнику моїх днів.
Зроби так, щоб закінчилась врешті ця мука.
І приведи мене до чулих дверей!

Але де цей дім і як до нього дістатись?
Де ця станиця і де ті пороги?
Там буде міст на ріці та сад за рікою;
Там порожнеча закінчується, починається світ.

Але де та ріка, де той покинутий міст?
Де той сад білий, де яблуньки?
На фрукти на деревах скидає вітер
Збирає до кошика рукою подібною до квітки.

Десь є ті краї, десь далеко за туманом
Отже я йду, весь час прориваюся далі.
Збираються птахи, рушають в дорогу
Летять вже, летять навпростець, не блукають як я.

Як довго судилось мені ще блукати?
Ох, зірко – мандрівний вогнику моїх днів.
Зроби так, щоб закінчилась врешті ця мука.
І приведи мене до чулих дверей!
Джерело

Dookoła mgła

Jak długo pisana mi jeszcze włóczęga?
Ech, gwiazdo – ogniku ty błędny mych dni.
Spraw, by skończyła się wreszcie ta męka.
I zapędź, do czułych zakulaj mnie drzwi!

Lecz gdzie jest ten dom, jak tam idzie się doń?
Gdzie jest ta stanica, gdzie progi te są?
Tam most jest na rzece, za rzeką jest sad;
Tam próżnia się kończy, zaczyna się świat.

Lecz gdzie rzeka ta, gdzie rzucony jest most?
Gdzie sad ten jest biały, jabłonki gdzie są?
Na drzewach owoce i strąca je wiatr,
Do kosza je zbiera ta ręka jak kwiat.

Te strony gdzieś są, gdzieś daleko za mgłą,
Więc idę i dalej przedzieram się wciąż.
Zbierają się ptaki, ruszają na szlak,
Już lecą, wprost lecą, nie błądzą jak ja.

Jak długa pisana mi jeszcze włóczęga?
Ech, gwiazdo – ogniku ty błędny mych dni.
Spraw, by skończyła się wreszcie ta męka,
I zapędź, do czułych zakulaj mnie drzwi!

Не вистачатиме тобі пса 

Я собі піду геть,
Піду геть далеко,
До Загубинівa.
Зникне вдалечині
чуприна моя попеляста

Але зачекай, пані,
ти дочекаєшся дня..
Не вистачатиме тобі пса!

Я не лащитимуся,
не припадатиму до твоїх рук
А ти мовби скеля.
Не буду скавчати,
Щоб мене ти попестила.

Але зачекай, пані,
ти дочекаєшся дня..
Не вистачатиме тобі пса!

Що отримаю
Риданням і благанням?
Нехай знає, хто ще не знає:
Дівоче серце
Щораз більш твердне.

Але зачекай, пані,
ти дочекаєшся дня..
Не вистачатиме тобі пса!

Я собі піду геть,
Піду далеко,
Може до Патагонїї.
Так, щоби ти була
Дуже задоволена.

Але зачекай, пані,
ти дочекаєшся дня..
Не вистачатиме тобі пса!
Джерело

Zabraknie ci psa

Ja sobie pójdę precz,

Pójdę precz daleko,
Do Zagubinowa.
W oddali zniknie
Głowa moja płowa.

Lecz jeszcze, o, pani,
Doczekasz się dnia…
Zabraknie ci psa!

Nie będę łasił się,
Do rąk twych przypadał,
A ty jak ta skała.
Nie będę skamlał,
Żebyś mnie pogłaskała.

Lecz jeszcze, o, pani,
Doczekasz się dnia…
Zabraknie ci psa!

Co uzyskuje się
Łkaniem i błaganiem?
Niechaj wie, kto nie wie:
Dziewczęce serce
Coraz bardziej twardnieje.

Lecz jeszcze, o, pani,
Doczekasz się dnia…
Zabraknie ci psa!

Ja sobie pójdę precz,
Pójdę precz daleko,
Może Patagonia.
Tak, żebyś była
Bardzo zadowolona.
Lecz jeszcze, o, pani,
Doczekasz się dnia…
Zabraknie ci psa!

Життя то не театр

Ти постійно говориш – життя це театр, оповідаєш;
Маски щораз інші, щораз більш фальшиві ;
Все це забавка, все – цілковита гра
При відкритих чи зачинених дверях.
Це гра!
Я відповідаю тобі: життя то не театр;
Життя то не лише кольоровий маскарад;
Життя ще страшніше і прекрасніше;
Все при нім блідне, блідне навіть сама смерть!
Ти і я – то два театри!
Ти і я!
Ти – ти не зрониш справжньї сльози.
Ти найвище піднімаєш брови.
Навіть коли тобі погано, ти не видаш цього.
Бо ти граєш!
Я – маю вічно відкриту душу.
Я весь побудований з ран.
Але не я каліка, а ти!
Сьогодні бенкет в артистів, ти підеш туди;
Гостей буде багато, невідступний стрілецький ланцюг;
Флірт і алкоголь, можливо танці теж будуть
Відкриті двері потім закриються.
Ну й нехай!
Я загляну туди на хвильку, перш ніж згуститься атмосфера;
Вип’ю дві стопки горілки, потім тихо зберусь;
Вийду на вулицю, змочу лоб біля фонтана;
Вийду на простори, створю пречудовий вірш.
Ти і я – то два театри!
Ти і я!
Ти – ти не зрониш справжньї сльози.
Ти найвище піднімаєш брови.
І незаразливий зовсім твій сміх.
Бо ти граєш!
Я – маю вічно відкриту душу.
Я весь побудований з ран.
Але коли сміюсь, то навколо сміється весь світ!
Джерело

+++
Życie to jest teatr, mówisz ciągle, opowiadasz;
Maski coraz inne, coraz mylne się nakłada;
Wszystko to zabawa, wszystko to jest jedna gra
Przy otwartych i zamkniętych drzwiach.
To jest gra!
Życie to nie teatr, ja ci na to odpowiadam;
Życie to nie tylko kolorowa maskarada;
Życie jest straszniejsze i piękniejsze jeszcze jest;
Wszystko przy nim blednie, blednie nawet sama śmierć!
Ty i ja — teatry to są dwa.
Ty i ja!
Ty — ty prawdziwej nie uronisz łzy.
Ty najwyżej w górę wnosisz brwi.
Nawet kiedy źle ci jest, to nie jest źle.
Bo ty grasz!
Ja — duszę na ramieniu wiecznie mam.
Cały jestem zbudowany z ran.
Lecz kaleką nie ja jestem, tylko ty!
Dzisiaj bankiet u artystów, ty się tam wybierasz;
Gości będzie dużo, niedostępna tyraliera;
Flirt i alkohole, może tańce będą też,
Drzwi otwarte potem zamkną się.
No i cześć!
Wpadnę tam na chwilę, zanim spuchnie atmosfera;
Wódki dwie wypiję, potem cicho się pozbieram;
Wyjdę na ulicę, przy fontannie zmoczę łeb;
Wyjdę na przestworza, przecudowny stworzę wiersz.
Ty i ja — teatry to są dwa.
Ty i ja!
Ty — ty prawdziwej nie uronisz łzy.
Ty najwyżej w górę wnosisz brwi.
I nie zaraźliwy wcale jest twój śmiech.
Bo ty grasz!
Ja — duszę na ramieniu wiecznie mam.
Cały jestem zbudowany z ran.
Lecz gdy śmieję się, to w krąg śmieje się świat!

Сумно 

Шумлять хмари, шумлять дерева
Осінь і осені тихий гомін
Ніби сон пожовкла трава
У передмісті ввечері гуляння
Він з`явиться там!
Танцюватиме, сонце моє
З новою своєю обраницею!
А мене крутитиметься голова!
А в мене в грудях калататиме!
Якби я могла
Якби так могла
Видерти собі серце
І відкинути серце
І бути без серця
Було б мені краще
Набагато краще
Ліпше за все
Хоч я не знаю, я не знаю…
Сумно! Сумно! Сумно!
Шумлять хмари, шумлять дерева
Осінь і в осінньому тихому гомоні
Тіні ламп колишуться в траві
У передмісті гуляння давно закінчене.
Мені все ще в очах
Як він танцював, моє сонце
Дивлячись тільки на неї!
І весь час в голові все мені крутиться!
І весь час задихаюсь, і болить все більше!
Якби я могла
Якби так могла
Видерти собі серце
І бути без нього
Було б мені краще
Багато краще
Ліпше за все!
Хоч я не знаю, я не знаю…
Сумно! Сумно! Сумно!
Джерело

Smutno

Szumią chmury, szumią drzewa,
Jesień i jesieni cicha wrzawa,
Niby sen pożółkła już trawa,
Na przedmieściu dziś wieczorem jest zabawa,
On zjawi się tam!
Będzie tańczyć, słonce moje,
Z nową swą wybraną!
A mnie w głowie będzie się kręciło!
A mnie w piersiach mocno będzie biło!
Gdybym mogła,
Gdybym tak mogła
Wydrzeć sobie serce
I odrzucić serce
I być bez serca,
Byłoby mi lepiej,
Dużo lepiej,
Byłoby najlepiej,
Chociaż nie wiem, nie wiem…
Smutno! Smutno! Smutno!
Szumią chmury, szumią drzewa,
Jesień i w jesiennej cichej wrzawie
Cienie lamp kołyszą się w trawie,
Na przedmieściu jest już dawno po zabawie.Ciągle w oczach mam,
Jak on tańczył, słońce moje,
Patrząc tylko na nią!
I wciąż w głowie wszystko mi się kręci!
I wciąż duszno, boli coraz więcej!
Gdybym mogła,
Gdybym tak mogła
Wydrzeć sobie serce
I być bez serca,
Byłoby mi lepiej,
Dużo lepiej,
Byłoby najlepiej,
Chociaż nie wiem, nie wiem…
Smutno! Smutno! Smutno!

Самотня 
Побувала там
де не був ще ніхто
бачила те
на що інші сліпі
Пізнала враження
не дані вам людям
і хоч я самотня
серце наче сейф
закрила на ключ
то без кінця безперервно весь час
буду бачити відчувати і смакувати життя
так нехитро із дня на день
немовби я не померла разом із моєю любов`ю
Джерело

Sama

bylam tam

gdzie niebyłjeszczenikt
widzialam to!!
na co inni sa ślepi
doświadczyłam wrażeń
niedanych wam ludziom
i choc jestem samotna
serce jak
jaksejf zamkłam na klucz
to wciążi wciąż i wciąż
bede widzieć czuc i smakować zycie
tak poprostu itak z dnia na dzień
jakbym nie umarła wtraz z ma miłościa

Спроба ступити до неба

Прийди до мене явногрішнице
роздиратиму тебе повільно
на всі надії і сподівання
може ти зацвітеш до ранку
чудовою душею соняшника
Джерело

Próba wniebowstąpienia

Przyjdź do mnie jawnogrzesznico
będę cię rozdzierał powoli
na wszystkie nadzieje i zespolenie
może zakwitniesz nad ranem
piękną duszą słonecznika

+++
Тепер от я відчайдушно вільний і наївний
але знаючи це не розрізняю ні радощів ні нещастя
окрім того посмішка, що роздирає серце призначена для
нікого
піна мого кохання для твоїх вуст
незабаром короткі трави, вищерблена сапа
не говорячи вже про повні лопати слів
і т.д.
діставшись кінця ми віднайдемось поблизу Сіріуса
та сама та галактика сама вічність
час тремтить от-от і ось подивись
звершилося
або майже
Джерело

+++
Teraz oto jestem rozpaczliwie wolny i naiwny
lecz wiedząc to o, radości o, nędzo żaden wyróżniający znak
prócz tego rozdzierający serce uśmiech przeznaczony dla nikogo
piana mojej miłości dla twoich ust
wkrótce trawy krótkie wyszczerbiona motyka
nie mówmy już o tym pełne szufle słów itd.
dokonać końca odnajdziemy się u Syriusza
ta sama galaktyka ta sama wieczność
czas drży tuż tuż i oto masz
już się dokonało
lub prawie

Нахиліть спини ваші

Нахиліть спини ваші
узбережжя сонячних черепах
щоб і я пізнав справедливість дотику
і світла ледачий дім
на день пізніший
Роздуті ніздрі півдня
принюхуються однак неспокій
на висоті голосу
садів
і неба
Отож,  я розбив латунні зливки моєї туги
на правильні проміжки
щоб витекли з них
пурпурні ріки вен на розпалені рівнини
Але навіть гармонія
пробуджує сумніви променистих скульпторів
Джерело

Nachylcie plecy wasze

wybrzeża słonecznych żółwi
bym i ja poznał sprawiedliwość dotyku
i światła dom leniwy
na dzień późniejszy
Rozdęte nozdrza południa
węszą jednak niepokój
na wysokości głosu
ogrodów
i nieba
Więc rozszarpałem mosiężne sztaby mej tęsknoty
na prawidłowe odstępy
by wyciekły z nich
purpurowe rzeki żył na rozpalone równiny
Lecz nawet harmonia
wzbudziła wątpliwość promiennych rzeźbiarzy

+++

Люди вмирають
і не щасливі
– Альбер Камю –

Брудний п’яниця
цокає в дзеркало
повною чарчиною.
Стара баба
пересуває чорні намистинки вервиці
Чорні намистинки минають мовби  хвилини, години
Якийсь садівник
стрункі тюльпани
бляшаною лійкою підливає.
Якого з цих людей
смерть хоч трохи віддалить.
Отже
бабка може цокати в дзеркало чарчиною
садівник –  пересувати чорні намистинки
п’яниця  – підливати тюльпани.
Джерело

Motto:
Ludzie umierają
i nie są szczęśliwi
– Albert Camus –

Brudny pijak
stuka w lustro
pełnym kieliszkiem.
Stara baba
czarne kuleczki różańca przesuwa.
Czarne kuleczki jak minuty godziny mijają
Jakiś ogrodnik
smukłe tulipany
blaszaną konewką podlewa.
Którego z tych ludzi
śmierć choć trochę oddali.
A więc
babka może stukać w lustro kieliszkiem
ogrodnik przesuwać czarne kuleczki
pijak podlewać tulipany.

Поезія

Чайник на печі
мовби  червоний дзвін
зі стрункою шиєю
а  дзвін мов мішечок
з якого виймаються мрії
а мрії то метелики
які не хочуть влітати
до червоного чайника
Джерело

Poezja 
Czajnik na piecu
jak czerwony dzwon
z wysmukła szyją
a dzwon jest jak sakiewka
z której wyjmuje się marzenia
a marzenia to motyle
które nie chcą wlatywać
do czerwonego czajnika

Гротеск

Коли  розбили сонце
об своє чорне сумління
запалили цигарки
Бо у темряві
люди з цигаркою в роті
почуваються певнішими
бо це так як ніч з місяцем
а коли цигарку гасять
то це наче зірка, що падає
Джерело

Groteska 
Kiedy słońce rozbili
o swe czarne sumienia
zapalili papierosy
Bo w ciemności
ludzie z papierosem w ustach
czują się pewniejsi
bo to tak jak noc z księżycem
a gdy cisną papieros
to jak spadająca gwiazda

Дальтоністам за потреби

Тупими ножами
кроїли слова ніби ковбасу.
Засновували товариство охорони тварин
О милосердні віддані доброчинці.
А в кімнаті
у чотирьох стінах
тріпочучи крилами
вмирав метелик
простромлений шпилькою.
Джерело

Daltonistom z potrzeby 

Tępymi nożami
kroili słowa jak kiełbasę.
Zakładali towarzystwo ochrony zwierząt
O litościwi ofiarni mecenasi.
A w pokoju
w czterech ścianach
trzebocąc skrzydłami
umierał motyl
nadziany na szpilkę.

+++
Я хотів би намалювати картину

яскраву, величезну, як світ
З неба падали би зірки
на голови щасливих бідняків
Горбаті мали б кольорові краватки
і виглядали б як чарівні лялечки
Діти не мали б вигнутих ніг
і  животів,  надутих мов саксофон
Під мостами були б тільки склепіння
а на бездоріжжі тільки вітер

Я хотів би намалювати таку картину
Джерело

+++
Chciałbym namalować obraz
jasny ogromny jak świat

Z nieba spadałyby gwiazdy
na głowy szczęśliwych nędzarzy
Garbaci mieliby kolorowe krawaty
i wyglądaliby jak śliczne laleczki
Dzieci nie miałyby pałąkowatych nóg
i brzuchów wydętych jak saksofon
Pod mostami byłyby tylko przęsła
a na bezdrożach tylko wiatr

Chciałbym namalować taki obraz

+++
Закрили нас в чотирикутні клітки
Відсікли нам крила
наказали співати про кохання
А коли хтось припасувавши собі крила
які сам
ретельно воском зліплював
втік з клітки
щоб співати про кохання
оголосили його вітром
Спочатку сміялися весело
а потім почали скеровувати люстерка
на його крила
і розтопився віск
І коли неслухняна дитина
повернулося до клітки
почали розповідати з солодкою посмішкою
що то недобрий король не хотів відпустити
Дедала і його сина до  рідних Афін
Але пам’ятайте
ви, що з обличчями мавп.ячими
не все розтопиться
від блиску дзеркал
Джерело

+++
Zamknęli nas w czworokątne klatki
Ucięli nam skrzydła
i kazali śpiewać o miłości
A kiedy ktoś przyprawiwszy sobie skrzydła
które sam
mozolnie woskiem zlepiał
uciekł z klatki
by śpiewać o miłości
ogłosili go wiatrem
Z początku śmiali się wesoło
a potem zaczęli kierować lusterka
na jego skrzydła
i stopił się wosk
A kiedy niesforne dziecko
wróciło do klatki
zaczęli opowiadać z słodkim uśmiechem
jak to niedobry król nie chciał puścić
Dedala i jego synka do ojczystych Aten
Lecz pamiętajcie
wy, o twarzy małpio-kreciej
nie wszystko topi się
od blasku lusterek.

ПІСНЯ V

У криві сосни на пагорбах
б’є вітер
Сумно кривим соснам
Такий вечір хоч ранок
йдуть хмари низько дорогою
хоч ранок..
Де  ти, сонечко
Не бачу  тебе
ні під стріхою
ні на небі
ні великої води не бачу
тільки ніч
хоч ранок.
Криві сосни на пагорбах роздер вітер
У кривих соснах  хтось плаче.
Джерело

Pieśń V

W krzywe sosny na pagórkach

bije wiatr
Smutno krzywym sosnom
Taki wieczór choć rano
idą chmury niską drogą
choć rano…
Gdzie jesteś ty słoneczko
Nie widzę ja ciebie
ni pod strzechą
ni na niebie
ani wody wielkiej nie widzę
tylko noc
choć rano…
Krzywe sosny na pagórkach rozdarł
wiatr
W krzywych sosnach płacze ktoś

Пісня VI

Стер дощ
ясні очі зірок
Тихий спокій ставу замутив
О, як сумно.
Мокрий холод у вікно стукає
Мокрі ноти на віконному склі
як секунди осені спливають
О, як сумно…
Дощ вкрав сон дитини
Дощ вкрав чарівні казки
О, як сумно.
Йшли симфонії мокрих нот
Не заснула дитина більше.
О, як сумно
Джерело

Pieśń VI

Wymazał deszcz

jasne oczy gwiazd
Cichy spokój stawu zmącił
O jak smutno…
Mokry chłód w okno puka
Mokre nuty na szybie
jak sekundy jesieni spływają
O jak smutno…
Porwał deszcz dziecka sen
Śliczne bajki porwał deszcz
O jak smutno…
Szły symfonie mokrych nut
nie zasnęło dziecko już…
O jak smutno

У маленькому глечику

тюльпани, що вмирають
жовті тюльпани
зі стрункими та кволими шийками
як шийки хворих дітей
Ах,  чому в’януть ці тюльпани

У маленькому глечику
воскові троянди
червоні троянди
з пелюстками міцними й гнучкими
як гумові м’ячики
Ах,  чому  ці троянди

не в’януть
Джерело

W małym wazoniku

umierające tulipany
żółte tulipany
o szyjkach smukłych i wątłych
jak szyjki chorych dzieci
Ach dlaczego więdną te tulipany

W małym wazoniku
woskowe róże
czerwone róże
o płatkach mocnych i giętkich
jak gumowe piłeczki
Ach dlaczego nie więdną te róże

Лист до тих, що залишаються

Вмираю

за провини мої і мою невинність
за нестачу, яку відчуваю кожною клітинкою тіла
та кожною частинкою душі.
За нестачу, що роздирає мене на клапті
як газету , вкриту
гучними словами, що нічого не вартують.
за можливість об’єднання з Безіменним, Невимовним, Невідомим
за новий день
за чудові манівці
за краєвиди над краєвидами
за реальну примару
за крапку над іпсилоном
за таємницю смерті в страху, в жаху і в поті чола
за загублені очевидності
за загублені ключі розуміння з маленькою іскоркою віри,

що якщо зерно обмертвіє, то видасть плід
за самотність вмирання
бо трупом є всіляке тіло
бо важко, страшно і неможливо терпіти
за можливість зміни
за нещастя людей і моє власне, яке я ношу на собі і в собі
бо це все схоже на  лише сон,  нічне жахіття
бо це все схоже на неправду
бо це все схоже на абсурд
бо те все тут занепадає, гниє і ти не маєш тут нічого тривалого  поза тугою за тривалістю
бо я вже не є з цього світу і може ніколи з нього

не був

бо схоже, що не має тут для мене жодного порятунку
бо вже я не вмію кохати земною любов.ю
бо noli me tangere
бо я  страшенно змучений, невимовно виснажений
бо вже я витерпів
бо вже я, хоч то робилося у безумстві, найдослівніше і найтілесніше розіпнутий і як же сильно та реально мені це боліло
бо я хотів спасти від всілякого поганого людей всіх і світ цілий і якщо так  не сталося, то моєї провини в тому знайти не вмію
бо схоже , що вже ніщо тут по мені
бо я не почуваюся ошуканим, що б мені дозволило скоріше тривати ніж вмирати; тривати і шукати винного, може в собі; але  не

почуваюся ошуканим
бо хто може тривати у цьому світі – нехай триває і я йому бажаю здоров’я, а коли прийде його час – нехай смерть буде легкою
бо щодо мене, то я йду до тебе Отче пастирю щоб може врешті знайти заспокоєння, заслужене, як вважаю, заслужене як вважаю
бо навіть безумство не було мною заощаджене
бо все мені  люто болить
бо  задихаюсь в цій клітці
бо самотня  моя душа аж до смерті
бо закінчується  останній папір і вже тільки крок і хай живе Життя
бо я став на початку
бо покликав мене Отець
і стану на кінці і не скуштую смерті

На останній стороні рукопису знаходиться текст, писаний рукою Автора, – на відміну від всього іншого дуже нерозбірливий. Важко вирішити, чи являє він невід’ємну частину цього твору, чи  вже записом нового вірша:

бо хто спить нікому кривди не робить

бо я розумію не-буття і не-діяння

бо я люблю моїх братів: Лао-Цзе, Будду і Ісуса і люблю всіх людей

і я не засуджую за…(нерозбірливий текст)

Бо в лікарні…
 Джерело  

List Do Pozostałych

Umieram
za winy moje i niewinność moją
za brak, który czuję każdą cząstką ciała
i każdą cząstką duszy,
za brak rozdzierający mnie na strzępy
jak gazetę zapisaną hałaśliwymi nic nie
mówiącymi słowami
za możliwość zjednoczenia się
z Bezimiennymi, z Pozasłowem,
z Nieznanym

za cudowny dzień
za cudne manowce
za widoki nad widoki
za zjawę realną
za kropkę nad ypsylonem
za tajemnicę śmierci
w lęku, w grozie i w pocie czoła
za zagubione oczywistości
za zagubione klucze rozumienia
z malutką iskierką ufności, że jeżeli
ziarno obumrze, to wyda owoc
za samotność umierania
bo trupem jest wszelkie ciało
bo ciężko, strasznie i nie do zniesienia
za możliwość przemienienia
za nieszczęście ludzi i moje własne,
które dźwigam na sobie i w sobie
bo to wszystko wygląda, że snem jest
tylko, koszmarem
bo to wszystko wygląda, że nieprawdą jest
bo wszystko tu niszczeje, gnije i nie
masz tu nic trwałego poza tęsknotą za
trwałością
bo już nie jestem z tego świata i może
nigdy z niego nie byłem
bo wygląda, że nie ma tu dla mnie
żadnego ratunku
bo już nie potrafię kochać ziemską
miłością
bo noli me tangere
bo jestem bardzo zmęczony, nieopisanie wycieńczony
bo już wycierpiałem
bo już zostałem, choć to się działo
w obłędzie, najdosłowniej
i najcieleśniej ukrzyżowany i jakże
bardzo realnie mnie bolało
bo chciałem zbawić od wszelkiego zła
ludzi wszystkich i świat cały i jeżeli tak
się nie stało, to winy mojej w tym nie
umiem znaleźć
bo wygląda, że już nic tu po mnie
bo nie czuję się oszukany, co by mi
pozwoliło raczej trwać niż umierać;
trwać i szukać winnego, może w sobie;
ale nie czuję się oszukany
bo kto może trwać w tym świecie-
niechaj trwa i ja mu życzę zdrowia,
a kiedy przyjdzie mu umierać-
niechaj śmierć ma lekką
bo co do mnie, to idę do ciebie Ojcze
pastewny
żeby może wreszcie znaleźć
uspokojenie, zasłużone jak mniemam,
zasłużone jak mniemam,
bo nawet obłęd nie został mi
zaoszczędzony
bo wszystko mnie boli straszliwie

(tekst nieczytelny)

bo duszę się w tej klatce
bo samotna jest dusza moja aż do
śmierci
bo kończy si porę mój ostatni papier
i już tylko krok i niech Żyje Życie
bo stanąłem na początku, bo pociągnął
mnie Ojciec i stanę na końcu i nie
skosztuję śmierci
(…………………………………….)

Na ostatniej stronie rękopisu znajduje się tekst pisany ręką Autora- w odróżnieniu od całości bardzo nieczytelny. Trudno rozstrzygnąć czy stanowi on integralną część tego utworu, czy też jest zapisem nowego wiersza)

Bo kto śpi nikomu krzywdy nie czyni
bo rozumiem nie-bycie i nie-czynienie
bo kocham braci moich Lao-tse
Buddę i Jezusa i kocham wszystkich
ludzi i nie potępiam za (Tekst nieczytelny)
Bo w szpitalu