Анна Бялошевська. Незламне місто. Місто людей звідусіль. Про квінтесенцію Варшави

by Diana

Переклала Марія Гутор
Джерело

Моїй мамі
Вранці я поринаю у гомін міста. Сірий ранковий поспіх. Люди звідусіль, втуплені у тротуар, мчать до автобуса, трамваю. Незмінно той самий шлях – робота-дім-робота-дім. Роздратовані татусі, які відвезли дітей до садочка чи школи і потрапили в затор, як сотні інших людей з таким самим щоденним графіком. Таксисти, які маневрують поміж іншими машинами, накликаючи на себе невдоволення решти водіїв. І велосипедисти. Переважно студенти, а також дрібні чиновники та офісні працівники. Вони протискуються між пішоходами, часом мало не збиваючи їх. Люди у переповнених автобусах, які поспішають кудись, аби через вісім-десять годин вислизнути зі скляних і бетонних плит.
Моє місто і моя любов – Варшава.
Люди звідусіль надають нервовий імпульс Варшаві. Зупиніться у переході під площею Дмовського – і ви відчуєте запаморочення, викликане поспіхом довкола, безупинним рухом транспорту над головою. Я можу стояти тут годинами, насолоджуючись ритмом, пульсом, який б’ється у цьому місці не слабше, ніж серце Варшави у Музеї Варшавського повстання. Офіси, квитанції, документи, банки. Хтось біжить з однієї зустрічі на іншу, а тоді – в машину, на Центральний вокзал чи в аеропорт.
Моя Варшава – це житловий масив на Чернякові1. Це коридор між трьома подвір’ями, якими я гасала разом з іншими дітьми, а на сигнал випуску вечірніх новин з кожного з них лунало аж до неба: «Мамооооо, можна я ще трохи побуду?!». Коли я потрапляю в цей мікрорайон, то помічаю навіть найменші зміни, кожне зрізане дерево і нові квіти на клумбі. Відразу дізнаюся, хто помер, хто виїхав, а сусідка з порогу розповість мені, що «ця руда вертихвістка з двадцятої має нового коханця», а «професор знову щось пише, бо зачинився і вже тиждень не виходить, лише пані Ядзя приносить йому продукти».
Одного дня люди звідусіль поселилися у моєму будинку. Пригадую переляк наших старших мешканців, коли прибула перша хвиля орендарів. Місцева сенсація! Їм не вкладалося в голові, що хтось може не відповісти «Добридень» або не затриматися на сходах, аби погомоніти про все на світі. Звичні теревені на лавочках збагатилися новими темами і вмить стихали, щойно наближався «той новий». Одні обурювалися і не бажали спілкуватися з ними, інші, навпаки, хотіли асимілювати новачків і ввести їх у товариство.
Минало кілька місяців, і більшість людей звідусіль зникали з нашого району. Але деякі залишилися, почали зливатися з місцевими мешканцями. Потім стали прибувати творчі люди, переважно артисти, також звідусіль, бо «тут у вас такий мікроклімат, як у мене вдома у…» (і називалась місцевість). З кожним новим мешканцем наш район змінювався. Змінював свій характер і ритм життя. Нові люди жили по-іншому, розмовляли по-іншому, мали свої звичаї і традиції, не знані нам. На тиху вуличку почали заїжджати «харлеї» і розкішні авто, збурюючи наш життєвий простір. Прийшло щось нове, свіже і динамічне. А зелений Simcа Aronde, який вріс у землю, одного дня безцеремонно забрали працівники комунальних служб, хоча цей автомобіль стояв там скільки себе пам’ятаю, багато років після смерті його власника, як поіржавілий непримітний замок з минулого.
Мені важко було змиритися з цим. Я не могла зрозуміти, чому зникають такі звичні для мене речі, бо нікому не хочеться віддавати своє дитинство, перекладину для білизни, пісочницю чи кущ форзиції. Що з того, що заросла доріжка, зате, вдало заховавшись у цих кущах, можна було тихцем роздивлятися все довкола.
І от якось, сидячи на даху гаража і милуючись скісним променем, що освітлював старі облуплені двері, на яких ми відзначали наш зріст, я пригадала собі розмову двох літніх черняківців. Корінних, довоєнних, які жили в багатоквартирних будинках для працівників заводу Citroen, як в анклаві справжності. Мабуть, то була неділя, бо вони стояли у брамі в святкових костюмах, а із задньої кишені штанів одного з них стирчав черепаховий гребінець, яким він час від часу поправляв зачіску. Стояли вони так досить довго, з погордою роздивляючись місцевих трудящих, котрі попід ручки прогулювалися вулицею. Аж раптом один із них сплюнув і сказав із протяжною черняківською інтонацією: «Поглянь-но, Франеку, скільки того хамла наїхало з сіл до міста, точно як у 46-му». А Франек йому на це: «Правду кажеш, їдуть і їдуть до міста, поставлять валізи на Центральному і вже почуваються більшими варшав’янами, ніж колона Зиґмунда, а банди вже нема».
І в цьому вся правда про Варшаву. Вона ніколи не була статичною, гідною величі давніх королів, як Краків, суворою і непохитною, як Ґданськ, впорядкованою і розміреною, як Познань. Не була замкненою – Варшава завжди складалася з певної кількості місцевих і величезної кількості людей звідусіль, які зліталися сюди, як у вулик. Хвилі, що прибували з Польщі до 1918 року, сформували Варшаву міжвоєнну, потім люди перших післявоєнних років, які пам’ятали те, що сталося, люди, які прибули в 50-х роках, діти робітників і селян, котрі їхали сюди здобувати освіту у відбудованих університетах. Далі Варшаву вже регулярно заселяли все нові прибульці, які частково перекроювали те, що застаріло, а частково зливалися з тим, що застали. Минули часи банди Фелька2 і його приятеля, минули часи ігор у кришечки на бетонному подвір’ї – саме в цьому характер Варшави.
Ні довоєнна, ані післявоєнна Варшава не була однорідною. Елеґантність Нового Світу чи Алей Уяздовських3, інтеліґентного Жолібожа завжди була в меншості проти робітничого Повісля, промислової Волі, колись єврейського Муранова, пролетарської Праги4. Люди, які прибували звідусіль, заселяли і лівий, і правий береги Вісли, творячи дивовижну мішанку. Ритм Варшаві надавали прибульці.
Варшава – це місто Дизми і Станіслава Аньола5, але водночас місто Лемпіцької6 і Оппмана7. Це місто Бачинського8 і Ґрохов’яка9. Місто як Флоріана Сивицького10, так і Кшиштофа Дунін-Вонсовича11, Урбана12 і Новака-Єзьоранського13.
Її квінтесенцією є мінливість і вперто спрямований погляд уперед. Ритм Варшави творять усі ті, хто прагнуть впіймати свою мрію, незалежно від того, що вона собою являє – доступ до наукових інституцій, бажання зробити кар’єру і заробити грошей, сімейне щастя, злодійство чи просто спосіб виживання. Варшава – багатогранне місто, це шум артерії і водночас тиша, коли люди звідусіль на свята виїжджають до своїх родин. Це місто, яке може безжально викинути тих, хто за ним не встигає. Варшава має дивовижну здатність позбуватися того, що визнає непотрібним. Вона вміє зберігати пам’ять, але весь час формує свою ідентичність. Ми маємо і сталінський Палац культури, і Музей Варшавського повстання. Маємо спальний район Урсинув і красиві будинки у Жолібожі. Маємо трохи Кракова, Ґданська і Познані. Але й чимало Радома, Кельце чи Вроцлава. Маємо дітей та онуків повстанців і водночас дітей та онуків будівників Польської Народної Республіки. І все, що вміщується між ними. Ба навіть більше.
Варшава – це насамперед місто людей, які не здаються.

—-

1 Чернякув (Czerniaków) – мікрорайон у лівобережній частині Варшави.
2 Фелєк Зданкевич (Felеk Zdankiewicz) – відомий у довоєнній Варшаві кишеньковий злодій і бандит, про якого у варшавських околицях було складено чимало балад і пісень. За численні злочини, в тому числі й дезертирство з армії, царським судом був засуджений до довічної каторги і висланий до Сибіру, звідки через 20 років зумів утекти. До Варшави Фелєк повернувся багатієм, бо на сході заробив купу грошей, торгуючи хутром. Однак злочинної діяльності не покинув і за якийсь час знову потрапив до в’язниці. Помер у притулку для старих людей.

3 Алеї Уяздовські (Aleje Ujazdowskie) – одна з найкрасивіших вулиць Варшави.

4 Новий Світ, Жолібож, Повісля, Воля, Муранув, Прага – райони Варшави.

5 Нікодем Дизма (Nikodem Dyzma), Станіслав Аньол (Stanisław Anioł) – вигадані літературні і кіноперсонажі, які стали символом підступності та кар’єризму.

6Т амара Лемпіцька (Tamara Łempicka, нар. 1898, Варшава – пом. 1980, Куернавака, Мексика) – польська художниця.

7 Артур Оппман (Artur Franciszek Michał Oppman, нар. 1867, Варшава – пом. 1931, Варшава) – польський поет періоду Молодої Польщі.

8 Кшиштоф Каміль Бачинський (Krzysztof Kamil Baczyński, нар. 1921, Варшава – пом. 1944, Варшава) – польський поет часів Другої світової війни, один із представників «покоління Колумбів» польсько-єврейського походження. Убитий під час Варшавського повстання як солдат Армії Крайової.

9 Станіслав Ґрохов’як (Stanisław Grochowiak, нар. 1934, Лєшно – пом. 1976, Варшава) – польський поет, прозаїк, драматург.

10 Флоріан Сивицький (Florian Siwicki, нар. 1925, Луцьк – пом. 2013, Варшава) – польський військовий і державний діяч, генерал армії, міністр національної оборони Польської Народної Республіки (1983-1990), найближчий соратник генерала Войцеха Ярузельського. Брав участь у підготовці та запровадженні воєнного стану в Польщі (1981-1983).

11 Кшиштоф Дунін-Вонсович (Krzysztof Dunin-Wąsowicz, нар. 1923, Варшава – пом. 2013, Варшава) – польський історик, професор, варшавознавець, працював в Інституті історії Академії наук Польщі. У 2007 році тодішній президент Польщі Лех Качинський нагородив його Командорським хрестом із зіркою Ордену Відродження Польщі за участь у порятунку євреїв.

12 Клаудіуш Урбан (Klaudiusz Urban, нар. 1968, Познань) – польський шахіст, міжнародний майстер (1991), чемпіон Польщі (1996). У складі національної збірної Польщі брав участь у трьох Олімпіадах (1992, 1996-1998).

13 Ян Новак-Єзьоранський (Jan Nowak-Jeziorański, нар. 1914, Берлін – 2005, Варшава) – польський політик, політолог, громадський діяч, журналіст, один із найбільших моральних авторитетів Польщі. Легендарний зв’язковий між окупованою гітлерівцями Варшавою і польським урядом на вигнанні у Лондоні. Багато років був керівником польської секції радіо «Вільна Європа», яке несло вільне слово на батьківщину, що знемагала під комуністами. Кавалер Ордену Білого орла.