З поезій Клеменса Зетца

by Diana

Переклала Юлія Бабич
Джерело

Секстина про вадливі структури
Пред тим як карколомне рішення прийняти – субдискурсів
превадливе убрати, процеси
знадобились відбіркові, коли структур сонмів
не довелося ділить грона, немов субстанцу нову
в старій руді, корозіонній: як бачим, чинів чин
один приставивсь лишнім в услужінні техніки нової.

І чин цей розсунув границі техніки поволі,
її скрутивши плутанинним вузликом структур,
йому підґрунтя – відміна Вам, процеси,
Вам усім, що у нагоді саме субдискурсам таким,
які в питання суті, у ядрі, субстанцу
постигають. Чином таким

трудилась спеціалістів ліга, її задача – в цілому тільки чин
різноманітно вільно пробувать, частково дискурси,
частково прикладні ходи, із техніки значущі долі,
досліджувать, й. субстанцу – звойовану, добуту,
у ріку пізнання, у структури, осяжнії,
вливать. Так огинались судочинства пута,

що сковують фірми й дослідників, набридливих процесів мла,
у якій провадиться лише ігра в жбурляння дискурсів,
почасти з теми, почасти з красній мови.
І застосований тут чин
оказувався в пору благодатним для структур,
що хвилю витинання на субстанцу

собою насували, у той час як вправний люд «Субстанці»
кращу дефініцію складав. А техніки тріолі,
обаче, зажили своєй симфонією: процеси діяли тонкі,
при котрих застосованих дискурсів трунки
лляли на людей, народ чи мир. А чин
погашенню стілько загрозливих структур

не підмагав: структурознавець
знайден був, і технікою одержимий мов чманою,
й укриваний від нестерпної субстанци,
зшукали його, і він залепетав: «Стру… Процеси!»
Бодай терапевтичним чином при,
не вклинитись в удачі жаркий плин – структурознавця із субдискурсів чуми,

безумства, пересичених і «дискурсом», і «чином»,
не відізвать було. Процеси скорозіювали техніку.
Одначе, їхня субструктура і далі пожива як у танку.

Капелюхи віршівника
Подеколи ще стрічаються вони
у невеличкій антикварній лавці
у провулку однім
або в обітелі покійника однього,
у кутку позаду грамофона.

Старі капелюхи віршівника,
он – знатна форма, красивша чоло,
он – суцвіття китиць обіч,
он – дір решето, де передніш
ховалось газетних вирізок зшиване кубло.

Байдуже – хай би й скромний очерт капелюха,
однак, завжди приноровиться він пилюку
клубками на діл струхануть
і спричинити крику, глуму смуту,
коли тримає товариство учту бурну.

Й опісля коло гробовини погляне товариство миле
на нього: він голову свою, віршівника, обряджену тим знаним капелюхом
то трохи вліво, то потім вправо хиле,
земельні ж жмені, брилі, у сю
льоту короткого хвилину все сиплять дробом надолину.

Про папужок
Папужки, обділені маляцтвом,
ті, що свобідно шмигають житвом,
часами, зрідка, зачинають чоботям підгодовувать нутро.

Дзьобцем вони роззявленим орудують
і підбирають зернятка викормкам у схов.

Даремна поміч у підборах височенних
чужинській парі чобіток,
їй довелось заночувать буремно,
тоді додому не вернеться із пустим нутром.

Джерело

Чого я не звеличник
Обставин рух.
І часу дух.

Непевність є єства.
Відсутня віра,
отже, у будь-яке суття.

Література, словесна журавлиця,
музика облудна лиця два підставля
у часу мить дволику.
Люстра, що породжує скрипіння,
в сусідній комірчині.

Зойки, окрики п’яниці
внизу на вулиці.
Льодяних мережок образки, що на вікні.
Вірша Росетті.
І Джона Донна поезія в сонеті.

Вистава про гіганта осьминога-спрута.
Про пуповиннії шнурки.
Про лемішки купи.

Вереск від перини.
Гіркі повіви
після пожертих сьогодні вранці апельсинів.
Тонни мила, що є згромаджене і збиране
за цілий вік життя та живоття.
Тринога собацюра, побачено було яку
в одному парку п’ятнадцять літ тому.

У 98-ім році – в електропостачанні перебій.
І ця обстава, дух у квартирі житловій
зимовим вечором, приблизно о четвертій.

Холодне світло, ткане комахами строкатими – вогнями,
оповивають світлом нас люмінесцентні лампи, воно ряхтить над нами.
Сховались іграшки під постіллю-ліжницею у скриньці.
Терзають болі в м’язах, скеміє, крає, поїда потилиці.
А в морі, морі-океані водних бриж хурделиці.

Трубостраус
У мрійливім сні я лицезрів
гурт пернатий, страусовий стрій,
він ринув по низькій траві,
у канонерки пошузі шальнім.

Одна із птиць зостановилась до пори,
у неї замість глави була воронка від труби.
Наблизивсь я – і схоронила главу
хутко у піщану каламуть.

До персті ухо прихилив,
втім ждані гасла згуки не зумів
услухать – дарила птиця лише дрижаче
полохливе дихання в пітьмі.