З поезій Віслави Шимборської

by Diana

Переклад Ніни Макухи

Джерело

Натюрморт з повітряною кулькою
Замість вороття спогадів
під час наближення смерті
замовляю собі повернення
загублених речей.

Вікнами дверима парасольки,
валізки, рукавички, плащ,
щоби могла сказати:
Навіщо все те мені.

Шпилька, гребінець цей і той,
троянда з целюлози, мотузка, ніж,
щоби могла сказати:
мені нічого не шкода.

Ключ, де б ти не був,
намагайся встигнути вчасно,
щоби могла сказати:
Іржа, мій любий, іржа.

Звалиться хмара довідок,
перепусток і анкет,
щоби могла сказати:
Сонечко сідає.

Годиннику, винирни з ріки,
дозволь ріці прийняти мене,
щоби могла сказати:
Вдаєш з себе час.

Знайдеться також повітряна кулька
вкрадена вітром,
щоби могла сказати:
Дітей тут немає.

Вилети у відкриту шибку,
полети у широкий світ,
хай хтось закричить: О!
щоби могла заплакати.

Джерело
Музей
Є тарілки, але немає апетиту.
Є обручки, проте немає взаємності
уже принаймні триста років.

Є віяло – де ж рум’янці?
Є мечі – куди ж подівся гнів?
І лютня навіть не дзенькне про сіру годину.

За відсутності вічності нагромаджено
десять тисяч старих речей.
Вкритий мохом возний солодко дрімає
звісивши вуса над вітриною.

Метали, глина, пташине перо
тихенько тріумфують у часі.
Регоче тільки шпилька єгипетської чайки.

Корона пересиділа голову.
Долоня програла рукавичці.
У битві з ногою переміг правий черевик.

А щодо мене, живу, повірте,
Моє змагання з сукнею триває і надалі.
А який опір вона мені чинить!
Нібито хоче вижити.

Джерело
Радість писання
Куди біжить ця написана сарна через написаний ліс?
Пити з написаної води,
котра відобразить її мордочку як калька?
Навіщо підносить чоло, чи щось чує?
Звелася на позичених у правди чотирьох ніжках,
з-під моїх пальців вухом стриже.
Тиша – це слово також шелестить на папері
і розгортає
викликане словом «ліс» гілля.

На білому аркуші причаїлися перед стрибком
літери, що можуть скластися у щось погане,
у обложні речення;
перед якими не буде спасіння.

Є у краплі чорнил значний запас
мисливців з примруженим оком,
готових збігти по крутому схилі пера вниз,
оточити сарну, приготуватись до пострілу.

Забувають, що тут відсутнє життя.
Інші, чорним по білому, панують тут права.
Мить буде тривати так довго, як захочу,
дозволить розділитись на маленькі вічності
наповнені призупиненими в польоті кулями.
Назавжди, якщо звелю, нічого тут не станеться.
Без мого дозволу навіть лист не впаде
ані стеблина не зігнеться під крапкою копитця.

Отже, таким є світ
в якому незалежний фатум править ?
Час, що зв’язується ланцюгами знаків ?
Існування з мого безупинного наказу ?

Радість писання.
Можливість фіксувати.
Помста смертельної руки.

Джерело
Яблунька
У травневім раю, під красивою яблунькою,
що квітами, як сміхом рясніє,

під необізнаною, де тут добро чи зло,
під зворушливими з того приводу гілками,

під нічиєю, будь-хто скаже про неї моя;
під обтяженою тільки відчуттям плодів,

під нудною, котрий рік, яка країна,
що за планета і куди котиться,

під такою мені майже нерідною, так сильно для мене різною,
що ані втішає мене, ані вражає,

під байдужою на все що станеться,
під тремтливим терпінням кожного листочка,

під незрозумілою, нібито примарилась мені,
або наснилось все, крім неї
занадто зрозуміле і гонорове –

залишитися ще, не повертатись додому.
Додому хочуть повертатися лише в’язні.

Джерело
Коротке життя наших пращурів
Небагато доживало до тридцяти.
Старість була привілеєм каміння і дерев.
Дитинство тривало стільки як малолітство у вовків.
Треба було поспішати, встигнути за життям
перш ніж зайде сонце,
ніж випаде перший сніг.

Тринадцятирічні народжувачки дітей,
чотирьохрічні слідопити пташиних гнізд в очереті,
двадцятирічні ватажки полювань –
тільки їх не було, їх вже немає.
Кінці безкінечності зросталися швидко.
Відьми шамкотіли закляття
ще всіма зубами молодості.
На очах батька мужнів син.
Очниця діда спостерігала народження внука.

А зрештою не лічили років.
Рахували сітки, горщики, хатини, сокири.
Час, такий щедрий для будь-якої зірки в небі,
простягав до них майже порожню руку
і швидко забирав назад, ніби йому було шкода.
Ще один крок, ще два
вздовж блискотливої ріки,
що випливає з темряви і в темряві зникає.

Не було жодної втраченої хвилини,
відкладених питань і пізніх проявів,
а скільки не залишилось заздалегідь з’ясованих.
Мудрість не могла чекати на сиве волосся.
Мусила все бачити чітко, перш ніж прийде ясність,
і почути кожен голос, перш ніж він пролунає.

Добро і зло –
знали про них мало, але все:
коли зло тріумфує, добро ховається,
коли з’являється добро, зло вичікує в укритті.
Перше і друге не перемогти,
і не відсунути на незворотну відстань.
Тому, якщо радість, то з домішками тривоги,
якщо розпач, то ніколи без тихої надії.
Життя, хоч би і довге, завжди буде коротким.
Занадто коротким, щоб до нього щось додати.

Джерело
Жахливий сон поета
Уяви собі, що все мені наснилося.
На вигляд все абсолютно як у нас.
Земля під ногами, вода, вогонь, повітря,
вертикаль, рівень, трикутник, коло,
лівий і правий бік.
Терпима погода, непогані краєвиди
і багато істот обдарованих мовою.
Однак їх мова інша, ніж на Землі.

У висловах панує безумовний спосіб.
Назви близько прилягають до речей.
Нічого не додати і не відняти, не змінити і не перемістити.

Час завжди такий, як на годиннику.
Минулий і майбутній мають вузький діапазон.
Для спогадів поодинока секунда, що сплинула,
для передбачень друга,
яка власне починається.

Скільки треба слів. Ніколи занадто багато,
а це означає, що немає поезії
і не має філософії і релігії.
Бешкетники такого типу не входять у гру.

Нічого, що дозволило б тільки подумати
або побачити з заплющеними очима.

Якщо шукати, то те, що наявне поруч.
Якщо запитувати, то про те, на що є відповідь.
Вони б дуже здивувалися,
коли б уміли дивуватись,
що десь існують якість причини до подиву.

Пароль «неспокій», визнається ними непристойним,
не знайшлося б відваги знайти його у словнику.

Світ вимальовується чітко
навіть посеред глибокої темряви.
Надається кожному за доступною ціною.
Відходячи від каси ніхто не вимагає решти.

З почуттів – задоволення. І жодних дужок.
Життя з крапкою біля ноги. І пульсування галактик.

Визнай, що нічого гіршого
не може статися з поетом.
А потім нічого кращого,
ніж швидке пробудження.

Джерело
Є такі, котрі
Є такі, котрі більш уміло виконують життя.
Мають в собі і біля себе порядок.
На все свій спосіб і слушну відповідь.

Одразу відгадують хто кого, хто з ким,
з якою метою, яким шляхом.

Ставлять печатки на єдиних правдах,
викидають до знищення непотрібні факти,
а незнайомих осіб
до заздалегідь призначених для них течок.

Думають стільки треба,
і ні хвилини довше,
бо в тій хвилині причаївся сумнів.

А коли отримають звільнення від існування,
залишать установу
через вказані двері.

Часом заздрю їм
– на щастя це минає.