З поезій Уорсан Шайр

by Diana

Переклала Юлія Погинайко

Від перекладача
Уорсан Шайр (нар. 1988) – англійська поетка, письменниця, редакторка та вчителька сомалійського походження. Призерка літературної премії університету Брунеля в галузі африканської поезії та володарка почесного звання «Молодий поет-лауреат Лондона». У своїх віршах двадцятисемирічна поетка розкриває теми еміграції, війни, кохання, сомалійських традицій, батьків і дітей, конфлікту жіночої сексуальності й моральних упереджень.

ЩО ВОНИ ЗРОБИЛИ ВЧОРА ПІСЛЯ ОБІДУ

вони підпалили будинок моєї тітки
я плакала так, як плачуть жінки в телевізорі
складаючись вдвоє
наче п’ятифунтова банкнота.
я подзвонила хлопцеві, який колись любив мене
спробувала говорити своїм «все добре» голосом
я сказала: «привіт»
він спитав: «Уорсан, що з тобою, що сталося?»

я молилася,
ось які у мене молитви:
любий Боже
я родом з двох країн
одна – спрагла
інша – у вогні
обидвом потрібна вода.

згодом тієї ночі
я поставила на коліна атлас
пробігла пальцями по всьому світу
і прошепотіла
де тебе болить?

він відповів
всюди
всюди
всюди.

WHAT THEY DID YESTEDAY AFTERNOON
Джерело

they set my aunt’s house on fire
i cried the way women on tv do
folding at the middle
like a five pound note.
i called the boy who use to love me
tried to ‘okay’ my voice
i said hello
he said warsan, what’s wrong, what’s happened?

i’ve been praying,
and these are what my prayers look like;
dear god
i come from two countries
one is thirsty
the other is on fire
both need water.

later that night
i held an atlas in my lap
ran my fingers across the whole world
and whispered
where does it hurt?

it answered
everywhere
everywhere
everywhere.

СУВЕНІР

Ти принесла з собою війну
сама того не знаючи, може, на своїй шкірі
у нашвидкуруч спакованій валізі
у фотографіях
її плоди – в твоєму волоссі
під нігтями
можливо, вона була
в твоїй крові.

Деколи ти приходила з цілими сім’ями,
деколи ні з чим, навіть без тіні
висаджувалась на нову землю примарою з сильним акцентом
жорсткими джинсами та безнадійною посмішкою,
готова пристосуватись, важко працювати
забути війну
забути кров.

Війна сидить по кутках твоєї вітальні
сміється з телепередач разом із тобою
заповнює проміжки в усіх розмовах
зітхає у паузах телефонних дзвінків
дає приводи залишати бесіди,
зустрічі, людей, країни, кохання;
війна лежить в ліжку між тобою і твоїм партнером
стоїть позаду тебе у ванній кімнаті
навіть дантист відскочив від червоточини
твого рота. Ти підозрюєш,
що він побачив там війну –
так багато крові.

Ти знаєш мир як людина, яка пережила
довгу війну,
ти приймаєш його по одному дню за раз,
бо все має запах можливої війни;
ти знаєш як просто починається війна
одна мить – тиша, наступна – кров.

Війна забарвлює твій голос, навіть додає йому тепла.
Жодного натяку на те, чи була ти
вбивцею або ж носила траур.
Ніхто не питає про це. Що як ти була й тим, і тим.
Ти вже давно нікого не цілувала.
Тобі на смак все наче кров.

SOUVENIR
Джерело

You brought the war with you
unknowingly, perhaps, on your skin
in hurried suitcases
in photographs
plumes of it in your hair
under your nails
maybe it was
in your blood.

You came sometimes with whole families,
sometimes with nothing, not even your shadow
landed on new soil as a thick accented apparition
stiff denim and desperate smile,
ready to fit in, work hard
forget the war
forget the blood.

The war sits in the corners of your living room
laughs with you at your tv shows
fills the gaps in all your conversations
sighs in the pauses of telephone calls
gives you excuses to leave situations,
meetings, people, countries, love;
the war lies between you and your partner in the bed
stands behind you at the bathroom sink
even the dentist jumped back from the wormhole
of your mouth. You suspect
it was probably the war he saw,
so much blood.

You know peace like someone who has survived
a long war,
take it one day at a time because everything
has the scent of a possible war;
you know how easily a war can start
one moment quiet, next blood.

War colors your voice, warms it even.
No inclination as to whether you were
the killer or the mourner.
No one asks. Perhaps you were both.
You haven’t kissed anyone for a while now.
To you, everything tastes like blood.

ПОТВОРНА

Твоя донька потворна.
Вона добре знається на втраті,
носить в череві цілі міста.

У дитинстві родичі не хотіли брати її на руки.
Вона була дерев’яною скалкою і морською водою.
Вони казали, та нагадувала їм про війну.

На п’ятнадцятий день народження ти навчила її
зав’язувати волосся, наче мотузку
і коптити його над димлячим ладаном.
Ти змусила її прополоскати рота трояндовою водою
і, поки вона кашляла, сказала:
«Маканто*, такі дівчата, як ти
не повинні пахнути як самотність чи пустота».

Ти – її мати.
Чому ти не застерегла її,
не втримала на плаву, як гнилий човен,
не сказала, що чоловіки не любитимуть її,
якщо вона буде вкрита континентами,
із зубами-маленькими колоніями,
із животом-островом,
із стегнами-кордонами?

Який чоловік захоче лежати
й дивитись, як світ палає
в його спальні?

Лице твоєї доньки – невеличкий бунт,
її руки – громадянська війна,
за кожним вухом по табору біженців,
тіло засмічене потворними речами,

та Боже правий,
хіба ж їй не пасує
цей світ.

*(сомалі) солоденька

UGLY
Джерело

Your daughter is ugly.
She knows loss intimately,
carries whole cities in her belly.

As a child, relatives wouldn’t hold her.
She was splintered wood and sea water.
They said she reminded them of the war.

On her fifteenth birthday you taught her
how to tie her hair like rope
and smoke it over burning frankincense.
You made her gargle rosewater
and, while she coughed, said
macaanto girls like you shouldn’t smell
of lonely or empty.

You are her mother.
Why did you not warn her,
hold her like a rotting boat,
and tell her that men will not love her
if she is covered in continents,
if her teeth are small colonies,
if her stomach is an island
if her thighs are borders?

What man wants to lay down
and watch the world burn
in his bedroom?

Your daughter’s face is a small riot,
her hands are a civil war,
a refugee camp behind each ear,
a body littered with ugly things,

but God,
doesn’t she wear
the world well.

34 ВИПРАВДАННЯ ТОМУ, ЩО МИ ЗАЗНАЛИ НЕВДАЧІ В ЛЮБОВІ

1. Я самотня, тож я займаюсь самотніми справами.
2. Любити тебе було як йти на війну; я повернулась іншою людиною.
3. Ти ненавидиш жінок, так само, як твій батько і його батько, тож це в тебе в крові.
4. Я блукала покинутою автостоянкою твого серця, шукаючи, чим я могла б доїхати додому.
5. Ти – місто-привид і лише патріотизм не дозволяє мені залишити тебе.
6. Я залишаюсь, тому що ти – початок того сну, який я хочу пам’ятати.
7. Я не покликала його назад, бо він любить дівчат без власного голосу.
8. Не те, щоб він хотів бути брехуном, він просто не знає правди.
9. Я не могла любити тебе, ти був невеличкою війною.
10. Ми маскували запах втрати жартами.
11. Я не хотіла зазнати невдачі в коханні, як це було з нашими батьками.
12. Ти змусив кочівника в мені збудувати дім й осісти там.
13. Я не собака.
14. Ми намагались довести неправоту нашої крові.
15. Я й досі була самотня, тож я займалась ще самотнішими справами.
16. Так, я невпевнена в собі, але такою ж була моя мати і її мати.
17. Ні, він любить мене, він просто змушує мене постійно плакати.
18. Він знає всі мої таємниці і все ще хоче поцілувати мене.
19. Ти був надто жорстоким, що довго любити.
20. Це просто не спрацювало.
21. Одного дня мій тато вийшов і більше й не повернувся.
22. Я не можу спати, бо його смак все ще в моєму роті.
23. Я рубаю його під корінь, він був моїм улюбленим
деревом, яке гнило й руйнувало підвалини мого дому.
24. В моїй родині жінки помирають в очікуванні.
25. Тому що я не хочу померти в очікуванні на тебе.
26. Я повинна була піти, я відчувала себе самотньою в його обіймах.
27. Ти – пісня, яку я програю знову й знову до того моменту, коли я знаю всі слова й мене нудить від неї.
28. Він прислав мені повідомлення: «Я так сильно тебе люблю».
29. Його серце було не таке прекрасне, як його посмішка.
30. Ми емоціонально маніпулювали одне одним, аж поки не переконали себе, що це була любов.
31. Пробач мене, я була самотня, тож я обрала тебе.
32. Я люблю без любого.
33. Я самобутня й самотня.
34. Я цілком належу лише собі.

34 EXCUSES FOR WHY WE FAILED AT LOVE

Джерело
1. I’m lonely so I do lonely things
2. Loving you was like going to war; I never came back the same.
3. You hate women, just like your father and his father, so it runs in your blood.
4. I was wandering the derelict car park of your heart looking for a ride home.
5. You’re a ghost town I’m too patriotic to leave.
6. I stay because you’re the beginning of the dream I want to remember.
7. I didn’t call him back because he likes his girls voiceless.
8. It’s not that he wants to be a liar; it’s just that he doesn’t know the truth.
9. I couldn’t love you, you were a small war.
10. We covered the smell of loss with jokes.
11. I didn’t want to fail at love like our parents.
12. You made the nomad in me build a house and stay.
13. I’m not a dog.
14. We were trying to prove our blood wrong.
15. I was still lonely so I did even lonelier things.
16. Yes, I’m insecure, but so was my mother and her mother.
17. No, he loves me he just makes me cry a lot.
18. He knows all of my secrets and still wants to kiss me.
19. You were too cruel to love for a long time.
20. It just didn’t work out.
21. My dad walked out one afternoon and never came back.
22. I can’t sleep because I can still taste him in my mouth.
23. I cut him out at the root, he was my favorite tree, rotting, threatening the foundations of my home.
24. The women in my family die waiting.
25. Because I didn’t want to die waiting for you.
26. I had to leave, I felt lonely when he held me.
27. You’re the song I rewind until I know all the words and I feel sick.
28. He sent me a text that said “I love you so bad.”
29. His heart wasn’t as beautiful as his smile
30. We emotionally manipulated one another until we thought it was love.
31. Forgive me, I was lonely so I chose you.
32. I’m a lover without a lover.
33. I’m lovely and lonely.
34. I belong deeply to myself.

ЛІСОВЕ ПЛЕМ’Я

минулої ночі я втримала свою доньку
протягла її кінцівки по всьому лісу
схоронила її
розмастила ягоди по її роті та
дала жувати кісточки своїх пальців
я віддала мою доньку чоловіку
від цього жертвоприношення в мене стиснувся живіт
з бажанням він протягнув її кінцівки по всьому місту
я молилась: «хай вона щось відчує,
звиваючись під ним, як
жінки по іншу сторону кордону»,
я прислухалась, щоб почути її стогін
та не почула нічого.

мій чоловік занурюється
у вологу іншої жінки
моє подружнє ложе – це ямка на підборідді,
по якій я поволі проводжу язиком,
моє тіло ніколи не відчувало спеки
моя спина ніколи не вигиналась.

я віддала свою доньку човну минулої ночі
затиснула в її долоні молитви;
сказала втишити сльози
такі жінки, як ми, не можуть дозволити собі слабкість
і я хочу іншого від моєї онучки.

моя донька прокляне моє ім’я в чужоземній лікарні
де її розм’якле вагітне тіло
обстежить лікар з жорстким, наче кістка, ротом
він запитає: «що сталося з цією жінкою?»

скажи йому це забрала твоя мати
плем’я жінок лісові жителі
іржаве лезо сокира
звичаї й вірування
але скажи йому, що твоя мати бажала тобі добра
і пообіцяй мені
навчити мою внучку,
що немає нічого сороміцького в бажанні.

TRIBE OF WOODS
Джерело

I held down my daughter last night
spread her limbs across the forest
laid her out to rest
crushed berries across her mouth and
gave her my kuckles to chew on
I gave my daughter to a man
an offering that made my stomach tight
with want, he spread her limbs across the town
I prayed she felt something,
wriggled underneath him like
the women across the border,
I listened out to hear her moan
but I heard nothing.

my husband tides himself
inside the wetness of another woman
my marital bed is a cleft chin I lag my
tongue across, my body has never felt
heat, my back has never arched.

I gave my daughter to a boat last night
pressed prayers into her palms and
told her to quiet her tears
women like us can’t afford to be weak
and I want different from my granddaughter.

my daughter will curse my name in a foreign hospital
where her limp pregnant body
will be inspected by a bone lipped doctor
who’ll ask “what happened to this woman”.

tell him your mother took it
a tribe of women the woodsmen
a rusted blade the axe
folklore and religion,
but tell him your mother meant well
and promise me
that you’ll teach my granddaughter
that there is never any shame in want.

РОЗМОВИ ПРО ДОМІВКУ (В ЦЕНТРІ ДЕПОРТАЦІЇ)

Що ж, я думаю, домівка виплюнула мене; усі ті відключення електрики і комендантський час були наче проводити язиком по вже розхитаному зубу. Боже, ти знаєш, як складно говорити про день, коли твоє власне місто протягнуло тебе за волосся повз стару в’язницю, повз шкільні ворота, повз палаючі бюсти, встановлені на колонах, наче прапори? Коли я зустрічаю таких самих, як я, то впізнаю їх тугу, нестачу, спогади про попіл на їхніх обличчях. Домівку залишають лише тоді, коли домівка – це паща акули. Я так давно ношу старий гімн в своєму роті, що там вже нема місця іншій пісні, іншому язику чи іншій мові. Мені відомий сором, який огортає тебе, цілковито поглинаючи. Я розірвала і з’їла свій паспорт в готелі аеропорту. Мене роздуло від мови, яку я не здатна дозволити собі забути.
*
Вони питають мене: «Як ти сюди дісталася?» Хіба це не видно на моєму тілі? Лівійську пустелю, червону від тіл емігрантів, роздуту Аденську затоку, Рим без теплого одягу? Я сподіваюсь, ця подорож значила щось більше, ніж просто подолані милі, бо всі мої діти – у воді. Я думала, море було безпечнішим, ніж суша. Я хочу кохатись, та моє волосся пахне війною і втечею, втечею. Я хочу лягти й перепочити, але ці країни – наче ті дядьки, які торкаються тебе, коли ти спиш, коли ти така молода. Подивися на всі ці кордони, їхні пащі піняться від поламаних і безнадійних тіл. Я – кольору гарячого сонця на моєму обличчі; останки моєї матері так і не були поховані. Я провела дні й ночі в череві вантажівки; звідти вийшла не та людина. Деколи в мене таке відчуття, що хтось інший одягнений у моє тіло.
*
Кілька речей мені точно відомі. Я не знаю, куди я прямую, місце, звідки я прийшла, зникає, я непрохана й моя краса тут – не краса. Моє тіло палає соромом неприналежності; моє тіло тужить. Я – гріх спогадів та відсутність спогадів. Я дивлюся новини і мій рот перетворюється на стічну трубу, повну крові. Лінії, обриси, люди за столами, картки для таксофонів, співробітник міграційної служби, погляди на вулицях, холод, який вкорінюється глибоко в моїх кістках, нічні уроки англійської, відстань звідси до моєї домівки. Та Альхамдуліллах*, усе це краще, ніж запах жінки, яка вся у вогні; чи вантажівка чоловіків, котрі виглядають як мій батько і виривають мої зуби й нігті; чи чотирнадцять чоловіків у мене між ніг; чи рушниця; чи обіцянка; чи брехня; чи його ім’я; чи його чоловіче достоїнство в моєму роті.
*
Я чую, як вони кажуть: «Забирайтесь додому»; я чую, як вони кажуть: «Чортові імігранти, бісові біженці». Невже вони й справді такі пихаті? Хіба вони не знають, що стабільність – як коханець, однієї секунди його солодкий рот рухається по твоєму тілу, а іншої ти – саме тремтіння, яке лежить на підлозі, вкрите камінцями й старою валютою і чекає на його повернення. Ось все, що я можу сказати: колись я була такою ж, як ви – апатією, жалістю, невдячним місцеперебуванням; а зараз моя домівка – це паща акули, зараз моя домівка – це дуло рушниці. Побачимось на іншій стороні.
*хвала Аллаху

CONVERSATIONS ABOUT HOME (AT THE DEPORTATION CENTER)
Джерело

Well, I think home spat me out, the blackouts and curfews like tongue against loose tooth. God, do you know how difficult it is to talk about the day your own city dragged you by the hair, past the old prison, past the school gates, past the burning torsos erected on poles like flags? When I meet others like me, I recognize the longing, the missing, the memory of ash on their faces. No one leaves home unless home is the mouth of a shark. I’ve been carrying the old anthem in my mouth for so long that there’s no space for another song, another tongue, or another language. I know a shame that shrouds, totally engulfs. I tore up and ate my own passport in an airport hotel. I’m bloated with language I can’t afford to forget.
*
They ask me, How did you get here? Can’t you see it on my body? The Libyan Desert red with immigrant bodies, the Gulf of Aden bloated, the city of Rome with no jacket. I hope the journey meant more than miles, because all my children are in the water. I thought the sea was safer than the land. I want to make love, but my hair smells of war and running and running. I want to lie down, but these countries are like uncles who touch you when you’re young and asleep. Look at all these borders foaming at the mouth with bodies broken and desperate. I’m the color of hot sun on my face; my mother’s remains were never buried. I spent days and nights in the stomach of the truck; I did not come out the same. Sometimes, it feels like someone else is wearing my body.
*
I know a few things to be true. I do not know where I am going, where I have come from is disappearing, I am unwelcome and my beauty is not beauty here. My body is burning with the shame of not belonging; my body is longing. I am the sin of memory and the absence of memory. I watch the news, and my mouth becomes a sink full of blood. The lines, the forms, the people at the desks, the calling cards, the immigration officer, the looks on the street, the cold settling deep into my bones, the English classes at night, the distance I am from home. But Alhamdulilah, all of this is better than the scent of a woman completely on fire; or a truckload of men who look like my father, pulling out my teeth and nails; or fourteen men between my legs; or a gun; or a promise; or a lie; or his name; or his manhood in my mouth.
*
I hear them say, go home; I hear them say, fucking immigrants, fucking refugees. Are they really this arrogant? Do they not know that stability is like a lover with a sweet mouth on your body one second and the next you are a tremor lying on the floor covered in rubble and old currency waiting for its return. All I can say is, I was once like you, the apathy, the pity, the ungrateful placement; and now my home is the mouth of a shark, now my home is the barrel of a gun. I’ll see you on the other side.