Ґілберт Кіт Честертон. Про лежання у ліжку

by Diana

Переклала Ксенія Козачук
Джерело
Перекладено за: Chesterton, G. K. A Defense of Nonsense, and Other Essays. – New York: Dodd, Mead & Company, 1911. – [144 h.]. – Pp. 95-102 /

Лежання у ліжку могло би бути абсолютно ідеальним, найвищого ґатунку заняттям, якби ще мати кольорового олівця достатньо довгого, щоб малювати на стелі. Однак він чомусь не входить до типового хатнього господарського начиння. Я так думаю, що справу можна було б зробити, маючи кілька відер гарних фарб і щітку. Хіба що, якби хтось працював у швидкій, динамічній манері і накладав колор широкими мазками, – він би повертався зі стелі на обличчя митця барвистим мінливим потоком, як казковий дощ; ну… власне, тут є й певні мінуси. Гадаю, в цьому художньому жанрі слід було би надати перевагу чорно-білій палітрі. Для такої мети біла стеля підходить найкращим чином; це фактично єдина мета, з якою я використав би білу стелю.

Якби не чудовий досвід лежання у ліжку, я б ніколи цього не зрозумів. Роками я шукав у будинку за сучасним зразком бодай якогось вільного місця для малювання. Клаптя паперу явно замало для польоту фантазії; як казав Сірано де Бержерак, «мені треба розмаху». Та коли я пробував знайти такі місця у сучасних кімнатах – ми всі у таких живемо – я безперервно розчаровувався. Усюди мене зустрічало безкінечне повторення і нагромадження дрібних зображень, почеплених як завіса між мною і моєю мрією. Я оглядав стіни; на мій подив, вони уже були вкриті шпалерами, а шпалери у свою чергу – нецікавими, до смішного однаковими зображеннями. Я не міг зрозуміти, чому один випадковий символ (до того ж вочевидь позбавлений будь-якого релігійного або філософського змісту) треба множити на просторі стін моєї кімнати, як такі собі віспинки. Мабуть, у цих словах Біблії йшлося саме про шпалери: «Молячись, не повторюйте зайвого, як язичники…» Я вважав турецькі килими купою безглуздих візерунків, за аналогією до Османської імперії або до солодощів під назвою «рахат-лукум». Я дотепер не пробував рахат-лукум, то він досі звучить для моїх вух як щось на зразок «македонської різанини». Занепалий духом, я ходив усюди з олівцем чи пензлем – і бачив, що хтось незбагненно мене випередив, густо попацавши стіни, занавіски й меблі варварськими, хуліганськими каракулями.

Ніде я не знаходив справді чистого простору для своїх ескізів, аж поки одного разу не провалявся в ліжку, на спині, довго понад усяку міру. І тоді сяйво білих небес торкнулося моїх зіниць, явивши мені білосніжний обшир, майже прообраз раю – адже він означає чистоту і свободу. Та, на жаль, як і справжнє небо, цей простір недосяжний; він виглядає навіть більш чистим і далеким, ніж блакитна височінь за вікном, бо моя пропозиція малювати на ньому ворсистим кінцем щітки була рішуче відкинута – не будемо казати ким, скажемо лише «особою, позбавленою всіх політичних прав» – і навіть обмакнути інший кінець щітки в кухонний попіл, у такий спосіб перетворивши його на вугільний олівець, мені не дозволили. Проте я думаю, що саме від таких, як я, пішов звичай натхненно вкривати стелі палаців та соборів юрбою гнаних янголів або переможних богів. Певен, що саме через тягу Мікеланджело до давнього й почесного мистецтва лежання у ліжку він зрозумів, як перетворити купол Сікстинської капели на величне зображення божественної драми, яка могла відбутися лише на небесах.

Ставлення, яке в наш час виявляють до практики лежання в ліжку, є загалом лицемірним і нездоровим. З усіх ознак сучасності, які вказують на занепад, немає нічого більш загрозливого й небезпечного, ніж піднесення незначних і вторинних моментів поведінки за рахунок дуже важливих і засадничих речей, за рахунок одвічних принципів і основ людської моралі. Якщо й є щось гірше, ніж ослаблення головних чеснот у наші дні, – то це одночасне закріплення чеснот маловартісних. Відтак вважається, що людині більше шкодить звинувачення у несмаку, ніж звинувачення в неетичності. Охайність тепер обігнала благочестя з великим відривом, бо охайність оголосили суттєвою, а благочестя – зайвим. Драматург може вільно нападати на інститут шлюбу, поки його п’єса буде дзеркалом суспільства, і я зустрів якось песиміста а-ля Генрік Ібсен, який вважав гріхом пити пиво, але нічого не мав проти пиття синильної кислоти. Це особливо яскраво виступає у питаннях гігієни, зокрема в питанні про лежання у ліжку. Замість того, щоб вважати звичку вставати рано справою особистого переконання й уподобань, як воно й годиться, багато хто вважає її одним із стовпів моралі. Якщо людина – рання пташка, це вказує на її практичність, але загалом не характеризує її ні добре, ні погано.

Скнари встають рано-вранці, а злодії – попереднього вечора. Наше суспільство дуже ризикує: усі його механізми можуть стати сильнішими, натомість дух його ослабне. Другорядні вчинки і настанови людини можуть і мають бути вільними, гнучкими, творчими; берегти від змін треба її принципи й ідеали. Та наразі усе навпаки: ми постійно жонглюємо своїми переконаннями, але снідаємо завжди однаково. Я би волів, щоб люди мали стійкий, виважений світогляд, а от щодо сніданку – хай би снідали в садах, інколи в ліжку, на даху, на дереві абощо. Хай у своїх дискусіях виходять із постійних настанов – і тоді можна дискутувати в ліжку, у човні, на повітряній кулі. Це тривожне розмноження гарних звичок насправді означає надто велику увагу до чеснот, які легко регулюються звичаєм, і надто малу пошану до чеснот, які ніколи на звичаї не трималися, – до дивних і розкішних чеснот співчуття або щирості. Якщо вони поміняються місцями, люди будуть у програші. Можна звикнути до підйому о п’ятій ранку. Але звикнути до того, що тебе спалюють на вогнищі через твої переконання, значно важче; зазвичай це одноразова процедура. Варто було би звернути трохи більше уваги на цю «негнучкість» героїчних і непередбачуваних людей. Смію сказати, що, коли я вилізу з цього ліжка, я нароблю неймовірно доброчесних вчинків.

Маю додати одне важливе застереження для адептів великого мистецтва лежання у ліжку. Навіть для тих, хто може виконувати в ліжку свою роботу (для журналістів тощо), а ще більше для тих, хто не може взяти роботу додому (як, наприклад, для професійних китобоїв), є очевидним, що таку ласку треба робити собі нечасто. Втім, не це головне. Ось воно, застереження: якщо ви валяєтесь у ліжку, впевніться, що ви робите це абсолютно без причини і без будь-якого виправдання. Звісно, я не кажу про ті випадки, коли хтось серйозно занедужав. Якщо здорова людина лежить у ліжку, хай не шукає для цього привід; тоді вона й встане здоровою. Якщо ж хтось це робить із якоїсь надуманої гігієнічної причини, або знайшов цьому наукове пояснення, – він може встати з ліжка іпохондриком.