З поезій Артура Новачевського

by Diana

Переклала Наталя Ткачик

жаба
зі всіх Твоїх плазуючих створінь
найбільше полюбив я жабу. знайшов її
вночі посеред паркінгу – життя іще вологе,
щойно увібгане в форму.

на долоні нагадувала наляканий м’яз,
беззахисний і нездатний на підступ

таке стрибаюче серце

żaba
ze wszystkich Twoich stworzeń pełzających
najbardziej ukochałem żabę. znalazłem ją
w nocy na środku parkingu – życie wilgotne
jeszcze, dopiero co opięte w kształt.

w dłoni przypominała wystraszony mięsień,
bezbronny i niezdolny do podstępu.

takie skaczące serce.
джерело

випадковість
що думає цей хлопець, викинутий на край вулиці,
у серці того серпня?
що відчуває, коли востаннє входить
в місто чуже, де вперше в житті закохався?
відтоді шукатиме у жінках її рис,
її чорне волосся, ямочки в кутиках вуст.
і намарно повторювати:
є інші дівчата й країни, інше волосся
лоскотатиме долоні тобі у танці.
намарно повторювати: є інші мелодії і вечори.
його пам’ять назавжди залишиться в’язнем
китайських перекупок велосипедних дзвоників.
ось власне випадковість: вже назавжди й ніколи вже.
ставши на краю вулиці
він вперше почувається піщинкою
колись ще любитиме,
здобуватиме любов і втрачатиме, буде одружуватись і розлучатися,
та що йому після цих злетів й падінь
у мить першої втрати?
коли мені тринадцять років, крига кроків скресає
під стопами і я вже назавжди зворушений, розчулений,
тож не дивуйся, що очі мої мокріють
коли слухаю Жан-Мішеля Жара
souvenirs from China
(це нічого жучку, це всього лиш Пекін палає, палає Пекін,
той серпень затримався на краю обличчя).

нічого, нічого.

przygodność
co myśli ten chłopak wyrzucony na brzeg ulicy,
w sercu tamtego sierpnia?
co czuje wchodząc po raz ostatni
w obce miasto, gdzie po raz pierwszy zakochał się?
odtąd będzie szukał w kobietach jej rysów,
jej czarnych włosów, dołeczków w kącikach ust.
to daremne powtarzać:
są inne dziewczyny i kraje, inne włosy
będą ci muskać dłonie w tańcu.
to daremne powtarzać: są inne melodie i wieczory.
jego pamięć pozostanie na zawsze jeńcem
chińskich przekupniów i rowerowych dzwonków.
oto właśnie przygodność: już na zawsze i nigdy już.
stanąwszy nad brzegiem ulicy
po raz pierwszy czuje siebie jak ziarnko piasku.
kochać będzie jeszcze kiedyś,
będzie zyskiwał miłość i tracił, żenił się i rozwodził,
lecz cóż mu po tych wzlotach i upadkach
w chwili pierwszej straty?
kiedy mam trzynaście lat, kra kroków usuwa mi się
spod stóp i jestem już na zawsze poruszony, dotknięty,
więc nie dziw się, że oczy mi wilgotnieją
kiedy słucham Jean Michela Jarre’a
souvenirs from China
(to nic żuczku, to tylko Pekin płonie, to płonie Pekin,
tamten sierpień zatrzymany na brzegu twarzy).

to nic, to nic.
джерело: Artur Nowaczewski, Kutabuk, Biblioteka Toposu, Sopot 2015.

34
Андрію Бондарю
мені тридцять чотири роки
і матчі євро наштовхують на невеселі роздуми:
найстарші гравці – мого віку,
у ЦЬОМУ ВІЦІ зав’язують з професійним спортом.

ще декілька років тому були старші за мене Фігу, Зідан
і я заходив у червень впевнений, що майбутнє за мною
якщо не у футболі то принаймні на полі поезії

а тепер, тільки тепер щоразу сильніше тіло,
моя зовнішня оболонка, щораз гірше справна,
щораз більше вразлива до травм
каже усіма м’язами
каже усіма м’язами
каже усіма м’язами

NO FUTURE!

ніби цього було замало, напередодні Божого Тіла
я зламав руку у дворовому матчі
а в день зустрічі Польща – Росія посварився з дівчиною
принизливо, що в ЦЬОМУ ВІЦІ я втягнутий
у безглуздий дриблінг за ніщо

думаєш, ти знаєш, що відчуваєш до неї
що не раз це казав, доводив
а вона тобі безперестанно велить грати матчі за честь
відбирає уже здобуті очки, забиті голи,
садить на лавку, не відповідає на телефон

ну сам скажи, це ж не має сенсу
я згрішив тільки тим, що одного вечора
понад усе у світі любив футбол
більше ніж літературу культуру і життя

але ж не можна вийти з цієї казки,
в яку заходив ще хлопчиком
і тепер уже завжди ним буду
чи то на ЄВРО-2012
чи на чемпіонаті світу в Мексиці

добре, що хоч Польща не програла Росії
а Андрій Шевченко
піднявся – пишуть, воскрес,
забив два голи Швеції

34
Dla Andrija Bondara
mam trzydzieści cztery lata
i mecze na euro skłaniają mnie do niewesołych przemyśleń:
najstarsi zawodnicy są w moim wieku,
w TYM WIEKU wyczynowe uprawianie sportu kończy się.

jeszcze kilka lat temu starsi ode mnie byli Figo, Zidane
i wchodziłem w czerwiec pewien że przyszłość należy do mnie
jeśli nie w piłce nożnej to przynajmniej na polu poezji

a teraz, dopiero teraz coraz mocniej ciało,
moja zewnętrzna powłoka, coraz gorzej wydolna,
coraz bardziej podatna na kontuzje
mówi wszystkimi mięśniami
mówi wszystkimi mięśniami
mówi wszystkimi mięśniami

NO FUTURE!

jakby tego było mało, w oktawę Bożego Ciała
złamałem rękę podczas podwórkowego meczu
a w dzień spotkania Polska – Rosja pokłóciłem się z dziewczyną
to upokarzające, że w TYM WIEKU muszę być uwikłany
w absurdalne dryblingi o nic

jesteś przekonany, że wiesz co czujesz do niej
że nieraz to mówiłeś, udowadniałeś
tymczasem ona tobie wciąż każe grać mecze o honor
odbiera raz już zdobyte punkty, strzelone bramki,
sadza na ławkę, nie odbiera telefonu

no sam powiedz, to przecież bez sensu
zgrzeszyłem tylko tym, że przez jeden wieczór
najbardziej na świecie kochałem piłkę
bardziej niż literaturę kulturę i życie

nie można przecież wyjść z tej baśni,
do której weszło się będąc chłopcem
i zawsze się już nim będzie
czy to podczas EURO 2012
czy podczas mundialu w Meksyku

dobrze, że chociaż Polska nie przegrała z Rosją
a Andrij Szewczenko
podniósł się – piszą, zmartwychwstał,
strzelił dwa gole Szwecji
джерело: Artur Nowaczewski, Kutabuk, Biblioteka Toposu, Sopot 2015.

Das Boot
залишмо чорне і біле, світле і темне
і запливемо в сіру зону півночі
(скільки б я не дивився на Балтику вона має барву
дощу і туману, є сутністю жовтня).
час виросте в наших очах, жилки –
закривавлене сну коріння.
капітан народжується від сивого волосся і брів.
від голосу, який не затремтить, від ризику.
у волоссі усе записано і вітер
і буря, битва. віра здається дитячістю
як випрасувана комжа міністранта
і рівний стос партійних газет
що гримлять словами, словами, словами.
не довкола них крутиться наша доля,
коли руйнівники відправляються у гонитву.
і треба відкинути сни про невинність,
коли насувається шквал. епічна розлогість і
тяглість годин, днів.
смак того, що не смакує, і голод того,
чого немає. живемо для того, щоб було зараз.
але зараз постійно завтра. і постійність глумиться з нас.

Das Boot
opuścimy czarne i białe, jasne i ciemne
i wpłyniemy w szarą strefę północy
(ilekroć patrzę na Bałtyk ma barwę
deszczu i mgły, jest substancją października).
czas wyrośnie w naszych oczach, żyłki –
przekrwione korzenie snu.
kapitan rodzi się z siwych włosów i brwi.
z głosu, który nie zadrży. z ryzyka.
we włosach jest wszystko zapisane i wiatr
i burza, bitwa. wiara wydaje się dzieciniadą
jak odprasowana komża ministranta
i równy ścieg partyjnych gazet
grzmiących słowami, słowami, słowami.
nie wokół nich obraca się nasz los,
kiedy niszczyciele ruszają w pościg.
i porzucić trzeba sny o niewinności,
gdy nadciąga szkwał. epicka rozległość i
rozwlekłość godzin, dni.
smak tego, co nie smakuje, głód tego,
czego nie ma. żyje się po to, żeby było teraz.
ale teraz jest ciągle jutro. i ciągłość z nas drwi.
джерело: Artur Nowaczewski, Kutabuk, Biblioteka Toposu, Sopot 2015.

***
прерія тим відома, що там живуть індіанці.
горді племена. мають своїх жінок
і вігвами. каное на березі річки.
мустанга, на якому відбиток червоної долоні.
вони живуть за вірою предків.
сини землі, цієї землі. Великий Дух
витає над ними. а потім приходять білі.
колія перерізає прерію, тягнеться дим із грудей
залізного дракона. сила рушниць. загонів кавалерії.
потік людей. на захід. за золотом,
за горами, ріками і лісами. нашими лісами, і знаєш,
коли ми читали ці історії ми завжди були
на боці останнього партизана, божевільного воїна.
січневий повстанець жив у Скелястих Горах.
музейна зброя була гордістю Апачів.

***
preria znana jest z tego, że żyją tam Indianie.
dumne szczepy. mają swoje kobiety
i wigwamy. kanoe na brzegu rzeki.
mustanga na którym ślad czerwonej dłoni.
żyją zgodnie z wiarą przodków.
synowie ziemi, tej ziemi. Wielki Duch
unosi się nad nimi. potem przychodzą biali.
kolej przecina prerię, wydobywa się dym z piersi
żelaznego smoka. siła strzelb. oddziałów kawalerii.
strumień ludzi. na zachód. po złoto,
po góry, rzeki i lasy. nasze lasy. i wiesz,
kiedy czytało się te historie zawsze byliśmy
po stronie ostatniego partyzanta, szalonego wojownika.
powstaniec styczniowy mieszkał w Górach Skalistych.
muzealne bronie były dumą Apaczów.
Джерело: Artur Nowaczewski, Kutabuk, Biblioteka Toposu, Sopot 2015.

***
Устимові
гуркіт пострілів, ручна зйомка а вони
перебігають через кадр,
серед них – хлопець в блакитній касці
за образом і подобою миротворчих сил ООН.
беркут розідре до крові блакить,
Інститутська палатиме в хмарах зіткнень
всю ніч, розтривожене море свічок
і далі, далі у прапорці, у намети рухомі
військ що кочують сотнями небом
ангели останніх днів, моліться за нас,
ангели останнього кадру
не полишайте нас

***
Устимові
trzaski strzałów, ujęcie z ręki a oni
przebiegają przez kadr,
wśród nich chłopak w błękitnym kasku
na podobieństwo sił pokojowych ONZ.
wypruje krew z błękitu berkut,
Ulicą Instytucką popłynie w kłębach pożóg,
przez noc, rozedrgane morze świec
i dalej, dalej w proporce, w namioty ruchome
wojsk koczujących sotniami po niebie
aniołowie ostatnich dni, módlcie się za nami,
aniołowie ostatniego kadru
nie opuszczajcie nas
джерело

калачик
спить згорнута калачиком нервів, снів.
калачиком слів. і спить її дитя,
яке всередині вирване із середини,
з корінням. зі снами.
калачику, якби я міг,
якби я міг за вас я вів би бій,

якби я міг

kłębek
śpi zwinięta w kłębek nerwów, snów.
kłębek słów. i śpi jej dziecko,
które jest w środku ze środka wyrwane,
z korzeniami. ze snami.
kłębuszku, gdybym mógł,
gdybym mógł bój bym o was wiódł,

gdybym mógł.

джерело