Валері Фрітч. З первоцвітами розплющуємо заспані очі

by Diana

Переклала Роксолана Задорожна
Джерело: “Kurier am Sonntag ” від 19 березня 2017 року, с. 53

20 березня. Дата-сигнал. День календаря, який стає будильником з тривалої зимової
сплячки, і лунають підсніжники-дзвоники.

…до себе
Знову приходиш до себе. Відкриваються вікна й
очі. Знову стаєш геліотропним, світлочутливим, немов рослинка, що жадібно та
пристрасно простягається до сонця, хапаючись за кожен промінчик. З цієї своєрідної
сплячки у зимінь та пітьму, бліді, з прозорою шкірою, світлочутливі люди, навесні наче
звільняються і стають дратівливими істотами, що з першим сонячним промінням року
як здичавілі прямують назовні.
А з ботанічними метаморфозами настає і вибух. Ти стаєш супервесняним і у закутках
свого мозку, укупі з бадьорістю та пустощами, віднаходиш давно втрачений оптимізм.
З’являються великі плани та шалені ідеї.
Органічна тілесність і гормони. Намагаєшся знову виглядати гарно нагим, адже стільки
утискалося усілякими непомірностями.
І нестримно хочеться вийти бездумно заміж. А поспіль прогулявши декілька ночей, з ніг
збиває тебе похмілля. Нестримність та життєлюбність стають біологічним імперативом.

Людина тане
Людина пробуджується і вдається в надмірності. Покидає домашній затишок і знову бере
участь в житті усього світу. Переміщується на балкон, осідає в парку і з дрібними речами
просто оселяється в кав’ярні. Виходить зі свого сховища. Викидає флакони з краплями
вітаміну D та глибоко у шухляду ховає довгі підштанники, провітрює ліжка й думки, а в час
весняного генерального прибирання розморожує холодильник і тане при цьому сама.

Барви згущуються
Присутні усі ознаки перетворень. Той, хто уже встиг загубити сонцезахисні окуляри,
власне, в процесі. Світ вилускується з оболонки сірих барв, із печери холодної землі. Не
знати як без ароматів розквітаючих краєвидів пережилося зиму і як тепер ту зиму можна
забути. Барви заливають наготу. А з появою первоцвітів на галявинах нам широко
розкриваються очі. Крокус спонукає до ніжності. Магнолії привчають до несподіваної,
нетривкої краси, що надходить уночі. В городчиках і садках, по лікті в землі, та високо на
деревах, із садовими ножицями в руках, пораються садівники-любителі. А з самісінького
ранку, першими з усіх створінь, накинувши на себе халат, крадькома виходять надвір.
Вони завжди насторожі, бо ж у саду багато чого осягаєш по-іншому. Але будь-яка радість
минає, коли йдеться про найзаповітнішу рослинку.

А згодом – Урра!
Ця пора запрошує кожного: від малого до старого. На скільки можна дотримуватись
правил селянина чи слідувати прикметам календаря, на стільки не можливо не піддатися
феномену світла і тепла. Це – приманка, безмірно вабляча. Заклик, якому слідуєш :
виходь! Іди у відкритий світ, запаморочливий і білосніжний, о порі, коли підсніжників-дзвоників луна передзвін. А потім – ура!