З давньогрецької поезії

by Diana

Переклала Ірина Бова

З Анакреона

36
Ерос маленький на Кітері грався
Бджолу не помітив і дуже злякався
Бо бджілка його за пальчик вкусила
І Ерос до мами майнувся щосили
І плаче: «О, мамо, вмираю! За руку
Ужалила сильно крилата зміюка!»
«Як жало бджолине отак пече, сину,
То як твої стріли вражають людину».
***
Έρως ποτ’ εν ρόδοισι
κοιμωμένην μέλιτταν
ουκ είδεν, αλλ’ ετρώθη.
τόν δάκτυλον παταχθείς
τάς χειρός ωλόλυξε,
δραμών δέ καί πετασθείς
πρός τήν καλήν Κυθήρην
«όλωλα,μήτερ»,είπεν,
«όλωλα καποθνήσκω.
όφις μ’ έτυψε μικρός
πτερωτός,όν καλούσιν
μέλιτταν οι γεωργοί.»
ά δ’ είπεν. « ει τό κέντρον
πονείς τό τάς μελίττας,
πόσον δοκείς πονούσιν,
Έρως, όσους σύ βάλλεις;»
Джерело

22
Я стану дзеркалом твоїм,
Мене ти бачить будеш.
В туніку обернусь твою
Про мене не забудеш.
Водою буду бігти я,
Щоб мною ти вмивалась,
Й олією, щоб ти мене
На шкірі відчувала.
Корсетом обігну тебе
І буду прикрашати
Взуттям твоїм, щоб по мені
Могла щодня ступати.

***
εγώ δ’ έσοπτρον είην,
όπως αεί βλέπης με.
εγώ χιτών γενοίμην,
όπως αεί φορής με.
ύδωρ θέλω γενέσθαι,
όπως σε χρώτα λούσω.
μύρον,γύναι,γενοίμην,
όπως εγώ σ’ αλείψω.
και ταινίη δέ μασθώ
καί μάργαρον τραχήλω
και σάνδαλον γενοίμην.
μόνον ποσίν πάτει με.
Джерело

Із Сапфо
Гімн Афродиті

О безсмертна моя Афродіто,
Я благаю, всесильна богине,
Ти звільни моє серце від болю,
Бо боюся від горя загину.

Сподіваюсь, почуєш мій голос
І до мене ти зійдеш із трону,
Залишивши отам, десь далеко,
Всемогутнього Зевса удома.

І з прозорого чистого неба
Спустять долу, на чорну землицю,
Горобці на своїх спритних крилах
Золотаву твою колісницю.

І як тільки ти ступиш на землю
Своїм поглядом чуйним, дбайливим
Запитаєш, чому я сумую,
Чому серце моє нещасливе.

«Скажи, мила Сапфо, що жадаєш?
І кого хочеш ти повернути
У своє нескінченне кохання,
Про яке ти не в змозі забути?

Уникає? Шукать тоді буде.
Не бере? Значить буде давати
Подарунки, увагу і душу.
Буде так, як ти схочеш, кохати».

Будь зі мною, моя Афродіто,
Бо без тебе я зовсім змарнію,
І здійсни мої щирі бажання,
Бо без них теж ніяк не зумію.

Ύμνος προς την Αφροδίτη

Ποικιλόθρον᾽ ἀθάνατ᾽ ᾽Αφρόδιτα,
παῖ Διός, δολόπλοκε, λίσσομαί σε
μή μ᾽ ἄσαισι μήτ᾽ ὀνίαισι δάμνα,
πότνια, θῦμον.

ἀλλά τυίδ᾽ ἔλθ᾽, αἴποτα κἀτέρωτα
τᾶς ἔμας αὔδως αἴοισα πήλγι
ἔκλυες πάτρος δὲ δόμον λίποισα
χρύσιον ἦλθες

ἄρμ᾽ ὐποζεύξαια, κάλοι δέ σ᾽ ἆγον
ὤκεες στροῦθοι περὶ γᾶς μελαίνας
πύκνα δινεῦντες πτέῤ ἀπ᾽ ὠράνω αἴθε
ρος διὰ μέσσω.

αῖψα δ᾽ ἐξίκοντο, σὺ δ᾽, ὦ μάκαιρα
μειδιάσαισ᾽ ἀθανάτῳ προσώπῳ,
ἤρἐ ὄττι δηὖτε πέπονθα κὤττι
δηὖτε κάλημι

κὤττι μοι μάλιστα θέλω γένεσθαι
μαινόλᾳ θύμῳ, τίνα δηὖτε πείθω
μαῖς ἄγην ἐς σὰν φιλότατα τίς τ, ὦ
Ψάπφ᾽, ἀδίκηει;

καὶ γάρ αἰ φεύγει, ταχέως διώξει,
αἰ δὲ δῶρα μὴ δέκετ ἀλλά δώσει,
αἰ δὲ μὴ φίλει ταχέως φιλήσει,
κωὐκ ἐθέλοισα.

ἔλθε μοι καὶ νῦν, χαλεπᾶν δὲ λῦσον
ἐκ μερίμναν ὄσσα δέ μοι τέλεσσαι
θῦμος ἰμμέρρει τέλεσον, σὐ δ᾽ αὔτα
σύμμαχος ἔσσο.
Джерело