Маргарет Етвуд. Хліб

by Diana

Переклала Тетяна Кара
Джерело
Уявіть шматок хліба. Навіть уявляти вам його не треба: ось він тут, на кухні, лежить на столі, на дошці, у пакеті поряд з ножем. Ніж старенький, ви якось придбали його за вдалу ціну, на дерев’яній ручці вирізьблено слово «ХЛІБ». Ви відкриваєте пакет, відгортаєте поліетилен, відкраюєте собі шматочок. Ви змащуєте його маслом, потім арахісовою пастою, далі – медом, і готуєте собі сендвіч. Трохи меду потрапляє вам на пальці, ви злизуєте його. Вже за хвилину ви покінчили із сендвічем. На столі у вас чорний хліб, але є ще і буханець білого, у холодильнику, й скоринка житнього хліба, який ви купували ще минулого тижня, формою він нагадує переповнений шлунок і вже вкрився пліснявою. Інколи ви печете хліб вдома. Так приємно приготувати щось власноруч.
Уявіть жахливий голод. І знову уявіть кусень хліба. І хліб и голод – речі реальні, але вам незрозуміло, як можна мати хліб й залишитися при цьому голодним. Уявіть, що ви десь в іншому місці. Десь, куди завела вас свідомість. Ви у кімнаті, де спекотно, лежите на тонкому матраці. Стіни будівлі збиті з сухого ґрунту, поряд з вами ваша молодша сестра. Вона вмирає з голоду, живіт їй роздуло, мухи сідають на очі, ви відганяєте їх рукою. Ви маєте брудну, але вологу шматину, яку притискаєте до сестриних губ та лоба. Вам вдалося приберегти на сьогодні скибочку хліба. Ви страждаєте від голоду так само, як і ваша сестра, але ще тримаєтесь. Як довго це триватиме? Чи принесе хтось вам більше хліба? Ви могли б вийти назовні та пошукати якоїсь їжі, та на вулицях повно стерв’ятників й усюди трупний сморід.
Поділитеся ви хлібом з сестрою, чи віддасте їй увесь шматочок? Чи з’їсте хліб самі? В решті решт, шансів у вас вижити більше, ви не так заслабли. Довго ви вагатиметеся, приймаючи рішення?
Уявіть в’язницю. Ви дещо приховуєте, те, в чому їм не зізналися. Тим, хто вас ув’язнив, це відомо. Іншим теж. Якщо ви розв’яжете язика, тридцять, чи сорок, чи навіть сто ваших друзів, бойових товаришів, будуть затримані та страчені. Якщо ви відмовитеся співпрацювати з ворогом, ця ніч стане для вас останньою. Вбивати вони полюбляють вночі. Але про те, що станеться вночі, вам не йдеться, ви думаєте про шматок хліба, який вам запропонували. Чи довго ще? Хліб був чорний та запашний, і нагадав вам про сонячне світло, яке падало на дерев’яну підлогу. Ще ви згадали вазу, жовту вазу, яка була у вас вдома. У ній були груші та яблука, ваза стояла на столі – це ви теж згадали. І зараз вас вбиває не біль, чи нестерпний голод, а саме відсутність тої вази. Якби ви зараз потримали її в руках, тут і тепер, ви могли б знести що завгодно. Хліб, який вони пропонують вам, згубний, зрадницький, він не життєдайний, навпаки.
Було собі дві сестри. Перша була заможною і не мала дітей, друга мала їх п’ятеро, втратила чоловіка і не мала чим годувати дітей. Бідна сестра прийшла до багатої і попросила хоч крихту хліба: «Мої діти вмирають». Багата сестра відповіла: «Хліба ледве вистачає нам самім» і прогнала сестру від своїх дверей. Невдовзі чоловік багатої сестри повернувся додому і захотів відкраяти собі хліба. Але тільки-но він торкнувся хлібини ножем, як з неї потекла кров.
Всі розуміють сенс цієї притчі.
Це старовинна німецька казка.
Хліб, що я викликала для вас силою своєї уяви здіймається у повітрі над вашим столом. Стіл звичайний, без якихось спеціальних отворів. Під хлібом блакитний кухонний рушник, й немає жодних мотузків, що прикріпляють хліб до рушника, чи хліб до стелі, чи стіл до рушника. Ви переконуєтесь у цьому, провівши рукою біля всіх предметів. Однак ви не торкаєтеся хліба. Що ж зупиняє вас? Ви не хочете знати, справжній цей хліб, чи зорова галюцинація, яку я у вас викликала. Жодних сумнівів, що ви бачите цей хліб, навіть можете відчути його запах, він пахне дріжджами, і так само існує у реальності, як, приміром, ваша рука. Але чи зможете ви повірити у цей хліб? Чи зможете його з’їсти? Вам й думати про це не хочеться, тільки уявіть собі.