Роберто Калассо. Кафка і мадам Тшиссик

by Diana

Переклала Ганна Кіпа
Джерело: зі збірки “Roberto Calasso, La follia che viene dalle Ninfe. Adelphi Edizioni, Milano, Italia 2005”- pp. 97-102.

Замурзана, циганська, жива, комічна, еротична, жорстка, атавістична трупа єврейського театру, на чолі з Іцхаком Льові, ввірвалася у життя Кафки восени 1911 року. “Хто спить із собаками – той прокидається с клопами”, – коментував батько-ювелір Герман. Син відповів “незграбними” словами, але згадав, як декілька днів раніше дійсно боявся підхопити вошей, коли наблизив свою голову до Льові: саме тоді той “виливав йому душу”. Льові був “брехуном”, яким Кафка захоплювався за вміння розказувати історії, завжди багаті на невпинні емоції. Історії східних євреїв, а також паризькі: Нотр-Дам, який того “лякав”, тигр у Саду рослин, що тамував “відчай і надію”, уплітаючи свою їжу. Образи просто витікали із Льові. Оголошуючи родичам про свою подорож до Варшави, він писав: “гулятиму поміж вас, як павук по очах, як людина у траурі поміж молодят”.
Єврейський театр вважався одним із типів оперети, доволі слушно, завдяки глибокій відданості обурюючому абсурду, що єднає Якоба Гордіна з Оффенбахом, якого можна вважати західним нащадком цього театру. Замість живої картини пів-оголених богинь на вершині Олімпу, єврейська оперета пропонувала, як родзинку, ходу Примадонни у супроводі дітей назустріч публіці, маленькі всі разом несли рулони Тору і співали: “Тора – то краща милість”.
Все можливо у “шумі цього іудаїзму”. Годі вірити у “розчарування, розриви, стусани, вистріли у спину, непритомність, душогубство, кульгавість, танець у руських чоботях або танець із задраними спідницями, валяння на дивані”. Зрештою, “ці речі просто неможливо спростовувати”.
Компанія розігрувала сцени у Сafé Savoy, у тісному куті, де відтоптування ніг та падаюча завіса з кулісою були обов’язковою умовою. Коли актори обіймались, то зсовували перуки один одного. Викликали всі види почуттів, зберігаючи повагу. Портьє ресторану, раніше “службовець борделю, а зараз сутенер” уточнював Кафка, говорячи про нього, як начебто про колегу з офісу, їх зберігав від голодної смерті та долі волоцюг. Він ризикував навіть сперечатися з першою актрисою, з “маленькою Тшиссик”.

“Маленька Тшиссик”, “мадам Тшиссик” виконувала ролі жінок та дівчат, що раптом стають нещасливими, над ними насміхаються, вони осоромлені та скривджені, але їм надається час розвинути та покращити свою долю. Кафка захоплювався її природною пробивною потужністю, що іноді доходила до припадку, навіть коли текст цього не передбачував. “Як пишу із задоволенням ім’я її” – записував, думаючи про неї. І кожного разу, коли чув її голос, відчував тремтіння над вилицями. Як визначити це почуття? Кафка не втримався назвати це словом “кохання” п’ять разів лише на декількох сторінках свого щоденника. Це посилювало його звичну здатність жадібно присвоювати їй фізичні риси. Відзначаючи “виключно гладенькі щоки з мускулистим ротом”. Але цього було недостатньо. Немов із лупою Кафка ковзав по цім щокам і тільки після того, біля рота помічав ті хвалені пухлості. Із тверезістю хірурга він зв’язував “це з тим, що щоки впали від голоду, подорожей, вистав, частково від того, що мускули сформувалися під впливом театральних емоцій, міміки великого рота”.
Поки їла смаженого гуся, мадам Тшиссик часто схиляла голову, тоді Кафка намагався пробратися під її повіки. Обережно милував поглядом її обличчя, зваблений “блакитним світінням” її очей. В інші моменти помічав “брудну шкіру у правому кутку її губ”. Низький блідий лоб. “Краса, для когось зовсім звична, в маленьких руках та зовсім невагомих пальцях, які “нагадували зубочистку, якою зараз поцілять у зубний канал та залишать там на чверть години”. Але понад усе зачаровувала завіса, що огортала її шкіру – пудра кольору молока, благословенна у той самий момент.
Так ввечорі 4 листопада 1911 року Кафка вирішив перевтілитися в одного з іудейських героїв. Розраховуючи на те, що його приймуть за вісімнадцятирічного, навіть якщо вже наблизився до тридцяти, заявився до Café Savoy з букетом квітів і запискою: “На подяку”. Вистава починалася із запізненням. Сцена Тшиссик запланована на четвертий акт. Кафка страждає від “нетерплячості і нудьги”, думаючи тільки про те, що квіти зав’януть. Просить офіціанта віднести їх на стіл, аби ті подихали. Робітники кухні та деякі “брудні постійні клієнти” їх нюхають, поки минають. “Міг я лише дивитися на них, бентежний і лютий, нічого іншого”. Дійшли до четвертого акту, важлива сцена у в’язниці, Кафка зазначає: “Я кохав мадам Тшиссик, але внутрішньо волів, аби вона скоріше закінчила”. Загалом, мадам Тшиссик у в’язниці повинна була зняти шолом з римського правителя, що приходить провідати її, і одягти собі на голову. Актор, що виконує роль правителя – п’яний. Коли Тшиссик знімає шолом, на землю падає зім’ятий рушник, що той підклав, бо шолом йому тиснув. П’яний дивиться на Тшиссик і лається.

У той момент, коли Кафка відвлікається, акт закінчується. Головний офіціант, схожий на собаку, дарує квіти Тшиссик під завісу, що закривається. Поклін акторки – усе закінчено. “Ніхто не помітив мого кохання”. І навіть квітів. На третій день Кафка дізнається, що Льові не сказав Тшиссик від кого були квіти.

В цілому катастрофічний, через інциденти та поведінку деяких, що сміялися без зупинки, виступ був втриманий разом лише Тшиссик, як матір’ю сімейства. Вона з усіма жартувала, змінила свій ясний голос, за сценою, на слабий тихий хор. Вона підтримувала з десяток разів ширму, яку виходи трупи мали б вже давно зруйнувати. Кафка додає тут ще один пункт, щоб перевести подих та зробити висновок: “З цим букетом квітів я сподівався угамувати хоча б трохи своє кохання до неї, але все це було безглуздо. Це можливо зробити лише через літературу або ж статевий акт”.