Юстина Піларська. Сараєво.

by Diana

МІСТО — ІДЕЯ, ЯКА СТВОРЮЄ СИСТЕМУ ПОГЛЯДІВ НА БАГАТОВИМІРНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ

Переклав із польської Дмитро Головченко
Джерело

Очевидно, що ставлення до Іншого
є конститутивним елементом ідентичності
і тільки по відношенню до Іншого ви можете зрозуміти себе .
Джевада Соколович

Джерелом великих проблем, моїх — малих і чужих — великих є страх перед культурним плюралізмом, страх, який безповоротно встановив певну політику і спрямував зброю на тих, котрі хотіли жити разом, насолоджуючись своїми відмінностями2.
Джевад Карахасан

Сараєво — особливе місто не тільки на історичній та географічній карті Європи. Це також унікальний матеріальний та символічний простір у сфері антропологічних та культурних роздумів. Це не тільки столиця Боснії та Герцеговини, заснована турком-османом, місце вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда, яке спричинило початок Першої світової війни 1914 року чи арена Зимових Олімпійських Ігор та драматичний досвід війни та облоги в 90-х роках XX сторіччя. Сараєво — це не просто місто, що символізує культурне багатство європейської спадщини, насичене ранньослов’янським, римським, візантійським, османським або соціополітичним комуністичним ладом. Сараєво — це місто-символ, яке демонструє силу комуналізму та творчість антропологічних зусиль, спрямованих на створення різноманітної спільноти, єдині у своїй відмінності.
Для деяких людей Сараєво було метафорою тих часів, які формували світогляд Центральної та Східної Європи, починаючи від вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда в 1914 році, яке було приводом для початку Першої світової війни, закінчивши облогою міста, розпочатої в 1990 році, яка стала ганебним моментом історії Європи, як місто, яке найдовше було в облозі в сучасній світовій історії3. Проте, прогулюючись по центру, відвідавши Башчаршія або гуляючи по алеї Маршала Тіто, можна отримати враження, відмінне від західних ЗМІ, тавруючих варварство мешканців Балкан та вічну відразу мешканців столиці Боснії. Навпаки, Сараєво, здається, є простором, наповненим шепотом дружніх розмов, ароматом міцної турецької кави та відлунням міської метушні, яка, як здається, живе, незважаючи на прогнози та думки деяких людей.
Фізичний простір міста знаходить свій еквівалент у своїй історії. Протягом шести останніх століть, шість раз відбувалися зміни у силах керуючих містом і цим регіоном. З них п’ять таких історичних і політичних потрясінь відбулося власне у двадцятому столітті. Сьогоднішнє Сараєво складається з трьох основних вимірів Османської експансії (перші 140 років, перебуваючи під владою турків у 1460-1600 роках), періоду падіння миру часів австрійської адміністрації 1883-1914 рр. та років формування соціалістичного суспільного устрою в 1945-1990 рр. Ці три політичних сили виявилися вирішальними для просторової та архітектурної структури міста, яке завдяки цим впливам набуло унікального характеру, урбанізаційно структуруючи столицю Боснії. У кожному з зазначених періодів політичного впливу, нова влада мала на увазі уніфіковані уявлення про міські простори, які відображалися в цілях, пріоритетах або цінностях, які визначають характер міжетнічних взаємодій у різноманітному, багатокультурному середовищі. Зазначені три держави, які керували за допомогою свого адміністративного законодавства, підтримували розвиток Сараєво, що дозволило численним групам брати участь у формуванні міського, столичного простору.
Культурне різноманіття, яке на індивідуальному рівні виражалося, зокрема, широкими межами толерантності до різноманітності, було характерною рисою Сараєво з моменту його заснування у п’ятнадцятому столітті. Мандрівники століттями залишали Сараєво спантеличені сумішшю релігій, націй та впливів, відмічених повагою до різноманітності, які в певний момент у суспільному житті стали невід’ємною частиною психосоціальної активності, стаючи виразом терпимості, відкритості та діалогу.
Сучасний Сараєво та Боснія населяють представники трьох основних національних груп: босняки, хорвати і серби. Члени цих груп, працюючи у світському дусі соціалістичної Югославії, одночасно піклувалися про свої конфесії, завдяки чому вони змогли знайти спільну основу для порозуміння з представниками інших конфесій, оскільки на прикордонних територіях відсутні стандарти оцінки, що походять лише від однієї громади. Крім того, «усвідомлення культурної ідентичності є наслідком контакту з іншою групою, способом визначення самого себе через приналежність до різних типів соціальних груп»4. Отже, проблема не виникає внаслідок відмінностей, які повинні існувати, щоб визначити свою свідомість, як і ця різниця, яка буде використана у процесі створення власної ідентичності. Хоча існують відмінності між соціальною та культурною ідентичністю, незважаючи на їх взаємодоповнюваність, вони становлять ті аспекти створення системи поглядів на ідентичність, які можуть конструктивно впливати на процес міжкультурних взаємодій. Зрештою, соціальна ідентичність пов’язана зі спільнотою, в якій розвивається індивід, і на відміну від них культурна ідентичність
була б такою, що стосується усвідомлення існування норм і цінностей, погодження на певні способи інтерпретації світу, не обов’язково у зв’язку зі спільнотою як такою5. Завдяки цьому світ цінностей та ідеологічної оптики для мешканця Сараєво є результатом цінностей та норм, які насичують загальний простір соціального та культурного життя, хоча релігійний зміст цих моральних дорожніх знаків може бути різним.
Аналізуючи не тільки об’єктивні містоутворюючі чинники (наявність осередків влади, релігійних культів, сприятливі умови для економічного розвитку тощо), а також особливо суб’єктивні джерела психосоціальної привабливості міст, слід зазначити, що Сараєво щедро обдарювало своїх жителів базовим атрибутом, таким як свобода6. Свобода в психосоціальному сенсі, що передбачає вільне релігійне, культурне, соціальне або економічне вираження, виокремлює Сараево, яке давало простір не тільки для існування, що доказує давність існування Сараєво, а також сприяло створенню мистецтва, збагаченню науки, каталізуючи формування конструктивних соціальних явищ та нових ідей і філософії, які для багатьох інших спільнот залишалися нездійсненним бажанням.
Б. Богданович у своїх роздумах становиться над містом, символом простору життя — це неабиякий виклик. Адже, за його словами: «Місто є “справжнім” містом лише тоді, коли воно має особистість, свій ментальний профіль, свій дизайн, спосіб поводження з самим собою та зовнішнім світом, з іноземцями, природою, усім навколо та іншими містами»7. Ідентичності Сараєво не легко відмовити. Про це свідчить його давня і нинішня історія, що демонструє надзвичайний дух свідомого та глибокого відчуття своєї культурної реальності людей, асимільованих з їхнім містом, з відмінністю, частиною, якої вони стають, яка надає їм відбиток близькості. Профіль міста формується постійним насиченням множинності, барвистості та бурливості, що призводить до творчої напруженості як місця зустрічі та перехресть культур.
Отже, сучасно сформована колективна свідомість сараєвців, яка є наслідком спадщини греко-візантійської (православної), західноєвропейської (католицької) культури, ісламу та іудаїзму8, є явищем міста, яке створює матеріальний, семантичний та психологічний простір для створення та сприйняття культурного розмаїття. Саме тут проходить кордон між Сходом та Заходом, православними та католиками, Візантією та Римом, Туреччиною та Габсбургською монархією. В решті решт тут, фольклор селянської культури просякнувся міською культурою Середземномор’я. Звідси випливає ніде не бачений синтез східно-мусульманської цивілізації та місцевої південнослов’янської традиції. Це поєднання призвело до діалектики подвійної ідентичності не тільки в Сараєво, але і в Боснії, яка стала «цілим, що складається з різноманітності»9.
Боснійська культура, яка найбільш яскраво виражена у Сараєво та його специфіка, формує собою внутрішній плюралізм, який не виражає себе як диктат суб’єкта у відношенні до Іншого. Це означає, що: «Мій образ в його очах говорить про нього, але він теж говорить щось про мене, це правда, що його уявлення про мене належить йому, але воно також певним чином належить і мені»10. У ситуації, коли культурний простір наповнений чотирма монотеїстичними релігіями, і породжені цим чотири культурні парадигми, відсутність сильного суб’єкта є природним наслідком необхідних механізмів, створених для увічнення їх стабільності. Бо Я є постійним підтвердженням Іншого11. Таким чином, в культурному світі плюралізму не може існувати один Єрусалим. «[…] Цілісність світу повинна проявити себе, принаймні, у двох місцях, щоб вона була переконливою і щоб ми могли реально зазнати її. […] Тільки в Сараєво та Єрусалимі співіснують пліч-о-пліч храми чотирьох монотеїстичних релігій»12.
Для сараєвців очевидно, що відносини з Іншим є конститутивним атрибутом, що формує свою власну ідентичність. Це до такого рівня іманентна риса самосприйняття, що сприймаючі це алегорично, навіть переходячи межу життя й смерті, Інший насичує побут відмінністтю13, коли, як пише І. Сарайлич, торкаючись болючої рани облоги міста в 1992-1995 роках «впродовж десяти років життя в Сараєво Бранці (або Міліці) довелося хоча би один раз: танцювати вальс з мусульманином, позичити в одного католика університетський підручник з анатомії або з теорії права, святкувати Новий рік в компанії єврея. Хіба хтось з родини не міг змиритися з думкою, що її мультіетнічне життя буде тривати і після смерті»14. Проте випадкові прояви національного шовінізму не змінили певного статус-кво, оскільки «і далі на великому тимчасовому кладовищі біля сараєвської поліклініки всі лежать мирно пліч-о-пліч. Мусульманські надмогильні пам’ятники перемішуються з хрестами. […]. Тільки дати повторюються всюди ті самі: 1992, 1992, 1992»15.
Як показує дослідження, для сараєвської ідентичності — цю назву, дали дослідники цього явища16 — семантичне поле етноніму містить не національну, релігійну чи етнічну ознаки, але ті, що стосуються інтегрованої локальної ідентичності, що дозволяє інтерпретувати своє походження в широкій категорії спільноти. Можливо, саме тому, мешканці, які дивом залишились живі, після трирічного систематичного вбивства міста-легенди заявляють: «Мені здавалося, що я був югославом, тепер я відчуваю себе жителем Сараєво»17.
Згідно з Джевадом Карахасаном культурні кордони — це місця напруженості, але це плідна напруга — в певний момент ці кордони стають фундаментом ідентичності, оскільки «саме тут, в цій властивості, без якої вона була б неповною, ідентичність перемагає дурне закриття і відкривається для чогось зовсім іншого». Три етнічні спільноти й релігії Боснії й Герцеговини й разом з тим її столиці Сараєво серби, мусульмани, хорвати в час вибуху конфлікту в 1992 році не мали розбіжностей у своєму світогляді на культурний простір чи соціальну ідентичність. Відчувалося поєднання думки та життєвої перспективи, незалежно від того, що в націоналістичному дусі кінця 80-х — початку 90-х. ХХ століття це явище перестало розглядатися позитивно18. Проте в Сараєво кожна сторона прагнула зберегти цілісність своєї спільноти перед націоналістичним розбратом. І хоча конфлікт в Боснії почався з моменту проголошення своєї незалежності і тривав до того, як ситуація була врегульована завдяки посередництву та міжнародному втручанню, спроби довести, що культурно югослави, які живуть в Боснії й Сараєво мають різні походження виявилися дуже невдалими.
Громадян-жителів Сараєво не можна переконати теорією, що, об’єднавши різноманітний мовний та стилістичний фольклорний матеріал, найкраще повстає образ єдиного уявного духу народу. Власне, в історії боснійців мультикультуралізм сприймається як невід’ємний елемент функціонування в межах своєї групи, незамінний для культурного самовизначення. У країнах колишньої Югославії, чиєю «мініатюрою», як вважається, тепер є культурна спадщина Боснії та Герцеговини, існуючі теорії етноконфронтації не відповідають дісності19. Сараєво як столиця Боснії є вийнятковим місцем. Місцем, де східна культура зустрічається з Заходом. Навмисно підібраним поняттям є «зустріч», а не «зіткнення». Не створюючи простору для зіткнення цивілізацій згідно теорії Самуеля Гантінгтона.20. Проте, тут є місце, де один квадратний метр пронизаний ісламом, православ’ям, іудаїзмом, римо-католицизмом та протестантизмом. Саме в цьому місці віруючі різних релігій жили століттями, поважаючи один одного, об’єднуючи зусилля для розвитку міста21. Як пише Джевад Кара-хасан: «Місто дичавіло, перемішувалися раси та види, створювався новий різновид, який не можна описати одним словом у рубриці “національність”. У Сараєво перед початком війни майже половина шлюбів була змішаною. Це було щось більше ніж тільки толерантність. Це була спроба будівництва нової ідентичності, у якій розподіл на своїх і чужих залишається неминуче стертим»22. Тому не існує жодних прихованих правил, регулюючих мультикультурне функціонування в цьому місті. Основна площина міжкультурних відносин — це не сегрегація, чи явний або прихований антагонізм, а асиміляція, яка цьому передувала (відносно об’єднане) з повним взаємним визнанням та співпрацею. Проте це не призведе до зникнення розбіжностей23, але це створює простір для посилення та збагачення ідентичності з багатогранними конотаціями, одночасно роблячи різноманітним зовнішнє вираження культурної приналежності.
Таким чином, переконання про громадськість та зв’язки, що пов’язують мешканців даної території, де мирне співіснування визначало характер багатокультурного міста, яким, без сумніву, є Сараєво дозволяє визначити його походження з точки зору більш широкої спільноти південних слов’ян або югославів, які живуть в Сараєво. Це доводить, що етнічна ідентифікація пов’язана з сильними зв’язками всередині місцевої громади, визначеної специфікою мультикультурного міста. Дуже сильне відчуття приналежності до мультикультурної специфіки міського середовища часто сильно ототожнюється з культурним плюралізмом місця. Не до кінця підтверджується теза про те, що етнічна приналежність об’єднує одних і розділяє інших по принципу «свій і свої та чужий», встановлюючи певну своєрідну рису, яка сприяє зміцненню своїх і додатковій кваліфікації інших24.
Більш того, маючи на увазі припущення, що ідентичність — це процес, а не постійний елемент, який змінюється і підкоряється будь-яким новим чинникам на шляху до стабілізації в структурі людського почуття приналежності. Детермінанти також відрізняються, тому що наслідки конфлікту, що мав місце в Боснії (помилково визначених деякими науковцями як етнічні чи навіть громадянські війни25), в тому числі в особливо болісному вигляді в Сараєво, зумовили нові етапи в процесі формування культурної, індивідуальної та соціальної ідентичності. Таким чином, сильна ідентифікація з місцевим простором життя, яка зосереджується навколо семантики Сараєво як міста, простору, що кристалізує відчуття багатовимірної ідентичності. Завдяки таким особливостям самоідентифікації жителі Сараєво не називають себе сербами, босняками, хорватами чи мусульманами. Сараєвці є просто звідти. Це вказує на інтегровану багатовимірну ідентичність, зв’язану з такими процесами й поняттями як діалог, переговори, співпраця, співробітництво26. Разом з цим вона становить найповнішу форму мультикультурної ідентичності, яка посилається на визнання культурних закономірностей, високої самооцінки, почуття цінності, гідності та толерантності. Це також є метою між культурної просвітницької діяльності, яка сприяє досягненню освітніх цілей, спрямованих на виховання людей для миру, толерантності та діалогу.
Враховуючи беззаперечний факт, що культурна ідентичність є чинником, який все більш стає вирішальним фактором у розробці та плюралізму спільності її членів, підлягає зміні сприйняття культурного побуту індивіда, яке проникає через культурне різноманіття, знаходячи в цьому гносеологічний та онтологічний порядок. Ця зміна оптимізує зростання різноманітності, множинності та багаторівневих структур ідентичності. Таким чином, на прикладі цього міста, на рівні наукової інтерпретації процесів, які відбуваються в міжкультурній динаміці, можна висунути тезу появи інтегрованої багатогранної ідентичності27, пов’язаної з такими процесами та поняттями, як діалог, переговори, співпраця, співробітництво. Таким чином утворюється найповніша форма мультикультурної ідентичності, яка пов’язана з визнанням зразків культури, високої самооцінки, почуття самоповаги, гідності та толерантності. Це також є метою міжкультурної просвітницької діяльності, яка сприяє освітнім прагненням, спрямованим на виховання людей для миру, толерантності та діалогу.
У Сараєво мультикультурне утворення, яке створює інтегровану культурну ідентичність, посилається на специфіку префігуративних культур28, де відходить від етноцентричної соціалізації через старші покоління на користь молодших поколінь. Важливою є сила, потенціал, прихований в молодих людях, які можуть бути здатними до здійснення прогресивних соціальних змін. Крім того, старше покоління творчо заохочує молодь до культури, залучаючи її до співпраці. Більш того, молоді люди частково пристосовуються до змін після взаємного пізнання, яке призводить до залучення обох сторін та взаємного виховання нового покоління. Труднощі перекладу, переживання конфліктів, породження позитивних і негативних емоцій дають можливість, у результаті, реалізувати вищевказані цінності29. Почуття ідентичності дозволяє індивіду працювати в колективі підтримуючи суб’єктивне переконання у власній своєрідності та унікальності, а у випадку з Сараєво — це набуває надзвичайної конкретної форми. Саме це культурне різноманіття відрізняє їх від усіх тих спільнот, які базуються на домінуючому чиннику, який створює нетерпимість, наприклад, держава, релігія чи народ.
Місцева сараєвська ідентичність — це явище, яке виражається мультикультурними аспектами функціонування в місці, пов’язане з відсутністю ідентифікації з національною або етнічною групою, а також незначним посиланням на релігію чи національності як детермінанти почуття культурної приналежності. Отже, якщо у вимірі теоретичних роздумів можна стверджувати, що в мультикультурному середовищі можуть з’явитися різні механізми етнічної інтеграції, які в залежності від соціальної та культурної специфіки можуть призвести до поєднуючого чи конфронтаційного характеру взаємодії, на прикладі сараєвців можна говорити про нестандартне тлумачення міжкультурної динаміки, яке роблять самі учасники взаємодії. І хоча націоналістам, породжуючим конфлікт вдалося частково перенести центр ваги дискурсу від людяності до нації, босняки, і зокрема сараєвці, ніколи не забували о своїх спільно випищених мультикультурних коріннях.
Сама просторова система30 та міжкультурні відносини, які з неї походять є доказом того, що люди, хоч і різні, хочуть і можуть жити разом. Це не тільки архітектурні артефакти, які свідчать не тільки про спільну культурну спадщину, але також і про спільний простір міжкультурної комунікації, створеної жителями цього міста протягом століть. Сараєво, як пише Джевад Карахасан: «Дуже швидко, з моменту його заснування, воно стало метафорою світу, містом, в якому різні обличчя світу зосереджені в одному напрямку, як у призмі зосереджуються розсіяні промені світла». Неймовірним у сприйнятті унікальності міста є те, що протягом століття від заснування міста в його межах жили віруючі всіх монотеїстичних релігій та представники культур, які походять від них, люди, що говорять на різних мовах і живуть у спосіб, визначений цими культурами. Це стало мікрокосмосом, центром світу, який, згідно з наукою про езотерику, кожне середовище, містить у собі цілий світ31.
Таким чином, Інший в Сараєво необхідний як доказ власної ідентичності, оскільки його власна вийнятковість підтверджується і виражається у відношенні до вийнятковості Іншого. Як пишуть експерти з теорії культури та самі мешканці Сараєво: «В діалектичній системі Інший лише вважається Іншим, таким чином тільки замасковане Я, або Інший, котрий міститься в мені, тому в діалектичній системі факти, протиставлені один одному, по суті є єдністю»32. Відкриваючи Іншого, відкриваємо себе, пізнаючи Іншого, пізнаємо себе. Жиючи в безпосередньому сусідстві з Іншим, ми підтримуємо усвідомлення нашої власної виразної вийнятковості формуємо усвідомлення цієї вийнятковості та власної ідентичності.
Боснійська культура, можливо, через внутрішній плюралізм, не набуває «диктату суб’єкта» в процесі розуміння: моє уявлення в чужих очах залежить від нього і від мене; те, що говорить мій співрозмовник, формулюємо й він і я; відчуття розуміння не є взаємним відношенням активного суб’єкту й пасивного об’єкту, тому сам процес залежить тільки від суб’єкту. Інакше не може бути в культурі, створеній чотирма монотеїстичними релігіями та чотирма культурними парадигмами, які виникли з неї. Таким чином неможливо існування «сильного суб’єкту», тому що все, до чого він спрямовує увагу, «перетворюється на пасивний об’єкт чотириголосої культури, в якій Інший постійно підтримує мене і в якій я постійно підтримую Іншого»33. Сараєво до облоги в 1992 році було місцем плідної напруги співіснування культурних відмінностей, які не викликали зіткнень чи взаємної ворожнечі. Відсутність простору уніфікації культур призвела до того, що сутність міста складалася зі, здавалося б, суперечливих елементів самоідентифікації культури, які фактично доповнювали один одного в умовах взаємного насичення. Змішані шлюби, визначення своїх національних або етнічних меж словом «югослав» чи «сараєвець», широке поле толерантності у зв’язку з різноманітністю per se, когнітивна та антропологічна відкритість — все це дозволило нам сприймати спільноту Сараєво як зразок динамічно співіснуючої, конструктивної ідеї єдності у різноманітності.
Символіка бомбардування та руйнування цього міста під час облоги виражала антагонізм до всього, що є суспільним і плюралістичним. З огляду на складні семантичні структури, що відображають дух порозуміння, терпимості та відкритості, який панував у Сараєво, руйнівне ставлення до мультикультурності було вираженням, що характеризувало Сараєво, перед спробою «очищення» міста від цього різноманіття. Ритуальні вбивства міст, що мали місце під час конфлікту в Боснії в 1992 році, були авторством «сучасних варварів», так назвав агресорів Сараєво Б. Богданович34. Парадокс нападу на місто-символ полягав у тому, що сербські агресори також прагнули знищити своїх побратимів, сербів, які населяли Сараєво. Однак вони сприймали їх не як побратимів, а прихильників ворожої ідеї, або спільноти, співіснування, толерантності та поваги плюралістичних форм вираження культу. Громадянська війна в Боснії та Герцеговині була фактично спрямована зусиллями кількох поколінь на те, щоб у мирний та конструктивний спосіб чітко сформулювати свою культурну приналежність та її вираження35.
Сараєво — це артефакт філософії міста в його динаміці культурних контактів. Бо в злитті, здавалося б, суперечливих парадигм, віддзеркалюється семантика міста як будинку, простору, в якому набувається не тільки соціальна та культурна ідентичність, але й ідентичність індивіда. В місті, як і в інтер’єрі будинку, є відкрита і закрита частина, чоловіча та жіноча. Наприклад, Махала і Чаршія в Сараєво, де одна відображається в іншій36. Хоча природа і культура часто становлять дихотомічний вимір побуту, саме через природний (тобто незапланований, самобутній, стихійний, спонтанний) плюралізм культура Сараєво дає можливість формувати багатовимірну, відкриту, багатогранну ідентичність. Саме ця різноманітність дозволяє поширити аспекти своєї самоідентифікації з огляду на культурні конотації, які, здавалося б, суперечать монолітному дискурсу розвитку культури. Саме в Сараєво, жиючи в безпосередньому сусідстві з Іншим, індивід розробляє концепцію власної унікальності, що, в свою чергу, зміцнює процес групової та культурної самоідентифікації.
Почуття культурної ідентифікації ніколи не було простим для босняків. Це виникало зі складної етнічної структури, різноманітних цивілізаційних та культурних впливів, і посилання на виміри релігії різного походження. Для того, щоб зробити процес соціальної та культурної ідентифікації більш гармонійним, жителі Сараєво століттями розвивали здатність будувати багатовимірну ідентичність, яка набула особливої риси в період соціалістичної, унітарної Югославії. Ця політична конструкція призвела до створення нового простору соціальних і культурних підвалин, які дозволяли ідентифікувати себе не за релігійною, етнічною чи національною приналежністю, а в більш широкій категорії спільноти югославів. І хоча ідея югославської ідентичності втратила силу в результаті політичних змін, необхідність вираження багатовимірної ідентичності не була ліквідована разом з драматичними подіями 1990-х років XX сторіччя, які кинули тінь на співіснування різних етичних та релігійних груп, котрі живуть в Сараєво.
Враховуючи той факт, що в філософських науках утворення системи поглядів бере на себе такі заходи (не тільки на герменевтичному рівні, а також на гносеологічному чи лінгвістичному рівнях), завдання яких полягає у визначенні абстрактного поняття, можна поставити під сумнів твердження, що інструментом, який сприяє визначенню багатовимірності ідентичності в мультикультурному світі, є місто. Не кожне й не випадкове, але саме Сараєво. Це може стати однозначним інструментом у дискусіях, підтверджуючи прикладами зі своєї історії, культурної та демографічної динаміки атрибути такої ідентичності. Характер цього міста наближає природу мультикультурного виміру ідентичності, яка насичена безліччю культурних кодів та посилань, але водночас єдина, яка черпає з багатства відмінності та різноманітності. Тому Сараєво в етнографічних та антропологічних роздумах може стати прозивною назвою міста, як простору становлення homo culturalis і homo creator. Перефразовуючи Джевада Карахасана, в метафізиці Сараєво, як мікрокосмосу, власне Інший потрібен як доказ власної ідентичності, тому що саме зв’язок з Іншим дозволяє обґрунтувати відчуття відмінності та культурної подібності. Проте, аналізуючи це, з точки зору діалектичної системи, виявляється, що: «Інший є лише удавано Іншим, а насправді — замаскованим Я, або Іншим, котрий міститься в мені»37.
Тому Сараєво є прикладом, який обґрунтовує тезу про те, що варто дивитись на індивіда в його різноманітному культурному середовищі, в суспільстві з багатьма культурними кодами, оскільки це може сприяти створенню мультикультурної ідентичності. Однією з головних завдань міжкультурної освіти є те, що конкретне територіальне, й разом з цим культурне поселення повинно сприяти розвитку мультикультурної, багатої різноманітністю культурної ідентичності, протиставленої небажаній замкнутій (скансеновій) ідентичності. Сараєво разом з його численними культурними кодами є своєрідним містом, ідеєю, яка створює систему поглядів на таку ідентичність.
______________
1 Dž. Sokolović (ed.), The controversial Balkan Paradigm. Democracy and/or/vs. Multiculturalism, Cambridge 2006, s. 57.
2 Dž. Karahasan, Sarajewska sevdalinka, Sejny 1995, s. 10.
3 R.J. Donia, Sarajevo. A biography, Ann Arbor 2006, s. 77.
4 J. Nikitorowicz, Pogranicze, tożsamość, edukacja międzykulturowa, Białystok 1995, s.71.
5 H. Mamzer, Tożsamość w podróży, Poznań 2002, s. 111.
6 Por. M. Golka, Wielokulturowość miasta [w:] Zeidler-Janiszewska A. (red.), Pisanie miasta — czy¬tanie miasta, Poznań 1997, s.171.
7 B. Bogdanovič, Człowiek-Sarajewo, „Krasnogruda” 1997, nr 6, s.185.
8 Тут, в Сараєво, після вигнання євреїв-сефардів в 1492 р. з Іспанії, ця група знайшла притулок та другу батьківщину. Тут, у багаторелігійній Боснії та Сараєво, їх особисто вітав султан, який не міг повірити у те, що іспанський король позбавився таких відмінних професіоналів. Por. D. Warszawski, Sarajewo, „Krasnogruda” 1997, nr 6, s. 57.
9 Dž. Karahasan, Sarajewska…, op. cit., s. 17.
10 Ibidem, s. 60.
11 Dž. Karahasan, Sarajewska…, op. cit., s. 6.
12 Ibidem, s. 61. Сараєво часто називають балканським Єрусалимом – архітектурним та метафізичним простором, побудованим на контактах та близькості монотеїстичних релігій: східного та західного християнства, іудаїзму та ісламу.
13 На жаль, це не захищало боснійців від драматичного конфлікту, який торкнувся колишньої Югославії, і особливо Боснії в 1992-1995 роках. Конфлікт на Балканах написаний кров’ю в історії Європи ХХ століття — сама облога Сараєво, надзвичайно трагічна і навіть братовбивча (стріляючи з навколишніх пагорбів, серби знімали жителів Сараєво, коли 40 тисяч з 218 тисяч жителів міста були сербами) тривала більше трьох років. У результаті загинули майже 12 000 людей, у тому числі 1500 дітей. D. Warszawski, Sarajewo…, op. cit., s. 35.
14 Після зняття облоги міста, її сім’я, виявивши теплоту національної сербської вірності, ексгумувала труп і вивезла його з багатонаціонального Сараєво на саму сербську землю в Белграді, яку вони вважали гідною поховання. I. Sarajlić, Bałkany w deszczu, „Krasnogruda” 2002/2003, nr 16, s. 74.
15 J. Piekło, Sarajewo — agonia nadziei [w:] Piekło J., Wilkanowicz S. (red.), Węzeł Bałkański, Kra¬ków 1999, s. 52. Облога Сараєво розпочалася 5 квітня 1992 року сербськими військами, які при проведенні артилерійського та мінометного вогню з навколишніх пагорбів знищили не тільки архітектурну еклектику міста, але і тисячі життів та делікатну мережу міжкультурних відносин. Злочинний акт облоги — руйнування міста був символом боротьби з ідеєю мультикультуралізму, яка пропагується протягом десятиліть у Сараєво. Облога тривала до 29 лютого 1996 року і була на 500 днів довшою, ніж блокада Ленінграда (з 8 жовтня 1941 по 27 Січня 1944 року). A. Čuvalo, Historical dictionary of Bosnia and Herzegovina, Lanham 2007, s. 21016 Por. Dž. Sokolović (ed.), The controversial Balkan…, op. cit.
17 J. Piekło, Sarajewo…, op. cit., s. 89.
18 Надзвичайно красномовними є висловлювання жертв трирічної облоги Сараєво, котрі відповідно заявляли, що націоналізм завжди був смішним для мешканців Сараєво, тому що вони знали про нього лише з жартів (sic!). Por. A. Žalica, Ślad smoczej łapy, Sejny 1999, s. 33.
19 Por. T. Dublin (ed.), Immigrant Voices. New lifes in America 1773-1986, Urbana 1993.
20 Zob. S.P. Huntington, Zderzenie cywilizacji i nowy kształt ładu światowego, Warszawa 2008.
21 Місто, перш ніж прийняти слов’янський характер через наплив до нього даної групи, було опановане римлянами. Пізніше, близько 12 століття, тут знайшла свій новий дім і православне населення, до якого в 1291 році приєдналися францисканці, закладаючи католицький центр у цьому регіоні. У той же час ці землі також заселяли адепти богомильства — послідовники болгарського священика Богомила. Етно-релігійні мозаїки були доповнені вторгненнями турок-османів, котрі під керівництвом султана Мехмеда ель-Фатіха, які в 1463 р. остаточно закарбували мультикультурну долю та історію боснійців. Османське панування на довго змінило культурний, політичний і моральний характер цих територій. Більш того, наступне століття особливо збагатило цю мозаїку Боснії та Сараєво прибуттям євреїв-сефардів. B. Zieliński (red.), Kraj kilimem przykryty, Toruń 2004, s. 9-9.
22 Dž. Karahasan, Sarajewska…, op. cit., s. 9.
23 Por. M. Golka, Wielokulturowość…, op. cit., s.174.
24 W. Żelazny, Etniczność. Ład, konflikt, sprawiedliwość, Poznań 2004, s. 85.
25 Dž. Sokolović (ed.), The controversial Balkan., op. cit., s. 35-49.
26 J. Nikitorowicz, Kreowanie tożsamości dziecka, Gdańsk 2005, s. 95.
27 Ibidem, s. 93-103.
28 Por. M. Mead, Kultura i tożsamość. Warszawa 2000.
29 J. Nikitorowicz, Kreowanie…, op. cit., s. 98.
30 Башчаршія функціонує як центральна площа міста, в якій всі очевидні відмінності зливаються в торгову та ремісничу спільноту — сусідство людей, інтересів, зустрічей та переговорів. Іліджа в південному передмісті Сараєво та прилеглому руслі річки Босни (Врело Босне розташоване на південних схилах гірського хребта Ігман в Рудавах босьняцьких) — це улюблене місце для прогулянок та громадських зустрічей сараєвців, незалежно від того, повертаються вони до сербського Добринье, мусульманської Гбравіці або багатонаціонального Маріндвору (побудованого відповідно до мультикультурної ідеї фікс посадових осіб Австро-Угорської монархії).
31 Dž. Karahasan, Sarajewska., op. cit., s.16.
32 Ibidem, s. 18.
33 Ibidem, s. 61.34 B. Bogdanovič, Rytualne zabijanie miasta, „Krasnogruda” 1997, nr 6.
35 У 1992-1995 роках Боснія та Герцеговина була драматичною театральною сценою насильства та жорстокості між сербами, хорватами та мусульманами. Розпад Югославії внаслідок складних економічних та економічних умов (на початку дев’яностих років XX сторіччя інфляція становила 100% щомісячно, що дорівнює приблизно 200 тисячам % щорічно; por. D. Begg, S. Fisher, R. Dornbush, Economia, T. 2, Macroeconomics, Warszawa 1997 р., стр. 127) і політичні причини спричинили виступ сербської армії проти Хорватії, Словенії та Боснії (це була фактично югославська армія, важке озброєння якої і більша частина амуніції була захоплена сербами, які не хотіли відділення інших республік (Словенії, Хорватії та Боснії), які через референдуми почали відстоювати відхід від федеральної моделі (політична система і система керування Югославії функціонувала як СФРЮ, або Соціалістична Федеративна Республіка Югославія). Por. W. Walkiewicz, Jugosławia. Byt wspólny i rozpad, Warszawa 2000, s. 283-285.
36 Dž. Karahasan, Sarajewska…, op. cit., s. 21.
37 Dž. Karahasan, Sarajewska…, op. cit., s. 17.
– – – – – –
Література
Begg D., Fisher S., Dornbush R., Ekonomia, t. 2, Makroekonomia, tł. B. Czarny [et al.], wyd. 2 zmienione, Państwowe Wydawnictwa Ekonomiczne, Warszawa 1997.
Bilski A., Widok na Sarajewo, Wydawnictwo Uniwersyteckie, Szczecin 2007.
Bogdanovič B., Rytualne zabijanie miasta, „Krasnogruda” 1997, nr 6.
Bogdanovič B., Człowiek-Sarajewo, „Krasnogruda” 1997, nr 6.
Brusic Z. et al., Bałkany. Bośnia i Hercegowina, Serbia, Macedonia, Albania. Praca zbiorowa, Bezdroża, Kraków 2005.
Čuvalo A., Historical dictionary of Bosnia and Herzegovina, 2nd ed., Scarecrow Press, Lanham 2007.
Donia R.J., Sarajevo. A biography, University of Michigan Press, Ann Arbor 2006.
Dublin T. (ed.), Immigrant Voices. New lifes in America 1773-1986, University of Illinois Press, Urbana 1993.
Duraković F., Sarajewo – miasto bez Orientu, „Krasnogruda” 2002/2003, nr 16.
Golka M., Wielokulturowość miasta [w:] Zeidler-Janiszewska A. (red.), Pisanie miasta – czytanie miasta, Humaniora, Poznań 1997.
Huntington S.P., Zderzenie cywilizacji i nowy kształt ładu światowego, przeł. H. Jankow¬ska, wyd. 10, Warszawskie Wydawnictwo Literackie Muza, Warszawa 2008.
Karahasan Dž., Sarajewska sevdalinka, przekł. D. Cirlić-Straszyńska, J. Pomorska. Pogra¬nicze, Sejny 1995.
Kovač N., Kultura przeciw barbarzyństwu, „Krasnogruda” 1997, nr 6.
Mamzer H., Tożsamość w podróży. Wielokulturowość a kształtowanie tożsamości jednostki, Wydawnictwo Naukowe UAM, Poznań 2002.
Mead M., Kultura i tożsamość. Studium dystansu międzypokoleniowego, przeł. J. Hołówka, wyd. 2, Wydawnictwo naukowe PWN, Warszawa 2000.
Nikitorowicz J., Kreowanie tożsamości dziecka. Wyzwania edukacji międzykulturowej, Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, Gdańsk 2005.
Nikitorowicz J., Pogranicze, tożsamość, edukacja międzykulturowa, Trans Humana, Biały¬stok 1995.
Piekło J., Sarajewo – agonia nadziei [w:] Piekło J., Wilkanowicz S. (red.), Węzeł Bałkański, Lux Libri, Kraków 1999.
Piekło J., Wilkanowicz S. (red.), Węzeł Bałkański, Lux Libri, Kraków 1999.
Sarajlić I., Bałkany w deszczu, „Krasnogruda” 2002/2003, nr 16.
Sokolović Dž. (ed.), The controversial Balkan Paradigm. Democracy and/or/vs. Multicul- turalism, Cambridge Scholars Publising, Cambridge 2006.
Veličkovtó N., Koczownicy, przeł. D.J. Ćirlić, Wydawnictwo Czarne, Wołowiec 2005.
Vujadinović D. et al. (ed.), Between authoritarianism and democracy. Civil society and po¬litical culture. Serbia, Montenegro, Croatia, Cedet, Belgrad 2005.
Vuković Ž., Sarajewo – miasto atrapa, tł. I. Sawicka, Wydawnictwo UMK, Toruń 2002.
Warszawski D., Sarajewo, „Krasnogruda” 1997, nr 6.
Walkiewicz W., Jugosławia. Byt wspólny i rozpad, Wydawnictwo TRIO, Warszawa 2000. Zeidler-Janiszewska A. (red.), Pisanie miasta – czytanie miasta, Humaniora, Poznań 1997.
Zieliński B. (red.), Kraj kilimem przykryty. Współczesna literatura Bośni i Hercegowiny, Wydawnictwo Adam Marszałek, Toruń 2004.
Žalica A., Ślad smoczej łapy, przeł. M. Petryńska, Pogranicze, Sejny 1999. Żelazny W., Etniczność. Ład, konflikt, sprawiedliwość, Wydawnictwo Poznańskie, Poznań 2004.