Аарон Бетскі. Як Френк Ллойд Райт змінив передмістя і чому сучасні архітектори мають наслідувати його приклад

by Diana

Переклала Анна Киряченко
Джерело

На сьогоднішній день головною проблемою світу архітектури є розростання міст. Дивовижно, що останнім архітектором, який запропонував рішення проблеми розростання міст, яке б задовольнило б і професіоналів, і суспільство, був Френк Ллойд Райт. Вже у 1920х роках він розумів – мегаполіс так далеко вийшов за межі звичного центру, що його найвіддаленіші точки повністю змішувалися з сільською місцевістю. Не дивлячись на незвичність планів, які він запропонував в Броадакер Сіті, а також у більш ранніх пропозиціях заміських общин в Оук Парк, Іллінойс, і більш пізніх розробках Юсюніанських будинків, він як мінімум признавав реалії роботи з передмістям.
У наші дні архітектори схильні ігнорувати розширення міст. Лише деякі з теоретиків, найбільш відомим з яких є Роберт Брюгмен з Університету Іллінойса в Чикаго, намагалися пояснити розростання міст без заперечення самого явища. У Хьюстоні, в Університеті Райса, Ларс Лірап та Альберт Поуп розробили методику, за якою можливо було давати імена розширенням міст, які вказували б на їх конфігурацію. Історик з Южної Каліфорнії, Алан Хіс, згадував такі історично важливі розробки, як Ірвін Ренч. Молоді спеціалісти, такі як Алан Бергер, автор «Дроскейп», заявляли що для створення відповідального, критичного та ефективного рішення ми повинні розуміти історію та логіку розвитку передмістя та агломерації.
Нам необхідно дивитися поза кордонами міських центрів, адже розростання міст нікуди не подінеться. Фінансова криза 2008 року призвела до скорочення будівництва будинків та призупинила міграційний відтік з даунтаунів, але на сьогоднішній день усе повернулося у норму, тобто, в безкінечне розширення, яке почалося ще до Другої Світової війни.
Я би запропонував насправді поглянути на проблему розростання міст, а також розглянути ідеї Френка Ллойд Райта для рішення цієї проблеми. Ми могли звернутися до ранніх розробок регіонального планування, наприклад, План Чикаго Деніела Бьорнхема 1909 року, або ж пошукати європейські приклади роздумів про розростання міст, проте роботи Райта так само лишаються основним джерелом для формування істинно американської моделі. Що саме ми можемо винести з ідей Райта та його пропозиції використовувати розростання міст з соціальної, екологічної та естетичної точки зору? Чи є хто-небудь, хто продовжує розвивати ідеї Райта?
В першу чергу, Броадакер Сіті не лише використовує сітку Джеферсона, але й демократію, яку вона мала поширити на території американського континенту. Райт уявляв собі не стільки утопію, скільки покращену версію сітки, яка перетворилася у вузли торгівлі та культури, які поширювалися на території передмістя. Наслідуючи ідеали, Райт вірив, що соціум має складатися з общин, які будуть співпрацювати та обмінюватися навичками. Від міста, з яким у нього були стосунки любові-ненависті, залишилися тільки фрагменти, розсип житлових будинків, маленьких офісів, залізничних станцій, шкіл, культурних та спортивних споруд.
До речі, такий вигляд має більша частина Сполучених Штатів Америки сьогодні – без відокремлених общин, які, на думку Райта, мали з’являтися. Не дивлячись на те, що міста не зникли з лиця Землі, вони розсіялись навколо, залишивши своє ядро, в якому залишилися центри влади, контроля та культури регіону. Зараз ми можемо побачити більше пропозицій в галузі урбаністичної агрокультури і присадибного будівництва, у містах типу Детройту, де відбувається реновація будинків в промислових районах.
Більше того, модель Броадакер Сіті Райта не використовує систему центру та променів для міста, яку вперше популяризував Ебенізер Говард в кінці 19го століття і яка стала стереотипною моделлю передмістя в Америці. Навпаки, Райт уявляв собі перш за все міські ядра, а вже після – сільську місцевість і невеличкі торгові містечка. Таким чином, він створював невеликі густонаселені осередки в безкінечній сільській і в той самий час, приміській, сітці.
Ми насправді наблизилися до подібного уявлення, шляхом природнього розвитку розростання міст в США. Передмістя настільки далеко розтягнулося, що стало неможливим відрізнити далеке передмістя від сільської місцевості. На відстані 40 миль від даунтауну Чикаго, на річці Фокс, у Вісконсіні, колишні індустріальні і фермерські містечка перетворилися на віддалені центри віддаленого передмістя, з кава барами та популярними ресторанами на головних вулицях, з невеличкими житловими кварталами для тих, хто цю економіку обслуговує. Ця модель міста розповсюджена по всьому Середньому Заходу і вважається нормою в більш молодих міста-агломераціях Заходу та Південного Сходу – Лос-Анджелес, Далас-Форт Ворс, Фенікс.
Чого Райт не очікував, так це того, що збільшення капіталу у містах лише зміцнить їх центри – анклави влади – незалежно від продовження розростання міст. Також архітектор був неправий щодо розвитку технологій – літаючі автомобілі та інші форми автоматичного транспорту, які він додав до свого проекту післявоєнного Броадакер Сіті, так і не були втілені у життя. Навпаки, ми лише спостерігаємо постійне будування нових доріг та складів. Сучасні розробки автомобілів на автопілоті, дронів та інших форм більш ефективного транспорту могли б заповнити прогалини в його уявленні міста.
Також, Райт зробив помилку в самому початку своїх розробок – він переоцінив силу малої родини. Це дивує, адже більшу частину свого життя він провів зовсім по-іншому, далеко за рамками цих умовностей. Його будинки, спершу в Оук Парку, а пізніше, в Талієсін Вест в Скотланді, в Арізоні, були не просто домами, але й офісами, а після заснування програми Taliesin Fellowship apprentice program, вони перетворилися в справжні комуни, де різноманітні групи людей працювали, жили, проводили вільний час.
За межами великих масштабів Броадакер Сіті, Райт також пропонував способи інтенсифікації та розширення базової чарунки передмістя, тобто, будинку для однієї родини. Його ранні розробки будинків, подібно до спіралі, закручуються навколо центрального ядра, осередку, який представляє собою одночасно символічне серце і, в той самий час, розташування усіх зручностей, які забезпечують усі потреби жителів; таким чином, він вносив логіку хмарочоса, з ядром та скляними стінами, до рамок житла. Пізніше, він розробив серію проектів, починаючи з версії його будинку в Прайрі Таун у вигляді «четверного плану кварталу», перетворившись пізніше у так званий квартал Роберта, а десятиліттями пізніше виріс до масштабів четверті секції (секція представляла собою базовий елемент сітки Джеферсона у розмірі одної квадратної милі). У цих проектах він показав, як асиметричні чарунки його будинків можуть об’єднуватися, створюючи приміські квартали Чикаго, які у свою чергу створювали спільний простір і відчуття общини, збудованих з індивідуальних блоків. На жаль, у нього так і не було шансу втілити цю концепцію общини у життя; хоч він і мріяв про втілення Юсоніанських будинків і романтичного житла Лос-Анджелесу, його проекти мали попит лише в індивідуальному будівництві.
Сьогодні, молоді архітектори використовують ці ідеї, проте уникають форм, які майбутнім жителям, забудовникам та будівельникам нагадуватимуть інопланетні. Окрім навчання на проектах Райта: підрозділі Оук Парка та різноманітних версіях Броадакер Сіті, вони також роблять дещо важливе, що притаманне усім теоретичним проектам та письмовим роботам Райта; вони пропонують альтернативи, змушуючи нас поглянути на забудову навколо, замість вулиць та доріжок, по яким ми переміщуємося. Ці архітектори також є першим поколінням дизайнерів, які повторюють розробки Райта, тобто, розробки проектів для розростання міст.
Найбільш повноцінним проектом, про який мені відомо, є проект Кіс Крумвайд. Він живе у Нью-Йорку, але провів багато років у Техасі та Каліфорнії. У його творі «Атлас іншої Америки» 2016 року він пропонує проект Броадакер Сіті у вигляді дивізії приміських чарунок у сільській сітці. У цьому проекті, Крумвайд здійснив трудомістке дослідження планів існуючого приміського житла, в ході якого він винайшов способи розширення і комбінування планів для створення з’єднань навколо спільного простору. Не дивлячись на те, що таке ущільнення може бути не зовсім реальним, подібне уявлення про місто лишається таким же зухвалим та красивим, як і Броадакер Сіті. Так само, як і Райт, Крумвад почав з сітки і запропонував рівне розширення без акцентів на центральні та другорядні ядра. Згадуючи ранні роботи Райта в Оук Парку, він починав з базового приміського будинка і розкривав його, поєднуючи з більшою общиною. Цей прийом він використовує з нинішніми формами та умовами, а в його проектах з квартальною забудовою можна побачити те саме колективне суспільство, яке Райт створив в Талієсін.
На ще більш теоретичному, але й більш зухвалому рівні, художник Даг Ейткін створив інсталяцію «Міраж», яка перетворює будь-яку поверхню присадибного будинка у дзеркало. Звичайнісінький фермерський будинок дематеріалізується, відображаючи та підсилюючи сітку міського розростання навколо. За задумом художника, інсталяція має подорожувати Америкою, відображаючи і показуючи нам розростання міст, так само, як це робила модель Броадакер Сіті.
Є безліч конкретних ідей для вирішення проблеми розширення міст, проте більшість з них досі концентрується на створенні концепції розвитку транспорту чи зменшення вартості та витрат приміського будівництва. Хорошим прикладом є проект Метью Селінджера з coLAB Studio під назвою Vali Homes Prototype, який показує нам, як саме ми можемо зробити звичайний будинок більш сталим та доступним.
Все ж таки, усім цим проектам не вистачає конкретного аналізу економічного, фізичного та історичного визначення розростання міст, так само як і пропозицій по роботі у рамках та за межами цих визначень, для створення більше ефективного, об’єднуючого, соціально сприятливого і просто гарного передмістя. Френк Ллойд Райт кинув нам виклик і лише в наших руках створення кращого передмістя.