Філіп Спрінґер. Місто Архіпелаг (уривок)

by Diana

Переклала Тереса Уляницька
Джерело: Springer Filip. Miasto Archipelag. – Karakter, 2016

«Центр світу»
Пйотркув – Трибунальський
19 вересня 1963 року Сальвадор Далі, сидів на залізничному вокзалі в Перпіньяні, коли раптом його осінило. Це було не вперше. Він вже давно підозрював, що в цьому місці діє якась магічна сила. За кожним разом, як він переступав поріг цього вокзалу, одразу в голові з’являлися геніальні ідеї. Саме того дня іспанський сюрреаліст вирішив вшанувати це місце. Урочисто заявивши, що з того часу там знаходитиметься «Центр світу».
21 серпня 1998 року в 21:30 польський художник Ришард Пєґза переніс «Центр Світу» з залізничного вокзалу в Перпіньяні до занедбаного ресторану «Європа» в Пйотркові – Трибунальскому. Трансляція пройшла успішно. Підтвердженням тому була тому велика кількість свідків на чолі з мером міста (гоноровим гостем), які прибули на цю урочистість.
Будинок пошкоджений і в кожну мить може обвалитися. Протягом років це приміщення юуло «живою» рекламою. На цьому можна було заробляти, бо це ж самісінький центр міста. Вікна замуровані, двері ще тримаються завдяки міцному металевому кріпленню. Крізь вибиті шиби та поламані рами є можливість зазирнути в середину. Тоді вдасться побачити частинку сходів, інші двері й щось на кшталт невеликого кіоску. Це все.
Якщо сильно закортить, то можна увійти до складу. Хоча, може й не можна, але це цілком реально. Позаду знаходиться інший зруйнований будинок. Хтось зробив чималу дірку в стіні, яка з’єднувала дві будівлі. Під підошвою хрустить щебінь і бите скло. Всюди валяється сміття, в кутку прогниває лігвище якогось бездімного. Фарба зі стін облазить цілими пластами. Все що вдалося б звідси винести, давно винесено. Піднімаюся по сходах в гору. Колись тут проводилися дискотеки, а також були кімнати для тих, хто хотів побути наодинці.
У вересні 1933 року до однієї з таких кімнат увійшло двоє молодих людей. Вісімнадцятирічний Павел Кавецкі і на три роки старша за нього Пелаґія Цинґлєр. Вони замовили обід, потім ще й десерт. Він грав для неї на піаніно, вона заливалася дзвінким сміхом. В ресторані було настільки шумно, що ніхто не чув пострілів. Коли в кімнату вбігли перелякані офіціанти, Кавецкі вже не подавав ніяких ознак життя, а з його скроні текла кров. Дівчина була ще притомна, але через два дні померла в лікарні.
Причиною трагедії був мезальянс. Обоє були родом з Томашова. Вона була звичайною дівчиною, він мав заможних батьків, які були проти їхніх відносин. «Європа» мала бути тим місцем, де мала б завершитися історія нещасливого кохання. Томатний суп, зрази,чай, тістечка та вистріли в серце коханої, а потім собі в голову. Таких історій «Європа» бачила немало.
Цей ресторан був розкішний і, як наслідок, найбільш популярний в місті. В 1915 році тут відпочивав генерал Юзеф Галлер разом зі своїм наступником Владиславом Сікорським. Коли розпочалася війна, в салонах «Європи» був розміщений військовий штаб операційної групи «Пйотркув», якою командував генерал Віктор Томі.
Після війни багато чого змінилося, але не бренд «Європи», це місце продовжувало користуватися популярністю. На це було кілька причин. Цей ресторан був винятковий. Про нього говорили, що це «рай за зачиненими дверима». Про те, чи отримає хтось столик або місце біля бару вирішував портьє. Якщо хтось не знав як з ним домовитися, міг забути про місцеві смаколики: смачнющі зрази, не менш смачний суп з раків та холодну горілку.
В цьому місті збиралася робоча «еліта» пйотрковських заводів. Це були керівники провідних фабрик, начальники скло-виробничого, машино-будівельного цехів та бавовняного комбінату. Прості працівники заходили в «Європу» дуже рідко, або при спеціальній нагоді. Зазвичай вони вибиралися до «Вірменина» або до «Старомєйскої», але коли кортіло просто напитися, то вибір був на користь «Каліпсо» або «Качиної ями». В тих закладах і горілка була дешевша, а шансів начистити комусь пику було значно більше. В «Європі» так відпочити не вдалося б, не личило.
«В деяких місцевостях біля міста Лодзь є добрим тоном, або навіть традицією, їдучи автомобілем з Кракова чи Катовіц, заїхати по дорозі на горілку до «Європи» в Пйотркові, або просто поїхати туди на вечерю. Говорять, що в «Європі» можна випити потайки й подалі від знайомих. Тому тут можна побачити лише самі знайомі обличчя, особливо з Лодзі та Варшави» – писав Збігнєв Ненацький в своєму оповіданні «Морський змій».
За часів Польської Народної Республіки, Пйотркув ймовірно був найпопулярнішим містом, де знімалося кіно. Ця місцевість служила знімальним майданчиком для сорока, а то й більше фільмів, в тому числі «Ва-банк», «Академія пана Ляпки», «Особлива місія» або «Біси». Вся акторська еліта після зйомок приходила в «Європу», щоб відпочити після трудового дня. Бувало, що за столиком можна було зустріти зірок польського кіно – Новіцького, Фрончевського або Ольбрихського. Саме завдяки таким знаним гостям слава цього місця розповсюдилася далеко за межами міста.
«Європа» була місцем, де можна було повеселитися без «наслідків», ніхто не переживав, що його побачать – пригадує Ярослав Відера, нині перша басова гітара у вуличній музичній групі «Факіри», в минулому працював музикантом в «Європі». В 1975 році місто «авансувало» на адміністративній карті Польщі, а Відера в той час закінчував місцевий Технікум Будівництва Доріг та Мостів. Мав волосся до пояса і грав в музичній групі «Ре». В пошуках молодих талантів на їхні концерти в будинку культури приходили також і музиканти з «Європи». Вони були вимушені це робити з огляду на нелегку працю, яка тривала шість днів на тиждень.
Робочий день офіційно розпочинався о дев’ятнадцятій і закінчувався о півночі. Насправді ж, якраз після півночі розпочиналася справжня забава. Виконувалися концерти на замовлення публіки, за які музиканти діставали щедрі чайові. Тому не раз робота закінчувалася о четвертій під ранок.
Відера переїхав з Сосновца до Пйотркова зі своєю сім’єю в кінці п’ятидесятих. Його батько отримав роботу на Пйотровському заводі по виробництву гірничних машин.
– Сонливість і тиша, таким мені запам’яталося місто, коли я приїхав – згадує пан Ярослав – В Сосновцу день починався о шостій ранку, нас будив шум заводів і місто оживало. Автобуси, трамваї, машини, люди на вулицях. Тут же, нічого, цілковитий застій. Ми висіли на вокзалі, була середина тижня, а посеред вулиці стояли дві карети. Я не вірив своїм очам. Їдучи по місті, в мене склалося враження, що навіть люди тут ходять повільніше. Пройшли роки, а майже нічого не змінилося.
Вже на той час «Європа» не мала в Пйотркові-Трибунальському жодних конкурентів.
– Це було особливе місце. Входячи в середину, за порогом залишалося всі пйотрковські комплекси – згадує пан Відера. – Взяти хоча б людей, які там готували – це були справжні митці, знавці своєї справи. Там нічого не бракувало, навіть в ті часи, коли в магазинах були пусті полиці.
Проходили роки, а в «Європі» з’явилася Ахіллесова п’ята, цією п’ятою була кухня, яка почала підводити. Був кінець сімдесятих, Ірена Ковальська, кухар за фахом, мала багатий досвід роботи в кількох місцевих ресторанах. Але керівництво харчового комбінату відправило її в «Європу», щоб перевірити її професійні навики. Для того, щоби туди дістатися, потрібно було мати щастя, так думала пані Ірена на початку.
Коли вона працювала в «Європі», робочий день починався з 50 грам горілки, хто не випив, той не міг з’їсти сніданок. Після того всі бралися до своїх обов’язків. Колектив був веселий. Улюбленою розвагою кухарів та їх помічників було обрубування голів живим курчатам і ще живих випускати на кухню. Безголові кури бігали по тарілках, столах і всюди хляпали кров’ю. Натомість кухарки, проклинаючи це все, намагалися зловити безголових птахів.
Постійною проблемою «Європи» були однак щурі. Невідомо чого, але їх називали «бронками». Пані Ковальська, потім згадуватиме, що таких великих «бронків», як в тому ресторані вона ні до цього, ні пізніше не бачила. В деякі приміщення жінки боялися входити самі. Перед тим як відкрити двері до якогось складу, мусили обстукати двері, щоб трохи налякати агресивних гризунів. Тих які поспадали з дверей, зазвичай збирав Румцайс, один з офіціантів. Кожного разу, коли знаходив мертве від отрути щуря, клав його на тарілку, сервірував до нього прибори, все як належить перед подачею до столу і відсилав ліфтом цю «страву» наверх. Там на горі лише від офіціантів залежало, чи репутація «Європи» зазнає збитків.
– В дев’яностих місцеві заводи почали занепадати, а з часом взагалі закриватися. В черзі за продуктами щораз частіше можна було побачити постійних гостей «Качиної ями» і «Європи». Потреба розкоші різко пропала. Ресторан з остатніх сил старався залишитися на плаву, але було відомо, що це не надовго. Саме тоді з Франції до Пйотркова приїхав польський художник Ришард Пєґза. Обідаючи в «Європі» зі своїм другом, місцевим перформером Станіславом-Петром Ґайдою, артисти обговорювали ідею, щоби організувати міжнародний фестиваль перфоменсу.

– Чому не тут? – запитав Пєґза.
– В Пйотркові? – запитав Ґайда.
– Тут, в «Європі»! – наголосив Пєґза.
Вечері 21 серпня 1998 року під освітлений яскравим блиском ресторан, почали з’їжджатися поблискуючі лімузини. Їхні пасажири заходили в середину, ступаючи по червоній доріжці і одразу опинялися на прицілі у папарацці. Коли атмосфера досягла свого апогею, в танцювальній залі на сцену піднявся вдягнутий в смокінг Ришард Пєґза, вдаривши кілька разів палкою по підлозі, урочисто оголосив, що з цього моменту саме тут буде «Центр Світу». Після цього спеціально запрошена на цю подію стриптизерка одягнулася на публіці.
Після кількох місяців, як «Центр Світу» був перенесений з вокзалу в Перпіньяні до «Європи», Пйотркув-Трибунальський втратив статус «столиці» області і став звичайним обласним містечком. В місцевих газетах почала з’являтися інформація про закриття «Європи». Так і сталося, ресторан незабаром закривати. Впродовж кількох років, ця територія була в розпорядженні артистів, які щороку отримували запрошення від Пйотра Ґайди на один з найважливіших в Європі фестиваль перфоменсу – пйотрковських інтеракцій.
Пізніше власник приміщення ресторану, цілковито закрив «Європу» будинок, аргументуючи своє рішення технічним станом об’єкту. Від того часу там нічого не відбувається.
«Центр Світу» покоїться в тихих мурах стін.