Ярослав Івашкевич. З італійських віршів

by Diana

Переклад Наталії Бельченко
Джерело: Jarosław Iwaszkiewicz, Wiersze, tom II, Czytelnik, Warszawa, 1977

Флоренція в дощ
Мєжирецькому

В плащі-дощі
Santa Maria del Fiore
промовила: тобі
до мене ще не скоро
Дивись як мій тюльпан хлюпоче у водиці
відлущується як рум’яна черепиця
на бані моїй від зливи
як падають краплі вразливі
шепочуть, шемрають, хочуть
в твоє підняте обличчя
напівзелений пророче

Ти не знаєш як довго я жию
маю масок як цвіту в городі
позирає униз червона
черепична моя корона
твої кроки – у мене насподі
і юнацькі, й старечі мрії

Ніби квітка росту в цім тумані
Santa Maria
del Fiore
серед міста як виклик останній
наче гімн і пароль і опора
і не стверджуй що все минає
це не є аргументом спору
бо число моє символічне
священне
і вічне
(зі збірки «Завтра жнива», 1963)


Fłorencja w deszczu

Międzyrzeckiemu

W płaszczu deszczu
Santa Maria del Fiore
powiedziała mi:
jeszcze cię nie zabiorę
Patrz jak tulipan mój w wodzie się pluszcze jak się różowe dachówki łuszczą
na mojej śpiewnej kopule
jak krople padają czule
szeleszczą szepczą i gwarzą
nad twoją wzniesioną twarzą
niedowarzony wieszczu

Ty nie wiesz ile tak trwam już
oblicz choć palców nie starczy
i wciąż w dół obrócona
różowa moja korona
i krok twój młodzieńczy i starczy
w mym cieniu chwiał się i mijał

Jestem jak kwiat w tym tumanie
Santa Maria
del Fiore
wyrastam z miasta jak wezwanie
jak hasło jak hymn jak instrument
i nie mów że wszytko przemija
to nie jest żaden argument
bo liczba we mnie zaklęta
jest wieczna
jest święta

* * *
Жовтіє маківка велика,
Осінній дощ полоще ринви.
Ах, нудно бути не повинно
У Santa Maria Antiqua.

Самотній! І в тривозі містом
В зруйнованих колон колонах
Із тінню я у перегонах,
Так, нібито зробивсь Орестом.

Повсюдно тут аканту листя.
Мадонно, чи щасливим стану,
Простий повторюючи приспів,
В лик задивившись незрівнянний?
(зі збірки «Завтра жнива», 1963)

* * *
Żółta kopuła jak ogromna tykwa
I deszcz jesienny płucze rynny.
Ach, nudzić ciebie nie powinna
Santa Maria Antiqua.

Samotny! Niespokojny jestem
Złamanych kolumn szeregi
Cieniem jak palcem gnają moje biegi
Jak gdybym był Orestem.

Tu wszędzie rosną liście akantu.
Madonno, kiedyż mi szczęście dasz?
Gdy z prostą, najprostszą piosenką
Zapatrzę się w twoją poważną twarz.

* * *
Яке дивне
безсоння в Римі
підступають звідусюди
зовсім не римські обличчя

няня Ковальчучка
Дмитрик тьоті Масі
та Гнатко з Бишева, який зойкав
«ой яка ж холодна вода»

і Юзек

Нема в мене миски молока
і козенятка я не зарізав
а вони так обступають звідусіль
спраглі
повернення іскрою існування
(зі збірки «Італійський співаник», 1974)

* * *
Jakże dziwna jest
bezsenność w Rzymie
tłoczą się zewsząd
bynajmniej nie rzymskie twarze

niania Kowalczuczka
Dmytryk od cioci Masi
i Ignac z Byszew co wołał
«jaka to zimno woda»

i Józek

Nie mam miski mleka
nie zarżnąłem koźlęcia
a oni tak cisną się zewsząd
w żądzy
powrotu iskrą istnienia

Рим взимку

Бачив я зим вже чимало,
Але такої не бачив.
Дощ розмиває столицю,
Рим – як розмиті чорнила.

В Римі тепер я лудильник,
Золото я імітую.
В Римі нарешті ніхто я –
Також розмитий. Рукопис –

Теж: чи дощем, чи сльозами,
Може, розбурханим серцем
Чи неспокійними снами.
Скачуть в них сонні пантери.

Хитрий понтифік із Дор’ї
Стежить за мною. Чи з глумом?
Та на зимовому зламі
В Римі тепер я лудильник.

(зі збірки «Завтра жнива», 1963)


Rzym w zimie

Widziałem zim już wiele,
Ale takiej jeszcze nie widziałem.
Deszcz, który miasto zaciera,
Rzym, jak zatarty atrament.

W Rzymie ja jestem blacharz,
Imituję tylko złote wyroby.
W Rzymie ja jestem niczym,
Zatarty jestem. I mój rękopis

Zatarty deszczem czy łzami,
Czy niespokojnym sercem,
Niespokojnymi snami,
W których skaczą senne lamparty.

Chytry papież w galerii Doria
Patrzy na mnie. Czy z drwiną?
Miną dni zimy, nie miną –
W Rzymie ja jestem blacharz.

Великдень у Венеції

На площі Святого Марка
скляних птахів незліченно
фіалкових пурпурових
забарвлених в колір лаванди

коли вони вилітають
опівночі з гнізд електричних
зіштовхуються і чути
потужне і довге бриніння

Питаю: що сталось?
І кажуть: це птаство
вночі полетіло
з ковчега, що тоне

(Зі збірки «Італійський співаник», 1974)

Wiełkanoc w Wenecji

Na placu Świętego Marka
tysiące szklanych ptaków
purpurowych fiolkowych
koloru kwitnącej lawendy

i kiedy o północy
wylatują ze swoich elektrycznych gniazd
zderzają się i dzwonią
długim potężnym dzwonieniem

Pytam się: co to?
Powiadają: to ptaki
wyleciały w nocy
z tonącej arki

Сумна Венеція

Що ж пам’ятатиму з цього приїзду?

червоні стіни кістяки готичні
гліцинії що несміливо
квітнуть
обвивши мур у самому куті

дівчини усміх
і пса-білявця що так люто гавкав
на світ
і на мене

на дощ
і гондолу

І був уже ладен стрибнути в канал
(зі збірки «Італійський співаник», 1974)

Smutna Wenecja

Cóż zapamiętam z całego przejazdu?

czerwone ściany gotyckie szkielety
glicynie co nieśmiało
przy samej ścianie w rogu
rozkwitają

uśmiech dziewczyny
i psa blondyna co szczekał zażarcie
na świat
i na mnie

na deszcz
i gondolę

I już był gotów skoczyć do kanalu

* * *
У Пармі фіалки пармські
Не ринуть сапфірним потоком,
Подібні до суконь панських,
Кашне з діамантовим оком.

Є в Пармі садочки для втіхи,
В них квітне хирлява рудбекія,
І Верді там тихий-тихий,
І пармезан там «stravecchio».

Під темним склепінням собору
Зів’ялі троянди стежать
За янголів жвавим хором,
Що кличе: Correggio! Correggio!
(зі збірки «Темні стежки», 1957)

* * *
W Parmie nie ma fioków parmeńskich
Toczących się rzeką niebieską,
Podobnych do sukien panieńskich,
Do szarf z brylantową łezką.

W Parmie tylko małe ogródki
Obsadzone wątłą rudbekią,
I Verdi taki cichutki,
I ser parmeński «stravecchio»,

I w ciemnej kopule tumu
Róże uwiędłe leżą,
Anioły latają tłumem –
Wołają: Correggio! Correggio!