Роберт Менассе. Столиця (уривок)

by Diana

Переклала Аліса Гутнєва
Джерело: Robert Menasse. Die Hauptstadt. – Suhrkamp Verlag, Berlin 2018.

Він спускався Старовишельною вулицею у напрямку центру, до Головного ринку. Краса та величавість цієї просторої середньовічної площі вражали кожного разу, як він приїздив до цього міста, і щоразу по-новому. Величезну квадратну площу обрамовували палаци, і тільки Церква Богоматері порушувала ідеальну симетрію. Обидві її вежі з цього боку площі видавалися з-за фасадного фронтону, і завдяки ним вона ніби робила крок вперед, примхлива, зухвала, пануюча над усім, з двома вежами різної висоти, історія яких оповита давніми легендами, які Матек добре знав, але вважав відвертими вигадками язичництва. Йому було цілком зрозуміло, що існувала лише одна причина для такого порушення симетрії та гармонії: неодноразово під час будівництва Божого Храму люди прагнули створити досконалість, але досконалим є тільки Бог та його власний план творіння. Людська рука не могла створити щось настільки досконале, що могло б порівнятися із досконалістю Божою, безглуздо навіть тішити себе вірою, що таке зазіхання могло б зробити Йому честь. Церква Богоматері стояла накриво ринку таким чином, щоб символічно наступати на п’яти людям, що біжать повз неї у своїх справах; вона становилася навшпиньки, аби дотягнутись до зірок, одна її вежа була надто короткою, а от вже друга наближалась до неба; як віддзеркалення людських прагнень, що зростають, та врешті-решт розбиваються – ця церква була для Матека найчуттєвішим відображенням ставлення людини до Бога. Зовсім не така, як Нотр-Дам – рік тому Матек був у справах в Парижі. Звичайно, він волів подивитися на Собор Паризької Богоматері, і, звичайно, стоячи перед ним, спершу був уражений. Але чим? Потім він це усвідомив. Це амбіційне, але насправді просто пихате міщанське уявлення, ніби ця геометрична правильність, помножена на помпезну велич, зможе відобразити божественну гармонію Всесвіту, дратувало його, видавалося йому блюзнірством. І це, ймовірно, і було причиною холодної байдужості, з якою Бог спостерігав, як на вівтарі цього собору філософ-єретик Абеляр вдавався до блудодійства з дочкою паламаря Елоїзою. Матек підслухав, як у церкві перед вівтарем екскурсовод розповідала цю історію групі англійських туристів, які розпусто хіхікали: І тут, на цьому вівтарі, леді та джентльмени, це й відбулося, саме тут молодий аспірант-філософ П‘єр Абеляр позбавив невинності свою велику любов – Елоїзу, дочку паламаря цього собору. Славнозвісні, всіма оспівані, Абеляр та Елоїза, саме це був вівтар їх кохання! Рішення Папи Римського – каструвати цього Абеляра – видавалося Матеку цілком правильним та справедливим; відверто поблажливе, це покарання, яке не змусило на себе довго чекати, за словами екскурсовода, не могло, і з цим погоджувався Матек, повернути назусп’ять той факт, що цей Божий Храм був збезчещений, і таким він і залишився. І Матек це відчував. Наскільки ж відрізнялась від нього Церква Богоматері у Кракові. Він стояв горілиць і дивився на неї, була вже майже сьома вечора, і як і щоразу, коли годинник відбивав наступну годину, краківський трубач починав грати Перерваний сигнал: дзвін сигнальної труби, що сповіщав про наближення ворогів, але раптово переривався. На згадку про того трубача, якого під час нападу татарів 1241 року стріла наздогнала у самісіньке горло, цю мелодію грали до тієї ноти, яку він зміг відтрубити перед тим, як упав без духу.
Матек дивився вгору, на Східну вежу, туди, де біля вікна мав стояти трубач, але побачити його так і не вдалося, а потім і сигнал вже перервався.
Він не заходив всередину церкви. Він не міг молитися, оточений незліченною кількістю фотографуючих туристів. Потім ще прогулявся, перетнув площу, і проходячи повз торгові ряди, він не міг на них не задивлятися, але при цьому знав, що не можна зорити дуже пильно. Крамнички з красивими старими дверима продавали видові листівки, на яких були зображені красиві старі крамнички, які ще не продавали видові листівки та дешеві сувеніри. Трактири вабили табличками, що обіцяли «Традиційні польські страви», але насправді переймалися лише однією традицією – обслуговуванням туристів нашвидкуруч. Поряд із церквою, там, де раніше була велика казенна книгарня, зараз знаходився флагманський мережевий бутік одягу Zara. У колишніх суконних крамничках сьогоднішні туристи могли купити не лише сувеніри із зображенням старого єврейського Кракова, поштові листівки зі старими фотографіями та диски з музикою клезмер, але й позбавлені смаку і витонченості карикатури у бунтарському стилі, наприклад, дерев’яні різьблені фігурки жадібних євреїв із гаманцями або золотими монетами в руці.
Він залишив площу, звернув на Ґродську, там, на розі, де він колись із великим задоволенням купував солодкі польські булочки, зараз знаходилася бургерна «Quality Burger». Він пішов далі, дійшов до кінця Ґродської, і ще далі, він йшов і йшов, уздовж Страдомської, і ще далі, динамічні кроки та врівноважене дихання були тепер його молитвою, і ще далі, доки він не дістався Пауліньскої, там він знав один трактир, Kuchnia Adama, де він хотів поїсти. Тут був найкращий біґос у місті, і навіть якщо існували сотні різних, більш або менш офіційних рецептів цієї страви, для Матека тільки тут, всього у двох кварталах від проторованого туристами шляху, він був автентичним. У жодному разі його не можна було подавати свіжозвареним, він був найсмачніший, коли його підігрівали через день. У Адама казан з біґосом стояв на печі упродовж цілого тижня. Таким чином свиняче сало віддавало увесь жир капусті, гострий червоний перець повністю розкривав свій аромат, а шматочки м‘яса ставали дивовижно м’якими, і все ж таки: ці слова – лише заспів, адже біґос Адама краще спробувати, ніж на нього дивитися.
Матек їв мовчки, звичайно, він був там один, але він завжди їв, навіть коли був один, так, ніби мав дотримувати обітницю мовчання за столом. Коротка, ледве чутна застільна молитва, вимовлена пошепки, потуплений погляд, потім мовчазна трапеза. Проте у цей вечір у його голові лунав багатоголосий хор різних думок. Він чув свою матір, яка зруйнувала його віру в те, що його оберігають і захищають, адже вона, з тим, щоб його захистити, віддала його до тайного ордену, де більше цього всього не залишилось, навіть блаженного кухняного духу люблячої й усміхненої матері. Перед ним димів біґос, і він міг чути сам себе, так він захлинався потоком слів, коли сідав зі своєю матір‘ю за стіл, куштувати біґос або голубці, переказуючи фантастично-героїчні пригоди, які він десь підслухав, збуджено розповідаючи легенди, поки вона йому всміхалася та казала: Не забувай їсти! І тоді він навіть здогадуватися не міг, що вона носила під спідницею зброю, пістолет загиблого батька. Де був батько? Він про це й не думав, поки вона його обіймала, але потім вона розкрила обійми і віддала його в руки святих мужів, яких називала отцями, і після цього у нього раптом з’явилися брати, в ордені, в якому він провів багато аскетичних років і з якого вийшов воїном Христа (Źołnierz Chrystusa), що мав боронити свою вітчизну, якої ніколи не знав. І взагалі – хтось колись там був? Дідусь – ні, батько – ні, і його самого звідти вигнали, як тільки він зволів туди проникнути, хоч через чорний хід, хоч через двері, але мати їх миттєво зачиняла. І він чув голос отця-настоятеля, який зрозуміло та з масними губами, ніби після того біґоса, пояснював, що його, Матеуша, любого Матека, покликання – стати не священником, а солдатом Христа. Він був слухняний, він завжди був слухняний, спочатку коли він здобув віру у всесвіт, а потім, коли у найкращих традиціях слухняності він пішов у перший клас, і тепер він бачив перед собою пастку, не знав, чому, але не сумнівався в цьому: вони приготували йому пастку. Він чув свою матір, він чув отця-настоятеля, він чув голоси, нерозбірливі, незрозумілі, людей, яких він не знав, проте які говорили про нього, як про фігуру на шаховій дошці. Silentium!, вигукнув він, а потім ще раз: Silentium! Він вигукнув це нечутно, тільки у своїй голові. Він хотів мовчки поїсти. Він глибоко зітхнув, розправив плечі, і поглянув на офіціантку, яка стояла і курила поряд із табличкою «Куріння заборонено».
Він пішки повернувся до готелю, у номері зробив свої гімнастичні вправи, а потім ліг спати.
Коли о шостій ранку він покидав готель, прямо перед ним стояли екскурсійні автобуси «Аушвіц. Дешево!».
Він дійшов до кварталу Казімеж, рясно поснідав у Рубінштейна, потім подзвонив Войчеху, своєму старому другові ще з семінарії, який за часів шкільної братії у Познані носив апостольське ім’я Шимон, каменяр. Наразі він був настоятелем Монастиря Августинців, який належав до Церкви Св. Катарини у Кракові. Матек знав його розклад дня, богослужіння братії монастиря вже мало скінчитися, тому до богослужіння Третьої години він був у зоні досяжності.
Матеуш, брате мій! Ти в Кракові? Як твої справи?
Так, я в Кракові. У мене все добре. Радо згадую, як ми гуляли монастирськими садами та говорили. Нам треба поговорити.
Ах, сади. Ми їх здали в оренду під паркувальні місця. Сумно, але вигідно. Реконструкція церкви коштувала шалених грошей. Так, давай поговоримо, після богослужіння Дев’ятої години?
У мене з собою рюкзак.
Ласкаво прошу!