Асма Меган. Знищуючи будівлі стилю модерн, Іран стирає вплив Заходу у своїй культурі

by Diana

Переклав Артем Сагайдак

Джерело

Переобрання Хассана Рухані на посаду президента Ірану відродило в країні надію на прихід до влади лібералів. Упродовж першого терміну його президентства Іран почав активно зближуватись із Заходом, і його погляди як на міжнародні, так і на внутрішні справи говорять про подальшу відкритість до цього руху.
Сьогодні до актуальних проблем Ірану належать не тільки соціальна та економічна політика, а й різні культурні питання. Зокрема історики та архітектори зазначають, що Іран має нарешті почати захищати архітектурну спадщину модерну, допоки не пізно.
Іран відомий вишуканим перським стилем, проте наприкінці ХІХ та впродовж ХХ століття столиця країни Тегеран відчула вплив відомих західних архітекторів, включно з такими видатними модерністами, як Френк Ллойд Райт (1867-1959), які створили визначні пам’ятки міста.
Нині деякі з них вже знесли, а багато інших є під загрозою знищення чи руйнування. Без належного захисту ці будівлі, що свідчать про історичну відкритість Ірану до Заходу, будуть знищені вщент, до опорних стовпів та блоків.
Спадщина модерну, що зникає
19 січня 2017 року внаслідок пожежі в центрі Тегерана впала 17-поверхова вежа ’’Пласко’’, спричинивши загибель двадцятьох пожежників і травмувавши десятки людей.
Цю культову будівлю спроектували американські архітектори Бенджамін Браун і Сперо Далтас, які розпочали роботу в Тегерані 1957 року під час правління короля Мохаммеда Рези Шаха (1941-1979). Реза Шах поставив за мету побудувати в Ірані “велику цивілізацію”. Відповідно до цього, Тегеран мав стати сучасним і глобалізованим містом з широкими проспектами та добре продуманим дизайном.
Процес модернізації Ірану у ХХ столітті збігся в часі з подібними процесами в інших країнах Близького Сходу. Народи Туреччини, Єгипту та Ірану відчули потребу в наповненні своїх давніх цивілізацій новими ідеями та впливами, включаючи західну інфраструктуру та сучасні моделі освіти.
В Ірані цьому процесу сприяло збільшення доходу від видобутку нафти, що допомогло фінансувати масштабні новобудови, які перетворили столицю у сучасний мегаполіс. Саме заради цих амбітних планів уряд найняв для роботи в Тегерані західних архітекторів, планувальників міського простору та інших експертів.
1968 року американський спеціаліст із планування міст Віктор Ґруен розробив план розбудови міста, що передбачав просторий Тегеран з торговими центрами та житловими кварталами, з’єднаними автомагістралями.
У цю золоту добу міського розвитку багаті райони Тегерану також пережили розквіт приватного будівництва.
Але все змінилося 1979 року. Після ісламської революції Іран зосередився на внутрішніх питаннях, зачинивши свої двері для Заходу.

Коротка пам’ять Тегерана

Сьогодні іранські вчені, архітектори та інтелектуали, разом з Паршіа Кареґозлу, яка була куратором іранського павільйону на Венеційському Бієнале 2016 року, Лейлою Арагян, архітектором нового високотехнологічного мосту Табіат у Тегерані, а також Алі Моцаффарі, одним із засновників і редакторів книжкової серії “Розвідки з дослідження спадщини” видавництва “Berghahn”, висловлюють стурбованість тим, що в їхньої нації, схоже, занадто коротка культурна пам’ять.
Серед пам’яток, які опинилися під загрозою через занедбаність, є багато таких відомих будівель середини ХХ століття, як вишуканий маєток “Сабет Пасаль” у Тегерані, також відомий як “Іранський Версаль”, який ледь не знищили 2015 року. У 1966 році Френк Ллойд Райт спроектував палац “Морварід” (“Перлина”) у місті Кередж, який раніше належав сестрі Шаха, Шамс Пахлаві.
Під загрозою руйнування також знаходяться важливі приватні помешкання. У заможному районі Тегерана Заференіх до них належить колишня резиденція королеви Туран, дружини Рези Шаха (батька або останнього іранського шаха), а також вілла, де зупинялася Форуг Фаррохзад, іранська поетеса та режисер 60-х років ХХ століття, так само, як і будинок Панагі, який спроектував французький архітектор Роллан Дюбрюль.

Вілла Намазі
Вілла Намазі може вважатися однією з найвизначніших споруд серед тих, що нині опинилися під загрозою руйнування. Спроектована міланським архітектором і промисловим дизайнером Джованні Понті (1891-1979), який свого часу був одним із найвидатніших представників післявоєнного італійського модерну і засновником часопису “Domus”, ця вілла має відкрите планування, підвісний дах і зовнішні отвори, захищені широкими звисами.
Понті, як людина, що побудувала перший італійський хмарочос, був відомий своєю любов’ю до класичного порядку, цілісності будівельних матеріалів, нових технік виробництва та обов’язковим урахуванням людських потреб та довкілля.
1957 року заможна родина Намазі доручила йому створити в співпраці з Фаусто Мелотті (1901-1986) і Паоло де Полі (1905-1996) дизайн своєї резиденції в багатому районі Ніаваран на північ від Тегерана. Будинок має розсувні двері і внутрішні вікна, що дозволяють бачити все наскрізь. Вілла демонструє новаторський стиль “joie de vivre”, який Понті вже використовував у подібних проектах – це вілла Планчарт та вілла Арреаза в Каракасі, Венесуела.
2007 року віллу Намазі внесли до списку пам’яток національної спадщини, проте 4 роки тому її придбав новий власник, який перетворив віллу на розкішний 20-поверховий готель.
Інша робота Понті на Близькому Сході – будинок Міністерства планування в Багдаді, збудований 1957 року. Його величезний зовнішній портик і сірувато-синя черепиця були частково зруйновані під час ірано-іракської війни.

Чому ми повинні зберегти спадщину модерну?
Коли уряд виключає зі списку національної спадщини такі історичні пам’ятки, як вілла Намазі, то це викликає занепокоєння через те, що одним історичним моментам надають перевагу над іншими, хоч вони мають не меншу культурну цінність.
Багато іранців залишаються емоційно прив’язаними до цих модерних символів, і за останні декілька років вони доклали чимало зусиль заради їх збереження. Деякі іранські активісти, які називають себе “людьми з Комітету зі збереження історичних пам’яток Тегерана”, вже створили вебсайт, який захищає пам’ятки архітектури міста.
Протест громадськості проти знищення вілли Намазі був неймовірним. Петиції зберегти цю пам’ятку надходили звідусіль, їх підтримали ЮНЕСКО, Міжнародний комітет з документації та збереження будівель, місць і районів модерного руху, що знаходиться в Німеччині, та багато інших міжнародних організацій. Цей гучний випадок може допомогти зберегти й інші модерні будівлі в майбутньому.
Руйнування подібних споруд веде до втрати всіх ознак модерної спадщини в сучасному Тегерані. Житлові будинки та офісні центри середини ХХ століття – це не тільки фізичний зв’язок з часом, коли Іран відкрив свої двері для Заходу, але й пам’ять про аристократів попередньої епохи, а також про радикальних поетів, письменників та інтелектуалів, спосіб життя яких тепер в Ірані майже нікому не відомий.