З новогрецької поезії

by Diana

Переклала Олена Антоніаді

Рула Алавера. Місто, де я живу

Цей образ життя від самотності, мабуть, рятує
І повагу вселяє неначе людина.
Знаєшь, що моє серце хвилює? –
Місто оце – унікальна маленька країна.

Ось ця бруківка, де трем колією пробігся,
Ось ці солдати, що на сторόжі давно.
Я міг би замерзнути, я б не зігрівся,
Але місто мене врятувало й допомогло.

Гадаєшь, самотність навколо вирує?
Гадаєшь, страждання живут серед нас?
Віра нам світло спасіння дарує
Її не зупинять ні відстань, ні час.

Фрукти поспіли.
Місто замовкло.
Ми продовжуємо вічний наш шлях.

Ρούλα Αλαβέρα. Η πόλη που ζω

Αυτή η πολιτεία καλλιεργεί τη μοναξιά μου
Επιβάλλει το βήμα μου να `ναι πίσω
Εξαναγκάζει την καρδιά
Αυτή τη πόλη γίνεται τώρα μοναδική
Με τα καλντερίμια, τις γραμμές των τραμ
Τους στρατιώτες της στα φυλάκια
Αυτή η χώρα μου μ`εξαγοράζει
Κρύβομαι ανάμεσα σε σοκάκια
Λένε πως η μοναξιά
Ζει με τους πεθαμένους
Πως τα σπίτια που περιτριγυρίζονται
Με κάγκελα, είναι σπίτια νεκρών.
Όνειρα με φωταγωγημένες εκκλησίες
Και φρούτα παράκαιρα.
Τα πόδια εξακολουθούν να βαδίζουν.

Джерело

Г. Ф. Вафопулос. Салоніки!Салоніки!

Ось зірниця ранкова у місті знов сяє,
І у двері до тебе постукає, і затремтить.
І бродяг голоси десь на вулиці знову лунають,
І даремного час каяття хай летить.

Ти з любов’ю та ніжністю все намагайся відкрити,
Про страждання та біль забувай, не сумуй.
Мріям твоїм дивовижним давай-но радіти,
Ти обожнюєш місто своє, так прихильність свою подаруй.

Знає місто ти пристрастю завжди палаєш,
Знає мрії твої, хвилювання та знає думки,
І коли ти дорόгами вулиць вузеньких блукаєш,
Навіть знає твої міркування й твої помилкú.

Є просторий тут порт. Кораблів як багато!
У Середземному морі їх вітер по хвилях носив.
Моряки розмовляють на пристані дуже завзято.
Думкою ти своє місто збудив.

Намагається місто тебе у вихор подій залучити
І мальовничу картину тобі сотворив.
Кроків твоїх на бруківці вогкίй не почути,
Вітер стурбовано вікна у місті закрив.

Місто твоє – це нестримний потік – його не спинити.
І скільки б життів тобі довелося прожити
Шлях свій останній ти зробиш у місті своєм.

Γ.Θ.ΒΑΦΟΠΟΥΛΟΣ. ΘΕΣΣΑΛΟΝΙΚΗ! ΘΕΣΣΑΛΟΝΙΚΗ!

Όταν, καμιά φορά, την τελευταίαν αυγή αντικρίσεις,
Κι έξω απ`τη θύρα σου, μ`απογοήτεψη και φρίκη,
Τον κρότο των συντριβομένων σου πλανών ακούσεις,
Κι ούτε καιρός γι`άσκοπες μεταμέλειες θα σου μένει,
Στ`άτομα βλέφαρά σου, που θα τα βαραίνει η οδύνη,
Προσπάθησε μ`αγάπη, με στοργή να περικλείσεις
Το εξαίσιον όραμα, το μέγα όραμα αυτής της πόλης,
Που αγάπησες τόσο πολύ, που ε λάτρεψες με πάθος.
Ο μέγας πόθος σου, που θα την στερηθεί για πάντα,
Στην έξαψη των τελευταίων ονείρων σου ας την πλάσει
Καθώς και τότε, όταν ευγενικές πλάνες γεμάτος,
Νωχελικά έσερνες το βήμα στους στενούς της δρόμους.
Το απλόχωρο λιμάνι της με τα πυκνά καράβια,
Που αψήφιστα της Μεσογείου τα ρεύματα διασχίζουν,
Κι η προκυμαία, που απ`των ναυτών το θόρυβο βουίζει,
Στη σκέψη σου ας μετεωρισθούν, σα φευγαλέα εικόνα.
Όμως προσπάθησε πολύ, στου ονείρου σου τη δίνη,
Να συγκρατήσεις δυο ματιών εξαίσιων την εικόνα,
Που μ`αγωνίαν, απ` του κλειστού παράθυρου τις γρίλιες,
Στο υγρό λιθόστρωτο συντρόφευσαν να βήματά σου.
Τ`όραμα αυτό προσπάθησε ζωηρά να συγκρατήσεις,
Γιατί από χίλιες άσκοπες ζωές πιότερο αξίζει
Ο θάνατος κάτω από δυο γλικών ματιών τον ίσκιο.

Джерело