З угорських поетів

by Diana

Переклала Євгенія Колесникова

Балінт Кокаш.
Червоний, як кров: на вулицях Будапешту

Мовчки слухаю шум Будапешту,
Як кашляє машина і гудить трамвай.

Слухаю швидкі кроки людей,
Щипає очі піт і бруд!

Очі зупиняються на дошках оголошень,
Ніби видають де ти?

Відчуваю запах твоєї душі у себе в серці,
І кожен спогад атакує!

Спогад? Думаю ти невідомий.
Але знову, знову настільки знайомий!

Я не закоханий, не вір: не можна,
Прокляв ти мене, Творцю!

Прокляв! І нікого немає крім нього,
Тільки він: Червоний, як кров! Він ніби сон!

Переживши шторм, Він мій берег
Якщо є… якщо далеко… і якщо немає…

Даремно дивлюсь в далину,
Добре знаю, що не віднайду!

Тільки, якщо образять його словом чи рукою
Мені потрібно життя того вбивці!

Ліхтарі Будапешту тихо гаснуть,
Площа Калмана теж поступово засинає.

Не знаю як далеко ти, але дякую:
Що постійно даєш мені життєві сили!
12 липня 2016, Будапешт

Kokas Bálint. Vérvörös: Budapest utcáin

Némán hallgatom a budapesti zajt,
Ahogy köhög autó, és berreg villamos.

Hallgatom a rohanó emberek lépteit,
Szemem csípi izzadtság és kosz!

Szemem megakad hirdetőtáblákon,
Mintha elárulnák, hogy hol is vagy?

Érzem lelked illatát szívemben,
Minden emlék egyszerre megrohan!

Emlék? Hisz ismeretlen vagy.
És mégis, mégis annyira ismerős!

Nem vagyok szerelmes, ne hidd: nem lehet,
Megátkoztál engem, Teremtőm!

Megátkoztál: és senkim nincs rajta kívül,
Csak ő: Vérvörös! Még ha csak álom is.

De viharban túlélés, part Ő nekem,
Ha van… ha messze is… és ha nincs…

Hasztalan nézek bármerre is,
Tudom jól: nem kereshetem fel!

Csak ha bántják őt szóval, kézzel úgy,
Gyilkos énem rögtön életre kell!

Budapest fényei némán kihunynak,
A Kálvin tér is lassan elszenderül.

Nem tudom, hogy merre vagy, de köszönöm:
Hogy életerőt adsz rendíthetetlenül!
Budapest, 2016. július 12.
Джерело

Міхай Л. Фабіан.
Будапешт

Мільйон спогадів пов’язує з тобою,
Тисяча звивистих, пульсуючих бруківок,
Пустирі та ігрові майданчики
Я у тебе вдома, Будапешт!

В дитинстві висів на твоїх деревах,
І мама кричала: «Синку, не впади!»
І нарешті на моїх занадто наївних помилках,
Я у тебе вдома, Будапешт!

Спогад вкрадених поцілунків на моїх губах,
Ти навчив мене любити кохану,
На твоїх вулицях з потрісканим бетоном,
Я у тебе вдома, Будапешт!

Зараз мою крилату душу,
Проведи по металевому бетону.
Знов згорить в мені твій незгоренний дух,
Я у тебе вдома, Будапешт!

Я мрійливо гуляв по твоїм вулицям,
І пройшовши вже стільки континентів,
Відчуваю, що для мене домом бути –
Можеш тільки ти лиш, Будапешт!
30 грудня 2012 рік

Fábián L. Mihály. Budapest
Millió emlék köt össze veled,
Ezer kanyargón lüktető úttest,
A grundok s a játszóterek,
Nálad Otthon vagyok, Budapest.

Gyermekként mennyit csüngtem fáidon,
S Jó Anyám kiáltott: “Fiam, le ne ess!”
Így végre, túl gyermeteg hibáimon,
Nálad otthon vagyok, Budapest.

Lopott csókok emléke ajkaimon,
Megtanítottad szeretni a szerelmest,
Repedt betonú utcasarkaidon,
Nálad Otthon vagyok, Budapest.

Immár, szárnyaló lelkemet
Vasbeton hegyeid közt vezesd,
Újra égjen bennem olthatatlan szellemed,
Nálad Otthon vagyok, Budapest.

Merengve Sétáltam utcáidon,
S megjárván már megannyi Kontinenst,
Legeslegbelül úgy érzem, honom,
Otthonom csak is te lehetsz, Budapest.
2012. december 30.

Джерело