Альфонс Піллах. Подорож до Відня

by Diana

Переклала Льоля Кошарнівская

Джерело: Die Deutsche Gedichtebibliothek, Gedichte » Zeitgenössische deutsche Dichtung » Alfons Pillach » Reisen » Reise nach Wien © Alfons Pillach, 2011

Подорож довга вели́чним Дунаєм ‒
на лівому березі область Ау.
Шляхо́м мальовничим ріка потрапляє
в долину Ваха́у таку чарівну.

На схилах зелених землі благодатної,
огорнутих сонячним щедрим теплом:
рубінові ґрона лози виноградної
пишаються те́рпким, медовим смако́м.

Поглянув навколо, зайшов до таверни.
Спусто́шивши келих смачного вина,
замислився, вдаль подивився. Приємно:
хазяйка збагнула та й ще налила.

Цей смак неповторний… і кров розігралась.
Мій погляд змінився, рум’янець заграв.
Душа виноградной лози відкривалась
назустріч пригодам, яких ще не знав.

І, сповнена мріями, за небокрай
бурхлива уява моя мандрувала.
Все далі і далі блакитним Дунаєм
до Відня ‒ Собору святого Стефа́на.

Вливалися тихі народні пісні
в пейзаж колориту нічного.
Дивилися по́тайки зорі ясні
на віденську розкіш казкову.

Палаци і за́мки побачив навколо,
у місті все так урочисто, святково!
Чудни́й, надзвичайний 100Вассера Хаус.
О! Звуки чарі́вні ‒ це сам Йоганн Штраус!

В кав’ярню до “За́хера” встиг завітати,
щоб справжньої кави його скуштувати.
Почув іронічний “віденський Шмах”,
подякував всім і продовжив свій шлях.

У Хофбурзі біля вікна стоїть жінка ‒
мій Боже! Я бачив примару у сні?
Із довгим волоссям, цей погляд “з чудинкой”…
Її я впізнав ‒ це ж принцеса Сіссі!

Приємно було прогулятись у Пратер ‒
зелений оазис у Відні старо́му.
Зайшов випадково в міський Бурґтеатр
і так захопився… а час вже додому.

Крізь сон чарівни́й я почув тихий голос,
заливчастий сміх незнайомої фрау…
І раптом прокинувся, глянув навколо:
мандрівка скінчилась ‒ я знов у Ваха́у.

Хазяйка таверни мене розглядала,
привітно всміхнулась вона.
Без жодних доко́рів, люб’язно сказала:
“Я з радістю Вам принесу ще вина”.

Alfons Pillach
Reise nach Wien

Auf der Donau langen Reise
liegt am Ufer manche Au,
und auf zauberhafte Weise
fließt sie auch durch die Wachau.

Dort wächst Wein auf guter Erde
an den Hängen bis ins Tal,
dass er reift und köstlich werde,
dafür sorgt der Sonne Strahl.

Und ich fand eine Taverne,
trank ein Glas vom besten Wein,
sah durchs Fenster in die Ferne,
und die Wirtin schenkte ein.

Ein Glas Wein in meiner Kehle
schürte meiner Wangen Glut,
und der Reben tiefe Seele
gab mir Phantasie ins Blut.

Also fing ich an zu träumen,
reiste auf dem Donaustrom,
– denn mein Traum fing an zu schäumen –
bis nach Wien zum Stephansdom.

Hörte alte Wiener Lieder,
sah noch einmal Wien bei Nacht,
Sterne blickten sanft hernieder,
strahlten auf die Wiener Pracht.

Sah dort Schlösser und Paläste
und das Hundertwasserhaus;
so als rauschten noch die Feste,
hörte ich auch Johann Strauß.

Dann, in meinen Träumereien,
trank im Sacher ich Kaffee,
hörte Wiener Kinder schreien
und ich traf den Wiener Schmäh.

In der Hofburg stand am Fenster
eine Frau mit langem Haar:
Sah im Traume ich Gespenster?
Dachte, dass sie Sissi war.

Bummelte noch durch den Prater
und die Innenstadt von Wien,
auch dem Wiener Burgtheater
konnte ich mich nicht entziehn.

Plötzlich war da ein Erwachen,
denn ich hörte eine Frau,
hörte ihr charmantes Lachen
und ich war in der Wachau.

Und die Wirtin der Taverne
lächelte wie Sonnenschein,
sagte freundlich zu mir: „Gerne
bring’ ich dir noch ein Glas Wein.“