Чавдар Мутафов. Ючбунар (гротеск)

by Diana

Переклала Євгенія Смирна
Джерело

Передусім, Ючбунар – це місто в місті. Це республіка клоунів і держава мучеників. Це цирк Софії, її пародія і апофеоз її латентної ґрандоманії. Це царство парадоксів, царство гротескного та вражаючого. Можливо він носить у собі нездорове зачаття всіх злочинів духу, але у сп’янінні власного самозречення Ючбунар стоїть ніби поза самою мораллю, забрьоханий у круговерті власних протиріч, заблуд і законів.
Це справді якась зовсім чужа країна для софійців. Коли ступаєш на Піротську вулицю, місто раптово стає зовсім новим, огидно цікавим і кричуще мізерним. Людині варто було б прикрити носа хустинкою і заховати душу в броню – настільки там п’янке і нездорове повітря, насичене випарами голоду, дешевого кохання та лікарняних ліжок. Дух хіті, обману і злиднів, дух реквізитів з цирку та антикваріату. Вибілений дух сильних парфумів та спітнілих тіл низько стелиться тротуаром солодким і бридким туманом, огортаючи почуття в спокуси і занурюючи душу у фантоми гріха. Це специфічний запах злочину, маніяцтва і гострих насолод: мускус, амбра, пачулі, садистське сп’яніння жокей-клубу і романтична розпуста одеколону.
І в цій нудотній та їдкій трясовині живуть дивні люди: обдаровані та злочинні, боязливі та небезпечні, напівартисти і напівшахраї, цілий натовп самотніх і паразитів, що живуть в екстазах неприродних бажань, в безкінечній муці насолоди, і вічно ненаситні. Це людство інвалідне і латентне, яке вибухає епілептичним інстинктом проти жахів свого довгого нещастя, шалено прагнучи своєї частини насолоди і наживи, створюючи з потворного одну мить бридкого дива і гинучи в стражданнях серед видінь, убозтва та мрій.
Зблизька, однак, ючбунарець не настільки страшний, він навіть смішить. Зблизька він стає звичайнісіньким простим смертним, фанфароном і наївним, з поганим смаком і невігласом, певною мірою підозрілим і досить банальним. Він не стає навіть фамільярним: бо ж таким ми віддавна його знаємо. Його жанр, його навички, його психологію. Ох, ця дика інтелігентність, ця незграбна половинчастість: ючбунарець у будень, ючбунарець у свято, – що ж такого незвичайного є в його допотопній грації і в немислимій моді вуличного франта, щоб нам шукати і знаходити зараз факти, відомі кожному?
І все ж, ючбунарець цікавий. Для нього краса – це ніби релігія, жрецем якої є він, – єдиний посвячений в її таємні шляхи. Даремно мода проходить зі своїми спокусливими залицяннями служанки повз його незворушне обличчя спеціаліста, даремно часи змінюються і нове стає старим: для ючбунарського gent-а немає нічого старого, тому що він зі своєю суворою безгрішністю єдиного стоїть над часом – і тоді всі стилі і відсутності стилю об’єднуються у вічну та нерозривну амальгаму правил, форм і безформностей, в один довгий ряд несмаку, в один божевільний італійський салат з крайнощів, неможливостей і карикатурностей.
Вже своїм зовнішнім виглядом ючбунарець incroyablе1. Його одяг настільки типовий, як і традиційний костюм арлекіна. Коли той вдягається святково, колір його пальта неодмінно нестерпно-яскравий, ясно-зелений або шафраново-коричневий. З незмінно довгою талією і короткими рукавами, з монетою в десять стотінок, закрученою в хустинку і всунутою в петельку, як квітка з ярою з целюлози, на якій стрічка естетично кричить червоним або яскраво-синім. Всі види мотузочок, ґудзиків, шкіряних ремінців та сталевих перснів прикрашають його жилетку commis-а2, пурпурово-фіолетову або золотисто-червонясту, з невимовно широкими полами і незмінно зібрану трикутником на талії. Однак брюки завжди кльош, вузькі в колінах і широкі, як паща дракона, в холошах, але старанно підгорнуті і математично правильно вигладжені праскою. Ненапрасовані брюки, між іншим, для ючбунарця є більшим злочином, ніж всі смертні гріхи Содому, – це просто було б злочином проти громадянської совісті. Навіть тоді, коли нижній кінець штанини давно стертий в сухі складки і безнадійно знищений на шматки, ючбунарець все одно з незмінною старанністю кладе ввечері під ліжко свої Unaussprechlichen3, щоб дістати їх зранку звідти математично правильними і суворо бездоганними. Але найбільшою пристрастю ючбунарського gent-а4 є все ж взуття. Це майже живе створіння, надзвичайно вузьке і надзвичайно довге, з підборами, які ніколи не бувають достатньо високими, з підошвою з автомобільної шини і незворотно викривлене пласкою ступнею, – це взуття неймовірного кольору, залатане шматочками фесу, пробите u jour5 тисячами маленьких та великих дірочок у вигляді кіл та квітів, перев’язане шкіряними мотузочками, прикрашене аграфами, шовковими стрічками, червоними і жовтими ниточками і відполіроване врешті-решт до білого – ваксою, фарбою та графітом.
Ючбунарець дійсно любить крайнощі, надаючи навіть звичайнісіньким предметам якоїсь каламбурної вишуканості та істеричного писку, який він просто фальсифікує. Всі ми бачили як він їздить на своєму велосипеді літньої пори, з цим сидінням з червоного оксамиту і вишитою зверху монограмою, з великим автомобільним клаксоном між ногами і з низьким рулем, через який коліна впираються у підборіддя. Ні одна екстраваґантна деталь не лишилася без особливої уваги – від кривих гачків педалей, неймовірно довгої нікелевої помпи і ацетиленових фар аж до обкручених обсмоленою мотузкою ручок і керма. Тому що ючбунарець, передусім, спортсмен, від голови до п’ят, з явною пристрастю до кашкету, ґумаків і гімнастичних сандалей, зі звичаєм защіплювати свої довгі штани прищепками, щоб стати схожим на велосипедиста, навіть у тому випадку, якщо їздити не вміє.
Але він спортсмен і стосовно краси: намагається всюди бити рекорди, – вічний музикант, поет, художник, невизнаний талант, богема з напханими по вуха газетами в кишенях, цирульник з незамінною мандоліною і репертуаром від Верді до Вагнера, любитель барабанних ранків, хорист у «Вільному театрі», фігурант в опері і літературний критик з жовтих сторінок. Для нього все красиве: кінематограф разом з трупою російських артистів, звабливі олеографи в молочницях, постійним гостем яких він є, куплети Чардаша, дешеві книжки художньої літератури і, врешті-решт, все царство думки від Маркса до Ніцше. Для його душі немає перепон і суперечностей, для цього arbiter elegantiarum6 від народження і борця з долею. В його голові сентиментального виродка легко переплітаються всі вчення в неприродних поєднаннях напівістин і блюзнірства, святотатних пошуків ефектів, анархічної ґрандоманії цинізму та безмежної суміші нахабства, невігластва і сенсацій.
І, провівши своє життя на задвірках столиці, він лишається для нас чужим, як людина перед дверима храму. Ніби душа його виробляє той самий нечистий дух, який відрізняє нижче створіння від людини, і ми відкидаємо з жахом і відразою весь нездоровий запах його ghetto, коли нам випадає перейти в кінець вулиці Марії Луїзи.
Яке це створіння – ючбунарець? Цей пан з кривим беретом, нечистою курткою і світлими шкіряними рукавицями? Це півдитя, півмуж зі зморшкуватим обличчям і досвідченими розпусним очима? Де живуть ці люди, коли сплять і чим займаються? Які у них ночі і що це все ж за жахлива і позбавлена сенсу гримаса, яка прихована за їх гротесковим виглядом клоунів і в’язнів? Що це таке невловиме і страхітливе, що криється за тисячею наївних метаморфоз цих вуличних героїв і сентиментальних надлюдей, що злегка покриває їх обличчя в сутінках мізерії і конвульсіях хіті, огортаючи ці потворні обличчя хворих мавп містичними відображеннями безмежного прокляття і муки? Ще це за жахливий парадокс у бутті цих смішних і безневинних простих смертних, який вмить підносить їх до трагічних обрисів мучеників, щоб зробити заразними і фатальними, ніби муки власної совісті?
Та пройшовши Піротську вулицю, ми ніби забуваємо їх парадний і гротескний святковий одяг, їх неймовірні зачіски і їх спортивні манери: ні, ні, ючбунарець не смішний, тому що насправді він жахливий, тому що за його червоним носом клоуна і порожніми зіницями дурня проглядається божевілля гріха і голоду, а за його темним чолом анархіста і вуличного філософа шкіриться в хижих спазмах крижане сп’яніння божевілля. Тому що в його силуеті постраждалого від аварії самітника можна побачити саму долю людини, долю всіх нас, можливо…одного дня…коли пробудженим від сну про щастя, в обличчя нам повіє гротескова і трагічна ганьба людської, і нашої власної, нікчемності.

– – – –
1. Incroyablе (з англ..) – неймовірний, надзвичайний.
2. Commis (з фр.) – клерк.
3. Unaussprechlichen (з нім.) – невимовний.
4. Gent (з фр.) – джентльмен
5. u jour (з фр.) ажур.
6. arbiter elegantiarum (з лат.) – арбітр вишуканості, взірець.