Нора Ефрон. Моя квартира: історія кохання (уривок)

by Diana

Переклала Олександра Крикова
Джерело

Коли ти залишаєш свою квартиру у Нью-Йорку та переїжджаєш до іншого міста, Нью-Йорк перетворюється на найгіршу версію себе. Один мій давній знайомий колись сказав мудру річ: вираз «тут приємно відпочивати, але жити тут я б не хотів» зовсім не про Нью-Йорк, тут все абсолютно навпаки. Хоча Нью-Йорк – гарне місто для життя, щойно ти лишаєш його та стаєш гостем міста, воно ніби повстає проти тебе. Тут набагато дорожче (бо завжди доводиться десь харчуватись та платити за місце для сну) і значно більше неприязно. У Нью-Йорку все змінюється, постійно. Коли ти тут живеш, ти цього не помічаєш: це частина кофеїнової романтики міста, що ніколи не спить. Проте варто поїхати з міста, і зміни сприймаються як зрада. Ти йдеш по Третій авеню у пекарню, яка тобі завжди подобалась, з надією придбати брауні, а пекарні вже немає. Хазяїн твоєї хімчистки переїхав до Флориди; твій стоматолог пішов на пенсію; жінка, що пекла пиріжки на Четвертій Західній вулиці, зникла; метрдотель з “Пі Джі Кларкс” звільнився, і ти розумієш, що маєш починати з чистого листа зі спробами знайти шлях до серця шикарної дівчини, що тепер холодно зустрічає тебе біля дверей. Лише на мить відвертаєшся – і раптом все вже інше. Ти був інсайдером, місцевим, мандрівником метро, знався на цікавих речах, а тепер став лише черговим учасником програми лояльності авіаліній, який застряг у таксі в заторі біля Центрального парку, на шляху з та до Ла-Гуардії.
Тим часом, ти читаєш, що орендна плата на Манхеттені піднімається, і до того часу, як літак досягне стратосфери, вона стане ще вище. Здається, ніби в той момент, коли ти лишив місто, навколо виросли стіни, і тобі ніколи не повернутись туди знову.

Квартира в Апторпі здавалася міським чудом. Я ніби потрапила в рай, і архітектура будівлі підбурювала цю ілюзію. Апторп, побудований в 1908 році родиною Астор, дванадцять поверхів заввишки та займає майже цілий квартал. Міцний, як танкер, з вулиці він виглядає по-люмпенськи, середньоєвропейськи, але в його серці – великий внутрішній дворик з двома мармуровими фонтанами і чарівним садом. Зазирніть у дворик, і місто залишиться позаду; тебе з усіх боків обійме чарівний парк. Тут стоять кам’яні лавки, де можна сидіти вдень, поки твої діти весело бігають навкруги, їздять на велосипедах, б’ють одне одного, і ладні впасти у фонтан та потонути. Навесні тут квітнуть тюльпани та азалії, влітку – блідо-блакитні хости та гортензії.

Більшість людей, що не живуть у Нью-Йорку, не мають уявлення про те, що саме нью-йоркцям властиве те саме відчуття сусідства, що ніби властиве виключно мешканцям малих міст Америки; в Апторпі, це відчуття посилюється, бо двір надає жителям незліченну кількість можливостей стикатися один з одним, і врешті решт вивчити імена. На Хеллоуїн батьки з маленькими дітьми за допомогою вуличних ліхтарів перетворюють дворик у казку з гарбузовими привидами; у грудні власники споруджують електричну менору, яка мирно співіснує з ялиною, вкритою сяючими вогниками.

Nora Ephron’s Apartment: A Love Story

When you give up your apartment in New York and move to another city, New York becomes the worst version of itself. Someone I know once wisely said
that the expression “It’s a nice place to visit, but I wouldn’t want to live there” is
completely wrong where New York is concerned; the opposite is true. New York is a very livable city. But when you move away and become a visitor the city seems to turn against you. It’s much more expensive (because you have to eat all your meals out and pay for a place to sleep) and much more unfriendly. Things change in New York; things change all the time. You don’t mind this when you live here; it’s part of the caffeinated romance of the city that never sleeps. But when you leave you
experience change as a betrayal. You walk up Third Avenue planning to buy a
brownie at a bakery you’ve always been loyal to, and the bakery’s gone. Your dry
cleaner moves to Florida; your dentist retires; the lady who made the pies on West Fourth Street vanishes; the maître d’ at P. J. Clarke’s quits, and you realize you’re going to have to start from scratch tipping your way into the heart of the cold, chic young woman now at the door. You’ve turned your back for only a moment, and suddenly everything’s different. You were an insider, a native, a subway traveller, a
purveyor of tips into the good stuff, and now you’re just another frequent flyer, stuck
in a taxi on the Grand Central Parkway as you wing in and out of LaGuardia.
Meanwhile, you read that Manhattan rents are going up, they’re climbing higher, they’ve reached the stratosphere. It seems that the moment you left town they put up a wall around the place, and you will never manage to vault over it and get back into the city again. The apartment in the Apthorp seemed like an urban miracle. I’d
found a haven. And the architecture of the building added to the illusion.

The Apthorp, which was built in 1908 by the Astor family, is twelve stories high and the size of a full city block. From the street, it’s lumpen, Middle European, and solid as a tanker, but its core is a large courtyard with two marble fountains and a lovely garden. Enter the courtyard, and the city falls away; you find yourself in the embrace of a beautiful sheltered park.

There are stone benches where you can sit in the afternoon as your children run merrily around, ride their bicycles, fight with one another, and threaten to fall into the fountain and drown. In the spring, there are tulips and azaleas, in summer pale-blue hostas and hydrangeas.

Most people who don’t live in New York have no idea that New Yorkers have exactly the same sense of neighborhood that supposedly exists in small-town America; in
the Apthorp, this sense is magnified, because the courtyard provides countless opportunities for residents to bump into one another and eventually learn one another’s names. At Halloween, those of us with small children turned the courtyard street lamps into a fantasy of pumpkin-headed ghosts; in December the landlords erected an electric menorah, which coexisted with a Christmas tree covered with twinkle lights.