З англомовних поетів

by Diana

Переклав Дмитро Семчишин

Джес Херіот Дьюк
Алехін і Юнге у Празі

У 1942 році
у Празі проходив шаховий турнір
номінально з метою вшанування старого чеського майстра Олдржиха Дюраса
(1882 року народження)
у 1942 році Прага знаходилася в протектораті Богемія-Моравія
під правлінням рейхспротектора Рейнхарда Гейдріха
другої людини в СС
Гітлер бажав сповістити світу
про те що в його Імперії панують «нормальні умови»
тож заохочувалося проведення спортивних заходів
в яких змагалися правильні люди
і перемагали правильні люди

Це було змагання за круговою системою за участі 12 гравців
там були чехи Фолтис, Опоченський, Зіта, Коттнауер, Рейфірж і Громадка
там було двоє німців, старий Земіш і юний Юнге
і чемпіон світу, Олександр Алехін
російський емігрант що оселився у Франції
де покинув свою російську дружину і одружився з багатою американкою
неймовірно обдарований шахіст
уславлений за глибочінь думки і відданість грі
Алехін-гравець викликав всезагальне захоплення
але Алехін-людина часто провокував ворожнечу

Початок війни застав Алехіна в Аргентині
на змаганнях шахової Олімпіади
це був командний турнір
Німеччина насилу перемогла Польщу
в той час як Польща була стерта з карти світу
німецькі й польські майстри залишилися у Південній Америці
Алехін ні
він повернувся у Францію і став до лав французької армії
після капітуляції він був демобілізований
на якийсь час виїхав до Португалії
а потім знов повернувся у Францію
перебував у нацистському середовищі
виступав на їхніх турнірах
писав статті до їхніх газет
в яких стверджував що лише «арії»
можуть «артистично грати в шахи»
(щоб підтвердити це
СС замордували шахістів-євреїв
Ландау з Голландії, Вольфа з Австрії і Пшепюрку з Польщі)
Алехін був безцеремонним грубіяном, часто напивався
та все ж залишався чемпіоном світу.

Клаус Юнге був чемпіоном Німеччини
йому було дев’ятнадцять
найвидатніший німецький шахіст з часів Ласкера й Тарраша
народжений у Чилі в німецькій родині
світловолосий, блакитноокий, привабливий і чуттєвий
його любили усі хто його знав
німецькі шахи роками не могли піднятись
попри щедру державну підтримку
переможна команда в Аргентині включала в себе двох австрійців
(Елісказеса й Бекера)
що стали німцями через аншлюс
але наразі Німеччина мала свого гросмейстера
і він не був євреєм

Юнге розпочав чудово
він вигравав партію за партією
Алехін жодного разу не програв
але зіграв у нічию з Фолтисом, Зітою і Рейфіржем
Юнге вирвався вперед
чеські глядачі перемовлялися між собою
вони знали Алехіна не п’яним хлопом
що заприязнився з Гітлером
а
«таким же слов’янином, як і ми»
у час коли проводився турнір
росіяни почали наступальну операцію
метою якої було спинити німецьку армію, що оточила Сталінград
чутки про те дійшли і до Праги
слов’яни просувалися вперед, а німці відступали
а члени чеського руху Опору
з бомбою напали на Рейнхарда Гейдріха і вбили його
що в свою чергу призвело до убивства близько 10000 чехів
усіх «таких же слов’ян, як і ми»
Юнге зіграв кілька партій у нічию
Алехін все ще міг його наздогнати

Настав час останніх ігор
ні в Юнге ні в Алехіна не було поразок
проте в Юнге було менше нічиїх і більше перемог
і він був попереду на ціле очко
вони ще не грали один з одним
якби Алехін переміг вони були б на одному рівні

Алехін грав білими
він розіграв каталонське начало
партія досягла кульмінації
Юнге мав слабку перевагу
Алехін сягнув у свій бездонний портфель шахових хитрощів
дещо знайшов
вдався до обміну, пожертвувавши турою заради слона
це здорово ускладнило гру
Юнге збився з пантелику
зробив не найкращий хід
і Алехін завдав йому поразки

Вони закінчили раунд з однаковими результатами
проте у їхній грі переміг Алехін
тож глядачі
і світ
назвали це новим тріумфом Алехіна
«він переміг» подумали чехи
«він переміг
і він такий же слов’янин, як і ми»

німецькі війська відступили під Сталінградом і в Тунісі
там спостерігалися масові капітуляції
Гамбург гинув під градом бомб
підводні човни в Атлантиці були захоплені
інтересу до шахових турнірів які спонсорував Гітлер не було
Гітлер зазнавав поразки у війні

Юнге був призваний до лав німецької армії
йому не було жодних поблажок
він загинув у бою в квітні 1945 року
залишаючись переконаним нацистом
Алехін поїхав до Іспанії у 1943 році
він залишався на Піренейському півострові три роки
проживаючи у дешевих готелях, даючи уроки шахів, граючи показові матчі
у Франції панували однозначні настрої щодо колабораціоністів
він думав що повертатися туди небезпечно

Але він все ж залишався чемпіоном світу
СРСР відправив йому формальний виклик на зустріч зі своїм основним гравцем
Михайлом Ботвінніком
гра мала відбутися у Лондоні
Алехін дав згоду на участь
йому необхідні були гроші щоб вижити
але до матчу
він не дожив

З часом турнір на звання чемпіона таки провели
переможцем став Ботвіннік
після смерті Алехіна роками
на шахових турнірах перемагали
громадяни СРСР

Зважаючи на обставини, у Празі
Алехін і Юнге вже не були особистостями і шахістами
(приємний юнак і хитромудрий бувалець)
безумство гітлерівського режиму
перетворило на солдатів їх обох
чеські глядачі ж думали що перемогла правильна людина

чи були вони праві, як думаєте?

Jas Heriot Duke
Alekhine and Junge at Prague

In the year 1942
there was a chess tournament in Prague
nominally to honour the veteran Czech master Oldřich Duras
(born 1882)
in 1942 Prague was in the Protectorate Bohemia-Moravia
ruled by Reich-Protector Reinhard Heydrich
second in command of the SS
Hitler wished to spread the message
that “normal conditions” prevailed throughout his Empire
so sporting events were encouraged
provided the right people competed
and the right people won
It was an all-play-all event with 12 players
there were the Czechs Foltys, Opočenský, Zíta, Kottnauer, Rejfíř,
and Hromádka
there were two Germans, the veteran Sämisch and the youngster
Junge
and the World Champion, Alexander Alekhine
a Russian émigré who had settled in France

where he deserted his Russian wife and married a wealthy
American
a chess player of tremendous ability
famed for the depth of his thought and his commitment to the
game
Alekhine the player evoked universal admiration
but Alekhine the man often aroused hostility
The outbreak of war found Alekhine in Argentina
competing in the Chess Olympiad
this was a team event
Germany narrowly won from Poland
as Poland was eliminated from the map
the German and Polish masters stayed in South America
Alekhine did not
he returned to France and joined the French Army
on the French capitulation he was demobilised
he went to Portugal for a time
then returned to France
he mingled with the Nazi conquerors
played in their tournaments
wrote articles for their newspapers
where he stated that only “Aryans”
could “play chess artistically”
(to prove this point
the SS murdered the Jewish masters
Landau of Holland, Wolf of Austria, and Przepiorka of Poland)
Alekhine was brusque and rude and often drunk
but he was still Champion of the World.
Klaus Junge was the Champion of Germany
he was 19 years old
the greatest German player since Lasker and Tarrasch
born in Chile of German parents
blond, blue-eyed, handsome and sensitive
liked by all who knew him
for years German chess had floundered
despite lavish state assistance
the victorious team in Argentina had included two Austrians
(Eliskases and Becker)
made German by the march of conquest
but now Germany had a genuine grandmaster
and he was not a Jew
Junge started brilliantly
he won game after game
Alekhine had no losses
but he drew with Foltýs, Zíta and Rejfíř
Junge surged ahead
there were murmurings among the Czech spectators
they did not see Alekhine as a drunken lout
in favour with Hitler
but instead
“a Slav like us”
during the tournament
the Russians began the offensive
designed to cut off the German Army besieging Stalingrad
rumours of this had reached Prague
Slavs advanced and Germans retreated
and the Czech Resistance
killed Reinhard Heydrich in a bombing attack
which in turn led to the murder of about 10,000 Czechs
all “Slavs like us”
Junge drew some games
Alekhine could still catch up
The last round was reached
neither Junge nor Alekhine had lost
but Junge had fewer draws and more wins
he led by a whole point
they still had to play each other
if Alekhine won they would be level
Alekhine had White
he played the Catalan System
a tense position was reached
Junge had a slight advantage
Alekhine dipped into his bottomless bag of tricks
found something
sacrificed the exchange (Rook for Bishop)
great complications ensued
Junge lost his way

made a less than the best move
and Alekhine overwhelmed him
So they finished level
but Alekhine had won their individual game
so the spectators
and the world
regarded it as another Alekhine triumph
“he won” thought the Czechs
“he won
and he is a Slav like us”
The German fronts gave way at Stalingrad and Tunis
there were mass surrenders
Hamburg collapsed under a hail of bombs
the U-Boats in the Atlantic were mastered
there was less interest in Hitler-sponsored chess tournaments
Hitler was going to lose the war
Junge was inducted into the German Army
there were no soft options for him
he was killed in battle in April 1945
still fighting for Hitler
Alekhine went to Spain in 1943
he remained on the Iberian peninsula for 3 years
living in cheap hotels, giving chess lessons, playing exhibition
matches
there was intense feeling in France about “collaborators”
he thought it dangerous to return
But he was still World Champion
the USSR sent in a formal challenge for its leading player
Mikhail Botvinnik
the match was to be played in London
Alekhine accepted
he needed money to stay alive
but before the match could start
he died

Eventually a Championship Tournament was arranged
and this was won by Botvinnik
in the years after Alekhine’s death
master chess was dominated
by citizens of the USSR

In the circumstances at Prague
Alekhine and Junge could no longer be individuals and chess
players
(the pleasant boy and the wily veteran)
the insanity of the Hitler regime
turned them both into soldiers
the Czech spectators thought the right man won

do you think that they were right?

Джерело: From a Terrace in Prague. A Prague Poetry Anthology, 2011, с. 241–245.

Гері Снайдер
Поворот Влтави

На кам’яному мості в Празі
дивлюся, як внизу вода вирує, плескає
і котиться в лотоки,

неясна, пінна,
думаю, що час уже прощатись,
це місце для птахів, це середмістя,

всі його сходи й тротуари,
водостоки й ворота
направляють воду в річку,

яка плине до Ельби,
Гамбурга, Північного моря,
звивисту річечку,

я бачив твою воду
всюди, де проходив
– твій широкий поворот біля Граду –

Згадаю тебе, Влтаво-ріко,
як пронесусь на крилатих сандаліях
на захід, до річок свого дому.

Gary Snyder
The Bend of Vltava

On a stone bridge in Praha
watching water swirl and splash below
scouring stone millrace

darkly frothy,
thinking soon I leave and go,
this place for birds, this town,

all its stairs and walkways,
drains and gates
leading water to the river

sweeping toward the Elbe,
Hamburg, North Sea,
curving little river

I have seen your water
everywhere I walk
– your big wide bend at the Hrad –

I will remember you Vltava River
as I streak on winged sandals
west to the rivers of home.

Джерело: From a Terrace in Prague. A Prague Poetry Anthology, 2011, с. 275–276.


Рейчел Трусдейл
Нова синагога у Празі

жовтого кольору, барокова, нещодавно після реставрації.
Великі знаки забороняють
відеозйомку. Чоловік поруч зі мною
їх фільмує. Мамина родина
прибула з Гамбургу, що у шести годинах
на північний захід звідси.
Дідусь народився десь під Нью-Йорком,
тож дивно було знайти його ім’я у списку
осіб, депортованих з Праги,
що начертаний на стіні в золотому листі.
Уже за воротами цвинтаря
дружина того, хто знімав, ізраїльтянка,
картає мене – я не знала, що треба помити руки.

Rachel Trousdale
The New Synagogue in Prague

is yellow, baroque, and recently restored.
Large signs request abstention
from videography. The man beside me
films them. My mother’s family
came from Hamburg, six hours
north and west from here.
My grandfather was born outside New York,
making it strange to find his name among
the list of Prague’s deported
stenciled on the wall in fresh gold leaf.
Later, outside the graveyard gate,
the videographer’s Israeli wife
scolds me – I don’t know to wash my hands.

Джерело: The Bloomsbury Anthology of Contemporary Jewish American Poetry, (2013), с. 228.

Філіс Левін
Носоріг у Празькому зоопарку

У той час як качки та лебеді мирно плавали стрімкими водами Влтави, з Празького зоопарку евакуювали пінгвінів, лелек та горил, було використано кран, щоб підняти двох носорогів. Утім, один з них оскаженів, і його вбили. Також наглядачі були змушені застрелити 35-річного індійського слона з кличкою Кадір, що по вуха стояв у воді і не став підніматися.
– «Нью-Йорк Таймс», 14 серпня 2002.

Носорога із зав’язаними очима
піднімають
з води.
Важливо, що він не бачить,
що відбувається.

Прошу, передай далі:

прошу, передай іншим
його пов’язку,
щоб нас теж підняли.

Підніми нас повільно з потопу,
з високої води,
що загрожує змити
все.

Світ усе ще неясний,
берег річки
розмитий,
кров текуча,

і носорогу
краще мати
ту пов’язку на очах,

бо він небезпечний,
якщо бачить, що є небезпечним.

На відміну від єдинорога
він важкий,
незграбний і тупий.

Він розтопче кого-небудь
у своєму страху,
він розірве нас,
якщо запанікує.

Підніми його
обережно,
опусти його
обережно
на луг
з прохолодною водою.

Потім передай далі
пов’язку,
щоб нас теж підняли.

Витягни нас
із твані
на ложе трави,
передай світлу накривку
на його очах,
покривало
капітуляції,
завісу блаженства:

серветку з шашками,
взяту з таверни,

чи шахову дошку,
побачену
згори.

Phillis Levin
A Rhinoceros at the Prague Zoo

While ducks and swans paddled placidly on the Vltava’s rushing waters,
penguins, storks and gorillas were evacuated from the Prague Zoo, and a crane
was used to lift two rhinoceros to high ground. But one turned violent and had to
be killed, and keepers had to shoot a 35-year-old Indian elephant named Kadir as
water rose to his ears and he refused to move to high ground.
– The New York Times, August 14, 2002

A blindfolded rhinoceros
is being lifted
out of the water.
It is important he doesn’t see
what is going on.

Please pass it on:

please pass along
his blindfold
so we can be lifted, too.

Take us slowly from the flood,
the rising water that threatens to wash
everything away.

The world keeps unraveling,
the riverbank
dissolving,
the blood flowing,

and the rhinoceros
had better keep
that blindfold on

because he is dangerous
if he sees what is dangerous.

Unlike a unicorn,
he is heavy and
clumsy and dumb.

He will crush someone
with his fear,
he will tear us apart
if he panics.

Raise him
gently,
lower him
gently
into a meadow
of cool waters.

Then pass along
the blindfold
so we can be lifted, too.

Raise us
out of the muck
onto a bed of grass, pass the bright bandana
covering his eyes,
a blanket
of surrender,
a curtain of bliss:

a checkered napkin
taken from a tavern

or a chessboard
seen
from above.
Джерело: From a Terrace in Prague. A Prague Poetry Anthology, 2011, с. 266–268.

Крістофер Кроуфорд
Вірш для непримиренних коханців

Я проти тебе ти проти мене

на Петржині
проти дерева

я проти тебе
ти проти мене

Christopher Crawford
Poem for the Warring Lovers

Me against you you against me

on Petřín Hill
against a tree

me against you
you against me

Джерело: From a Terrace in Prague. A Prague Poetry Anthology, (2011), с. 279.

Елен Басс
Запитуючи дорогу в Парижі

Де знаходиться бульвар Сен-Мішель?
Ти старанно вимовляєш своє запитання.
І коли одна з місцевих спиняється
і піднімає свою наманікюрену ручку,
перекладаючи в іншу вузький пакет з вином і багетами,
ти відчуваєш поблиск власного досягнення.
Та поза тим уся ясність тане,
адже жінка у дорогих туфлях
і костюмі точно такого ж м’якого сірого кольору,
як небо над собором, не говорить
направо, наліво, прямо,
фрази, які ти завчила з касет,
перебуваючи вдома за кермом,
чи знайшла в путівнику «Берліц» на борту літака,
а повідомляє щось цілком нерозбірливе
на кшталт: На розі
він ювелірна крамничка у фонтані,
коли невдовзі прибуває готель.
Ти напружено вслухаєшся, киваючи
так ніби твоя поступливість,
твоя готовність іти
куди вона скаже,
змусять наступні її слова виринути
з цього океану звуку,
так, як пес чує своє ім’я
і жадане слово «гуляти».
Якщо маєш мужність або нервуєш,
ти можеш визнати, що нічого не розумієш.
І хоча надходить вечір і
родина її чекає, і чоловік запалює
ще одну цигарку «Голуаз», а діти накривають стіл,
вона повторює його знов, цей прекрасний жест,
з якого ти візьмеш
не більше, ніж у перший раз.
І ґречно подякувавши,
ти рушаєш, сповнена безпідставної надії,
і думаєш, що це так само, як
і з долею: Бог говорить
і говорить тобі, що мусиш робити,
а все, що ти розумієш – це кілька
незв’язних фраз, слово чи два, та підйом,
на якому ти молишся, і є правильним напрямком.

Ellen Bass
Asking Directions in Paris

Oui est le boulevard Saint Michel?
You pronounce the question carefully.
And when the native stops,
shifting her narrow sack of wine and baguettes,
lifting her manicured hand,
you feel a flicker of accomplishment.
But beyond that, all clarity dissolves,
for the woman in the expensive shoes
and suit exactly the soft gray
of clouds above the cathedral does not say
to the right, to the left, straight ahead,
phrases you memorized from tapes
as you drove around your hometown
or mumbled into a pocket Berlitz on the plane,
but relays something wholly unintelligible,
some version of: On the corner
he is a shop of jewels in a fountain
when the hotel arrives on short feet.
You listen hard, nodding,
as though your pleasant disposition,
your willingness to go
wherever she tells you,
will make her next words pop up
from this ocean of sound,
somewhat the way a dog hears its name
and the coveted syllable walk.
If you’re brave enough, or very nervous,
you may admit you don’t understand.
And though evening’s coming on and
her family’s waiting, her husband lighting
another Gauloise, the children setting the table,
she repeats it again, another gesture
of her lovely hand, from which you glean
no more than you did the first time.
And as you thank her profusely
and set off full of groundless hope,
you think this must be how it is
with destiny: God explaining
and explaining what you must do,
and all you can make out is a few
unconnected phrases, a word or two, a wave
in what you pray is the right direction.

Джерело: The Bloomsbury Anthology of Contemporary Jewish American Poetry, (2013), с. 18.

Хоуві Гуд
На одну ніч

Старий, чиї очі, як мертві горобці,
розповідає щось за сусіднім столиком
у ресторані готелю «Кволіті Інн»
у Лівані, штат Пенсільванія, щось про те,
скільки після війни коштував металобрухт.
І тут він стишує голос. Жиди,
бурмоче він. Ми переглядаємося з дружиною.
Гаки для м’яса. Газокамери.
Це помічає донька. Що? – питає вона.
Я хитаю головою. Ми закінчуємо трапезу
і піднімаємося в наш номер за 74 долари ніч,
лягаємо на одному ліжку й дивимося телевізор.
Там регоче аудиторія.
Можливо, завтра буде піснею без слів.

Howie Good
One Night Stay

An old man with eyes like dead sparrows
is telling a story at the next table
in the restaurant of the Quality Inn
in Lebanon, Pennsylvania, something
about the price of scrap metal after the war.
Suddenly he lowers his voice. The Jews,
he mumbles. My wife and I look at each other.
Meat hooks. Gas chambers.
Our daughter notices. What? she asks.
I shake my head. We finish eating
and go up to our $74-a-night room
and all lie on one bed and watch TV.
The studio audience is laughing.
May tomorrow be a song without words.

Джерело: The Bloomsbury Anthology of Contemporary Jewish American Poetry, 2013, с. 67.

Джейсон Шнейдерман
Лемент

О порох. О людино, що має стати порохом. О музо,
що співає порох, що був людиною. О порох
оспіваний. О мітло, що підмітає порох,
який співаю. О сіно, що стало мітлою. О палице,
що стала мітлою. О фабрико мітл.
О двірнику. О двірнику. О двірнику.

Jason Schneiderman
Lamentation

O dust. O man who is to be dust. O muse
who sings the dust that was man. O dust
that is sung. O broom that sweeps the dust
I sing. O hay that became broom. O stick
that became broom. O broom factory.
O sweeper. O sweeper. O sweeper.

Джерело:The Bloomsbury Anthology of Contemporary Jewish American Poetry, 2013, с. 172.

Елен Голдстайн
Ті, що блукають під дощем

Познач нас, тих, хто сидить на автобусних зупинках
і пропускає автобуси,
тих, хто виходить з теплих кімнат,
щоб пройти крізь тисячі реберець
води, хто проминає інших з легким кивком.
Пошли нас повз банки з жовтими вікнами,
миготливі екрани, сусідів, що сміються
під рядами вогнів.
Насити нас потребою, дай життю
хлинути з наших слідів,
аж поки ним не засочаться вулиці.

Ellen Goldstein
The Rain Walkers

Mark us, the ones who sit at bus stops
and let the buses go by;
the ones who leave warm rooms
to walk through a thousand tiny ribs
of water, who pass each other with a nod.
Send us past banks of yellow windows,
flickering TVs, roommates laughing
under strings of lights.
Drench us with need, let life
well up from our footsteps
until the streets run with it.

Джерело:The Bloomsbury Anthology of Contemporary Jewish American Poetry, 2013, с. 66.