Олена Балера. Три переклади з Мандельштама

by Diana

***
Безсоння. І Гомер. Вітрила нап’ялись.
Перелік кораблів дійшов до середини:
Цей довгий виводок, цей потяг журавлиний,
Що над Елладою здійнявся ввись колись.

Як журавлиний клин у простори чужі, –
По головах царів б’є пінява священна, –
Куди ви пливете? Якби ж то не Єлена,
Що Троя вам сама, ахеяни-мужі?

І море, і Гомер – в любові все невпинне.
Кого ж послухати? І ось Гомер мовчить,
І море чорне так проникливо шумить
І з плескотом важким до узголів’я лине.
Джерело

Меганом

Іще далеко асфоделій
Прозористо-бліда весна.
Іще віщують дні веселі
І хвиля, і пісок сповна.
Та ось душа моя вступає,
Як Персефона, в коло мли,
І в царстві мертвих не буває
Тих рук, що звабити могли.

Навіщо ж човну довіряти
Нам скриньку з прахом… і воді,
Справляти чорних квітів свято,
Де аметистова гладінь?
Туди душа моя злітає,
За мис туманний Меганом, –
Вітрило чорне повертає
Ізвідти після тризни знов.

Так швидко хмари пробігають
Примарним строєм угорі,
І чорні пелюстки літають
Під місяцем поміж вітрів.
О, птахо смерті незбагненна,
Жалобні крила підійми!
Велике пам’яті знамено
На кипарисовій кормі.
І розгортається з лящанням
Сумний вахляр минулих літ, –
Туди, де із жаским здриганням
Зарито амулет в землі,
Туди душа моя злітає,
За мис туманний Меганом, –
Вітрило чорне повертає
Ізвідти після тризни знов.
Джерело

Весна. Холодний, зляканий, безхлібний Крим.
Як і при Врангелі, він все такий же винний.
На ґрунті колючки і у латках дрантини,
Усе той самий кислий і їдучий дим.

Так само розгорнулась мальовнича даль,
Дерева у бруньках, що налились на малість,
Стоять, немов чужинці, й викликає жалість
Той на Великдень розцяцькований мигдаль.

Природа вже свого не впізнає лиця,
Жахливі тіні України і Кубані –
Селяни на землі – голодні й безталанні –
Ворота стережуть, не рушачи кільця…
Джерело